Ухвала суду № 27702295, 22.11.2012, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №1490/4779/12 22.11.2012 22.11.2012 22.11.2012

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22ц -1490/3160/12 Суддя першої інстанції Боброва І.В.

Категорія 21 Суддя - доповідач апеляційного суду Царюк Л.М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2012 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого Козаченко В.І.,

суддів: Мурлигіної О.Я., Царюк Л.М.,

при секретарі Левківській Н.М.,

за участю: позивачки - ОСОБА_2,

її представника - ОСОБА_3,

відповідачки - ОСОБА_4,

її представника - ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 25 вересня 2012 року за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, третьої особи, що не заявляє самостійних вимог - приватного нотаріуса ОСОБА_6 про визнання договору дарування квартири недійсним, -

В С Т А Н О В И Л А:

8 лютого 2012 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 про визнання договору дарування квартири недійсним.

Зазначала, що 14 грудня 2006 року між ОСОБА_7, її батьком, ОСОБА_8, її бабусею, та ОСОБА_4, її тіткою, було укладено договір дарування квартири АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом.

ІНФОРМАЦІЯ_2 батько її помер, а ІНФОРМАЦІЯ_3 померла й ОСОБА_8

Після їх смерті вона звернулася до нотаріальної контори за оформленням своїх спадкових прав на зазначену квартиру, проте 11 листопада 2011 року нотаріусом їй було відмовлено, оскільки існує вказаний договір дарування.

Посилаючись на наведене, а також на те, що укладаючи договір дарування в порушення вимог чинного законодавства цей договір був вчинений без згоди органу опіки та піклування, що потягло, на її думку, порушення її спадкових прав, просила визнати цей договір недійсним з підстав, передбачених ч. 6 ст. 203 та ч. 1 ст. 215 ЦК України, такий що суперечить закону.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 25 вересня 2012 року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просила скасувати рішення суду та постановити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги, оскільки судом порушені норми матеріального права.

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників, які з'явилася в судове засіданні, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Суд першої інстанції, розглядаючи спір в межах заявлених позовних вимог, повно та всебічно дослідив обставини справи й дійшов вірного висновку про відсутність підстав для визнання спірного договору дарування недійсним.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, квартира АДРЕСА_1 внаслідок приватизації належала на праві спільної сумісної власності ОСОБА_8 та ОСОБА_7 відповідно до свідоцтва на право власності на житло від 18 травня 1995 року (а.с. 12).

В цій квартирі ОСОБА_8 разом зі своїм чоловіком ОСОБА_9, який помер в лютому 1991 року, була зареєстрована з лютого 1968 року. Також в цій квартирі були зареєстровані в різні часи їх син - ОСОБА_7 та дочка - ОСОБА_4 разом зі своєю сім'єю, проте останні з березня 1986 року зняті з реєстрації за цією адресою. Позивачка ніколи не була зареєстрована в спірній квартирі (а.с. 30).

З 29 листопада 1990 року ОСОБА_7 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_10, від якого вони мали доньку - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 10). 26 травня 2000 року шлюб між подружжям було розірвано (а.с. 11). Після розірвання шлюбу малолітня ОСОБА_2 постійно проживала з матір'ю.

14 грудня 2006 року ОСОБА_7 і ОСОБА_8 за договором дарування, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу подарували ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_1 ( а.с. 9).

На час укладення цього договору в зазначеній квартирі були зареєстровані тільки ОСОБА_7 та ОСОБА_8

За даними свідоцтва про смерть ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_2, а ОСОБА_8 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 13-14).

Таким чином, судом першої інстанції встановлено, що позивачка не була власником (співвласником) нерухомого майна та не мала права на користування спірною квартирою.

Відповідно до ч. 6 ст. 203 ЦК України правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Недодержання в момент вчинення правочину стороною цих вимог є підставою його недійсності ( ч. 1 ст. 215 ЦК України).

Згідно з положеннями ст.ст. 17, 18 Закону України «Про охорону дитинства» та ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності або право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування.

Згідно з ч. 1 ст. 156 ЖК України та ч. 1 ст. 405 ЦК України, члени сім'ї власника житла, що проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом.

Абз. 7 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір проживання в України» встановлено, що реєстрація - це внесення відомостей до паспортного документу про місце проживання або місце перебування із зазначенням адресу житла та внесених цих даних до реєстраційного обліку відповідного органу спеціального центрального органу виконавчої влади з питань реєстрації.

Згідно з Примірним регламентом з оформлення документів та контролю з реєстрації і зняття з реєстрації місця проживання (перебування фізичних осіб в Україні, затверджених наказом МВС України від 3 лютого 2006 року № 96 на підставі поданих житлового-комунальним підприємством органу місцевого самоврядування для реєстрації проживання документів уповноваженою особою органу реєстрації заповнюється примірники талона реєстрації місця проживання та заносяться відповідні відомості із зазначенням адреси житла особи до паспортного документа шляхом проставляння штампу відповідного зразка. У разі реєстрації неповнолітніх дітей до 15 років разом з батьками (одним з батьків) відомості про їх реєстрацію вносяться до талона реєстрації одного з батьків.

Тобто, право користування майном члена сім'ї власника житла пов'язано з моментом здійснення реєстрації за місцем проживання особи, про що робиться відповідний запис в документах обліку органів реєстрації.

З системного аналізу наведених правових норм вбачається, що згода органів опіки та піклування необхідна лише у випадку, коли дитини є власником (співвласником), або має право на користування жилим приміщенням, яке відчужується.

Як видно з матеріалів справи, на момент укладення договору дарування спірної квартири, неповнолітня на той час ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 зареєстрована не була, право користування нею житлом в спірній квартирі шляхом реєстрації місця проживання не встановлено.

Більш того, позивачка була зареєстрована та проживала з матір'ю за адресою: АДРЕСА_2, а тому доводи ОСОБА_2 про те, що вона мала право на користуванням спірною квартирою безпідставні.

Отже, судом першої інстанції правильно зроблено висновок, що за таких умов згода органу опіки та піклування на відчуження квартири під час укладення договору дарування не потрібна.

Таким чином, зазначене свідчить про те, що під час укладення договору дарування квартири майнові права ОСОБА_2 порушені не були, а тому відсутні підстави для визнання договору дарування недійсним.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду, а відтак колегія суддів не вбачає підстав, передбачених ст. 309 ЦПК України, для скасування рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 314-315 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, а рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 25 вересня 2012 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді