Постанова № 27711993, 13.11.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-5368/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Вєкуа Н.Г.

Суддя-доповідач: Шостак О.О.

ПОСТАНОВА

Іменем України

"13" листопада 2012 р. м. Київ

Головуючий суддя Шостак О.О.

Судді: Горяйнов А.М.

Желтобрюх І.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві, без фіксування технічними засобами, в порядку ст. 41 КАС України, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Трігла»на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.07.2012 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Трігла»до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИЛА :

У квітні 2012 року позивач звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби, у якому просив визнати неправомірними дії відповідача з проведення документальної невиїзної перевірки, визнати недійсним акт відповідача № 645/23-4/19021476 від 18 листопада 2011 року складеного за результатами проведеної документальної невиїзної перевірки та скасування податкового повідомлення-рішення № 0001252304 від 30.11.2011 р.

Постановою Окружного адміністративного суду від 30 липня 2012 року в задоволенні вказаного адміністративного позову було відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням позивач подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Свої вимоги обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Трігла» -задовольнити, а постанову Окружного адміністративного суду від 30 липня 2012 року -скасувати, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ст. 202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Судом встановлено, що ДПІ у Оболонському районі м. Києва була проведена документальна невиїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «Трігла»з питань дотримання своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість по взаємовідносинам з Товариством з обмеженою відповідальністю «Антре Едвертайзінг»за період з 01 січня 2011 року по 28 лютого 2011 року, за результатами якої складено акт № 645/23-4/19021476 від 18 листопада 2011 року.

Перевіркою встановлено порушення п.198.1, п.198.2, п. 198.3, п.198.6 ст.198, п.201.1 ст.201 розділу V Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством занижено суму податку на додану вартість в розмірі 248 435,00 грн.

Такий висновок податкового органу зводиться до фіктивності господарських операцій між TOB "Трігла" та контрагентом TOB "Антре Едвертайзінг", який, як вказує податковий орган, має ознаки фіктивного підприємства.

На підставі вказаного акту перевірки Державною податковою інспекцією у Оболонському районі м. Києва з поміж інших було прийняте податкове повідомлення - рішення від 30 листопада 2012 року № 0001252304, яким визначено податкове зобов'язання за платежем податок на додану вартість в сумі 248 436,00 грн., з якої 248 435,00 грн. основного платежу та 1 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ТОВ «Трігла», суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав достатньо доказів на підтвердження обставин, якими обґрунтовує свої позовні вимоги.

Колегія суддів не погоджується із зазначеним висновком, враховуючи наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження виконання сторонами договірних зобов'язань позивач надав суду документи стосовно отримання, оплати, оприбуткування товару і його подальшого використання в господарській діяльності: копії договорів, рахунків-фактур, видаткових і податкових накладних, специфікацій, довіреностей на отримання ТМЦ, платіжних доручень, банківських виписок та ін.

Відповідно до ст. 198.1 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно ст. 198.2 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Таким чином, податкова накладна є документом, який підтверджує включення покупцем податку на додану вартість в ціну товару та сплату або обов'язок сплатити його продавцю.

Стаття 198.6 Податкового кодексу України встановлює, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 Податкового кодексу України) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 Податкового кодексу України.

Як вбачається з акту перевірки, в ньому не зафіксовано неналежно оформлення податкових накладних, на підставі яких виник податковий кредит, оскільки, всі вони складені відповідно до норм чинного законодавства.

Згідно із п. 185.1 ст.185 ПК України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування л лізингоотримувачу/орендарю;

Пункт 187.1 ст.187 ПК України визначає, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої -дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Пункт 201.10 ст.201 ПК України визначає, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Тобто, сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем.

Матеріалами справи підтверджується наявність у позивача податкових накладних, отриманих від контрагентів та Податковий кодекс України не ставить в залежність право віднесення сплачених сум ПДВ до податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Включення до складу податкового кредиту сум ПДВ є правом окремо взятого платника податків і не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Крім цього сам факт здійснення господарських операцій між ТОВ " Трігла"та його контрагентами підтверджуються наявними в матеріалах справи первинними бухгалтерськими документами, а саме договорами, платіжними дорученнями, накладними.

Відповідачем не надано жодних доводів та не подано будь-яких доказів, які б могли свідчити про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявлених позивачем вимог, як-то безтоварності та/або фіктивного характеру здійснених позивачем операцій.

Крім того, суд зазначає, що за результатами перевірки суми податкових зобов'язань, задекларованих за результатами реалізації придбаних у вказаних контрагентів товарів, позивачу не зменшувались, а отже органом державної податкової служби факт придбання та наявність товару у позивача відповідачем не заперечується. Крім того, перевіркою не встановлено факту придбання товарів у інших суб'єктів чи безоплатного їх отримання.

Також відповідачем не надано суду жодних доказів, які б стверджували факт розірвання, визнання недійсними чи неукладеними правочинів укладених між " Трігла"та його контрагентами.

Щодо застосування норм цивільного кодексу та доведення в акті фактів нікчемності правочинів, то із змісту акту перевірки вбачається, що збільшення грошових зобов'язань позивачу ґрунтується виключно на самостійних висновках відповідача про нікчемність господарських операцій, в яких позивач виступав покупцем. При цьому, такі правочини, на думку відповідача, є нікчемними в силу ст.228 ЦК України, оскільки порушують публічний порядок, і з огляду на ст.216 ЦК України, не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю. З огляду на це, первинні документи видані за господарськими операціями в яких позивач виступав покупцем не дають права на формування податкового кредиту, а податкові зобов'язання з ПДВ від реалізації товарів, продаж яких відбувся сформовані зайво.

Статтею 215 Цивільного Кодексу України (ЦК України) визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме:

-зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

-особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

-волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній

волі.

-правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

-правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Водночас, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При відповідності правочину ст. 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Так, ДПІ у Оболонському районі м. Києва не надано доказів порушення позивачем при укладанні/виконанні правочину (правочинів) конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави. Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання договору, як і не доведено вини позивача та наявності умислу при укладенні угод.

Виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит, не ставить у залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання.

Отже, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Так, в матеріалах справи містяться договори, податкові накладні, платіжні доручення, які підтверджують те, що укладені договори між TOB " Трігла" та його контрагентами не суперечать актам цивільного законодавства і відповідають дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків та не свідчать про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договорів або приховування дійсного об'єкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних . підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо.

Тоді як, відповідачем не надано суду жодних доказів, які б стверджували факт розірвання, визнання недійсними чи неукладеними правочинів укладених між TOB " Трігла" та його контрагентами.

З приводу висновків податкового органу щодо нікчемності правочину, судова колегія звертає увагу на лист Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 16 вересня 2011 року №7319, яким роз'яснено, що головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом, а не актами податкової перевірки.

Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що висновок суду першої інстанції, стосовно того, що податковий орган правомірно встановив факт недійсності правочину є помилковим, оскільки вищевикладеним даний висновок суду спростовується наявними в матеріалах справи письмовими доказами, а саме: чинними договорами укладених між TOB " Трігла" та його контрагентами про реальність виконання яких свідчать видаткові та податкові накладні, платіжні доручення, які свідчать про подальший рух активів позивача у зв'язку з виконанням його виду діяльності

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було не вірно встановлено фактичні обставини справи, надано не належну оцінку дослідженим доказам та прийнято не законне та не обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. В зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу ТОВ ««Трігла»-задовольнити, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.07.2012 року -скасувати.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Трігла» -задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.07.2012 року -скасувати та постановити нову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Скасувати податкове повідомлення -рішення № 000125234 від 30.11.2011 року.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя

Судді