Ухвала суду № 27696637, 22.11.2012, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 листопада 2012 р.Справа № 1570/4362/2012

Категорія: 8.2.1 Головуючий в 1 інстанції: Єфіменко К. С.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Зуєвої Л.Є.,

суддів Димерлія О.О. та Єщенка О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Одесі апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Державної податкової служби на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 12.09.2012 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-комерційна фірма "Базальт" до Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкового-повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

В липні 2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельно-комерційна фірма "Базальт" звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкового-повідомлення-рішення.

В обґрунтування позовних вимог зазначалося, що позивач за період з 01.01.2010 року по 31.12.2011 року сформував податковий кредит з ПДВ, що підтверджується відповідними первинними документами податкового та бухгалтерського обліку. В зв'язку із цим висновок посадових осіб органу ДПС України не був ґрунтовним, на думку позивача, а оскаржені податкові повідомлення-рішення підлягають визнанню протиправними та скасуванню.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 12.09.2012 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Одеської області ДПС від 10.07.2012 року №0009972301.

Не погоджуючись з постановленим по справі судовим рішенням, Державна податкова інспекція у Малиновському районі м. Одеси Державної податкової служби в апеляційній скарзі зазначає про невідповідність висновків суду обставинам справи. При цьому апелянт вважає, що судом допущено порушення матеріального та процесуального права , що призвело до неправильного вирішення справи по суті. У зв'язку з чим в апеляційній скарзі ставиться питання про скасування постанови суду першої інстанції і винесення нової постанови із відмовою в задоволенні позовних вимог.

Оскільки сторони були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, що підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленнями про вручення почтових відправлень, однак в судове засідання вони не з'явилися, поважність своєї неявки суду не повідомили, тому апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до вимог ст.197 КАС України за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що на підставі наказу керівника ДПІ від 29.05.2012 року №623 та направлень на перевірку від 29.05.2012 року №№581,582 посадовими особами відповідача в період з 30.05.2012 року по 13.06.2012 року була проведена позапланова виїзна документальна перевірка позивача з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства по господарським взаємовідношенням з платниками податків: ПП «ОДЕСЬКА БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ», ПП «ДАНА-ДАБЛЬЮ», ПП «ОСК-КОМПАНІ», ТОВ «ТЕТРАБУДСЕРВІС», ТОВ «ЗАБУДОВА СВІТУ», ТОВ «КАФІ», ТОВ «ЕКСТРА-БІЛДІНГ», ТОВ «ЛАНТАНБУД»за період 01.01.2010 року по 31.12.2011 року.

За результатами зазначеної перевірки був складений акт №169/22-214/36503287/1141 від 20.06.2012 року з додатками (а.с.12-46 т.1), на підставі якого було встановлено заниження податкового зобов'язання з ПДВ на загальну суму 7291019,99 грн., у зв'язку із порушенням позивачем положень п.44.1, п.44.6 ст.44, п.п.14.1.36.14.1.185.14.1.191,14.1.203 п.14.1 ст.14, п.п. 198.3,198.6, ст.198 Податкового кодексу України.

За результатами проведеної перевірки відповідачем 10.07.2012 року прийняте податкове повідомлення-рішення №0009972301 (а.с.47 т.1) про нарахування податкового зобов'язання з ПДВ на суму 7291019,00 грн. та штрафних санкцій в розмірі 2077790,00 грн.

ДПІ у Малиновському районі м. Одеси Одеської області ДПС при прийнятті оскаржуваного рішення дійшла висновку, що господарські операції Позивача з контрагентами не мали реальних наслідків, тобто були нікчемними.

Судова колегія дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги не погоджується з позицією апелянта щодо нікчемності правочинів, укладених із контрагентами Позивача, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України) правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом (нікчемний правочин) або якщо він не визнаний судом недійсним.

Загальні вимоги чинності правочину передбачені ст. 203 ЦК України, у разі порушення яких настають правові наслідки, передбачені параграфом 2 глави 16 Кодексу.

Відповідно приписів ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст. 219, 220, 221, 224, 228 ЦК України недійсними, зокрема, є правочини в разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину, недодержання сторонами вимоги про нотаріальне посвідчення договору, вчинення правочину малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності в разі відсутності його схвалення батьками, усиновлювачем або опікуном, правочин, вчинений без дозволу органу опіки та піклування в порядку ст. 71 ЦК України, правочин, що порушує публічний порядок тобто спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Отже, відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлена судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. При цьому недійсність правочину встановлюється судовим рішенням.

З наведених норм законодавства слідує, що висновки про нікчемність правочинів тим більш визнання правочинів нікчемними відносяться виключно до компетенції суду, а не податкових органів.

В свою чергу, органи державної податкової служби, вказані в абз.1 ст.10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», можуть на підставі п.11 цієї статті звертатись до суду з позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинам вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючи на їх нікчемність.

Однак, в матеріалах справи відсутні докази визнання недійсними у судовому порядку договорів, укладених ТОВ «БКФ «Базальт»із своїми контрагентами.

Тому судова колегія не приймає доводи апеляційної скарги в цій частині, оскільки укладені між Позивачем та його контрагентами договори не віднесено законом до нікчемних, а судові рішення про визнання їх недійсними відсутні.

При визначенні суми податку на додану вартість, що підлягає включенню до податкового кредиту та подальшому бюджетному відшкодуванню, податковий орган застосував наступні норми Податкового кодексу України.

Так. відповідно до п.44.1 ст.44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно п.14.1.36 ст.14 Податкового кодексу України господарська діяльність-діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно п. 14.1.185 цієї ж статті ПК України постачання послуг - будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об'єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об'єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності.

Згідно п. 14.1.191 цієї ж статті ПК України постачання товарів - будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

Згідно п. 14.1.203 цієї ж статті ПК України продаж результатів робіт (послуг)-будь-які операції господарського, цивільно-правового характеру з виконання робіт, надання послуг, надання права на користування або розпоряджання товарами, у тому числі нематеріальними активами та іншими об'єктами власності, що не є товарами, за умови компенсації їх вартості, а також операції з безоплатного надання результатів робіт (послуг). Продаж результатів робіт (послуг) включає, зокрема, надання права на користування товарами за договорами оперативного лізингу (оренди), продажу, передачі права відповідно до авторських або ліцензійних договорів, а також інші способи передачі об'єктів авторського права, патентів, знаків для товарів і послуг, інших об'єктів права інтелектуальної, у тому числі промислової власності.

Відповідно до п. 198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст.198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

У відповідності до приписів 4.4,5 ст.11 КАС України судом першої інстанції під час офіційного з'ясування обставин справи в повному обсязі досліджувалось питання щодо товарності угод за якими позивач формував податковий кредит з ПДВ у звітних податкових періодах.

Так, судом першої інстанції встановлено, що між позивачем та ТОВ «ЛАНТАНБУД був укладений договір поставки, фактично виконання якого підтверджується видатковими накладними на поставку товарів , актом прийняття виконаних робіт . Вартість поставлених товарів, у тому числі ПДВ була сплачена позивачем на користь постачальника, що підтверджується платіжними дорученнями.

Між позивачем та Приватним підприємством «ОСК-КОМПАНІ»був укладений договір поставки, фактично виконання якого підтверджується видатковими накладними на поставку товарів, податковою накладною .

Між позивачем та ТОВ «КАФІ»були укладені договори про передачу права вимоги, на поставку товарів, на виконання підрядних робіт. Фактичне виконання яких підтверджується видатковими накладними на поставку товарів , податковими накладними , довідкою про вартість виконаних робіт , актами приймання виконаних будівельних робіт за жовтень 2011 року .

Між позивачем та ТОВ «ЗАБУДОВА СВІТУ були укладені договори на виконання підрядних робіт по реконструкції забудови , на поставку товарів . Фактичне виконання яких підтверджується видатковими накладними на поставку товарів, податковими накладними , довідкою про вартість виконаних робіт , актами приймання виконаних будівельних робіт .

Між позивачем та ТОВ «ТЕТРАБУДСЕРБ були укладені договори про оренду будівельної техніки, на виконання підрядних робіт. Фактичне виконання яких підтверджується податковими накладними , довідкою про вартість виконаних робіт , актами приймання виконаних будівельних робіт .

Між позивачем та Приватним підприємством «ОДЕСЬКА БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ»був укладені договори на виконання підрядних робіт та на поставку товарів, купівлі-продажу товарів, фактичне виконання яких підтверджується видатковими накладними, податковими накладними, довідками про вартість виконаних робіт та актами приймання виконаних будівельних робіт .

Таким чином, фактичне поставка товарів, їх отримання та проведення оплати їх вартості позивачем, у тому числі ПДВ, що підтверджується платіжними дорученнями, надавало позивачу право сформувати податковий кредит відповідних податкових періодів на підставі положень п.п.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»та п.п.198.3, 198.6 ст.198 ПК України.

Відповідач вважає зазначені вище докази недостатніми для підтвердженням фактичного виконання укладених позивачем договорів поставки та купівлі-продажу товарів.

Однак судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що така позиція відповідача є помилковою з наступних підстав:

Пунктом 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»передбачено, що фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірювач, базуються на даних бухгалтерського обліку.

Пунктом 1 ст.9 цього ж Закону встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо же неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до п.2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 (надалі - Положення) під первинними документами розуміються документи, створені у письмовій або електронній формах, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до п.2.4 Положення первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральній та /або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис особи, що брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п.2.5 Положення документ повинен бути підписаний особисто та підпис може бути скріплений печаткою.

З огляду на викладене, наявні в матеріалах справи документи первинного бухгалтерського та податкового обліку складені у відповідності до приписів діючого законодавства, мають всі необхідні для цього реквізити, а тому відповідають критеріям належного доказу, визначеного ст.70 КАС України.

Для з'ясування питання щодо правомірності формування позивачем показників податкового кредиту з ПДВ та сум бюджетного відшкодування по вищезазначеним угодам представниками позивача надане експертне дослідження Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз від 10.07.2012 року №4550/4551 .

За результатами дослідження вищезазначених первинних документів бухгалтерського обліку позивача, судовий експерт Хосонова Є.С. у експертному висновку від 10.07.2012 року №4550/4551 прийшов до наступних висновків,що сума сформованого податкового кредиту з ПДВ ТОВ «СКФ «БАЗАЛЬТ»по взаємовідносинах з контрагентами: ПП «ОДЕСЬКА БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ»за період з червня 2010 року по березень 2011 року на суму 3089135,25 грн.; ПП «ОСК-КОМПАНІ»за лютий 2011 року на суму 1650,00 грн.; ТОВ «ТЕТРАБУДСЕРВІС»за серпень-листопад 2011 року на суму 1581970.10 гри.; ТОВ «ЗАБУДОВА СВІТУ»за лютий, червень-липень 2011 року на суму 1490775,00 грн.; ТОВ «КАФІ»за жовтень 2011 року на суму 496085,41 грн. сформований відповідно до приписів п.1.7 ст.1, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»та п.п. 14.1.181, п.п. 198.2.198.6 ст.198 Податкового кодексу України.

Таким чином, висновки посадових осіб ДПІ у Малиновському районі м. Одеси Одеської області ДПС, які зазначені в акті перевірки №169/22-214/36503287/1141 від 20.06.2012 року з додатками (а.с.12-46 т.1) про порушення позивачем у перевірених податкових періодах порушень закону з питань ґрунтовності формування податкового спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.

Суд апеляційної інстанції також не приймає до уваги посилання апелянта на наявність постанови про порушення кримінальної справи відносно посадових осіб контрагентів Позивача як на підставу правомірності своєї позиції , оскільки постанова про порушення кримінальної справи не є підставою для звільнення від доказування відповідно до ч.3. ст.72 КАС України, натомість, обов'язок доказування правомірності свого рішення покладений саме на Відповідача, як на суб'єкта владних повноважень , відповідно до ст.71 КАС України.

Відповідно до ч. 4 ст. 72 КАС України лише вирок суду в кримінальній справі або постанова суду про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинено воно цією особою.

Втім, відповідачем в ході судового розгляду справи не надано інформацію про наявність вироку у вищевказаних кримінальних справах відносно посадових осіб - контрагентів, які зазначені в Акті перевірки.

Отже, виходячи з вищенаведеного, станом на час розгляду справи в судовому засіданні не було встановлено наявність умислу у Позивача на укладення угод з контрагентами, спрямованих на ухилення від сплати податків.

Судова колегія вважає за необхідне зазначити, що в Акті перевірки відсутні посилання на ухиляння контрагентами Позивача від сплати податків та зборів, визначення йому податкових зобов'язань, винесення вироків посадовим особам підприємств, або будь - які інші відомості, які можуть бути визначені як підстави та докази укладення угоди з метою, що порушує публічний порядок.

Так, з матеріалів справи вбачається, що підприємства, по зазначеним господарським операціям видали позивачу податкові накладні.

Вартість отриманого позивачем товару сплачена в повному обсязі шляхом перерахування грошових коштів на банківські рахунки підприємств, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями та банківськими виписками.

Отже, при фактичному здійсненні оподатковуваних операцій, наявності у Позивача первинних документів, що супроводжували дані операції, у тому числі податкових накладних, підстав для невизнання права Позивача на спірні суми податкового кредиту -немає. В даному випадку Відповідачем не наведено обставин та не надано доказів на їх підтвердження, які б унеможливлювали або ставили під сумнів законність формування позивачем спірних сум податкового кредиту за вищезгаданими операціями, при цьому обов'язок ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку і такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Враховуючи, що на одержані за видатковими накладними товари ТОВ «БКФ «Базальт»отримав від постачальників товару податкові накладні, оплатив ці товари в повному обсязі та використав їх в своїй господарської діяльності, Позивач виконав всі передбачені законом умови щодо включення сплачених сум ПДВ до складу податкового кредиту та має документальні підтвердження його розміру.

Так, згідно із приписами пункту 44.6 статті 44 Податкового кодексу України встановлено, що якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки, такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

У своїх запереченнях до Акту перевірки Позивач зазначав про вилучення оригіналів первинних документів, та вимагав від податкового органу виконати приписи статті 85 Податкового кодексу України та отримати від правоохоронного органу копії зазначених документів. Втім, ДПІ у Малиновському районі м. Одеси не врахував факт вилучення документів, та прийняв рішення не здійснивши перевірку вилучених документів, чим порушив приписи податкового законодавства та права позивача.

Отже, враховуючи вищевикладене, у податкового органу були відсутні підстави для висновку про порушення Позивачем пункту 44.6 статті 44 Податкового кодексу України, що і було досліджено та враховано судом першої інстанції під час розгляду справи.

З огляду на викладене апеляційний суд не приймає до уваги доводи апелянта, оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків, зазначених у рішенні суду першої інстанції.

На підставі викладеного колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення вимог апелянта.

Оскільки судом першої інстанції повно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції, відповідно до ст. 200 КАС України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову місцевого суду -без змін.

Керуючись ст. ст. 195,197,198, 200, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 12.09.2012 року -без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили в порядку, встановленому частиною 5 статті 254 КАС України, і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий: суддя Зуєва Л.Є.

суддя Димерлій О.О.

суддя Єщенко О.В.