Постанова № 27666027, 27.11.2012, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 1570/5767/2012

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2012 року Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Андрухіва В.В.

при секретарі Белан М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Одесі справу за адміністративним позовом Державного підприємства "Підприємство Одеської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в Одеській області (№ 14)"до Державної фінансової інспекції в Одеській області про визнання протиправним та скасування пункту 2, пункту 9 Вимоги від 31.08.2012 року № 810-28/1921, -

В С Т А Н О В И В :

Державне підприємство "Підприємство Одеської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в Одеській області (№ 14)" звернулося до суду з позовом до Одеської об"єднаної державної фінансової інспекції, в якому просило визнати протиправними та скасувати пункт 2 та пункт 9 Вимоги Одеської об'єднаної державної фінансової інспекції від 31.08.2012 року № 810-28/1921.

В ході судового розгляду, за клопотанням позивача, в зв"язку з тим, що Одеська об"єднана державна фінансова інспекція не є самостійною юридичною особою, а є структурним підрозділом Держфінінспекції в Одеській області, замінено неналежного відповідача Одеську об"єднану державну фінансову інспекцію на належного - Державну фінансову інспекцію в Одеській області.

Позивач обгрунтував позовні вимоги тим, що Одеською об'єднаною державною фінансовою інспекцією було проведено ревізію фінансово-господарської діяльності підприємства Одеської виправної колонії (№14) за період з 01.05.2010 року по 30.04.2012 року. За результатами ревізії було складено акт від 27.07.2012 року № 810-16/30. 31.08.2012 року за № 810-28/1921 на адресу позивача була направлена Вимога про усунення порушень, встановлених ревізією фінансово-господарської діяльності. Позивач вважав пункти 2 та 9 даної Вимоги протиправними та просив їх скасувати, посилаючись на Закон України «Про колективні договори і угоди», Закон України «Про оплату праці», КЗпП Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України». Позивач вказував, що ніякого порушення ані галузевої угоди на 2010-2012 рр., ані наказу ДДУ з ПВП від 11.11.2005 року № 184 «Про впорядкування умов оплати праці працівників Державної кримінально-виконавчої служби України, які не мають спеціальних звань рядового і начальницького складу», ані ст. 97 КЗпП України, ані ст. 26 Закону України «Про оплату праці», ДП "Підприємство Одеської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в Одеській області (№ 14)" допущено не було, оскільки вищевказані нормативно-правові акти та підзаконні акти встановлюють мінімальні гарантії, які гарантовані Конституцією України, а включення до колективного договору надбавки за вислугу років, як додаткової гарантії, яка жодним чином не погіршує становище працівників підприємства, не може розглядатися як порушення. Що стосується пункту 9 Вимоги від 31.08.2012 року № 810-28/1921, позивач зазначив, що засуджені до позбавлення волі не працюють в установі позивача за трудовим договором, а відтак не є найманими працівниками у розумінні чинного законодавства, а отже їх грошові доходи не повинні індексуватися відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав, вважаючи його необгрунтованим, надав заперечення

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані докази, судом встановлено наступні обставини.

Державне підприємство "Підприємство Одеської виправної колонії Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Одеській області (№14) засноване на державній власності і входить до сфери управління Державного департаменту України з питань виконання покарань, який є його засновником.

Підприємство підпорядковане Держдепартаменту, який здійснює управління ним безпосередньо через управління Держдепартаменту в Одеській області.

Підприємство створене з метою залучення засуджених, які відбувають покарання у Одеській виправній колонії (№14) (далі установа), до суспільно корисної праці і забезпечення їх професійно-технічного навчання.

Підприємство є юридичною особою, проводить свою діяльність відповідно до законодавства України, Господарського кодексу України з урахуванням особливостей, визначених кримінально-виконавчим законодавством України та Статутом, має самостійний баланс, рахунки в банках, власну печатку.

Статут Державного підприємства "Підприємство Одеської виправної колонії Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Одеській області (№14) (нова редакція), затверджено наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 23.03.2010 року №112 та зареєстровано державним реєстратором виконавчого комітету Одеської міської ради 19.04.2010 року за №15561050005018425.

Підприємство взято на облік як платника податків в ДПІ Малиновського району м. Одеси з березня 2000 року за № 5347-П. Свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість - від 19.09.2006 № 22328694 (серії НБ № 047114), індивідуальний податковий № 086805715526.

На виконання Плану контрольно-ревізійної роботи Одеської об'єднаної Державної фінансової інспекції на II квартал 2012 року, на підставі направлень на проведення ревізії від 03.05.2012 року №99,100, та від 16.05.2012 №112, виданих начальником Одеської об'єднаної Державної фінансової інспекції, Одеською об'єднаною державною фінансовою інспекцією проведено ревізію фінансово-господарської діяльності Державного підприємства "Підприємство Одеської виправної колонії Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Одеській області (№14) за період з 01.05.2010 по 30.04.2012 року.

Ревізію проведено з 07.05.2012 по 20.07.2012 року, з призупиненням з 24.05.2012 по 10.06.2012 та з 27.06.2012 по 13.07.2012 року.

За результатами ревізії було складено акт 27.07.2012 року № 810-16/30, яким було встановлено ряд порушень, допущених з боку позивача.

31.08.2012 року за вих. № 810-28/1921 на адресу позивача була направлена Вимога про усунення порушень, встановлених ревізією фінансово-господарської діяльності.

Так в акті зазначено, що в ході ревізії встановлено, що в порушення п. 3. пп. 3.1.3 Наказу ДДУзПВП від 11.11.2005 року № 184 «Про впорядкування умов оплати праці працівників Державної кримінально-виконавчої служби України, які не мають спеціальних звань рядового і начальницького складу», ст. 97 Кодексу законів про працю України від 10.12.1971 р. № 322-VIII (із змінами), п. 2.3.7 Галузевої Угоди між Державним департаментом України з питань виконання покарань та Центральним комітетом профспілки працівників державних установ України на 2008-2010 рр. бухгалтерією підприємства, відповідно до додатку № 3 Колективного договору на 2010-2012 рр., проводилась надбавка за вислугу років (безперервну роботу), що не передбачена чинним законодавством. В результаті чого 38-ми працівникам підприємства за період з 01.05.2012 року до 01.04.2012 роки необґрунтовано нараховано та сплачено надбавки за вислугу років (безперервний стаж) в загальній сумі 151537,70 гривень, що в свою чергу призвело до зайвих відрахувань до державних цільових фондів загальну суму 59130,01 гривень, та як наслідок, завдано матеріальної шкоди (збитків) підприємству на загальну суму 210667,71 гривень, у зв'язку з чим позивачу необхідно:

- провести претензійно-позовну роботу з особами (додаток до акту № 7) щодо повернення зайво виплачених сум коштів. В іншому випадку стягнути з особи, винної у зайвих грошових виплатах кошти у сумі 151537,70 гривень у порядку та розмірах встановлених ст..ст. 133-136 КЗпП України;

- провести перерахунок та відповідні взаємозвірки щодо сум внесків до Фонду та повернути зайво сплачені кошти в сумі 59130,01 гривень (зарахувати в рахунок майбутніх платежів) (п.2 Вимоги від 31.08.2012 року).

Крім того, в акті ревізії зазначено про допущення порушення позивачем вимог ст. 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення»від 03.07.1991 року № 1282-ХІІ та п. 2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, так як спецконтингенту в серпні-вересні 2011 року індексація заробітної плати не проводилась, в результаті чого 155-ма засудженими до обмеження та позбавлення волі недоотримано заробітної плати на загальну суму 1709,50 гривень, у зв'язку з чим позивачу необхідно:

- провести донарахування та виплатити засудженим (додаток до Акту № 16) до обмеження та позбавлення волі заробітну плату на загальну суму 1709,50 гривень, згідно перерахунку (п.9 Вимоги від 31.08.2012 року).

Щодо позовної вимоги про визнання протиправним та скасування пункту 2 Вимоги Одеської об'єднаної державної фінансової інспекції від 31.08.2012 року № 810-28/1921 судом встановлено наступне.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про колективні договори і угоди», у колективному договорі встановлюються взаємні зобов'язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.) .

Відповідно до ч. 2 ст. 97 КЗпП України, форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Відповідно до ч. З ст. 7 Закону України «Про колективні договори і угоди», колективний договір може передбачати додаткові порівняно з чинним законодавством і угодами гарантії, соціально-побутові пільги.

Таким чином, позивач не допускав порушення ані галузевої угоди на 2010-2012 рр., ані наказу ДДУ з ПВП від 11.11.2005 року № 184 «Про впорядкування умов оплати праці працівників Державної кримінально-виконавчої служби України, які не мають спеціальних звань рядового і начальницького складу», ані ст. 97 КЗпП України, ані ст. 26 Закону України «Про оплату праці», оскільки вищевказані нормативно-правові акти та підзаконні акти встановлюються мінімальні гарантії, які гарантовані Конституцією України. Надбавка за вислугу років виплачувалася громадянам паралельно з мінімальними гарантіями, які встановлені на законодавчому рівні та жодним чином не погіршувала становище працівників. Крім того, відповідно до ст. 5 Закону України «Про колективні договори і угоди», умови колективних договорів, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов'язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали. Умови колективних договорів або угод, що погіршують порівняно з чинним законодавством становище працівників, є недійсними, і забороняється включати їх до договорів і угод. В даному випадку обов'язок підприємства був включений до колективного договору як додаткова гарантія, яка жодним чином не погіршувала становище працівників підприємства Одеської виправної колонії (№14).

Крім того, наказ ДДУ з ПВП від 11.11.2005 року № 184 «Про впорядкування умов оплати праці працівників Державної кримінально-виконавчої служби України, які не мають спеціальних звань рядового і начальницького складу»застосовується до бюджетних установ та підприємств. Поняття «бюджетні»дано у п. 6 ст. 6 Бюджетного кодексу України, і підприємство позивача не підпадає під критерії «бюджетного підприємства». Підприємство Одеської виправної колонії (№14) є госпрозрахунковим, яке самостійно здійснює свою виробничо-господарську діяльність.

Щодо позовної вимоги про визнання протиправним та скасування пункту 9 Вимоги Одеської об'єднаної державної фінансової інспекції від 31.08.2012 року № 810-28/1921 судом встановлено наступне.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України «Про індексацію грошових доходів населення».

За визначенням статті 1 цього Закону індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Відповідно до частини 1 статті 2 цього ж Закону індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру:

пенсії; стипендії; оплата праці (грошове забезпечення); суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування; суми відшкодування шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди в разі втрати годувальника.

Як встановлює стаття 6 названого Закону, порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Так, Порядок проведення індексації грошових доходів населення затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078.

Згідно з пунктом 2 зазначеного Порядку індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру:

- пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, державної допомоги та компенсаційних виплат, крім тих, які зазначені у пункті 3 цього Порядку), щомісячне довічне грошове утримання, що виплачується замість пенсії;

- стипендії;

- оплата праці найманих працівників підприємств, установ, організацій у грошовому виразі, яка включає оплату праці за виконану роботу згідно з тарифними ставками (окладами) і відрядними розцінками, доплати, надбавки, премії, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені законодавством, а також інші компенсаційні виплати, що мають постійний характер;

- грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби;

- суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування (допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, щомісячна грошова сума, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим), щомісячна страхова виплата особам, які перебували на утриманні потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, страхова виплата дитині, яка народилась інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності);

- суми відшкодування шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.

Найманим працівником є фізична особа, яка працює за трудовим договором на підприємстві, в установі та організації, в їх об'єднаннях або у фізичних осіб, які використовують найману працю (стаття 1 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)»).

Статтею 2 Кодексу законів про працю України встановлено, що право громадян України на працю, - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою. Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Статтею 21 Закону України "Про оплату праці" передбачено, що працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Водночас відповідно до статті 118 Кримінально-виконавчого кодексу України засуджені до позбавлення волі повинні працювати в місцях і на роботах, які визначаються адміністрацією колонії. Засуджені залучаються до суспільно корисної праці з урахуванням наявних виробничих потужностей, зважаючи при цьому на стать, вік, працездатність, стан здоров'я і спеціальність. Засуджені залучаються до праці, як правило, на підприємствах, у майстернях колоній, а також на державних або інших форм власності підприємствах за умови забезпечення їх належної охорони та ізоляції.

Відповідно до підпункту 6 пункту 2 статті 13 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу в Україні" трудові відносини засуджених регулюються законодавством про працю з урахуванням вимог кримінально-виконавчого законодавства.

Інструкцією з оплати праці засуджених до обмеження та позбавлення волі, затвердженої наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 04.10.2004 N 191, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 18.10.2004 за N 1328/9927, встановлено, що засуджені до обмеження волі залучаються до праці на виробництві (підприємствах або в майстернях) виправних центрів або на підприємствах, в установах чи організаціях усіх форм власності на підставі укладених письмових угод між установою та замовником за умови забезпечення належного нагляду за їхньою поведінкою (підпункт 1.1 пункту 1 Інструкції).

Враховуючи наведене, засуджені до обмеження волі та позбавлення волі не є найманими працівниками, оскільки у силу закону залучаються до суспільно корисної праці без укладання трудового договору. А Порядок проведення індексації грошових доходів населення містить вичерпний перелік грошових доходів, які підлягають індексації, та оплату праці засуджених до нього не включено.

Згідно ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Частиною 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладаються на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Проте відповідачем не доведено суду правомірність та обґрунтованість свого рішення.

Таким чином, суд вважає позов обгрутнованим та задовольняє його в повному обсязі.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із того, що згідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо, судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо, іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа). Так, судові витрати, понесені позивачем та підтвердженні належними доказами, підлягають стягненню з Державного бюджету України у розмірі 32,19 грн.

Керуючись ст. ст. 2, 6-11, 69, 71, 72, 86, 94, 159-163 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Державного підприємства "Підприємство Одеської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в Одеській області (№ 14)" - задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати пункт 2 та пункт 9 Вимоги Одеської об'єднаної державної фінансової інспекції від 31.08.2012 року № 810-28/1921.

Зобов'язати Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області стягнути судові витрати у сумі 32,19 грн. (тридцять дві гривні 19 копійок) на користь Державного підприємства "Підприємство Одеської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в Одеській області (№ 14)" (код ЄДРПОУ 08680572) із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунку Державної фінансової інспекції в Одеській області (код ЄДРПОУ 20991151).

Апеляційна скарга на постанову суду може бути подана до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції з одночасним надісланням її копії до суду апеляційної інстанції - протягом 10 днів з дня проголошення постанови, а у разі застосування судом ч.3 ст.160 КАС України, - протягом 10 днів з дня отримання копії постанови.

Постанова суду набирає законної сили у разі неподання апеляційної скарги у 10-денний строк з дня отримання копії постанови. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст постанови виготовлено 27 листопада 2012 року.

Суддя: В.В.Андрухів