Ухвала суду № 27676986, 05.11.2012, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 0203/2763/2012 Провадження № 22-ц/0290/3135/2012Головуючий в суді першої інстанції:Васильєва Т.Ю.Категорія: 5 Доповідач: Пащенко Л. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.11.2012 м. Вінниця

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області в складі:

Головуючого: Пащенко Л.В.

Суддів: Мартьянової Л.І., Жданкіна В.В.

При секретарі: Агеєвій Г.В.

розглянувши у відкритому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Вінницького районного суду від 24 вересня 2012 року

по справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Вінницьке обласне об'єднане бюро технічної інвентаризації», ОСОБА_2 про визнання реєстрації свідоцтва про право власності незаконною, внесення змін у технічний паспорт, визнання права власності на будинок та видачу відповідного свідоцтва, за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, Майданської сільської ради Вінницького району Вінницької області про визнання рішення виконавчого комітету незаконним і визнання права власності на спадщину за законом та за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про усунення від права на спадкування, -

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Вінницького районного суду від 24 вересня 2012 року позов ОСОБА_1 до Комунального підприємства «ВООБТІ», ОСОБА_2 про визнання реєстрації свідоцтва про право власності незаконною, внесення змін у технічний паспорт, визнання права власності на будинок та видачу відповідного свідоцтва задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 2/3 частки житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що розташований в АДРЕСА_1

В задоволенні інших позовних вимог за даним позовом відмовлено.

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1, Майданської сільської ради Вінницького району про визнання рішення виконавчого комітету незаконним і визнання права власності на спадщину за законом задоволено.

Визнано незаконним та скасовано рішення виконавчого комітету Майданської сільської ради Вінницького району Вінницької області від 20.09.2005 року № 34 «Про визнання недійсним свідоцтва про право особистої власності на жилий будинок, виданий на ім'я ОСОБА_4».

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/3 частку житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що розташований в АДРЕСА_1

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про усунення від права спадкування відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач-відповідач ОСОБА_1 просить рішення суду, як постановлене з порушенням вимог закону, скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача-відповідача ОСОБА_1 та представника Майданської сільської ради, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення по слідуючих підставах.

Судом встановлено, і не заперечується сторонами, що 10.08.1982 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 було укладено договір купівлі-продажу житлового будинку, за яким ОСОБА_6 придбала жилий будинок з надвірними будівлями в с. Майдан Вінницького району Вінницької області (копія договору-т.1 а.с.5). В подальшому на місці купленого будинку в 1988 році був збудований новий житловий будинок з господарськими спорудами (копія технічного паспорту-т.1 а.с.8-13). На це нове будинковолодіння, розташоване в АДРЕСА_1 05.06.1989 року було видано свідоцтво №147 про право особистої власності на ім'я ОСОБА_4 (чоловіка ОСОБА_6.) на підставі рішення виконкому Вінницької районної ради народних депутатів №128 від 19.05.1988 року (т.1 а.с.6).

Дане свідоцтво було 05.06.1989 року належним чином зареєстроване в Вінницькому ООБТІ (т.1 а.с.6 зворот).

З матеріалів справи вбачається, що на час придбання будинку та здійснення нового будівництва ОСОБА_4 та ОСОБА_6 були одружені (копія свідоцтва про одруження т.1 а.с.14).

Вирішуючи спір, суд ретельно перевірив доводи ОСОБА_1 щодо того, що будинок, придбаний за договором купівлі-продажу від 10.08.1982 року, було перебудовано спільними коштами та зусиллями і тому він має належати всім членам сім'ї, а саме: ОСОБА_4, ОСОБА_6 та йому - ОСОБА_1 на праві спільної сумісної власності. При цьому суд, виходячи з вимог ст.ст.4,86,100,112 ЦК України в редакції 1963 року, яка діяла на момент створення спірного майна, встановив, що ОСОБА_1 на час будівництва будинку не був членом двору, що підтверджується відповідними довідками сільської ради про список членів господарства за 1983-1985 роки, за 1986 -1989 роки, за 1991-1995 роки (т.1 а.с.242,243,244) та копією його паспорта, згідно якого він прописаний в спірному будинковолодінні лише з 13.03.1992 року.

Крім того, останнім також не доведено, що він являвся забудовником спірного будинку, оскільки суду не надано належних і допустимих доказів щодо існування угоди між ним та ОСОБА_4 і ОСОБА_6 на створення спільного майна на відповідних умовах, а також щодо його участі в спільному будівництві у відповідному розмірі.

Тому врахувавши вищезазначене та положення ст.22 Кодексу про шлюб та сім'ю Української РСР, який діяв на той час, суд правильно визначив, що спірний житловий будинок є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_6, як створений ними під час шлюбу.

Далі судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер ОСОБА_4, після смерті якого відкрилась спадщина на належне йому майно, в тому числі і на 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами в АДРЕСА_1 як на частку в спільному майні подружжя (копія спадкової справи - т.1 а.с.111-116). Інша 1/2 частина цього ж будинковолодіння належала ОСОБА_6, як іншому з подружжя.

Як видно з матеріалів справи, ОСОБА_4 не складав за життя заповіту, тобто після його смерті спадщина відкрилася в порядку спадкування за законом. Спадкоємцями першої черги після його смерті були: дружина ОСОБА_6, а також його доньки - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (згідно даних спадкової справи). Відповідно частка кожного із спадкоємців в спадковому майні складала по 1/3 частки від 1/2 частини будинку або по 1/6 частці від цілого будинку. ОСОБА_3 відмовилася у встановленому законом порядку від своєї частки у спадщині на користь ОСОБА_2 (заява - т.1 а.с.115).

Отже, суд встановив, що спадщину після смерті ОСОБА_4 прийняли дружина ОСОБА_6 та донька ОСОБА_2, які набули право власності в порядку спадкування за законом відповідно: ОСОБА_6 на 1/6 частку будинковолодіння, а ОСОБА_2- відповідно на 2/6 частки (з врахуванням відмови на її користь від спадщини ОСОБА_3В.) або на 1/3 частку будинковолодіння.

В подальшому, ІНФОРМАЦІЯ_2 року померла ОСОБА_6 (копія свідоцтва про смерть - т.1 а.с.251). За життя 29.03.2007 року ОСОБА_6 заповіла все належне їй майно синові ОСОБА_1 ( копія заповіту - т.1 а.с.292). Останній прийняв спадщину після смерті матері належним чином, так як проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини. Інших спадкоємцев після смерті ОСОБА_6 немає. Ці обставини підтверджуються відповідними доказами, що є в матеріалах справи і не заперечуються сторонами.

З матеріалів справи вбачається, що після смерті ОСОБА_6 відкрилась спадщина на 1/2 частину будинковолодіння в АДРЕСА_1 як на частку в спільному майні подружжя, а також на 1/6 частку будинковолодіння як набуту в порядку спадкування після смерті чоловіка ОСОБА_4, тобто загалом - на 2/3 частини від всього будинковолодіння.

З огляду на зазначене, суд дійшов вірного висновку, що ОСОБА_1 відповідно, як єдиний спадкоємець після смерті ОСОБА_6, набув право власності в порядку спадкування саме на 2/3 частини спірного будинковолодіння.

Що стосується позовних вимог ОСОБА_1 щодо усунення від спадкування ОСОБА_2 та ОСОБА_3 після смерті ОСОБА_4, то судом встановлено, що доньки спадкодавця ОСОБА_4 проживали далеко від батька і тому не могли часто провідувати останнього. ОСОБА_4 же на час смерті проживав разом з дружиною та її сином ОСОБА_1, які здійснювали за ним догляд, отримував відповідну пенсію. До того ж між дружиною ОСОБА_4 та її сином із доньками ОСОБА_4 склалися неприязні відносини. Крім цього, суду не було надано належних доказів щодо перебування спадкодавця ОСОБА_4 в безпорадному стані.

Тому, виходячи з наведеного і вимог ч.5 ст.1224 ЦК України, суд обґрунтовано відмовив в задоволенні вищевказаних позовних вимог, оскільки підстав для визнання таких відносин між батьком і доньками як ухиляння від надання допомоги немає.

Вирішуючи спір в частині позовних вимог про визнання недійсною реєстрації Вінницьким ООБТІ свідоцтва про право особистої власності на житловий будинок на ім'я ОСОБА_4 від 05.06.1989 року №147 та внесення змін до технічного паспорту на спірний житловий будинок, суд також правильно відмовив в їх задоволенні за безпідставністю цих вимог, оскільки з копії вказаного свідоцтва видно, що така реєстрація здійснена відповідачем ще 05.06.1989 року і відповідно до вимог Інструкції «Про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР» від 31.01.1966 року, яка діяла на той час та згідно якої об'єкти нерухомості підлягали обов'язковій реєстрації на підставі правовстановлюючих документів, в тому числі свідоцтв на право особистої власності, що видавались відповідними рішеннями виконавчих органів рад.

Відповідно до вимог Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затверджене наказом МЮ України 18.02.2002 року, внесення змін до матеріалів інвентаризаційної справи із зазначенням нових співвласників можливе лише після проведення відповідної реєстрації права власності на іншу особу на підставі правовстановлюючих документів, визначених додатком 1 до п. 2.1. цього Положення.

Тому Вінницьке ООБТІ не могло скасувати реєстрацію свідоцтва про право особистої власності на жилий будинок на ім'я ОСОБА_4 від 05.06.1989 року № 147 та внести зміни до технічного паспорту на будинковолодіння без відповідного правовстановлюючого документу на право власності даних осіб, оскільки таким документом може бути відповідне свідоцтво про право власності, видане на підставі відповідного рішення органу місцевого самоврядування, проте до таких документів не відноситься рішення відповідної ради про визнання недійсним раніше виданого свідоцтва про право особистої власності.

Задоволюючи позовні вимоги ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування рішення виконкому Майданської сільської ради № 34 від 20.09.2005 року, яким було визнано недійсним свідоцтво про право особистої власності на жилий будинок на ім'я ОСОБА_4 від 05.06.1989 року за №147, суд вірно виходив з того, що діючим законодавством не передбачено скасування виконавчим комітетом відповідної ради правовстановлюючих документів, виданих ним же на підставі відповідного рішення виконавчого комітету іншої ради.

При цьому суд звернув увагу на те, що оскаржуваним рішенням виконком Майданської сільради визнав недійсним правовстановлюючий документ на нерухоме майно, який був виданий на підставі рішення Вінницької районної ради від 19.05.1988 року, яке не було скасовано у встановленому законом порядку.

Таким чином, суд повно і всебічно з'ясував обставини справи, права і обов'язки сторін, перевірив їх доводи і заперечення, дав належну оцінку доказам та постановив рішення, яке відповідає матеріалам справи та вимогам закону.

Доводи апеляційної скарги безпідставні, необґрунтовані і висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Вінницького районного суду від 24 вересня 2012 року залишити без зміни.

Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку у Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня її проголошення.

Судді: підписи:

З оригіналом вірно: