Ухвала суду № 27678790, 22.11.2012, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/1690/4184/2012 Номер провадження 22-ц/1690/4184/2012 Головуючий по 1-й інстанції: Тімошенко Н.В. Суддя-доповідач: Кривчун Т. О.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2012 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області у складі:

Головуючого: судді Кривчун Т.О.,

суддів: Дряниці Ю.В., Пилипчук Л.І.,

при секретарі - Філоненко О.В.,

за участю: відповідача ОСОБА_2, представника відповідача адвоката ОСОБА_3,

позивача ОСОБА_4, представника позивача ОСОБА_5,

розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Полтаві справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2

на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 17 жовтня 2012 року

по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання свідоцтва про право власності на нерухоме майно частково недійсним та поділ спільного майна подружжя.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача,-

В С Т А Н О В И Л А :

У червні 2012 року ОСОБА_4 звернулася до суду із вказаним позовом до ОСОБА_2, в якому просила розділити спільне майно подружжя - квартиру АДРЕСА_1 та визнати право власності ОСОБА_4 та ОСОБА_2 по 1/2 частині на вказану квартиру за кожним. Право власності ОСОБА_2 на вказану квартиру припинити. Визнати частково недійсним Свідоцтво про право власності на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1

17.10.2012 року ОСОБА_4 звернулася до суду з заявою, в якій просила позовні вимоги в частині припинення права власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 залишити без розгляду.

Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 17 жовтня 2012 року позовні вимоги в частині припинення права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 залишено без розгляду.

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 17 жовтня 2012 року позовну заяву ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання свідоцтва про право власності на нерухоме майно частково недійсним та поділ спільного майна подружжя задоволено.

Визнано Свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 08 грудня 2008 року, видане ОСОБА_2 Управлінням житлово-комунального господарства на квартиру АДРЕСА_1 частково недійсним.

Поділено спільне майно подружжя та визнано право власності за ОСОБА_4 та ОСОБА_2 по 1/2 частини на квартиру АДРЕСА_1

Вирішено питання про судові витрати.

Вказане рішення оскаржив відповідач ОСОБА_2, який в апеляційній скарзі, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 відмовити.

Зазначає, що місцевим судом не взято до уваги рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 27.11.2007 року про розірвання шлюбу між ним та ОСОБА_4, яким установлено припинення шлюбно-сімейних відносин подружжя з 2000 року та яке має преюдиціальне значення.

Вважає висновок суду про те, що позивачка дізналася про порушення свого права щодо спірної квартири у грудні 2011 року таким, що не відповідає обставинам справи, оскільки рішенням виконкому Октябрської районної у м. Полтаві ради №543 від 11.11.2008р. йому було надано згоду на отримання права власності на спірну квартиру, а 08.12.2008 року було видано Свідоцтво про право власності на нерухоме майно та позивачка знала про приватизацію ним квартири, а оскільки вона не виявила бажання приватизувати житло, то на даний час ОСОБА_4 користується ним на умовах найму.

Вважає також, що суд, визнавши Свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 08.12.2008 року частково недійсним, вийшов за межі позовних вимог.

У судовому засіданні відповідач та його представник доводи апеляційної скарги підтримали та прохали її задовольнити.

Позивач та її представник у судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечували, прохали її відхилити, рішення місцевого суду залишити без змін.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції, вислухавши пояснення учасників процесу, дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з таких підстав.

У відповідності до ст.213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає не в повній мірі.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, з 12 червня 1982 року ОСОБА_4 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, в якому мають повнолітніх доньку ОСОБА_6 та сина ОСОБА_7

За час перебування у шлюбі, а саме 11.02.1987 року ОСОБА_4 та ОСОБА_2 отримали у Житлово-будівельному кооперативі «Юпітер»трикімнатну квартиру АДРЕСА_1.

Даний факт підтверджується довідкою ЖБК «Юпітер»№89 від 06.12.2011 року (а.с.7).

З часу отримання квартири по даний час ОСОБА_4, ОСОБА_2 та їх діти ОСОБА_6 і ОСОБА_7 зареєстровані та проживають у цьому житлі, що підтверджується довідкою ЖБК «Юпітер»№88 від 06.12.2011 року (а.с.7).

Пай за квартиру був виплачений повністю у 1991 році за спільні сумісні кошти подружжя, що підтверджується довідкою ЖБК «Юпітер»№90 від 06.12.2011 року (а.с.6).

Заочним рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 27 листопада 2007 року шлюб, зареєстрований 12 червня 1982 року в Пирятинському райвідділі ЗАГС, актовий запис 76, між ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 розірвано (а.с.8).

Згідно Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 08 грудня 2008 року, виданого Управлінням житлово-комунального господарства виконкому Полтавської міської ради на підставі рішення виконавчого комітету Октябрської районної у м. Полтаві ради від 11.11.2008 року №543 ОСОБА_2 належить на праві приватної власності квартира АДРЕСА_1 (а.с.21).

Факт належності ОСОБА_2 на праві власності спірної квартири підтверджується також наявним у матеріалах справи Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 10 грудня 2008 року (а.с.22).

Задовольняючи позовну заяву суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що квартира АДРЕСА_1 належить подружжю ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на праві спільної сумісної власності та їх частки в ній є рівними, однак відповідач отримав Свідоцтво про право власності на дане нерухоме майно на своє ім»я, про що позивачка дізналася у грудні 2011 року.

Згідно зі статтею 15 Закону України «Про власність», що був чинний на час виникнення спірних правовідносин, член житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані йому в користування, набуває права власності на це майно.

Відповідно до п.1 ст.17 Закону України «Про власність» та п 6-1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 вересня 1987 року № 9 «Про практику застосування судами законодавства про житлово-будівельні кооперативи» при внесенні паю в ЖБК за рахунок коштів, одержаних внаслідок сумісної праці сім'ї члена кооперативу, паєнагромадження, а після повного внесення паю - квартира є спільною сумісною власністю членів сім'ї, якщо інше не було встановлено письмовою угодою між ними. Інші особи права власності на пай та квартиру не набувають і можуть претендувати лише на відшкодування членом кооперативу коштів, наданих йому для внесення паю.

У відповідності до вимог статті 16 Закону Закону України «Про власність» майно, нажите подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності. Здійснення ними цього права регулюється цим Законом і Кодексом про шлюб та сім»ю України.

За нормами статей 22, 23 Кодексу про шлюб та сім»ю України, який діяв на час придбання спірної квартири, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Майном, нажитим за час шлюбу, подружжя розпоряджається за спільною згодою. При укладенні угод одним з подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Для укладення угод по відчуженню спільного майна подружжя, що потребують обов'язкового нотаріального засвідчення, згода другого з подружжя повинна бути висловлена у письмовій формі.

З наведеними нормами права кореспондуються статті 60, 65 СК України.

Таким чином, за змістом вищезазначених норм, що діяли на час виникнення права власності на квартиру у житлово-будівельному кооперативі, спільна сумісна власність членів сім'ї члена житлово-будівельного кооперативу презюмується з моменту початку спільного проживання та початку виплати пайових внесків та існує до того часу, коли між членом житлово-будівельного кооперативу та членами його сім'ї існує спільна сумісна праця, тобто вони проживають однією сім'єю та ведуть спільне господарство з правами і обов'язками, передбаченими ст. 64 ЖК УРСР.

У відповідності до ст.ст.68-70 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

З урахуванням викладеного ОСОБА_4 як член сім'ї ОСОБА_2 набула право власності на 1/2 частину спірної квартири.

Посилання в апеляційній скарзі на норми Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»є неспроможними, оскільки даним нормативним актом урегульовано відносини щодо відчуження квартир (будинків) саме державного житлового фонду, у той час, як жилий будинок, де знаходиться спірна квартира, належить до фонду житлово-будівельного кооперативу «Юпітер», а тому правовідносини з приводу зазначеної квартири регулюються вищенаведеними нормативними актами, які діяли на час придбання квартири та виплати пайового внеску, зокрема, Законом України «Про власність», Кодексом про шлюб та сім»ю України.

З огляду на викладене доводи апеляційної скарги стосовно того, що позивачка на даний час користується житлом на умовах найму є неспроможними.

Твердження апелянта про те, що суд першої інстанції, визнавши видане йому Свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 08 грудня 2008 року частково недійсним, вийшов за межі позовних вимог, не відповідає обставинам справи, оскільки, як убачається з прохальної частини позову, позивачем зазначено там вказану позовну вимогу.

Разом із тим, визнаючи частково недійсним Свідоцтво про право власності на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 - видане Управлінням житлово-комунального господарства виконкому Полтавської міської ради 08 грудня 2008 року на ім'я ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з вимог ст.ст.203, 215 ЦК України (згідно ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені ч.1 ст.203 ЦК України, зокрема зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства), того, що дана квартира є спільною власністю подружжя, частки в ній є рівними, по 1/2 частині кожного з подружжя.

Проте колегія суддів не може погодитися із таким висновком з наступних підстав.

Застосування терміну «недійсність»до документів, якими оформлюється, підтверджується право є некоректним, оскільки право не може бути недійсним - воно або є, або ні.

За правилами недійсності правочинів не можна визнавати недійсними документи, які за своїм змістом не є правочинами. Вбачається, що до таких документів слід відносити, наприклад, рішення органів державної влади; свідоцтва (про право власності на житло, про право на спадщину, про придбання майна з публічних торгів, державний акт на земельну ділянку, ордер тощо); рішення, записи про реєстрацію (реєстрація домоволодіння, актів громадянського стану); протоколи загальних зборів господарських товариств, рішення загальних зборів громадських об'єднань, розпорядження про реєстрацію за місцем проживання фізичної особи та багато інших документів (акт приймання-передачі, товарний чек).

Згідно з положеннями норм ст.16 ЦК України особа вправі звернутися до суду з вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що є адекватним змісту порушеного права, який ураховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право.

З урахуванням викладеного, Свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 08 грудня 2008 року, видане ОСОБА_2 Управлінням житлово-комунального господарства виконкому Полтавської міської ради на квартиру АДРЕСА_1 як правовстановлюючий документ не може бути визнане недійсним, а підлягає анулюванню як правовий наслідок поділу спільного майна подружжя та визнання права власності за ОСОБА_4 та ОСОБА_2 по 1/2 частини на квартиру АДРЕСА_1

Доводи апеляційної скарги про те, що районний суд необґрунтовано не застосував до спірних правовідносин наслідки пропуску процесуального строку є неспроможними, оскільки визначення поважності пропуску строку в кожному конкретному випадку вирішується судом.

Дане питання було предметом розгляду та йому дано належну оцінку та аналіз в оскаржуваному судовому рішенні.

З урахуванням викладеного, рішення суду першої інстанції не відповідає в повній мірі вимогам ст.213 ЦПК України щодо законності і обгрунтованості, зазначені вище порушення призвели до частково неправильного вирішення спору, що в силу ст.309 ЦПК України є підставою для його зміни в частині визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно, яке підлягає анулюванню.

Окрім того, як убачається з матеріалів справи, при подачі апеляційної скарги відповідачем не в повному обсязі було сплачено судовий збір.

Статтею 4 частиною 2 Закону України «Про судовий збір», який набув чинності з 01.11.2011р., визначено розмір ставок судового збору.

Так, підпунктом 8 пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір»визначено, що за подання до суду апеляційної скарги на рішення суду, заяви про приєднання до апеляційної скарги на рішення суду сплачується судовий збір в розмірі 50 відсотків ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги, а у разі подання позовної заяви майнового характеру -50 відсотків ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми, що становить у даному випадку 107 грн. 30 коп. (за позовну вимогу майнового характеру про поділ спільного майна подружжя), та 53 грн. 65 коп. (за позовну вимогу немайнового характеру про визнання частково недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно), а всього 160 грн. 95 коп.

Приймаючи до уваги те, що за подачу апеляційної скарги апелянт повинен був сплатити 160 грн. 95 коп., а фактично ним сплачено 107 грн. 30 коп., оплаті апелянтом підлягає судовий збір у розмірі -53 грн. 65 коп.

Керуючись ст.ст.303,307, п.4 ч.1 ст.309, ст.ст.316,317,319 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2,- задовольнити частково.

Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 17 жовтня 2012 року в частині визнання частково недійсним Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 08 грудня 2008 року, виданого ОСОБА_2 Управлінням житлово-комунального господарства виконкому Полтавської міської ради на квартиру АДРЕСА_1, - змінити.

Визнати Свідоцтво про право власності на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1, видане на ім»я ОСОБА_2 Управлінням житлово-комунального господарства виконкому Полтавської міської ради таким, що видане з порушенням закону та анулювати.

В іншій частині рішення місцевого суду залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_2 53,65 (п»ятдесят три гривні 65коп.) грн. судового збору в дохід держави на такі реквізити: отримувач: УДКСУ у м. Полтаві; код ЄДРПОУ: 38019510; банк одержувача: ГУДКСУ у Полтавській області; код банку отримувача: 831019; розрахунковий рахунок: 31217206780002; код доходів бюджету: 22030001.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

ГОЛОВУЮЧИЙ /підпис/ Т.О. Кривчун

СУДДІ /підпис/ Ю.В. Дряниця

/підпис/ Л.І. Пилипчук

ЗГІДНО:

Суддя Апеляційного суду

Полтавської області: Т.О. Кривчун