Ухвала суду № 27698116, 22.11.2012, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2012 р. Справа № 149755/11/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Глушка І.В.

суддів: Судової-Хомюк Н.М., Макарика В.Я.,

за участю секретаря судового засідання: Шаблій Х.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 21.11.2011 р. по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Світовир" до Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

встановив:

05.07.2011 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Світовир" звернулося в суд з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова про скасування податкового повідомлення-рішення №0000172320/0 від 28.01.2011 р.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення винесене на підставі помилкового висновку акту перевірки про відсутність у позивача права на віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту.

Позивач вважає протиправними дії Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова щодо викладення в акті перевірки висновків про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та його контрагентом - ТОВ "С.Дж.Р.Груп" з таких підстав.

ТОВ "Світовир" 02 квітня 2009 року був укладений письмовий договір з ТОВ "С.Дж.Р.Груп" № 02/04/09/1 на виконання проекту на «Зовнішнє електропостачання зерносушильного комплексу Львівська обл.. Буський р-н.. смт. Красне, вул. Колеси, 9». Податковий орган вважає вчинений правочин нікчемним, такими, що суперечить моральним засадам суспільства в силу статті 228 Цивільного кодексу України, оскільки ТОВ "С.Дж.Р.Груп" не могло надати послуги через відсутність необхідних умов для здійснення фінансово-господарської діяльності.

Основним аргументом позивача щодо хибності висновків податкового органу є те, що укладені між суб'єктами господарювання при здійсненні господарської діяльності договори не мають ознак нікчемності, спрямовані на реальне настання наслідків, відповідають вимогам закону, в судовому порядку не визнані недійсними.

Позивач стверджує, що реальність господарських операцій з контрагентом підтверджується первинними бухгалтерськими документами. Висновки акту відповідача, на підставі якого прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення, не відповідають фактичним обставинам фінансово-господарської діяльності позивача.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 21.11.2011 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано недійсним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова №0000172320/0 від 28.01.2011 року.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржувана постанова прийнята з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з помилковим застосуванням норм матеріального права, порушенням норм процесуального права та підлягає скасуванню з підстав викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу апелянта слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, підтверджено матеріалами справи наступні факти.

ТОВ"Світовир" зареєстроване як суб'єкт господарювання виконавчим комітетом Львівської міської ради, що підтверджується копією свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 № 762945 (а.с.21), довідкою № 498872 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ), виданою Головним управлінням статистики у Львівській області (а.с.22).

ДПІ в Личаківському районі м. Львова з 29.12.2010 року по 13.01.2011 року проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ "Світовир" з питань взаємовідносин та взаєморозрахунків з ТОВ "С.Дж.Р.Груп" за період з 01.08.2008 року по 31.05.2010 року.

За результатами перевірки складено акт від 21.01.2011р. № 25/23-2/32053692 (а.с.26-35).

Встановлено порушення п.1.3. п.1.7. ст.1. п.п.7.2.4 п.7.2., п.п. 7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.97 р. №168/97-ВР, в результаті ТОВ "Світовир" занижено податок на додану вартість всього в сумі 12500 грн.

На підставі акту перевірки ДПІ у Личаківському районі м. Львова було прийнято податкове повідомлення-рішення №0000172320/0 від 28.01.2011 р. (а.с.25), яким позивачу визначено податкові зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 15625,00 грн., з яких 12500,00 грн. - основного платежу та 3125,00 грн. - штрафних (фінансових) санкцій.

Згідно акту перевірки, податковим органом зроблено висновок про неможливість здійснення господарської діяльності між позивачем та ТОВ "С.Дж.Р.Груп" за період квітень 2009 року, оскільки за даними податкової звітності, наданої ТОВ "С.Дж.Р.Груп" до ДПІ у Печерському районі м. Києва, у ТОВ "С.Дж.Р.Груп" відсутні основні засоби, трудові ресурси, виробниче обладнання, транспортне та торгівельне обладнання, сировина, матеріали для здійснення основного виду діяльності, за юридичною та фактичною адресою товариство не знаходиться. Відповідач в акті перевірки зазначає, що фінансово-господарська діяльність ТОВ "С.Дж.Р.Груп" здійснюється поза межами правового поля, що у свою чергу, на думку податкового органу, свідчить про не набуття належним чином цивільної праводієзданості ТОВ "С.Дж.Р.Груп", а тому фінансово- господарські відносини між позивачем та ТОВ "С.Дж.Р.Груп" є фіктивним правочинами та такими, що вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цими правочинами (ст. 234 Цивільного кодексу України).

Таким чином, відповідач вважає, що ТОВ "С.Дж.Р.Груп" провадило діяльність, спрямовану на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди, а тому правочини між позивачем та ТОВ "С.Дж.Р.Груп" є фіктивними та нікчемними в силу ч. 1 ст. 203. ч.1. ч.2 ст. 215. ч. 1 ст. 216. ч.2 ст. 228. ст. 234 Цивільного кодексу України.

На підставі викладеного, актом перевірки сформульовано висновок, що податкова накладна, виписана ТОВ "С.Дж.Р.Груп" не може бути підставою для віднесення сум податку, сплаченого вказаному товариству, до податкового кредиту.

Судом встановлено, що між позивачем та ТОВ "С.Дж.Р.Груп" було укладено договір №02/04/09/1 від 02.04.2009 року (а.с.36-37), згідно якого замовник доручає, а виконавець приймає на себе роботи по виконанню проекту на «Зовнішнє електропостачання зерносушильного комплексу Львівська обл.. Буський р-н.. смт. Красне, вул. Колеси, 9». Вартість робіт за цим договором складає 75000,00 грн., в т.ч. 12500, 00 грн. ПДВ. Розрахунок за виконані роботи проводиться грошовими коштами згідно акту виконаних робіт, підписаного обома сторонами. Додатково до договору - додатками, сторони узгодили технічні завдання та кошториси. Зокрема: зведений кошторис на виконання проектних та вишукувальних робіт (а.с.38); кошторис на виконання підготовчих робіт (а.с.39); кошторис на проектні роботи (а.с.40).

Про виконання умов договору №02/04/09/1 від 02.04.2009 року між ТОВ "Світовир" та ТОВ "С.Дж.Р.Груп" було складено акт надання-приймання послуг від 28.04.2009 року, згідно якого зобовязання виконані виконавцем повністю і задовольняють вимогам замовника. Замовник до виконавця не має жодних претензій та зауважень (а.с.42).

Виконання ТОВ "С.Дж.Р.Груп" взятих на себе зобов'язань підтверджується виданою позивачеві 28 квітня 2010 року податковою накладною № 2723 на загальну суму 75 000,00 грн. грн., в тому числі 12 500,00 грн. ПДВ (а.с.43).

Позивачем було перераховано на користь ТОВ ТОВ "С.Дж.Р.Груп" грошові кошти за виконані роботи на загальну суму 50000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №1672 від 24.09.2009 р. (а.с.44) та платіжним дорученням від 29.09.2009 р. №1680 (а.с.45)

Даючи правову оцінку покликанням відповідача на невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи та помилкове застосування норм матеріального права, колегія суддів виходить з таких міркувань.

Зокрема, дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит.

Згідно із пунктом 5.1, підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідно до підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 цього Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Підпунктом 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 зазначеного Закону датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Отже,із змісту зазначеної норми закону вбачається, що суми, сплачені позивачем при придбанні наданих ТОВ "С.Дж.Р.Груп" послуг, правомірно віднесено позивачем до складу валових витрат.

Даючи оцінку правомірності формування позивачем - платником податку сум податкового кредиту з податку на додану вартість, а також сум бюджетного відшкодування з цього податку, колегія суддів виходить з системного аналізу положень чинного законодавства.

Відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 цього Закону податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20% від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 7.5 статті 7 вказаного Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

В Узагальнюючій податковій консультації щодо окремих питань відображення у податковому обліку з ПДВ звітного періоду податкових накладних, виписаних у попередніх періодах, та формування на їх підставі податкового кредиту затвердженої наказом ДПС України від 16.02.2012 р. № 127, зокрема зазначено, що податкова накладна, яка була виписана в звітному періоді, у цьому ж звітному періоді повинна бути отримана платником податку та у цьому ж звітному періоді повинна бути включена ним до реєстру отриманих податкових накладних, та, відповідно, повинна бути в цьому ж звітному періоді відображена в податковій звітності платника податку.

Матеріалами справи встановлено, що позивачем в податкову декларацію з ПДВ за квітень 2009 року включено суму податкового кредиту 12 500, 00 грн., а саме: в Додатку № 5 до податкової декларації з ПДВ "Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів" зазначена операція з придбання з ПДВ, яка надає право формування податкового кредиту, - постачальник з індивідуальним податковим номером 34981754 (ТОВ "С.Дж.Р.Груп"), податкова накладна за квітень 2010 року, обсяг поставки без ПДВ 75 000,00 грн., сума ПДВ 12 500,00 грн. (а.с.28, а.с.34).

Позивачем підтверджено наявність виданої йому постачальником робіт (послуг) ТОВ "С.Дж.Р.Груп" податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства (а.с.43).

Також, факт виконання господарських зобов'язань сторонами підтверджують первинні документи, зокрема в матеріалах справи міститься копію акту приймання виконаних ТОВ "С.Дж.Р.Груп" робіт (а.с 42).

Таким чином, позивачем на підтвердження реальності проведених операцій з вказаним контрагентом подано податкову накладну, яка не мала недоліків та порядок заповнення якої відповідав встановленому чинним законодавством.

Тобто, факт отримання підприємством податкової накладної за результатами придбання товару дає підприємству право віднести суму сплаченого ПДВ до податкового кредиту. Жодних додаткових вимог до формування податкового кредиту законодавство, не встановлює. І лише відсутність податкової накладної безумовно позбавляє платника податку права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг). Інших обмежень щодо включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених (нарахованих) при придбанні товарів (робіт, послуг), законодавчо не встановлено.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що у разі якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема податкових накладних.

Подібне розмежування платників податків дозволяє індивідуалізувати юридичну відповідальність особи та забезпечити дотримання правопорядку в галузі оподаткування.

Така точка зору висловлена, зокрема, в Постанові Верховного суду України від 31.01.2011 року в справі № 21-47а10, який зазначив, що «чинне законодавство України не ставить у залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг) на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту»

Аналогічна правова позиція викладена і в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду від 20.07.2010 р. № 1112/11/13-10 щодо проблемних питань застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби, зокрема, зазначається, що порушення податкової дисципліни контрагентом не є підставою для відмови у праві на податковий кредит.

Дана правова позиція суду узгоджується також з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії"" (заява № 3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

При цьому, суд зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку суду, такі вимоги є надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності. Більш того, відповідачем не надано, а судом не встановлено, жодних доказів порушення порядку декларування податкових зобов'язань та сплати ПДВ до бюджету контрагентами позивача, хоча відповідач має змогу без особливих зусиль отримати таку інформацію в електронній базі.

Саме тому колегія суддів стверджує, що це свідчить про дотримання цими контрагентами податкового законодавства при операціях з позивачем, а тому будь - які інші вказівки на недотримання ними законодавства (відсутність за юридичною адресою, недостатність трудових ресурсів тощо) позбавлені сенсу.

Апелянт в обґрунтуванні своїх вимог також вказує на те, що податковий кредит був сформований позивачем безпідставно за нікчемним правочином, зокрема, таким правочином, що порушує публічний порядок, що спричинило втрату доходної частини Державного бюджету України.

Зокрема, податковий орган зазначає, що перевіркою встановлено укладення в порушення ч.5 ст.203, ч.1, 2 ст.215, ст.216, ст.228 ЦК нікчемного правочину, оскільки договір, укладений позивачем з ТОВ "С.Дж.Р.Груп" № 02/04/09/1 на виконання проекту на «Зовнішнє електропостачання зерносушильного комплексу Львівська обл., Буський р-н., смт. Красне, вул. Колеси, 9» ( а.с.36-37), укладений без мети настання реальних наслідків за відсутності умов для результатів відповідної господарської діяльності контрагента.

В Інформаційному листі Вищого адміністративного суду від 20.07.2010 р. № 1112/11/13-10 щодо проблемних питань застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби, зокрема, зазначається, що відсутність судового рішення про недійсність нікчемного правочину не свідчить про створення ним певних правових наслідків. При цьому суд у мотивувальній частині рішення у справі щодо оскарження нарахованих податкових зобов'язань має право дійти самостійно висновків про нікчемність правочину під час розгляду питання про реальність господарської операції, на підставі якої формувалися дані податкового обліку сторін договору.

Як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про безпідставність аргументів податкового органу щодо нікчемності укладеного між позивачем та контрагентом договору, оскільки податковим органом не наведено жодних доказів які б свідчили про те, що господарські зобовязання між позивачем та контрагентом вчинені саме з метою суперечною інтересам держави та суспільства, та не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними.

Також, апелянтом не доведено, що платнику податків було відомо про порушення, які допускалися його контрагентом, та не підтверджено наявність інших обставин, що свідчать про недобросовісність платника.

Викладені обставини, на думку колегії суддів свідчать про те, що Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова не доведено правомірності прийняття податкового повідомлення- рішення №0000172320/0 від 28.01.2011 року, а тому вимоги позивача задоволено правомірно.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування постанови колегія суддів не вбачає.

Керуючись ч. 3 ст. 160, ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд -

ухвалив:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 21.11.2011 р. по справі № 2а-7405/11/1370 - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили, а у разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України - з дня складення ухвали в повному обсязі.

Ухвала в повному обсязі складена 27.11.2012 року.

Головуючий суддя І.В. Глушко

Судді Н.М. Судова-Хомюк

В.Я. Макарик