Постанова № 27721132, 22.11.2012, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

22 листопада 2012 року № 2а-12507/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Аблова Є.В.;

при секретарі судового засідання Мальчик І.Ю.,

за участю сторін:

представника позивача -Лубяниченко В.О.,

представника відповідача -Чарковська Л.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Житлобудекспрес" до Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва ДПС про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом про визнання протиправними та скасування прийнятих відповідачем податкових повідомлень-рішень від 05.09.2012 p. №№ 0001152202, 0001142202 та наказу відповідача про проведення документальної позапланової перевірки від 25.07.2012 р. № 1064/22.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на думку позивача, відповідачем у порушення норм діючого податкового законодавства України, був виданий протиправний наказ про проведення перевірки позивача, за результатами якої, були прийняті протиправні податкові повідомлення-рішення, якими позивачу неправомірно збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток і застосовані штрафні (фінансові) санкції, що призвело до порушення його прав та законних інтересів.

Відповідач проти позову заперечував, вважаючи оскаржувані наказ та рішення законними та обґрунтованими, винесеними на підставі та на виконання норм податкового законодавства, просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, суд дійшов висновків про наступне.

Відповідачем, на підставі наказу від 25.07.2012 р. № 1064/22 про проведення документальної позапланової виїзної перевірки, була проведена позапланова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ "Інвестиційна промислово-будівельна Компанія "Новітні Технології" за період з 01.07.2011 р. по 30.09.2011 р.

Перевіркою встановлено, що взаємовідносини позивача з ТОВ "Інвестиційна промислово-будівельна Компанія "Новітні Технології" (далі-контрагент) ґрунтувалися на підставі наступних договорів: субпідряду на виконання будівельних робіт № 02/04-11 від 02.04.2011; субпідряду на виконання будівельних робіт № 02/06-11 від 02.06.2011, за якими контрагент як субпідрядник, приймав на себе зобов'язання власними та залученими силами та засобами виконати загально будівельні роботи на визначених договорами будівельних майданчиках (м. Київ, вул. Петропавловська, 50, 50-Б; житловий будинок №11 м.Осокорки-Північні 6 міркн. (ІІ черга) в Дарницькому районі м. Києва) у відповідності до проектної документації та в установлені договором строки, а позивач як генпідрядник, зобов'язувався прийняти та оплатити вищевказані роботи.

На підтвердження виконання умов зазначених договорів, включення позивачем витрат на оплату придбаних у контрагентів робіт до складу валових витрат підприємства, а також сплати позивачем податку на додану вартість у складі ціни за придбані роботи, контрагентом були виписані позивачу наступні первинні документи: акти приймання виконаних робіт за липень 2011 року на суму 251984,54 грн., крім того ПДВ -50369,91 грн., за серпень 2011 року на суму 268466,49 грн.,крім того ПДВ -53693,30 грн., за липень 2011 року на суму 83333,48 грн., крім того ПДВ - 16666,70 грн.; податкові накладні №4 від 14.07.2011 на суму 3446,29 грн. в тому числі ПДВ -574,38 грн., №11 від 20.07.2011 на суму 75270,0 грн., в тому числі ПДВ -12545,0 грн., №23 від 29.07.2011 на суму 223665,16 грн., в тому числі ПДВ -37277,53 грн., №24 від 29.07.2011 на суму 100000,18 грн., в тому числі ПДВ -16666,70 грн., № 26 від 31.08.2011 на суму 322159,79 грн., в тому числі ПДВ -53693,30 грн. На думку позивача, зазначені документи є документами, що дають йому право на включення відповідних витрат до складу валових витрат підприємства та дають йому право на податковий кредит.

В той же час, в ході перевірки та складання акту перевірки позивача, відповідачем була використана інформація, викладена в акті №303/22-3/35632482 від 25.05.2012 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Інвестиційна промислово-будівельна Компанія "Новітні Технології" щодо підтвердження господарських відносин платниками податків за період січень, лютий, червень, серпень, вересень, жовтень 2011 року та акті №2343/22-9/35632482 від 11.07.2012 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Інвестиційна промислово-будівельна Компанія "Новітні Технології" щодо підтвердження господарських відносин платниками податків за період липень, листопад 2011 року, що були складені ДПІ у Печерському районі м. Києва та направлені відповідачу для використання у роботі.

Згідно зазначених актів встановлено відсутність об'єктів оподаткування при визначені доходів та витрат (послуг) за період січень, лютий, червень, серпень, вересень, жовтень 2011 року, які підпадають під визначення ст.134 Податкового кодексу України, а також відсутність реального здійснення операцій при придбанні та продажу товарів (робіт, послуг). Отже, правочини укладені ТОВ "Інвестиційна промислово-будівельна Компанія "Новітні Технології" порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою приховування сплати податків третіх осіб.

Крім того, перевіркою встановлено факт не підтвердження взаємовідносин позивача з контрагентом за період з 01.07.2011р. по 30.09.2011 р., а саме: не підтверджено наявність поставок товарів (робіт, послуг) від підприємства-постачальника.

Враховуючи вищенаведене дало відповідачу підстави вважати, що правочини між позивачем та контрагентом здійснені без мети настання реальних наслідків, отже є нікчемними та не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю, а тому виписані контрагентом, первинні бухгалтерські документи не можуть бути прийняті до уваги як первинні бухгалтерські документи в розумінні Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні".

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 22.08.2012p. р. № 658/22-2/32915133, яким зафіксовані виявлені під час перевірки порушення позивачем норм податкового законодавства України, а саме: пп.134.1.1 п.134.1 ст.134, пп.138.1.1 п.138.1 ст.138, п.138.2 ст.138, пп.139.1.9 п.19.1 ст.139, п. 149.1 ст.149 Податкового кодексу України та ч.1 ст.203, ч.1 ст.207, ст.215, п.1 ст.216, ст.228 Цивільного кодексу України, в результаті чого занижено суду податку на прибуток підприємства, що підлягає нарахуванню та сплаті до бюджету всього на суму 138871,0 грн., в т. ч.: ІІІ квартал 2011 p. -138871,0 грн.; п.185.1 ст.185, п.188.1. ст.188, п.198.1., п.198.3, п.198.6 ст.198, п.2001, п.200.2 ст.200 Податкового кодексу України та ч.1 ст.203, ч.1 ст.207, ст.215, п.1 ст.216, ст.228 Цивільного кодексу України, в результаті чого занижено суму ПДВ, яка підлягає сплаті в бюджет всього у сумі 120757,0 грн., у т.ч.: за липень 2011 року на суму 67064,0 грн., за вересень 2011 року на суму 53693,0 грн.

На підставі акта перевірки від 22.08.2012p. р. № 658/22-2/32915133, відповідачем були винесені оскаржувані податкові повідомлення-рішення форми "Р": від 05.09.2012 р. №0001142202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 120757 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 30189 грн.; від 05.09.2012 р. №0001152202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 138871 грн.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі -Кодекс), він, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до п.75.1. ст.75 Кодексу органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.

Про проведення документальної позапланової перевірки керівник органу державної податкової служби приймає рішення, яке оформлюється наказом. Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено під розписку копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки (п.78.4. ст.78 Кодексу).

Відповідно до пп.78.1.1. п.78.1. ст.78 Кодексу, документальна позапланова виїзна (невиїзна) перевірка здійснюється, зокрема, за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язків письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

З матеріалів справи встановлено, що відповідачем було скеровано позивачу лист від 14.10.2011 р. № 29075/10/15-409 про надання пояснень та документальних підтверджень з питань взаємовідносин позивача з ТОВ "ІПБК "Новітні Технології" за серпень 2011 року. Відповідь на відповідний запит позивачем була надана лише 22.11.2011 р.

Крім того, відповідачем було отримано акт №303/22-3/35632482 від 25.05.2012 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Інвестиційна промислово-будівельна Компанія "Новітні Технології" щодо підтвердження господарських відносин платниками податків a період січень, лютий, червень, серпень, вересень, жовтень 2011 року.

Таким чином, згідно із ст.20, пп.78.1.1. п.78.1. ст.78 Кодексу, відповідачем було видано оскаржуваний наказ від 25.07.2012 р. № 1064/22 про проведення документальної позапланової виїзної перевірки.

Аналіз викладених законодавчих норм та обставин справи, свідчить про те, що відповідач, приймаючи рішення про проведення стосовно позивача позапланової виїзної перевірки та видаючи оскаржуваний наказ від 25.07.2012 р. № 1064/22 про її проведення, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та Законами України, отже вимоги позивача щодо визнання протиправним та скасування такого наказу задоволенню не підлягають.

Вимоги позивача про визнання протиправними та скасування прийнятих відповідачем податкових повідомлень-рішень від 05.09.2012 p. №№ 0001152202, 0001142202 підлягають задоволенню виходячи з наступного.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оскаржуваний правочин). До оскаржуваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака -специфічна мета -порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника -фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставши можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Статтею 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що: виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків; допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов; вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.

Таким чином, необхідними умовами для визнання угоди недійсною є її укладання з метою, що завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.

Відповідачем не надано суду жодних доказів, які б підтверджували те, що укладення договорів, на підставі яких виникли взаємовідносини між позивачем та контрагентом, не відповідають дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав та обов'язків. Зазначена обставина відповідачем взагалі не досліджувалась, посадові особи сторін правочину з цього приводу навіть не опитувались. Отже, доводи відповідача щодо нікчемності правочинів, укладених між позивачем та контрагентом, судом до уваги не приймаються.

На момент укладання договорів, на яких ґрунтувалися взаємовідносини позивача з контрагентом, а також під час здійснення господарських операцій, згідно даних ЄДРПОУ контрагент був зареєстрований в податкових органах як платники ПДВ.

Відповідно до ч.1 ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки них не внесено відповідних змін.

Суд також звертає увагу на положення інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 № 1112/11/13-10, в якому зазначено, що у разі якщо на час здійснення господарських операцій, якими податкова інспекція не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту з податку на додану вартість, постачальники були включені до єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Крім того, чинним законодавством України, відповідач не наділений повноваженнями щодо визнання правочинів нікчемними (недійсними) із застосуванням відповідних наслідків їх нікчемності (недійсності).

Підпунктом 21.1.1. п.21.1. ст.21 Кодексу посадові особи контролюючих органів зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.

Відповідно до пп.14.1.36. п.14.1. ст.14 Кодексу, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно пп.14.1.27. п.14.1. ст.14 Кодексу, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пп.139.1.9. п.139.1. ст.139 Кодексу, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та нарахування податку.

Згідно пп.14.1.181. п.14.1.ст.14 Податкового кодексу України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Відповідно до пп. а п.198.1, п.198.2., п.198.3. ст.198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6. ст.198 Податкового кодексу України, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до п.201.10. ст.201 Кодексу, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Законом України "Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Таким чином, для підтвердження включення витрат на придбання товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат підприємства, а також для підтвердження включення сум сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги) до складу податкового кредиту, необхідні первинні документи (зокрема, податкові накладні), оформлені відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" (далі-Закон).

Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством (ст.2).

Частиною 2 ст.3 Закону визначено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст.1 Закону, первинний документ -це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ст.9 Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Пунктом 1 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011 р. № 1379, визначено, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення особою, яка не зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій не присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Відповідно до п.6.2. зазначеного Порядку, податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку.

Таким чином, враховуючи викладені законодавчі норми та обставини справи, суд дійшов висновку, що взаємовідносини позивача з контрагентом, який на момент здійснення господарських операцій був належним чином зареєстрований як платники податку на додану вартість, оформлені договорами, які не були визнані в судовому порядку недійсними, а також підтверджені виданими контрагентом первинними документами, зокрема, податковими накладними, отже позивачем були виконані передбачені законодавством вимоги для підтвердження права на податковий кредит та включення відповідних витрат до складу валових витрат підприємства.

Відповідно до ст.70 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Суд критично сприймає доводи відповідача, сформовані на підставі актів ДПІ у Печерському районі м. Києва №303/22-3/35632482 від 25.05.2012 та №2343/22-9/35632482 від 11.07.2012 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Інвестиційна промислово-будівельна Компанія "Новітні Технології", оскільки, інформація, викладена в зазначених документах була фактично переписана відповідачем в акт перевірки позивача від 22.08.2012p. р. № 658/22-2/32915133, без належного дослідження та надання оцінки первинним документам, як того вимагають норми діючого податкового законодавства України.

Згідно вимог Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 р. № 984, факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів. В акті перевірки не допускається відображення необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів, та різного роду висновків щодо дій посадових осіб суб'єкта господарювання.

Крім того, суд звертає увагу на положення інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 р. № 1112/11/13-10 щодо принципу персональної податкової відповідальності в спорах про податок на додану вартість та принципу добросовісності платника податків, якими визначено, що сама по собі несплата податку продавцем (серед іншого й внаслідок ухилення від сплати) у разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування. Відповідальна за сплату податку на додану вартість особа, що формує дані податкового обліку з цього податку, а не контрагент такої особи. Якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції реальні та відповідають дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та /або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних. Не будуть підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни з боку його контрагентів, припинення чи анулювання статусу платника податку на додану вартість, припинення юридичної особи.

Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), "Булвес" АД проти Болгарії (2009 рік, заява №3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява №6689/03), які відповідно до ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

За таких обставин, Окружний адміністративний суд міста Києва, за правилами, встановленими ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази та заслухавши пояснення представників сторін, вважає заявлені позовні вимоги частково обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Житлобудекспрес" задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва ДПС від 05.09.2012 p. №0001152202, №0001142202.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі в Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилаються особою, яка її подає, до Київського апеляційного адміністративного суду.

Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Суддя Аблов Є.В.

Суддя Є.В. Аблов