Постанова № 27669288, 19.11.2012, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" листопада 2012 р. Справа № 18/2720/11

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Шевель О. В., суддя Афанасьєв В.В. , суддя Гетьман Р.А.

при секретарі Цвірі Д.М.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився,

відповідача - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Селянського (фермерського) господарства "Сіріус" (вх. № 2781П/3-12 від 29.08.12) на рішення господарського суду Полтавської області від 19.07.12 р. у справі № 18/2720/11

за позовом Публічного акціонерного товариства "Компанія "Райз", м. Київ

до Селянського фермерського господарства "Сіріус", смт. Чутове Полтавської області

про стягнення 153985,46 грн.,

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Полтавської області від 19.07.2012 р. у справі № 18/2720/11 (суддя Кльопов І.Г.) позов задоволено. Стягнуто з Селянського (фермерського) господарства "Сіріус" на користь Публічного акціонерного товариства "Компанія "Райз" заборгованості у розмірі 153 985,46 грн., у т.ч. 60 418,59 грн. сума основного боргу, 48 434,19 грн. відсотки за неправомірне користування коштами, 18 548,50 грн. - інфляційні нарахування, 26 584,18 грн. збитки, 1 539,86 грн. витрат по сплаті держмита та 236,00 грн. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Відповідач з зазначеним рішенням не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Полтавської області від 19.07.2012 р. у даній справі скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову ПАТ "Компанія "Райз" відмовити у повному обсязі.

В обґрунтування своєї апеляційної скарги скаржник посилається на те, що ціна товару є істотною умовою договору поставки, що предметно і матеріально засвідчена видатковими накладними позивача, жодних домовленостей щодо зміни ціни на товар у процесі виконання договору з позивачем не укладалось. Так названа позивачем додаткова ціна товару, на думку відповідача, є у дійсності збільшенням ринкової ціни товару із застосуванням курсової різниці, проведення позивачем перерахунку ціни не проводилось і вимога про її сплату не висувалась.

Відповідач зазначив, що судом першої інстанції не враховано, що ним до першої поставки товару здійснено попередню оплату за товар двома платежами на загальну суму 189 000,00 грн., однак, позивач рахував відсотки за користування коштами починаючи з дати першої поставки товару –18.03.2008 р., неправомірно вважаючи першим платежем за поставлений товар –268 800,00 грн. від 06.08.2008 р. Як зазначає відповідач, позивачем не доведений граничний строк виконання відповідачем грошових зобов'язань, а судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні загалі не надано оцінки відносинам з товарного кредитування, акт прийому-передачі послуг з кредитування відсутній, тому відсутні підстави щодо сплати процентів за користування товарним кредитом.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу зазначив, що справа розглянута в повному обсязі, всебічно та об’єктивно, висновки суду відповідають фактичним обставинам та наявним матеріалам справи при вірному застосуванні норм матеріального та процесуального права, тому рішення господарського суду Харківської області від 19.07.2012 р. у справі №18/2720/11 є законним та обґрунтованим, прийнятим згідно з нормами чинного законодавства та таким, що не підлягає скасуванню, натомість, апеляційна скарга відповідача необґрунтована та така, що не підлягає задоволенню. Враховуючи викладене, позивач просить залишити вказане рішення без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Позивач вважає, що оскільки згідно з п. 2.1 спірного договору № 49-8276/22 від 12.02.2008р. та додатку № 1 до нього сторони встановили ціну договору в гривнях та визначили її еквівалент в USD, то розрахунок з врахуванням п. 2.2 цього ж договору та ч. 2 ст. 533 ЦК України є саме способом розрахунку основного боргу, в погашення основного боргу, розрахованого у відповідності до п. 2.2 договору, здійснюється лише у гривнях. Стосовно того, що між сторонами відсутні акти приймання-передачі послуги, позивач зазначає, що ним в суді першої інстанції неодноразово наголошувалось про те, що відповідач безпідставно відмовився від підписання цих актів, крім цього, жодним пунктом договору такого обов’язку позивача не передбачено. До того ж, на думку позивача, договір та додатки до нього визначають вичерпний обсяг відсотків за користування товарним кредитом та строки їх сплати.

В судовому засіданні 01.11.2012 р. представник відповідача надав суду клопотання про відкладення розгляду апеляційної скарги та продовження строку розгляду даної справи на 15 днів у відповідності до ст. 69 ГПК України. Дане клопотання судовою колегією було задоволено, продовжено строк розгляду апеляційної скарги на 15 днів та оголошено перерву до 10:30 год. 13.11.2012 р.

В судове засідання 13.11.2012 р. сторони своїх представників не направили та про причини неявки Харківський апеляційний господарський суд не повідомили.

Враховуючи те, що судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, проте сторони не скористались своїми правами, передбаченими статтею 22 ГПК України та виходячи з того, що явка сторін не визнавалася обов’язковою судом апеляційної інстанції, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу без участі представників сторін за наявними у ній матеріалами.

Перевіривши повноту встановлених судом обставин справи та наданих сторонами в підтвердження обставин справи доказів, надану в рішенні суду їх юридичну оцінку, дослідивши матеріали справи та правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, розглянувши доводи апеляційної скарги, відзив на апеляційну скаргу та повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 ГПК України, колегія суддів встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 12.02.2008 р. між ЗАТ компанія “Райз” (позивач, на час розгляду справи ПАТ “Компанія “Райз”) та СФГ “Сіріус” (відповідач) був укладений договір поставки на умовах товарного кредиту № 49-8276/22 та додатки до нього, за яким позивач зобов'язався передати у власність відповідача продукцію виробничо-технічного призначення (товар), а відповідач прийняти та оплатити його вартість (ціну), сплативши за нього визначену договором грошову суму, а також сплатити відсотки за користування товарним кредитом в сумі, визначеній відповідно до умов договору. /п. 1.1 договору./

У п. п. 1.2, 2.1 договору та додатках до нього зазначено, що найменування товару, його кількість, ціна за одиницю, термін поставки, гривнева вартість товару та її доларовий еквівалент, порядок та термін оплати товару, а також нарахованих відсотків, інші умови, погоджені сторонами - визначені в договорі та специфікаціях, які є невід'ємною частиною договору; сторони встановили ціну договору в гривнях, а також визначили її еквівалент в іноземній валюті (долар - згідно додатку до договору). Ціна договору становить вартість (ціна) товару та сума належних до сплати процентів за користування товарним кредитом.

Пунктом 2.2. договору передбачено, що сума у гривні, що підлягає до сплати відповідачем на виконання ним зобов'язання за договором, визначається шляхом множення грошового еквівалента ціни договору (її неоплаченої частини) в іноземній валюті, вказаного в додатках до договору, на офіційний курс гривні до іноземної валюти, який буде встановлений НБУ на день фактичної оплати відповідачем ціни договору (її неоплаченої частини).

Пунктами 2.3, 2.9 договору встановлено, що покупець проводить оплату вартості /ціни/ товару та відсотків за користування товарним кредитом шляхом перерахування коштів в розмірі гривневої суми ціни договору, вирахуваної відповідно до положень п.2.2., на банківський рахунок постачальника; розмір процентів, які покупець сплачує на користь постачальника за користування товарним кредитом, встановлений в додатках до договору (складає 8% ).

Місцевим господарським судом було встановлено, що позивач свої зобов'язання за договором виконав належним чином та поставив товар відповідачеві на загальну суму 758 185,25 грн., що підтверджується матеріалами справи, а саме видатковими накладними, а також довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей (а. с. 19-38 т. І).

Відповідач, в свою чергу, розрахувався з позивачем частково на загальну суму 758 484,65 грн., що підтверджується банківськими виписками (299,40 грн. - зарахований залишок коштів, перенесений з іншого договор) (а. с. 40-43 т. 1).

Позивач в суді першої інстанції стверджував, що станом на 12.09.2011 р. заборгованість відповідача за спірним договором становить 60 418,59 грн. з наступного розрахунку: сума поставленого товару 758 185,25 грн. + відсотки за користування товарним кредитом 21 649,68 грн. –оплата відповідача 758 484,65 грн. + додатковий розмір гривневої суми ціни товару 35 363,33 грн. + додатковий розмір гривневої суми ціни товару 3 704,98 грн.).

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги щодо стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 60 418,59 грн., посилався на вимоги ч. 2 ст. 533 ЦК України, згідно з якою якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Отже, місцевий господарський суд дійшов висновку, що оскільки згідно з п. 2.1. та додатками до нього сторони встановили ціну договору в гривнях та визначили її еквівалент в USD, то розрахунок з врахуванням п. 2.2 договору та ч.2 ст. 533 ЦК України є саме способом розрахунку основного боргу.

Так, при отриманні товару курс валюти еквіваленту договору USD становив 5,05 грн. за 1 USD згідно курсу НБУ, а при розрахунку відповідачем 13.11.2008 р. курс валюти еквіваленту договору становив 5,78 грн. за USD згідно з курсом НБУ.

В зв'язку із затримкою в оплаті вартості поставленого товару та збільшенням курсу USD позивачем відповідно до умов п. 2.2. договору та ст. 533 ЦК України було вирахувано додатковий розмір гривневої суми ціни товару у розмірі 39 068,31 грн. (13.11.2008 р. згідно з банківською випискою №77 від 13.11.2008 р. на погашення відповідачем заборгованості за договором було зараховано 280 000,00 грн. - різниця становить 35 363,33 грн., та 24.11.2008 р. згідно з банківською випискою №230 від 24.11.2008 р. на погашення відповідачем заборгованості за договором було зараховано 20 385,25 грн., де різниця становить 3 704,98 грн.).

Таким чином, судом першої інстанції зроблено висновок про те, що позивачем був наданий правильний розрахунок основного боргу в сумі 60 418,59 грн., яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Дослідивши матеріали справи та надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд вірно оцінив норми законодавства, які підлягають застосуванню.

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Чинне законодавство визначає, що грошове зобов'язання має бути виконане в національній валюті України - гривні.

Згідно зі ст. 3 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" гривня як грошова одиниця України (національна валюта) є єдиним законним платіжним засобом в Україні, приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України для проведення переказів. Платіжні документи для здійснення платежів на території України також мають бути визначені в гривнях.

Разом з тим, положення цивільного законодавства дозволяє сторонам зобов'язання виражати грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Така дія вчиняється сторонами зобов'язання за обоюдною згодою та на власний ризик, а отже, валютні коливання та зміна суми грошового зобов'язання в гривневому еквіваленті в даному випадку не є мірою відповідальності сторін, а узгодженою умовою їх діяльності.

Відповідно до ч. 3 ст. 692 ЦК України у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Згідно з п. 5 ст. 694 ЦК України якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати.

Частиною 2 статті 536 ЦК України передбачено, що розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

У відповідності до ч. 5 ст. 225 ГК України сторони господарського зобов'язання мають право за взаємною згодою заздалегідь визначити погоджений розмір збитків, що підлягають відшкодуванню у твердій сумі або у вигляді відсоткових ставок залежно від обсягу невиконання зобов'язання чи строків порушення зобов'язання сторонами. Згідно з п. 74 Положення про поставки продукції та п. 65 Положення про поставки товарів сторони мають право передбачити в договорі можливість відшкодування збитків у твердій сумі, яка підлягає стягненню у випадку невиконання або неналежного виконання.

Статтею 623 ЦК України та статтею 220 ГК України встановлено, що боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Сторони господарського зобов'язання мають право за взаємною згодою заздалегідь визначити погоджений розмір збитків, що підлягають відшкодуванню, у твердій сумі або у вигляді відсоткових ставок залежно від обсягу невиконання зобов'язання чи строків порушення зобов'язання сторонами (ч. 5 ст. 225 ГК України).

Так, відповідно до п. 7.4. договору, відповідач відшкодовує збитки, завдані позивачу невиконанням або неналежним виконанням грошових зобов'язань по договору в твердій сумі в залежності від строків (тривалості) порушення зобов'язання відповідачем в розмірі: 10 (десять) процентів неоплаченої вартості (ціни) товару за перший (повний чи не повний) місяць із наступним збільшенням цієї суми на 10 (десять) відсотків за кожний повний чи неповний місяць прострочення. Збитки відшкодовуються в повній сумі понад неустойку (штраф).

Також згідно з п. 7.5 договору відповідач у випадку прострочення виконання грошових зобов’язань по оплаті вартості товару, сплачує на користь позивача відсотки за неправомірне користування коштами у розмірі 28 відсотків річних з простроченої суми.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Суд першої інстанції правомірно посилаючись на вищевказані норми, задовольнив позовні вимоги в частині стягнення відсотків за неправомірне користування коштами, інфляційних нарахувань та збитків.

Правомірність стягнення збитків також підтверджується судовою практикою, зокрема, аналогічна позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 09.02.2011р. у справі № 10/019-10.

Разом з тим, колегією суддів було встановлено, що при здійсненні розрахунку суми заборгованості за заявленим позовом позивач припустився помилки.

Перевіривши надані сторонами до матеріалів справи під час апеляційного провадження розрахунки, колегія суддів зазначає, що позивач надав неправильний розрахунок суми основного боргу, а саме, в частині нарахування відсотків за користування товарним кредитом в розмірі 21 649,68 грн., оскільки він невірно розрахував відсотки, починаючи з дати першої поставки товару –18.03.2008 р., та неправомірно вважає першим платежем за поставлений товар 268 800,00 грн. від 06.08.2008 р. Тому, враховуючи наданий відповідачем правильний розрахунок, відсотки за користування товарним кредитом становлять 18 017,57 грн., а відтак слід здійснити нарахування заборгованості відповідачу за договором, виходячи з того, що основна сума боргу становить 56 786,48 грн. ( сума поставленого товару 758 185,25 грн. + відсотки за користування товарним кредитом 18 017,57 грн. –оплата відповідача 758 484,65 грн. + додатковий розмір гривневої суми ціни товару 35 363,33 грн. + додатковий розмір гривневої суми ціни товару 3 704,98 грн.).

На підставі зазначеного, рішення в частині задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача основного боргу в сумі 3 632,11 грн. підлягає скасуванню і в задоволенні позову в цій частині слід відмовити.

Стосовно задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача 48 434,19 грн. відсотків за неправомірне користування коштами, 18 548,50 грн. інфляційних нарахувань, 26 584,18 грн. збитків, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Враховуючи, що основний борг відповідача перед позивачем становить 56 786,48 грн., колегія суддів, зробивши перерахунок вказаних нарахувань, вважає, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 45 522,53 грн. відсотків за неправомірне користування коштами, 18 305,44 грн. інфляційних нарахувань, 24 986,06 грн. збитків.

Приймаючи до уваги вищезазначене, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги знайшли підтвердження в матеріалах справи частково, а тому рішення господарського суду Полтавської області від 19.07.2012 р. у справі № 18/2720/11 підлягає частковому скасуванню, а апеляційна скарга –частковому задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 99, 101, 102, п. 3 ст. 103, п. 4 ч. 1 ст. 104, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Селянського (фермерського) господарства "Сіріус", смт.Чутове Полтавської області задовольнити частково.

Рішення господарського суду Полтавської області від 19.07.2012 р. у справі № 18/2720/11 скасувати в частині задоволення позовних вимог щодо стягнення з Селянського (фермерського) господарства "Сіріус" на користь Публічного акціонерного товариства "Компанія "Райз" 3 632,11 грн. суми основного боргу, 2 911,66 грн. відсотків за неправомірне користування коштами, 243,06 грн. інфляційних нарахувань, 1 598,12 грн. збитків, 83,85 грн. витрат по сплаті держмита та 12,85 грн. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та в цій частині прийняти нове рішення, яким в цій частині в позові відмовити.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Компанія "Райз" (вул. Заболотного, 152, м. Київ, 03680, код ЄДРПОУ 13980201, р/р 26001890016675 в ВАТ "Укрексімбанк", м. Київ, МФО 322313) на користь Селянського (фермерського) господарства "Сіріус" (смт. Чутове, Чутівський район, Полтавська область, 38800, код ЄДРПОУ 21050640, р/р 26001560121 в АБ "Полтава банк", МФО 331489) 83,15 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги.

Доручити господарському суду Полтавської області видати відповідні накази.

Повний текст постанови підписаний 19.11.2012 р.

Головуючий суддя Шевель О. В.

Суддя Афанасьєв В.В.

Суддя Гетьман Р.А.