Ухвала суду № 27726470, 20.11.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 листопада 2012 року м. Київ К/9991/26911/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі суддів:

Харченка В.В.

Бим М.Є.

Чалого С.Я.

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Контрольно-ревізійного управління в Луганській області на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 21 січня 2011 року та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 07 квітня 2011 року у справі за позовом Державного підприємства "Свердловантрацит" до Контрольно-ревізійне управління в Луганській області про скасування вимог, -

в с т а н о в и л а:

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 21 січня 2011 року, зміненою постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 07 квітня 2011 року, позовні вимоги задоволено частково. Скасовано пункти 2, 3, 4, 5, 6, 8, 11, 12 вимоги КРУ в Луганській області від 13 серпня 2010 року № 12-05-14-14/7729 та вимогу КРУ в Луганській області від 30 серпня 2010 року № 12-25-14-14/8141. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

До Вищого адміністративного суду України надійшла касаційна скарга, в якій Контрольно-ревізійне управління в Луганській області ставить питання про скасування рішень судів попередніх інстанцій та ухвалення нової постанови про відмову в задоволенні позовних вимог. При цьому заявник касаційної скарги посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишенню без змін, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, Державне підприємство «Свердловантрацит» є юридичною особою, включене до ЄДРПОУ за № 32355669, про що свідчить свідоцтво про державну реєстрацію, статут та довідка статистики.

З 15 квітня 2010 року по 2 липня 2010 року (з перервами в роботі 16 та 30 квітня 2010 року, з 5 по 7 травня 2010 року, з 8 по 10 червня 2010 року) у відповідності до пункту 2.31 Плану роботи ГоловКРУ України на 2 квартал 2010 року на підставі направлення № 471 від 14 квітня 2010 року посадовою особою КРУ в Луганській області було проведено ревізію фінансово-господарської діяльності Державного підприємства «Свердловантрацит»за період з 1 квітня 2009 року по 31 березня 2009 року. За наслідками ревізії був складений акт № 05-21/20 від 2 липня 2010 року, який був підписаний з запереченнями від 21 липня 2010 року № 1-16/189. Відповідач надав позивачу 13 серпня 2010 року свої висновки про неприйняття заперечень.

На підставі акту ревізії № 05-21/20 від 2 липня 2010 року КРУ в Луганській області були винесені на адресу ДП «Свердловантрацит»вимоги № 12-05-14-14/7729 від 13 серпня 2010 року про усунення порушень, виявлених в результаті ревізії, № 12-25-14-14/8141 від 30 серпня 2010 року про повернення коштів та розпорядження № 25-14/207 від 27 серпня 2010 року про зупинення операцій з бюджетними коштами на рахунках, відкритих в органах державного казначейства.

Позивач не був згоден з пунктами 2, 3, 4, 5, 6, 8, 9, 10, 11, 12, 14 вимоги від 13 серпня 2010 року № 12-05-14-14/7729 та вимогою від 30 серпня 2010 № 12-25-14-14/8141.

Органи державної контрольно-ревізійної служби в Україні, на відміну від суб'єктів, зазначених у статті 35 Закону України «Про оплату праці», відповідно до покладених на них завдань та компетенції, позбавлені права перевірки суб'єкта господарювання з питань, пов'язаних з виконанням умов колективного договору та галузевих угод, тому за висновком суду першої інстанції КРУ в Луганській області, перевіряючи питання щодо дотримання умов оплати праці позивачем, діяло не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, що встановлені законодавством.

Колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що позивач є підконтрольним КРУ підприємством, оскільки отримує бюджетне фінансування, що підтверджено документально та не спростовується позивачем та є державним підприємством, яке використовує державне майно. Отже, відповідач мав встановлені законом повноваження щодо проведення перевірки фінансово-господарської діяльності позивача, в тому числі з питань законності нарахування та виплати за рахунок бюджетних коштів заробітної плати.

Стосовно пункту 2 вимоги № 12-05-14-14/7729 від 13 серпня 2010 року (далі -вимога) судами попередніх інстанцій зроблено обґрунтований висновок, що вимагати здійснити перерахунок та виплату заробітної плати у розмірах визначених Галузевою угодою за приписами статей 19, 259 Кодексу законів України про працю, статей 2, 15 Закону України «Про колективні договори і угоди»мають право професійні спілки в порядку здійснення громадського контролю та спеціальні державні органи, які входять до Державного департаменту нагляду за додержанням законодавства про працю, під час здійснення державного контролю з цих питань. Відповідач в даній справі мав повноваження на проведення перевірки позивача з питань правильності використання бюджетних коштів на виплату заробітної плати, але не мав повноважень вимагати від державного підприємства здійснити донарахування та виплату заробітної плати працівникам в сумі розрахованій ревізорами за відсутності бюджетного фінансування на таку виплату.

Що стосується пунктів 3, 4 вимоги колегія суддів зазначає, що відповідно до частини 6 статті 2 Закону України "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні" № 2923-ХІІ від 26 січня 1993 року станом на час існування спірних правовідносин (далі по тексту Закон «Про ДКРС») порядок проведення державною контрольно-ревізійною службою державного фінансового аудиту та інспектування встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 35 Порядку проведення інспектування державною контрольно-ревізійною службою, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2006 року N 550 (далі Порядок), визначено, що виявлені допущені об'єктом контролю порушення законодавства, контроль за дотриманням якого віднесено до компетенції служби, фіксуються в констатуючій частині акта ревізії з обов'язковим посиланням на норми законів чи інших нормативно-правових актів, які порушено, та зазначенням винних у їх допущенні осіб.

Відповідно до пункту 46 Порядку, якщо вжитими в період ревізії заходами не забезпечено повне усунення виявлених порушень, органом служби у строк не пізніше ніж 10 робочих днів після реєстрації акта ревізії, а у разі надходження заперечень (зауважень) до нього - не пізніше ніж 3 робочих дні після надіслання висновків на такі заперечення (зауваження) надсилається об'єкту контролю письмова вимога щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства із зазначенням строку зворотного інформування.

Згідно з пунктом 49 Порядку, у разі коли діями чи бездіяльністю працівників об'єкта контролю державі або підконтрольній установі заподіяна матеріальна шкода, орган служби ставить вимоги перед керівником об'єкта контролю та органом його управління щодо пред'явлення цивільних позовів до винних осіб.

Отже, встановивши, що завдано шкоду, управління ставить вимоги перед керівником об'єкта контролю та органом його управління щодо пред'явлення цивільних позовів до винних осіб, а не стягнення зайво виплаченої заробітної плати з працівників, які отримали цю заробітну плату або з винних осіб, які її виплатили.

КРУ в Луганській області посилається на приписи статті 127, 136 КЗпП України, як на порядок виконання вимоги в частині стягнення заробітної плати, проте частина перша статті 127 КЗпП України допускає можливість відрахування із заробітної плати тільки у випадках, передбачених законодавством. Власник не вправі робити відрахування, якщо для цього немає підстави, передбаченої законодавством. Підставою для відрахування не можуть бути положення генеральної, галузевої та регіональної угод, колективних і трудових договорів, інших угод між працівником і власником та, як вбачається з частини 2 цієї ж статті, підставою для стягнення (відрахування) заробітної плати не визначено вимогу КРУ.

Законодавство не дає визначення поняття "відрахування із заробітної плати". У законодавстві про працю і в Цивільному процесуальному кодексі України вживаються близькі за змістом поняття "утримання", "відрахування", "стягнення". Поняття "стягнення" характеризує виконавчо-процесуальні відносини на стадії виконання рішень, ухвал і постанов судів та інших виконавчих документів. Стягнення - це захід примусового виконання. Тобто, лише за рішенням суду можливо здійснити примусове стягнення з працівників виплаченої заробітної плати, так само, як за статтею 136 КЗпП України покриття шкоди провадиться шляхом подання власником або уповноваженим ним органом позову до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду, тим більше, що наявність вини особи в зайвій виплаті заробітної плати встановлюється судом. До того ж в вимозі не визначені конкретні винні посадові особи та докази їх вини.

Стосовно повернення з загальнодержавних фондів внесків, сплачених з виплаченої заробітної плати, то щодо кожного виду податку або обов'язкового платежу існує свій порядок повернення зайво сплачених платежів, але до вирішення питання в судовому порядку про наявність факту зайвої сплати заробітної плати та платежів, вони не підлягають поверненню з фондів лише на підставі вимоги КРУ.

Таким чином, пункти 3, 4 вимоги викладені з порушенням пункту 49 Порядку проведення інспектування державною контрольно-ревізійною службою та не підлягають виконанню у встановлений в них спосіб.

Щодо пункту 5 вимоги слід зазначити, що договір підряду від 30 травня 2009 року № 29-Т/1-09 з додатковими угодами, укладений позивачем з ПГПП «ШМель»є діючим. Питання щодо його недійсності або невідповідності вимогам закону відповідачем не ставилося, але при цьому вимагається від позивача відкоригувати проектно-кошторисну документацію підготовлену ДВАТ «Інститут Луганськдіпрошахт»й змінити умови договірних відносин з ПГПП «ШМель»з наступним утворенням дебіторської заборгованості. Таке формулювання вимоги відповідачем є прямим втручанням в господарську діяльність позивача за відсутності для цього законних підстав, що заборонено статтями 6, 8 Господарського кодексу України. Законом України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні»не передбачено право органів ДКРС втручатися в порядок укладання й виконання господарських договорів та надавати оцінку порядку визначення сторонами своїх взаємних договірних господарських зобов'язань. Відповідачем в порушення вимог частини 2 статті 71 КАС України не доведено документально порушення позивачем порядку використання бюджетних коштів та завищення будівельно-монтажних обсягів на 161278 грн. 50 коп., тому пункт 5 вимоги правомірно визнаний судом першої інстанції незаконним.

Як стосується п.5 вимоги, то колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що за статутом ДП «Свердловантрацит»належить до сфери управління Міністерства вугільної промисловості України. Указом Президента України від 5 жовтня 2005 року N 1417/2005 затверджено Положення про Міністерство вугільної промисловості України, за яким Мінвуглепром України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України та є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань забезпечення реалізації державної політики у вугільній промисловості. За підпунктом 20 пункту 3 вказаного Положення Мінвуглепром відповідно до покладених на нього завдань контролює в межах своєї компетенції ефективність використання бюджетних коштів, виділених підприємствам вугільної промисловості. За постановою Кабінету Міністрів України від 28 січня 2009 року N 69, на яку посилаються обидві сторони у даній справі, саме Мінвуглепром здійснює розподіл бюджетних коштів між вугледобувними підприємствами державної форми власності та Порядок, затверджений цією постановою, визначає механізм використання у 2009 році коштів, передбачених Мінвуглепрому в державному бюджеті за програмою "Державна підтримка вугледобувних підприємств (включаючи підприємства з видобутку бурого вугілля) на часткове покриття витрат із собівартості продукції". Таким чином, пункт 6 вимоги КРУ адресований державному підприємству - позивачу замість його органу управління суперечить наведеним нормативним актам, що підтверджує висновок суду першої інстанції.

Відповідно до пункту 45 Порядку проведення інспектування державною контрольно-ревізійною службою, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2006 року N 550, у міру виявлення ревізією порушень законодавства посадові особи служби, не чекаючи закінчення ревізії, мають право усно рекомендувати керівникам об'єкта контролю невідкладно вжити заходів для їх усунення та запобігання у подальшому. Згідно пункту 46 цього ж Порядку якщо вжитими в період ревізії заходами не забезпечено повне усунення виявлених порушень, органом служби у строк не пізніше ніж 10 робочих днів після реєстрації акта ревізії, а у разі надходження заперечень (зауважень) до нього - не пізніше ніж 3 робочих дні після надіслання висновків на такі заперечення (зауваження) надсилається об'єкту контролю письмова вимога щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства із зазначенням строку зворотного інформування. Про усунення виявлених ревізією фактів порушення законодавства цей об'єкт контролю у строк, визначений вимогою про їх усунення, повинен інформувати відповідний орган служби з поданням завірених копій первинних, розпорядчих та інших документів, що підтверджують усунення порушень.

Акт ревізії було складено 2 липня 2010 року, підписано позивачем з запереченнями від 21 липня 2010 року № 1-16/189, висновки на заперечення та спірна вимога були надані позивачу 13 серпня 2010 року. Тобто, на час отримання вимоги була проведена претензійно-позовна робота та стягнуто заборгованість з ДП «Шахта Глибока»та ДП «Шахта Північна».

Колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що Указом Президента України від 25 травня 2004 року № 576/2004 «Про невідкладні заходи щодо завершення погашення заборгованості із заробітної плати»була визнана незадовільною робота саме Міністерства палива та енергетики України, Міністерства промислової політики України, Фонду державного майна України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, Вінницької, Запорізької, Миколаївської, Сумської, Харківської обласних державних адміністрацій з питань погашення заборгованості із заробітної плати у першому кварталі 2004 року, у зв'язку з чим визначений ряд заходів для Кабінету Міністрів України, міністерств та обласних адміністрацій. Позивач до субєктів владних повноважень, яким був адресований даний Указ, не відноситься, тому фіксування КРУ порушення позивачем приписів даного Указу в пункті 8 вимоги є протиправним, що підтверджує висновок суду першої інстанції про наявність підстав для скасування цього пункту.

З приводу пункту 9 вимоги судом апеляційної інстанції вірно визначено, що процедура банкрутства може мати наслідком або відновлення фінансового становища підприємства банкрута або його ліквідацію. До завершення процедури банкрутства поточна дебіторська заборгованість є сумнівним боргом та не може бути визнана безнадійною, оскільки існує можливість її погашення (пункт 4 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 10 «Дебіторська заборгованість»). Наявність дебіторської заборгованості як активу в податковій заставі згідно статті 8 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»створює додаткові перешкоди для її списання. З огляду на викладене, колегія суддів, вважає обґрунтованими посилання позивача на відсутність порушень з його боку вимог пункту 11 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 10 «Дебіторська заборгованість», як про це зазначено КРУ в пункті 9 вимоги, та керуючись пунктами 45, 46 Порядку проведення інспектування державною контрольно-ревізійною службою зазначає про відсутність підстав для виконання цього пункту способом визначеним в вимозі, що має наслідком його скасування.

Пунктом 10 вимоги визначено, що ревізією додержання норм витрат вибухових речовин та матеріалів ВП «Шахта ім. Я. М. Свердлова» за період з 1 квітня 2009 року по 1 квітня 2010 року понаднормово було списано вибухових речовин та матеріалів на суму 156,05 тис. грн., у зв'язку з чим зобов'язано позивача стягнути з винних осіб нанесену матеріальну шкоду.

Позивач в позові посилався на те, що чинні нормативні документи, на які посилається КРУ, не визначають норм використання чи списання вибухових речовин, хоча паспорти буро-вибухових робіт, наявні в позивача, містять дані про тип вибухової речовини або вибухового матеріалу та норми витрат вибухових речовин або вибухового матеріалу. До того ж, наказами позивача від 09 червня 2009 року № 360, від 5 серпня 2009 року № 462 та № 463, від 20 листопада 2009 року № 687 за допущені порушення паспортів буро-вибухових робіт, нераціональне використання вибухових матеріалів і низьку технологічну дисципліну ряд працівників було притягнуто до дисциплінарної відповідальності. З огляду на викладене, суд першої інстанції визнав законним висновок КРУ про понаднормове використання позивачем вибухових речовин та матеріалів, тому позов в частині скасування пункту 10 вимоги задоволений не був.

Ревізією достовірності та законності здійснених витрат при формуванні собівартості видобування вугілля встановлено, що в порушення вимог статті 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підпункту 4.4.3 пункту 4 Галузевих методичних рекомендацій з обліку витрат на виробництво готової вугільної продукції, з 01 квітня 2009 року по 01 квітня 2010 року всі прохідницькі роботи на «Центральному конвеєрному уклоні»та «Центральному допоміжному уклоні» оформлені «як роботи з основного видобутку вугілля», а витрати понесені шахтою внаслідок виконаних робіт у бухгалтерському обліку обліковуються по дебету рахунку 23 «Виробництво»у сумі 2615,82 тис. грн., що призвело до заниження в обліку вартості активів (незавершене будівництво). Позивача було зобов'язано у бухгалтерському обліку ВП «Шахта ім. Я. М. Свердлова»відкоригувати методом сторно суму 2615,82 тис. грн. по дебету рахунка 23 «Виробництво»та віднести на збільшення субрахунку 151 «Капітальне будівництво».

Позивач в позові посилався на те, що шахтою ім. Я. М. Свердлова виконувалися прохідницькі роботи на «Центральному конвеєрному уклоні»та «Центральному допоміжному уклоні»власними силами, які відповідно до «Проекту розкриття та підготовки гор. 1200 м», розробленого Луганським інститутом з проектування підприємств вугільної промисловості «Луганськгіпрошахт», визначені як «роботи з капітального будівництва». Відповідно до листа ДВАТ «Луганськдіпрошахт»від 2 березня 2010 року № 1105, за рахунок кошторисного ліміту за локальними кошторисами ЛС № 05-01-ГО «Центральний конвеєрний уклін»та ЛС № 05-02-ГО «Центральний допоміжний уклін» проводиться фінансування прохідницької роботи 2-го західного допоміжного уклону (851 м), які проводяться прохідницькими бригадами ВП «ШСУ», та проведення якого передбачалось за рахунок експлуатації. Фактично роботи були виконані шахтними бригадами по проходженню центральних уклонів (допоміжного та конвеєрного), тому відносяться до експлуатаційних витрат. Таким чином, роботи з проходження зазначених уклонів правомірно заплановано позивачем по експлуатаційним витратам, і це не призвело до заниження в обліку шахти активів на суму 2615823,58 грн.

З приводу пункту 11 вимоги, судом апеляційної інстанції вірно визначено, що зобов'язання підконтрольного КРУ підприємства, в даному випадку позивача, відкоригувати методом сторно у бухгалтерському обліку по дебету рахунка 23 «Виробництво»та віднести на збільшення субрахунку 151 «Капітальне будівництво»не є належним способом виконання відповідачем наявних у нього повноважень, оскільки таке формулювання вимоги суперечить пункту 50 Порядку проведення інспектування державною контрольно-ревізійною службою, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2006 року N 550. Цим пунктом передбачено, що за результатами проведеної ревізії у межах наданих прав органи державної контрольно-ревізійної служби вживають заходів для забезпечення: притягнення до адміністративної, дисциплінарної та матеріальної відповідальності винних у допущенні порушень працівників об'єктів контролю; звернення до суду в інтересах держави щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства з питань збереження і використання активів, а також стягнення у дохід держави коштів, одержаних за незаконними договорами, без встановлених законом підстав або з порушенням вимог законодавства; застосування заходів впливу за порушення бюджетного законодавства.

До того ж, стаття 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» встановлює основні принципи бухгалтерського обліку та фінансової звітності, а не правила формування собівартості готової вугільної продукції. Одним з принципів є превалювання сутності над формою, тобто операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми. Так, за розділом 1 Методичних рекомендацій щодо прогнозування техніко-економічних показників діяльності вугледобувних підприємств для визначення необхідних обсягів державної підтримки на часткове покриття витрат із собівартості готової товарної вугільної продукції, затверджених наказом Міністерства вугільної промисловості України від 26 листопада 2010 року № 478, собівартість готової вугільної продукції - це повна собівартість готової вугільної продукції вугледобувного підприємства, яка включає виробничу собівартість, адміністративні витрати та витрати на збут продукції, при цьому, виробнича собівартість готової вугільної продукції на шахтах (розрізах) складається з прямих та загальновиробничих витрат, які пов'язані з використанням у процесі видобутку вугілля та його збагачення (брикетування) на індивідуальних фабриках (установках) основних засобів, матеріалів, палива, електроенергії, праці та інших витрат. Позивач власними силами виконував прохідницькі роботи на центральних уклонах, й хоча видобуток вугілля на цих уклонах не здійснювався, але вартість цих робіт, пов'язана з підготовкою до експлуатації цих уклонів та видобутком вугілля, тобто ці витрати є експлуатаційними (загальновиробничими) витратами, що надає право позивачу включати їх до виробничої собівартості готової вугільної продукції.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 27 травня 2008 року за результатами відкритих торгів було укладено договір № 02-01/1-166 між Міністерством вугільної промисловості України, ДП «Свердловантрацит»та ЗАТ «Горлівський машинобудівник»про закупівлю прохідницьких комбайнів КПД.00.00.000-16/16 ТУУ29.5-00174065-145-2003 у кількості двох одиниць вартістю по 3246450 грн. кожен на загальну суму 6492900 грн. До договору була укладена додаткова угода № 1 (т. 2 арк. 95), за якою у звязку зі зменшенням фінансування видатків державного бюджету в 2008 році була передбачена поставка 1 комбайну.

21 серпня 2008 року платіжними дорученнями від 20 серпня 2008 року № 6 та № 7 ДП «Свердловантрацит»перерахувало на рахунок ЗАТ «Горлівський машинобудівник»50 % попередньої оплати на суму 3246450 грн. Протягом 90 календарних днів з моменту перерахування грошових коштів ЗАТ «Горлівський машинобудівник»повинен був доставити товар на склад або на станцію позивача відповідно до пункту 4.1 договору. Однак, це зобов'язання ЗАТ «Горлівський машинобудівник»не виконав, у зв'язку з чим ДП «Свердловантрацит»звернулося з позовом до господарського суду Донецької області, рішенням якого від 1 жовтня 2009 року було зобов'язано ЗАТ «Горлівський машинобудівник»виконати умови договору. На виконання рішення суду, 2 прохідницькі комбайни були отримані позивачем 10 жовтня 2009 року, введені в експлуатацію й використовуються за призначенням, що підтверджено документально. При цьому, вартість одного комбайна була оплачена за рахунок бюджетних коштів, а другого -власними коштами позивача.

Статтею 119 Бюджетного кодексу України визначено, що нецільовим використанням бюджетних коштів є витрачання їх на цілі, що не відповідають бюджетним призначенням, установленим Законом України про Державний бюджет України або рішенням про місцевий бюджет, напрямам використання бюджетних коштів, визначених у паспорті бюджетної програми (у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі) або в порядку використання бюджетних коштів, бюджетним асигнуванням (розпису бюджету, кошторису, плану використання бюджетних коштів). Тобто це фінансування за рахунок бюджетних коштів видатків, взагалі не передбачених видатковими статтями затвердженого бюджету, або ж фінансування одних видаткових статей за рахунок інших. В даному випадку бюджетне фінансування було виділено на придбання прохідницьких комбайнів, які й були придбані за договором № 02-01/1-166 від 27 травня 2008 року та введені, хоча й з запізненням, в експлуатацію на гірничих виробітках на шахтах ім. Я.М. Свердлова та «Червоний Партизан». Посилання відповідача на те, що експлуатація здійснюється на інших ділянках шахт, чим було передбачено бізнес-планами, й на те, що комбайни перебувають на балансі Шахтобудівельного управління позивача, не змінює факту їх поставки та використання на гірничих виробітках шахт ім. Я.М. Свердлова, «Червоний Партизан»за їх прямим призначенням. ДП «Свердловантрацит», якому адресовано вимогу, є юридичною особою, до складу якого входять як шахти ім. Я. М. Свердлова, «Червоний Партизан», так і Шахтобудівельне управління.

Позивач є отримувачем, а не розпорядником бюджетних коштів. Отримані за договором на придбання прохідницьких комбайнів бюджетні кошти були направлені позивачем на це придбання, що підтверджено платіжними дорученнями. Відповідач в суді не довів факт використання комбайнів не за їх прямим призначенням .

Крім того, постановою Кабінету Міністрів України від 17 березня 2011 року № 255 був затверджений Порядок зменшення бюджетних асигнувань розпорядникам бюджетних коштів, у зв'язку з чим втратила чинність постанова Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2006 року N 492 "Про затвердження Порядку зменшення бюджетних асигнувань та повернення коштів у разі нецільового використання бюджетних коштів у поточному чи минулих роках", тому наполягання відповідача в даний час на виконанні вимог щодо повернення бюджетного фінансування з посиланням на цю постанову не є вірним, оскільки новий Порядок визначає механізм зменшення бюджетних асигнувань розпорядникам бюджетних коштів у разі вчинення ними порушень бюджетного законодавства, визначених пунктами 24, 29 і 38 статті 116 Бюджетного кодексу України, а не статтею 119 Бюджетного кодексу України.

В порушення статті 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»та розділу 6 «Методики нормування питомих витрат паливно-енергетичних ресурсів на шахтах Держвуглепрому України», розробленої Донецьким науково-дослідним вугільним інститутом та затвердженої 16 січня 2001 Мінвуглепромом, позивачем було допущено понаднормове списання вугілля у кількості 237,67 т, що призвело до збитків на загальну суму 123,13 тис. грн., які було зобов'язано позивача відшкодувати за рахунок винних осіб.

Позивач не погодився з таким висновком КРУ, оскільки комісією, утвореною на ВП «Шахта ім. Я. М. Свердлова»станом на 20 вересня 2010 року було проведено натуральний обмір приміщень, що опалюються кожен рік, та встановлено, що фактично за період з 1 квітня 2009 року по 31 грудня 2009 року було витрачено 509 тон вугілля при нормі 615 тон.

Судами попередніх інстанцій обґрунтовано не прийнято до уваги посилання позивача, що розрахунок норм використання вугілля було здійснено на підставі помилкових даних щодо об'ємів опалювальних приміщень, оскільки позивачем не заперечувалася та обставина, що обмірювання опалювальних приміщень здійснювалося комісією у складі працівників ВП «Шахта ім. Я. М. Свердлова»й при цьому не були враховані окремі опалювальні площі. Розрахунок ревізора КРУ базувався на даних, представлених безпосередньо позивачем, тому підстави для задоволення позовних вимог про скасування пункту 14 вимоги були відсутні.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи порушено норми матеріального та процесуального права.

Суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220№, 221, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України ,-

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу Контрольно-ревізійного управління в Луганській області відхилити, а постанову Луганського окружного адміністративного суду від 21 січня 2011 року та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 07 квітня 2011 року -залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає крім, як в строки, з підстав та в порядку, передбаченому главою 3 розділу IV КАС України.