Рішення № 27730565, 05.11.2012, Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області

Справа № 1505/3369/2012

рішення

ІМЕНЕМ УКрАЇНи

05 листопада 2012 року м. Білгород-Дністровський

Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області

в складі: головуючого -одноособово судді Матяш Т.Л.,

при секретарі -Івановій А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за уточненим позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання угоди дійсною та визнання права власності, треті особи: ОСОБА_3, орган опіки та піклування виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу та переведення прав і обов'язків покупця, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання угоди дійсною та визнання права власності, треті особи: ОСОБА_3, орган опіки та піклування виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 02 березня 2012 року між нею та відповідачем ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу, згідно якого позивачка купила у відповідачки 21/50 частин житлового будинку з надвірними побудовами по АДРЕСА_1. Однак, відповідачка ухиляється від нотаріального посвідчення договору у зв'язку з чим ОСОБА_1 змушена звернутись до суду.

ОСОБА_3 звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу та переведення прав і обов'язків покупця, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що він є власником 29/50 частин домоволодіння, розташованого в АДРЕСА_1. Власницею інших 21/50 часток зазначеного житлового будинку є відповідачка - ОСОБА_2, яка в порушення ст. 362 ЦК України, продала свою частку, не повідомивши ОСОБА_3 про намір продати свою частку у майні, яке їх спільною частковою власністю, у зв'язку з чим позивач просить перевести на нього права та обов'язки покупця.

Представник ОСОБА_1 у судовому засіданні свої позовні вимоги підтримує, просить задовольнити позов у повному обсязі, із зустрічним позовом ОСОБА_3 не згоден, у задоволенні зустрічного позову просить відмовити.

ОСОБА_2 у судове засідання не з'явилась, надала до суду заяву з проханням слухати справу за її відсутності.

Представники ОСОБА_3 -ОСОБА_4, ОСОБА_5 у судовому засіданні з позовною заявою ОСОБА_1 не згодна, у задоволенні позову просить відмовити у повному обсязі. Крім того, уточнила позовні вимоги за зустрічним позовом, а саме: від п. 1 позову відмовилась, інші позовні вимоги підтримує.

Представник органу опіки та піклування виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради у судовому засіданні залишила питання на розсуд суду.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх наявними доказами, суд вважає, що позов ОСОБА_1 задоволенню не підлягає, позов ОСОБА_3 підлягає задоволенню частково, з наступних підстав.

Позов ОСОБА_1

Суд встановив, що ОСОБА_2 є власником 21/50 частини домоволодіння, розташованого в АДРЕСА_1, що підтверджується Свідоцтвом про право на спадщину за Заповітом серії ААН № 028771 від 08.10.1998 року, посвідченим державним нотаріусом Шостої Одеської державної нотаріальної контори Щукіною Л.С. Право власності у встановленому законом порядку було зареєстровано в органах БТІ, що підтверджується відповідним штампом на Свідоцтві про право на спадщину за Заповітом серії ААН № 028771 від 08.10.1998 року.

02 березня 2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено у простій письмовій формі договір купівлі-продажу, згідно якого ОСОБА_1 купила, а ОСОБА_2 продала 21/50 частин житлового будинку з надвірними побудовами по АДРЕСА_1.

Однак, як вказує ОСОБА_1, відповідачка ухиляється від нотаріального посвідчення вищевказаного договору, у зв'язку з чим ОСОБА_1 змушена звернутись до суду з позовом про визнання договору купівлі-продажу дійсним і визнання за нею права власності на придбане майно.

Однак, суд не може погодитись з доводами ОСОБА_1 у зв'язку з наступним.

Згідно ч. 2 ст. 220 ЦК України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору,що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Згідно п. 13 Постанови № 9 ВСУ «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»від 06 листопада 2009 року -«Вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма частини другої статті 220 ЦК не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210 та 640 ЦК пов'язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін.»

Відповідно до ст. 657 ЦК України, Договір купівлі-продажу житлового будинку (квартири) укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Таким чином, норма ч. 2 ст. 220 ЦК України, на яку посилається позивач у своєму позові, не може бути застосована в даному випадку, оскільки договір купівлі-продажу підлягає як нотаріальному посвідченню так і державній реєстрації.

Крім того, п. 13 Постанови № 9 ВСУ «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»від 06 листопада 2009 року, встановлено, що «При розгляді таких справ суди повинні з'ясувати, чому правочин не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість.»

Сторони не надали жодних доказів того, що відповідач дійсно ухиляється від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу. Навпаки, як вбачається з матеріалів справи між сторонами відсутній спір, тому, у відповідності до ст. 220 ЦК України відсутні правові підстави для задоволення позову.

За таких обставив є всі підстави вважати, що насправді відповідач не ухиляється від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу, а сторони по справі просто намагаються за допомогою судового рішення уникнути нотаріального посвідчення договору та, відповідно, сплати податків та обов'язкових платежів до бюджету.

Крім того, при укладенні вищевказаного договору купівлі продажу, не було дотримано вимоги ст. 362 ЦК України, а саме: продавець не повідомив іншого співвласника у праві спільної часткової власності (ОСОБА_3.) про свій намір продати свою частку.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що уточнений позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання угоди дійсною та визнання права власності, треті особи: ОСОБА_3, орган опіки та піклування виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради -є небґрунтованим, недоведеним і задоволенню не підлягає.

Позов ОСОБА_3

Щодо зустрічного позову ОСОБА_3 судом були встановлені наступні обставини та відповідні ним правовідносини.

19 травня 1990 року відповідно до свідоцтва про право на спадок за законом зареєстрованого за № 2-589, посвідченого Державним нотаріусом ОСОБА_7, ОСОБА_3 прийняв спадок після померлої 16 жовтня 1989 року ОСОБА_8, у вигляді 29/50 частин домоволодіння, розташованого в АДРЕСА_1 на земельній ділянці загальною площею 801 кв. м., яке в цілому складалося з житлового будинку, житловою площею 19,2 кв. м., житлового будинку, житловою площею 20.4 кв. м., літньої кухні, двох сараїв з дощок, туалету з дощок.

Як було зазначено вище власницею інших 21/50 часток зазначеного житлового будинку є ОСОБА_2

У своїй позовній заяві ОСОБА_3 вказує, що ОСОБА_2 у 2007 році повідомила його про свої наміри продати свою частку житлового будинку і він виявив бажання купити її частку і в підтвердження цього надав завдаток у розмірі 500 дол. США, однак, через місяць відповідачка повідомила, що вона розриває з ним укладену усно угоду, оскільки її частка вже коштує набагато більше і в майбутньому вартість буде тільки збільшуватись, тому вона припиняє відчуження належного їй нерухомого майна з метою, що через декілька років вартість його суттєво збільшиться.

Як було зазначено вище 02 березня 2012 року ОСОБА_2 продала належні їй 21/50 частини житлового будинку по АДРЕСА_1 ОСОБА_1, що підтверджується договором купівлі-продажу, укладеним в простій письмовій формі.

Згідно ч. 2 ст. 362 ЦК України, продавець частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний письмово повідомити інших співвласників про намір продати свою частку, вказавши ціну та інші умови, на яких він її продає.

Однак, в порушення ч. 2 ст. 362 ЦК України, ОСОБА_2 не повідомила письмово ОСОБА_3 про намір продати свою частку, вказавши ціну та інші умови, на яких вона її продає, внаслідок чого спірне майно було придбане ОСОБА_1

Докази того, що ОСОБА_2 до 02 березня 2012 року (дата укладення договору купівлі-продажу з ОСОБА_1) письмово повідомляла ОСОБА_3 про намір продати свою частку -в матеріалах справи відсутня.

В матеріалах справи є письмова пропозиція ОСОБА_2 направлена ОСОБА_3 про намір продати свою частку, однак вона датована 14.06.2012 року, тобто вже після підписання договору купівлі-продажу з ОСОБА_1 02 березня 2012 року, тому суд не приймає до уваги дану пропозицію.

Згідно ч. 4 ст. 362 ЦК України, у разі продажу частки у праві спільної часткової власності з порушенням переважного права купівлі співвласник може пред'явити до суду позов про переведення на нього прав та обов'язків покупця.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_3 в частині переведення на нього прав та обов'язків покупця по договору купівлі-продажу 21/50 частки житлового будинку АДРЕСА_1, укладеного в усній формі у місті Білгород-Дністровський між відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_9 -підлягають задоволенню, оскільки у судовому засіданні було встановлено, що продаж частки у праві спільної часткової власності було здійснено з порушенням переважного права купівлі співвласником.

Щодо позовних вимог в частині виплатити ОСОБА_2 17000 (сімнадцять) тисяч гр., внесені позивачем на депозитний рахунок суду, то суд вважає, що вони задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Згідно копії договору купівлі-продажу від 02.03.2012 року, який було додано до уточненої позовної заяви ОСОБА_9, ціна договору складає 117 000 грн., а не 17 000 грн., як було зазначено в первісному позові, оскільки до договору були внесені виправлення.

Згідно ч. 1 ст. 632 ЦК України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Таким чином, суд приходить до висновку, що є неможливим зобов'язати власника продати своє майно за суму, яку бажає ОСОБА_3, а не за ту, яку бажає сам власник товару, оскільки згідно ч. 1 ст. 632 ЦК України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Рішенням суду не може бути зобов'язано сторону вчинити правочин за певну суму, оскільки це суперечить загальним засадам цивільного законодавства - свободі договору (пункт 3 частини першої статті 3 ЦК).

Згідно ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

На підставі ст. 88 ЦПК України, суд вважає необхідним стягнути солідарно з відповідачів на користь ОСОБА_3 сплачену суму судового збору у розмірі 117,00 грн.

Керуючись ст.ст. 1, 3, 15, 16, 362, 632 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 60, 88, 209, 212, 213-215 ЦПК України суд -

В И Р І Ш И В

У задоволенні позову ОСОБА_1 -відмовити у повному обсязі.

Позов ОСОБА_3 -задовольнити частково.

Перевести на ОСОБА_3 права та обов'язки покупця по договору купівлі-продажу 21/50 частки житлового будинку АДРЕСА_1, укладеного в усній формі у місті Білгород-Дністровський між ОСОБА_2 та ОСОБА_1.

Стягнути солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 сплачену суму судового збору у розмірі 117,00 грн.

В задоволенні інших вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Одеської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Суддя: