Постанова № 27749521, 13.11.2012, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

13 листопада 2012 року № 2а-12531/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва в складі судді Качура І.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Тон - Інтер»до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва ДПС про визнання нечинним та скасування податкових повідомленнь -рішень №0002192270 від 11.06.2012р., №0004022270 від 29.08.2012р.

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Тон - Інтер»(далі по тексту також -Позивач) з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва ДПС (далі по тексту також -Відповідач) про визнання нечинним та скасування податкових повідомленнь -рішень №0002192270 від 11.06.2012р., №0004022270 від 29.08.2012р.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що оспорювані податкові повідомлення -рішення прийняті безпідставно, не відображають фактичних обставин справи, відтак підлягають скасуванню.

Відповідач позиції проти задоволення позову заперечував з мотивів необґрунтованості та безпідставності.

Відповідно до частини шостої ст. 128 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З огляду на вищевикладене та з урахуванням вимог ст. 41, ч.6 ст.128 КАС України, суд дійшов до висновку про розгляд справи у письмовому провадженні.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, про те, що позов підлягає задоволенню, з огляду про наступне.

Матеріалами справи встановлено, що Відповідачем у період з 11 травня по 17 травня 2012 року проведено документальну позапланову виїзну перевірку дотримання Товариством з обмеженою відповідальністю «ТОН-ІНТЕР»з питань правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податку на додану вартість та податку на прибуток по фінансово-господарським взаємовідносинам з ТОВ «КОМП ПЛЮС»(32555112), ТОВ «ІНТЕРПРОЦЕСОР»(36258064) за період з 01.01.2008 р. по 31.12.2010р.

За результатами перевірки складено акт № 137/1-22-70-30179286 від 24.05.2012 p.

На підставі висновків, відображених у акті перевірки Відповідачем прийняті спірні податкові повідомлення рішення, зокрема: № 0002192270 від 11.06.2012 р. форми «Р»відповідно до якого за порушення пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», збільшено суму грошового зобов'язання Позивача з податку на прибуток: за основним платежем - в розмірі 1 031 347 грн. 00 коп.; за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - у розмірі 257 836 грн. 75 коп., всього - 1 289 183 (один мільйон двісті вісімдесят дев'ять тисяч сто вісімдесят три) грн. 75 коп.;. № 0002202270 від 11.06.2012 р.форми «Р», відповідно до якого за порушення пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»збільшено суму грошового зобов'язання Позивача з податку на додану вартість: за основним платежем - в розмірі 837 846 грн. 00 коп.; за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - у розмірі 209 461 грн. 50 коп., всього - 1 047 307 (один мільйон сорок сім тисяч триста сім) грн. 50 коп.

Не погоджуючись із висновками акту перевірки та винесеними на його підставі податковими повідомленнями -рішеннями, Позивач звернувся до Державної податкової служби у м. Києві, із первинною скаргою про перегляд таких повідомлень-рішень.

Рішенням Державної податкової служби у м. Києві вих. № 3965/10/12-114 від 02.07.2012 р. продовжено строк розгляду первинної скарги до 19 серпня 2012 року.

За наслідками розгляду первинної скарги Позивача, рішенням Державної податкової служби у м. Києві № 5103/10/12-114 від 20.08.2012 р., яким податкове повідомлення рішення № 0002192270 залишено без змін, податкове повідомлення рішення №0002202270 - скасовано в частині податку на додану вартість у розмірі 27 949,00 грн. та 6 987,25 грн. штрафних (фінансових) санкцій, в іншій частині залишено без змін.

Матеріалами справи встановлено, що часткове задоволення первинної скарги і скасування в частині Рішення № 0002202270, обумовленні виключно виправленням ДПС у м. Києві арифметичної помилки, допущеної Відповідачем при винесенні вказаного податкового повідомлення-рішення. При цьому в зазначеному рішенні про результати розгляду первинної скарги не наведено жодних свідчень того, що Відповідач виконав свій обов'язок та належним чином довів правомірність винесених ним Рішень.

Відповідно до абз. 2 п. 3.4 Порядку направлення органами державної податкової служби податкових повідомлень-рішень платникам податків, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 № 985, якщо за результатами адміністративного або судового оскарження грошове зобов'язання, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування, та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість зменшується, то до платника податків направляється податкове повідомлення-рішення. яке містить зменшену суму грошового зобов'язання, якому присвоюється номер та вноситься до відповідного реєстру податкових повідомлень-рішень у порядку, передбаченому пунктом 3.3 цього розділу. Разом із цим, відповідно до пп. 5.1.2 п.5.1 зазначеного вище Порядку направлення органами державної податкової служби податкових повідомлень-рішень платникам податків, податкове повідомлення-рішення вважається відкликаним, якщо орган державної податкової служби зменшує нараховану суму грошового зобов'язання раніше прийнятого податкового повідомлення-рішення. При цьому, слідуючи п. 5.3 цього ж Порядку, податкове повідомлення-рішення вважається відкликаним з дня надходження до платника податків податкового повідомлення-рішення, яке містить зменшену суму грошового зобов'язання.

Як вбачається із матеріалів справи, 29.08.2012р. Відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0004022270 форма «Р»відповідно до якого за порушення пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»збільшено суму грошового зобов'язання Позивача з податку на додану вартість: за основним платежем - в розмірі 809 897 грн. 00 коп., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - у розмірі 202 474 грн. 25 коп., всього - 1 012 371 (один мільйон дванадцять тисяч триста сімдесят одна) грн. 25 коп.

Враховуючи вищевикладене, податкове повідомлення рішення № 0002202270 відкликане, оскільки Позивач отримав нове податкове повідомлення-рішення № 0004022270, яке містить зменшену суму грошового зобов'язання на підставі рішення ДПС у м. Києві №5103/10/12-114 від 20.08.2012 р. про результати розгляду первинної скарги.

При вирішенні питання про правомірність спірних податкових повідомлень - рішень,Суд виходив з наступного.

Як вбачається із матеріалів справи, відносини між Позивачем та ТОВ «КОМП ПЛЮС»мали місив у період з 04.03.2008р. по 30.01.2009р., то з урахуванням строків давності визначених п.102.1 cm. 102 Податкового кодексу України (надай - «ПК України»), вони не вплинули па нарахування податкових зобов'язань Позивачу при винесенні рішення № 0002192270 від 11.06.2012р. та рішення № 0004022270 від 29.08.2012р., що не заперечується Відповідачем та підтверджується, зокрема, розміром нарахованих податкових зобов'язань. Разом із тим, первинними документами підтверджено, що зазначені господарські операції були реальними та належним чином документально оформлені.

Висновки, викладені в Акті перевірки про порушення Позивачем пп.7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»в результаті чого, вбачається заниження податку на додану вартість за період з травня 2009 року по грудень 2010р. на суму 809 897, 00 грн., не підтверджуються матеріалами перевірки.

В ході розгляду справи підтверджено, що Позивачем було повністю правомірно здійснено визначення податкового кредиту за період 2009-2010 pp. на підставі дійсних податкових накладних у відповідності до вимог п. 7.4 cт. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Так, в Акті перевірки Відповідач прийшов до висновку про те, що Позивач порушив вимоги закону, оскільки включив до суми податкового кредиту витрати по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними.

Відповідно до пп.7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що діяв на момент виникнення спірних правовідносин, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними.

Проте, у ході перевірки Позивачем надавались копії податкових накладних, виписаних ТОВ «ІНТЕРПРОЦЕСОР», пред'явлено оборотно-сальдові відомості по рахунку 631 та «Валові витрати», видаткові та податкові накладні й реєстри до них, платіжні доручення про перерахування коштів та їх реєстри. Так, факт надання Позивачем вищевказаних документів безпосередньо зафіксовано в самому Акті перевірки.

Відносини між Позивачем та ТОВ «ІНТЕРПРОЦЕСОР»мали місце у період з 12.02.2009р. по 29.10.2010р. Так, між Позивачем (покупець) та ТОВ «ІНТЕРПРОЦЕСОР»(постачальник) було досягнуто згоди по всіх істотних умовах поставки комп'ютерної техніки та супутніх товарів і протягом вказаного періоду здійснено численний ряд поставок. На виконання вимог податкового законодавства, ТОВ «ІНТЕРПРОЦЕСОР»було виписано і надано Позивачеві відповідні податкові накладні на кожну поставку товару.

В ході судового розгляду справи підтверджено, що усі податкові накладні складені відповідно до вимог чинного законодавства України, містять обов'язкові реквізити, виписані на підставі дійсних господарських операцій. Таким чином, твердження про порушення Позивачем пп.7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»є безпідставним і протиправним.

Водночас, на підтвердження реальності та належного оформлення господарських операцій Позивач надає Суду копії сформованих в ході взаємовідносин із ТОВ «ІНТЕРПРОЦЕСОР», податкових та видаткових накладних; копії виданих ТОВ «ІНТЕРПРОЦЕСОР»рахунків на оплату поставленого товару; копії банківських виписок про рух коштів, що підтверджують оплату Позивачем отриманих товарів. При цьому, рух активів підтверджується безпосередньо доказами оплати товарів Позивачем, яка однозначно вказує на зміни у власному балансі Позивача, і факт чого не заперечується Відповідачем.

Матеріалами справи підтверджено, що Позивачем для здійснення господарської діяльності орендується нежитлове приміщення будівлі, площею понад 100 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Теліги, буд. 55, призначене, згідно договору оренди від 21.11.2008р. № 2, для розміщення торгівельного центру та включає складські приміщення. Саме в цьому приміщенні зберігався прийнятий від ТОВ «ІНТЕРПРОЦЕСОР»товар і відбувалось подальша відправка покупцям Позивача.

Крім того, висновок Відповідача про фіктивність правовідносин Позивача з ТОВ «КОМП ПЛЮС», ТОВ «ІНТЕРПРОЦЕСОР», а відтак і не прийняття до уваги податкових накладих, виписаних від імені ТОВ «КОМП ПЛЮС», ТОВ «ІНТЕРПРОЦЕСОР»при дослідженні питання про правомірність формування Позивачем податкового кредиту, не відповідає вимогам чинного законодавства України.

Відповідно до пп. 7.2.1 п. 7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»(діючого на момент спірних правовідносин) було визначено виключний перелік реквізитів податкової накладної. При цьому, чинним у період 2008-2010рр. законодавством України, не було передбачено такої підстави недійсності податкової накладної, як фіктивність відносин між: продавцем та покупцем.

Таким чином, рішення № 0004022270 є протиправним, адже висновок Відповідача про порушення Позивачем приписів пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»не відповідає дійсності та суперечать дійсним обставинам справи, оскільки усі суми податку на додану вартість, включені Позивачем до складу податкового кредиту, в тому числі в розмірі 809 897,00 грн., у повному обсязі підтверджені податковими накладними.

Враховуючи вищевикладене, оскільки оспорюване податкове повідомлення рішення № 0004022270 є протиправним, нарахування відповідних сум штрафних (фінансових) санкцій безпідставне.

Висновок про порушення Позивачем пп. 5.3.9 п.5.3. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що на думку Відповідача, спричинило заниження за період з 01.01.2008р. по 31.12.2010р. податку на прибуток на загальну суму 1 289 183,75 грн. також суперечать приписам чинного законодавства України та не підтверджуються матеріалами справи.

Так, відповідно до пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не включаються до складу валових витрат, зокрема, витрати на виплату винагород або інших видів заохочень пов'язаним з таким платником податку фізичним чи юридичним особам у разі, якщо немає документальних доказів, що таку виплату або заохочення було проведено як компенсацію за фактично надану послугу (відпрацьований час).

За наявності зазначених документальних доказів віднесенню до складу валових витрат підлягають фактичні суми виплат (заохочень), але не більші ніж суми, розраховані за звичайними цінами. Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Судом встановлено, що в ході перевірки Відповідачу надано копії документів, які в достатньому обсязі підтверджують, що Позивачем були в повній мірі оплачені та фактично отриманні товари від ТОВ «КОМП ПЛЮС»та ТОВ «ІНТЕРПРОЦЕСОР», зокрема, оборотно-сальдові відомості по рахунку 631 та «Валові витрати», видаткові та податкові накладні й реєстри до них, платіжні доручення про перерахування коштів та їх реєстри, тощо. Отже, Позивач, чітко слідуючи вимогам пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5, пп. 11.2.1 п. 11.2 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»здійснив визначення витрат згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку.

Товари, придбані Позивачем у ТОВ «ІНТЕРПРОЦЕСОР», в подальшому були реалізовані цілому ряду покупців.

З огляду на вищевикладене, всі витрати, понесені Позивачем в ході здійснення господарської діяльності, були належним чином документально підтверджені наданими для перевірки первинними документами, що в свою чергу об'єктивно свідчить про відсутність порушення Позивачем пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Зважаючи на протиправність податкового рішення № 0002192270 що нарахування відповідних сум штрафних (фінансових) санкцій є безпідставним.

При цьому, висновки Відповідача про те, що взаємовідносини Позивача з ТОВ «ІНТЕРПРОЦЕСОР»не спричиняють реального настання правових наслідків є документально не підтвердженими, не містять правового підґрунтя та суперечать нормам чинного законодавства.

Виходячи із системного аналізу податкового законодавства України, особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість на момент вчинення відповідної господарської операції.

Як вбачається із матеріалів справи, на момент укладення і виконання договору з Позивачем, згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, ТОВ «ІНТЕРПРОЦЕСОР»було належно зареєстроване як юридична особа і не перебувало в процесі припинення, при цьому керівниками підприємства у Державному реєстрі в свій час, були зазначені саме ті особи, від імені яких й були вчинені правочини із Позивачем та підписані решта документів складених в процесі виконання договірних зобов'язань.

Згідно ж ч. 1 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Також на момент виписки податкових накладних, контрагент Позивача був належним чином зареєстрований, як платник податку на додану вартість, та мав дійсне свідоцтво платника цього податку. Так, згідно даних з реєстру платників ПДВ оприлюднених на офіційному веб - сайті центрального органу державної податкової служби свідоцтво платника ПДВ №100154810 ТОВ «ІНТЕРПРОЦЕСОР»було анульовано лише 26.01.2011р., в той час коли відносини цього підприємства з Позивачем були завершені ще 29.10.2010р.

Основною, зазначеною в Акті перевірки, підставою для обґрунтування висновків

Відповідача, що взаємовідносини Позивача з ТОВ «ІНТЕРПРОЦЕСОР»не спричиняють реального настання правових наслідків, є посилання на матеріали досудового слідства у кримінальній справі №69-116, яка знаходиться у провадженні ОВС ГСУ ДПС України і порушена за ознаками скоєння злочинів, передбачених ч. 5 ст. 27, ч.2 ст.205, ч. 3 ст. 212 КК України.

Проте, в ході судового розгляду справи встановлено, що на момент проведення перевірки взагалі не було вироку суду в кримінальній справі, яким встановлено вину керівника ТОВ «ІНТЕРПРОЦЕСОР»у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 205, ч. 3 ст. 212 Кримінального кодексу України.

Відтак в силу ч. 1 ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Вказане положення Основного закону України свідчить, що наявність вини особи та відповідно, вчинення нею злочину, може буди встановлено виключно вироком суду.

Згідно ж ч. 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Таким чином, твердження Відповідача, викладені в Акті перевірки, із посиланням на відомості досудового слідства у кримінальній справі щодо вчинення злочинів працівниками контрагентів Позивача є завчасними та непідтвердженими, а відтак і не можуть бути покладені в основу рішень № 0002192270, № 0004022270.

Так, при проведенні перевірки та прийнятті оскаржуваних рішень Відповідачем не враховано, що зазначена кримінальна справа, порушена стосовно керівників підприємств, які взагалі не мають жодного відношення ні до господарської діяльності Позивача, ні безпосередньо до діяльності ТОВ «КОМП ПЛЮС»та ТОВ «ІНТЕРПРОЦЕСОР».

Таким чином матеріалами адміністративної справи підтверджено реальний характер господарських операцій між Позивачем та ТОВ «ІНТЕРПРОЦЕСОР», а підписання первинних документів уповноваженими особами контрагентів, які усвідомлювали значення своїх дій і бажали настання реальних правових наслідків господарської діяльності.

Більш того, встановлено, що усі правочини, вчинені Позивачем, зокрема, у ході відносин з ТОВ «ІНТЕРПРОЦЕСОР»у 2009-2010 pp., повністю відповідають загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачених ст. 203 ЦК України, більше того, їх недійсність не встановлена законом.

Відтак, твердження Відповідача про нікчемність договорів є надуманим та не відображає дійсних обставин справи.

В той же час, в акті перевірки не зазначено, жодного доказу того, що вчинені Позивачем правочини суперечать моральним засадам суспільства.

Відповідач ніде не вказує на чому ґрунтується і чим підтверджується висновок, що правочини вчинені Позивачем з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства.

Правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок, вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства визначені у ст. 228 ЦК України. Для застосування положень вказаної статті ЦК України, обов'язково необхідне встановлення умислу особи на укладення і вчинення правочинів, що суперечать інтересам держави і суспільства. Однак, в акті перевірки не міститься будь-яких доказів, що вказують на наявність умислу працівників Позивача на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Щодо висновків Акту перевірки про недійсність правочинів, то відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Проте, статтею 203 ЦК України, на яку посилається Відповідач, не встановлено нікчемності певних правочинів. Більше того, ч. 3 ст. 215 ЦК України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Тобто, правочин, який не відповідає вимогам ст. 203 ЦК України, але при цьому, ніде в законі прямо не визначений, як нікчемний, лише може бути визнаний недійсним судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Окрім того, в Акті перевірки Відповідач покликається на неналежну правосуб'єктність контрагентів Позивача, проте такі доводи не відповідають дійсності, відтак, і не можуть бути покладені в основу висновків про вчинення порушень зі сторони Позивача, позаяк чинне законодавства не містить такої категорії як «неналежна правосуб'єктність юридичної особи».

Так, відповідно до ст. 91 Цивільного кодексу України, цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Водночас, Суд звертає увагу на те, що відповідно ж до п. 5 розділу 1 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 № 984, за результатами документальної перевірки в акті викладаються всі суттєві обставини фінансово-господарської діяльності платника податків, які мають відношення до фактів виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Так, акт перевірки № 137/1-22-70-30179286 від 24.05.2012 p. не містить чіткого, обґрунтованого викладу порушень чинного законодавства України, що були допущені Позивачем при формуванні податкового кредиту та були б підтверджені матеріалами адміністративної справи.

Виходячи із системного аналізу норм чинного законодавства України суд прийшов до висновку про те, що доводи, викладені Відповідачем у акті перевірки не містять правового підґрунтя та спростовуються матеріалами справи.

Згідно ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем як суб'єктом владних повноважень не доведено правомірність прийнятих податкових повідомлень рішень.

Керуючись ст.ст. 9, 69-71, 94, 128, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити.

Визнати протиправним і скасувати в повному обсязі податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва ДПС від 11.06.2012р. №0002192270 про збільшення суми грошового зобов'язання ТОВ «Тон Інтер»з податку на прибуток.

Визнати протиправним і скасувати в повному обсязі податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва ДПС від 29.08.2012р. №0004022270 про збільшення суми грошового зобов'язання ТОВ «Тон-Інтер»з податку на дотану вартість.

Зобов'язати Управління Державної казначейської служби України у Печерському районі м. Києва стягнути судові витрати в сумі 2146 грн. 00 коп. на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Тон - Інтер»за рахунок Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунків Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва ДПС.

Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185 -187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.А.Качур