Ухвала суду № 27751395, 22.11.2012, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Свергун І.О.

Суддя-доповідач - Ляшенко Д.В.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2012 року справа №2а/1270/7201/2012 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Донецькій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:судді-доповідача Ляшенка Д.В., суддів Чумака С.Ю., Ястребової Л.В., при секретарі Діденко О.С., за участі представника позивача ОСОБА_2, представника відповідача Артюхової Л.Т., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Луганську Державної податкової служби, Головного управління Державної казначейської служби України у Луганській області на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2012 р. у справі № 2а1270/7201/2012 за позовом Публічного акціонерного товариства «Луганськтепловоз» до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Луганську Державної податкової служби, Головного управління Державної казначейської служби України у Луганській області про визнання бездіяльності протиправною, стягнення суми податку на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню, в розмірі 14520774, 00 грн., -

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2012 року Публічне акціонерне товариство «Луганськтепловоз» звернулось до суду із позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Луганську Державної податкової служби, Головного управління Державної казначейської служби України у Луганській області про визнання бездіяльності протиправною, стягнення суми податку на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню, в розмірі 14520774, 00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що у встановленому порядку подав відповідачу № 1 податкову декларацію з податку на додану вартість за березень 2012 року, де визначив суму податку на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника податку в банку, в розмірі 14520774,00 грн. Відповідачем № 1 проведено документальну позапланову виїзну перевірку, за результатами якої складено довідку від 25.06.2012 № 51/14-0/05763797. Перевіркою було встановлено обставини сплати ПАТ «Луганськтепловоз» платіжними дорученнями сум ПДВ у складі вартості товарів (послуг) на користь постачальників у попередньому податковому періоді, порушень з боку позивача не встановлено, суму заявленого ПДВ у розмірі 14420558 грн. підтверджено, а заявлену підприємством суму бюджетного відшкодування з ПДВ за березень 2012 року в розмірі 100216 грн. податковий орган підтвердить після отримання матеріалів зустрічних перевірок по ланцюгу постачання від органів ДПС.

Проте, після проведення перевірки та підтвердження сум бюджетного відшкодування, Відповідач № 1 в порушення вимог податкового законодавства не надав Головному управлінню Державної казначейської служби України у Луганській області ( відповідач № 2) висновок із зазначенням суми 14520774,00 грн., яка підлягає бюджетному відшкодуванню.

Просив визнати протиправною бездіяльність Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Луганську Державної податкової служби, що втілилася у ненаданні до Головного управління Державної казначейської служби України у Луганській області висновку про відшкодування ПАТ «Луганськтепловоз» податку на додану вартість за березень 2012 року в сумі 14520774,00 грн., стягнути з Державного бюджету України в особі Головного управління Державної казначейської служби України у Луганській області на користь ПАТ «Луганськтепловоз» суму податку на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню за декларацією з ПДВ за березень 2012 року в розмірі 14520774, 00 грн., стягнути з Державного бюджету України на користь ПАТ «Луганськтепловоз» судові витрати.

Постановою суду 1 інстанції позов задоволено частково, шляхом стягнення з Державного бюджету України на користь Публічного акціонерного товариства «Луганськтепловоз» (код 05763797) суми податку на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню за декларацією з ПДВ за березень 2012 року, в розмірі 14520774 грн. 00 коп. (чотирнадцять мільйонів п'ятсот двадцять тисяч сімсот сімдесят чотири грн. 00 коп.). Стягнено з Державного бюджету України на користь Публічного акціонерного товариства «Луганськтепловоз» судові витрати зі сплати судового збору в сумі 2146 грн. 00 коп. (дві тисячі сто сорок шість грн. 00 коп.). У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків у м. Луганську Державної податкової служби та Головне управління Державної казначейської служби України у Луганській області подали апеляційні скарги, в яких посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, просили постанову скасувати та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В судовому засіданні представник позивача проти апеляційної скарги заперечував, представник відповідача 1 скаргу підтримав, інші сторони за викликом до суду не прибули.

Заслухавши доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційних скарг колегія суддів вважає, що скарги задоволенню не підлягають, а постанову суду першої інстанції необхідно залишити без змін.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні грунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди відповідно до вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України та застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Судом встановлено, що позивач зареєстрований в якості суб'єкта господарської діяльності та перебуває на обліку у відповідача № 1 як платник податку на додану вартість (том 1 арк. справи 11-17).

У встановленому порядку позивач подав відповідачу № 1 податкову декларацію з податку на додану вартість за березень 2012 року, де визначив суму податку на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника податку в банку, в розмірі 14520774,00 грн., з розрахунками, відповідними додатками та заявою про повернення суми бюджетного відшкодування (том 1 арк. справи 18-36).

Стаття 20 Податкового кодексу України визначає права органів державної податкової служби. Відповідно до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 цієї статті органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.

Згідно з пунктом 75.1 статті 75 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Порядок оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства визначений та затверджений наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 № 984 (далі - Порядок № 984).

На підставі наказу відповідача № 1 від 01.06.2012 № 127 уповноваженими особами СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Луганську Державної податкової служби було проведено документальну позапланову виїзну перевірку з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за березень 2012 року. За наслідками перевірки складено довідку від 25.06.2012 № 51/14-0/05763797 (далі -довідка) (том 1 арк. справи 69-79).

Згідно із пунктом 3 Порядку № 984 результати документальних перевірок оформлюються у формі акта або довідки. У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт, а у разі відсутності порушень - довідка. Довідка - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про не встановлення фактів порушень вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, платниками податків.

У висновках довідки зазначено, що перевіркою підтверджено відображену позивачем у декларації за березень 2012 року суму бюджетного відшкодування в розмірі 14420558,00 грн.

Проте, перевіркою не було підтверджено відображену ПАТ «Луганськтепловоз» у декларації за березень 2012 року суму бюджетного відшкодування у розмірі 100216,00 грн., з причини не отримання довідок зустрічних звірок по ланцюгу постачання від органів ДПС.

Під час судового засідання суду 1 інстанції, було встановлено та визнано сторонами, що під час проведення перевірки фахівцями відповідача були перевірені документи позивача а саме: податкові декларації з ПДВ з додатками, уточнюючі розрахунки з додатками, реєстр виданих та отриманих податкових накладних, експортні вантажні митні декларації, контракти, договори з постачальниками та покупцями, банківські виписки, первинні документи, що підтверджують оплату товарів (робіт, послуг), податкові накладні та інші первинні бухгалтерські документи.

У відповідача № 1 не виникло зауважень щодо кількості та якості наданих позивачем для перевірки відповідачу документів.

Окрім того, в довідці зазначено, що фактично за результатами звірки даних, зазначених у розрахунку бюджетного відшкодування податку на додану вартість, із даними первинних документів, що підтверджують факт оплати платником товарів/послуг, загальна сума ПДВ складає 14520774 грн.

Таким чином, враховуючи зміст довідки та її юридичний статус в розумінні вимог Порядку 984, колегія суддів погоджується з висновком суду 1 інстанції, стосовно правомірності визначення бюджетного відшкодування та його суми за березень 2012 року.

Відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

При цьому, частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Стаття 86 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює право і обов'язок суду оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному і повному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності.

З огляду на викладене, з урахуванням зазначених нормативних документів, довідки та пояснень сторін, судом правильно зазначено, що під час проведення перевірки не було встановлення порушень податкового законодавства з боку позивача в частині заявлених ним позовних вимог.

Відповідно до статті 200 Податкового Кодексу України (ПК України) сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг;

б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Згідно з пунктом 200.7 статті 200 ПК України платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному органу державної податкової служби податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації (що і було зроблено Позивачем). При цьому до декларації додаються розрахунок суми бюджетного відшкодування, а також оригінали митних декларацій (примірників декларанта), що підтверджують вивезення товарів (супутніх послуг) за межі митної території України.

Протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном отримання податкової декларації, податковий орган проводить камеральну перевірку заявлених у ній даних.

Відповідно до пункту 200.12 статті 200 ПК України орган державної податкової служби зобов'язаний у п'ятиденний строк після закінчення перевірки подати органу Державного казначейства України висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

На підставі отриманого висновку відповідного органу державної податкової служби орган Державного казначейства України видає платнику податку зазначену в ньому суму бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунка на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку протягом п'яти операційних днів після тримання висновку органу державної податкової служби.

На момент розгляду судом 1 інстанції справи по суті невідшкодованою залишалась сума бюджетного відшкодування ПДВ 14520774,00 грн., висновок відповідачем № 1 на адресу відповідача № 2 щодо сум відшкодування не направлялася.

Згідно з пунктом 200.14 статті 200 ПК України якщо за результатами камеральної або документальної позапланової виїзної перевірки орган державної податкової служби виявляє невідповідність суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, то такий орган:

а) у разі заниження заявленої платником податку суми бюджетного відшкодування щодо суми, визначеної органом державної податкової служби за результатами перевірок, надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються сума такого заниження та підстави для її вирахування. У цьому випадку вважається, що платник податку добровільно відмовляється від отримання такої суми заниження як бюджетного відшкодування та враховує її згідно з пунктом 200.6 цієї статті у зменшення податкових зобов'язань з цього податку в наступних податкових періодах;

б) у разі перевищення заявленої платником податку суми бюджетного відшкодування над сумою, визначеною органом державної податкової служби за результатами перевірок, надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються сума такого перевищення та підстави для її вирахування;

в) у разі з'ясування за результатами проведення перевірок факту, за яким платник податку не має права на отримання бюджетного відшкодування, надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються підстави відмови в наданні бюджетного відшкодування.

Проте, відповідачем № 1 за наслідками проведеної перевірки не було прийнято будь-яких рішень, передбачених статтею 200 ПК України.

Відповідач № І, як орган владних повноважень, здійснюючи контроль за обчисленням та сплатою податку на додану вартість, повинен діяти у спосіб, передбачений законом, а саме: за наслідками перевірки або надати висновок із зазначенням суми податку на додану вартість, що підлягає відшкодуванню з бюджету, або відмовити у наданні бюджетного відшкодування.

Чинним податковим законодавством України не передбачено право податкового органу з будь-яких причин утримуватись від виконання зазначених дій.

Діюче законодавство взагалі та Податковий кодекс України зокрема не пов'язують право господарюючого суб'єкта - платника ПДВ на отримання бюджетного відшкодування з ПДВ з проведенням або не проведенням зустрічних перевірок по всьому ланцюгу до кінцевого виробника.

Обов'язковість проведення зустрічних перевірок визначається податковими органами самостійно. Однак, проведення податковим органом такої перевірки не може подовжити визначений Законом термін відшкодування з Державного бюджету України податку на додану вартість.

Визначене законодавством право податкової служби на проведення перевірок повинно реалізовуватися без порушення приписів Закону.

Проведеною перевіркою не було встановлено порушень податкового законодавства з боку позивача з питань податку на додану вартість.

Статтями 198 та 200 Податкового кодексу України регламентований порядок формування податкового кредиту, підстави його виникнення та порядок визначення сум податку, що підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України, який платник податків зобов'язаний дотримуватися і виключно за умови порушення якого, формування податкового кредиту та заявлений від'ємного значення з податку на додану вартість до бюджетного відшкодування може бути визнано неправомірним.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту у відповідності із пунктом 198.2 статті 198 Кодексу України вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківською рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з абз. 4 пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися її оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, яка згідно з пунктом 201.6 статті 201 Податкового кодексу України є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (пункт 201.10 статті 201 Податкового кодексу України).

На підтвердження фактичного виконання господарських операцій з контрагентами позивачем надані первинні бухгалтерські документи, зокрема, податкові накладні (том 4 арк. справи 203-251, том 5 арк. справи 1-266, том 6 арк. справи 1-84), реєстр виданих та отриманих податкових накладних (том 1 арк. справи 37-68), платіжні доручення (том 1 арк. справи 89-208, том 2 арк. справи 1-360), копії вантажних митних декларацій (том 4 арк. справи 136-202), копії рахунків-фактур та рахунків (том 3 арк. справи 89-97, 141-150, 156-182). копії видаткових накладних та накладних (том З арк. справи 120, 141, )43-144, 147-148, том 6 арк. справи 85-256), копії актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) (том 3 арк. справи 151-155, том 4 арк. справи 1-135, том 6 арк. справи 91-92, 111), копії приходних ордерів (том 3 арк. справи 155, том 6 арк. справи 182-185, 201-215, 220-282, том 7 арк. справи 1-128), копії договорів та контрактів (том 3 арк. справи 2-36, том 7 арк. справи 129-239, том 8 арк. справи 1-225, том 9 арк. справи 1-223, том 10 арк. справи 1-236, том 11 арк. справи 1-93).

Зазначені документи, підписані уповноваженими особами, були досліджені під час проведення перевірки позивача.

Фактично відповідачем № 1 не оскаржуються надані позивачем первинні бухгалтерські документи, зокрема податкові накладні, рахунки-фактури, акти приймання-здачі виконаних послуг, банківські виписки по особовому рахунку позивача та платіжні доручення, на підтвердження фактичної сплати позивачем як отримувачем товарів (послуг) сум податку на додану вартість в ціні товару (послуг) постачальникам таких товарів (послуг), які включені до складу податкового кредиту.

Межі повноважень органів казначейства встановлено Постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 № 1232 «Положення про Державне казначейство», а в частині відшкодування податку на додану вартість - спільним Наказом Державної податкової адміністрації України та Державного казначейства України від 20.12.2010 № 960/495.

Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 17.01.2011 № 39 «Про затвердження порядку взаємодії органів державної податкової служби та органів казначейської служби в процесі відшкодування податку на додану вартість» відшкодування податку на додану вартість з бюджету здійснюється органами Державного казначейства України за висновками податкових органів або за рішенням суду.

Постанова Кабінету Міністрів від 15.06.2011 № 651 фактично лише вирішує питання утворення територіальних органів Державної казначейської служби з новою назвою без зміни повноважень щодо предмету спору.

З урахуванням сталої практики з даного питання, у тому числі викладеної в рішеннях Вищого адміністративного суду України, суд вважає, що належним способом захисту порушеного права у випадку невідшкодування платнику податку бюджетної заборгованості з податку на додану вартість є стягнення бюджетної заборгованості з цього податку.

Оскільки у разі невідшкодування бюджетної заборгованості з податку на додану вартість право платника порушується внаслідок неодержання коштів з бюджету, тому способом захисту цього права має бути вимога про стягнення зазначених коштів (відшкодування заборгованості).

Таку правову позицію висловлено Верховним Судом України у постанові від 24 лютого 2009 року за наслідками розгляду за винятковими обставинами у зв'язку з наявністю підстави, встановленої пунктом 1 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, - неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, справи за позовом закритого акціонерного товариства «Авангард» до державної податкової інспекції у Тисменицькому районі Івано-Франківської області, яка є правонаступником Тисменицької міжрайонної державної податкової інспекції Івано-Франківської області, Головного управління Державного казначейства в Івано-Франківській області про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення та спонукання до вчинення дій. Зокрема, у зазначеній постанові Верховий Суд України вказав, що рішення судів у частині задоволення позовної вимоги про зобов'язання відповідача надати органу державного казначейства висновок щодо суми, яка підлягає відшкодуванню з бюджету, є помилковими, оскільки в цій частині провадження у справі підлягало закриттю у зв'язку з тим, що така вимога не є способом захисту прав платника податку на додану вартість і не підлягає розгляду в суді. У разі невідшкодування бюджетної заборгованості з податку на додану вартість право платника порушується внаслідок неодержання коштів з бюджету, тому способом захисту цього права має бути вимога про стягнення зазначених коштів (відшкодування заборгованості).

Згідно із частиною 1 статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суд 1 інстанції, стосовного того, що вимоги ПАТ "Лугансктепловоз" щодо стягнення з Державного бюджету України суми податку на додану вартість, що підлягає відшкодуванню за декларацією з податку на додану вартість за березень 2012 року, у розмірі 14520774,00 грн. є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Також суд погоджується з висновком суду 1 інстанції стосовно не визнання правомірною вимогу, щодо визнання протиправною бездіяльності податкового органу щодо ненадання органу державного казначейства України висновку щодо відшкодування позивачу сум ПДВ за березень 2012 року в розмірі 14520774,00 грн. Оскільки, у разі невідшкодування бюджетної заборгованості з ПДВ право платника порушується внаслідок неодержання коштів з бюджету, тому способом захисту цього права має бути вимога про стягнення зазначених коштів, яка фактично і була заявлена позивачем.

Доводи викладені в апеляційний скаргах не спростовують висновків суду 1 інстанції.

Враховуючи викладене суд апеляційної інстанції зазначає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та ухвалено постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі наведеного, керуючись статтями 184, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційні скарги Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Луганську Державної податкової служби, Головного управління Державної казначейської служби України у Луганській області на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2012 р. у справі № 2а1270/7201/2012 - залишити без задоволення , а постанову суду без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів з дня складення рішення в повному обсязі.