Ухвала суду № 27755968, 21.11.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"21" листопада 2012 р. м. Київ К-19184/10

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Лосєва А.М.

розглянула у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Чернівці на постанову Господарського суду Чернівецької області від 18.03.2009 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 25.03.2010 року по справі №10/204 за позовом Виробничого підприємства «Черемош»Українського товариства глухих до Державної податкової інспекції у місті Чернівці, Головного управління Державного казначейства України у Чернівецькій області про визнання протиправною бездіяльності, стягнення бюджетної заборгованості з податку на додану вартість

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія:

В С Т А Н О В И Л А :

Постановою Господарського суду Чернівецької області від 18.03.2009 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 25.03.2010 року, позовні вимоги Виробничого підприємства «Черемош»Українського товариства глухих до Державної податкової інспекції у місті Чернівці, Головного управління Державного казначейства України у Чернівецькій області про визнання протиправною бездіяльності, стягнення бюджетної заборгованості з податку на додану вартість -задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 50635,00грн. бюджетного відшкодування податку на додану вартість. В іншій частині в задоволенні позову відмовлено.

При цьому, суди виходили з того, що право позивача на бюджетне відшкодування підтверджено наданими доказами та не залежить від дотримання норм чинного законодавства контрагентами позивача. В частині відмови у задоволені вимог щодо бездіяльності податкового органу щодо складання та надання висновку про підтвердження правомірності бюджетного відшкодування суди вказали на відсутність такої бездіяльності.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, відповідач 23.04.2010 року звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який своєю ухвалою від 17.05.2010 року прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі відповідач просив скасувати постанову Донецького окружного адміністративного суду від 04.02.2010 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 15.06.2010 року, прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.

В обґрунтування своїх вимог Державна податкова інспекція у місті Чернівці посилається на порушення судами норм матеріального права, зокрема, п.1.8 ст.1, п.п.7.7.5 п.7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Перевіривши матеріалами справи, наведені у скарзі доводи, колегія суддів, дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 21.05.2007 позивачем подано до Державної податкової інспекції у місті Чернівці податкову декларацію з податку на додану вартість за квітень 2007 року, розрахунок суми бюджетного відшкодування, заяву про повернення суми бюджетного відшкодування за квітень 2007 року згідно з якими сума, що підлягає відшкодуванню, складає 97265,00грн.

Державною податковою інспекцією у місті Чернівці було проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок платника у банку за квітень 2007 року, за результатами якої складено акт №2832/23-2/31396353 від 04.07.2007 року, відповідно до змісту якого підтверджено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за квітень 2007 року в сумі 12305,00грн. та визначено неможливість підтвердження іншої частини бюджетного відшкодування на суму 84960,00грн., що пов'язано з відсутністю відповідей за зустрічними перевірками контрагентів позивача.

Порядок визначення сум податку, що підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України регламентований п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), вимоги якого платник податків зобов'язаний дотримуватися і виключно за умови порушення якого, заявлення від'ємного значення з податку на додану вартість до бюджетного відшкодування може бути визнано неправомірним.

За виникненням від'ємного значення, визначеного виходячи із вимог п.п. 7.7.1 п. 7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», відсутністю законодавчо визначених обставин, які б позбавляли платника податку (покупця) права на формування податкового кредиту, зокрема за відсутністю з боку платника податку порушення приписів пп. 7.4.5 п. 7.4, 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 цього Закону при формуванні податкового кредиту, за наявності факту дотримання платником податку вимог п.п. «а»п.п. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 щодо заявлення до бюджетного відшкодування частини від'ємного значення у межах суми податку, фактично сплаченої ним у попередньому податковому періоді постачальникам товару, та вимог п.п. 7.7.4 п.7.7. ст.7 щодо подання податковому органу податкової декларації, розрахунку та заяви про повернення суми бюджетного відшкодування, платник податку на додану вартість має право на бюджетне відшкодування.

За встановлених судом обставин щодо виконання позивачем всіх умов, передбачених Законом, висновок судів попередніх інстанцій про підтвердження права позивача на бюджетне відшкодування є правомірним.

За встановлених обставин, та враховуючи, що факт сплати сум податку на додану вартість своїм постачальникам встановлено податковим органом, про що зазначено в актах перевірок, позивачем виконано всі умови, передбачені Законом, а тому останній має право на отримання бюджетного відшкодування.

При цьому, слід зазначити, що Закон України «Про податок на додану вартість» не пов'язує право платника податку на податковий кредит з проведенням будь-яких зустрічних перевірок, та не ставить право платника податку на бюджетне відшкодування в залежність від сплати податку іншими учасниками по всьому ланцюгу товарообігу.

Допущені попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару певні порушення податкового законодавства тягнуть негативні наслідки саме для таких постачальників та не впливають на право позивача (добросовісного платника податку) на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого податку на додану вартість постачальникам товару та заявлення до бюджетного відшкодування від'ємного значення з податку на додану вартість.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару у ланцюгу постачання від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови в отриманні бюджетного відшкодування.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 71 КАС України обов'язок щодо доказування фактичної відсутності надмірної сплати податку на додану вартість та ненадходження до Державного бюджету України сум податку на додану вартість покладається саме на суб'єкта владних повноважень.

Податкова інспекція не навела жодних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірних дій, а наведені податковою інспекцією у касаційній скарзі доводи є такими, що не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій щодо обґрунтованості позовних вимог.

За таких обставин, суди попередніх інстанцій обґрунтовано дійшли висновку щодо необхідності задоволення позовних вимог, правильно застосувавши норми матеріального та процесуального права до спірних правовідносин.

Відповідно до частини 1 статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст. ст. 210, 2201, 223, 224, 230, 231, ч.5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Чернівці залишити без задоволення, постанову Господарського суду Чернівецької області від 18.03.2009 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 25.03.2010 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235 -238, 240 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ___ Т.М. Шипуліна

Судді: ___ Л.І. Бившева

___ А.М. Лосєв