Постанова № 27665524, 20.11.2012, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 листопада 2012 р. № 2а-4003/10/1370

14 год. 33 хв.

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Качур Р.П.,

за участю секретаря судового засідання - Подібки М. З.

представника позивача Чорнія Р. Ю., представника відповідача Пікулика О. І. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом відкритого акціонерного товариства «Стрийський завод «Металіст»до Державної податкової інспекції у Стрийському районі Львівської області про скасування податкових повідомлень -рішень, -

В С Т А Н О В И В:

11 травня 2010 року на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява відкритого акціонерного товариства «Стрийський завод «Металіст»до Державної податкової інспекції у Стрийському районі Львівської області про скасування податкових повідомлень -рішень № 0000562303/0 від 29.09.2009 року, № 000562303/1 від 04.12.2009 року, № 000562303/2 від 10.02.2010 року та № 000562303/3 від 26.04.2010 року.

У судовому засіданні 20.11.2012 року за клопотанням відповідача було замінено відповідача Державну податкову інспекцію у Стрийському районі Львівської області на правонаступника Державну податкову інспекцію у Стрийському районі Львівської області Державної податкової служби.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржувані податкові повідомлення -рішення прийняті з порушенням норм законодавства, оскільки у грудні 2007 року ТзОВ «Ай Ді Ем Україна»(орендар) на підставі актів приймання-передачі поліпшень орендованого майна та ремонтних робіт передано, а ВАТ «Стрийський завод «Металіст»(орендодавець) прийнято вартість проведення ремонтів на суму 6458778,69 грн., у тому числі 1063891,12 грн. ПДВ. Відповідно до договору оренди № 01/09/06 від 31.08.2006 року після припинення дії договору оренди орендодавець зобов'язаний компенсувати орендареві вартість проведених ним ремонтів. При отриманні від орендаря покращення в результаті ремонтних робіт основних фондів в обмін на компенсацію вартості таких покращень, відбувається фактичне придбання результатів ремонтних робіт та застосовується норма п. п. 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а висновки відповідача стосовно порушення порядку обчислення податкового кредиту є необґрунтованими та не підтвердженими доказами. Відтак позивач вважає оскаржувані податкові повідомлення -рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав, просив задовольнити в повному обсязі.

Позиція відповідача викладена в запереченні № 10138/10/10-0 від 03.06.2010 року та у додаткових поясненнях по справі від 08.11.2012 року, де вказано, що позивачем не включено до складу податкового зобов'язання у вересні 2007 року вартість ліквідації основних фондів за самостійним рішенням платника податку в сумі 12619 грн.; не враховані висновки попередніх актів податкових перевірок щодо безпідставного включення сум до податкового кредиту внаслідок недотримання п. 3.4. Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПА України №166 від 30.05.1997 р., відтак позивачем занижено до сплати податок на додану вартість, що підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет, за травень-липень 2009 року на загальну суму 143362 грн.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив з підстав, викладених у запереченні на позовну заяву, просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Дослідивши надані суду докази в межах заявлених вимог, суд встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Відкрите акціонерне товариство «Стрийський завод «Металіст»зареєстровано Виконавчим комітетом Стрийської міської ради Львівської області 12.12.1995 року, що підтверджено копією Свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи Серія А00 № 373478.

У період з 14.09.2009 року по 16.09.2009 року Державною податковою інспекцією у Стрийському районі Львівської області проведено виїзну позапланову документальну перевірку відкритого акціонерного товариства «Стрийський завод «Металіст», про що складено Акт № 2048/23-3/01423079 від 18.09.2009 року про результати виїзної позапланової документальної перевірки з питань визначення достовірності декларування від'ємного значення з податку на додану вартість в декларації з податку на додану вартість за травень, червень, липень 2009 року. Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог п. 3.4. Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПА України №166 від 30.05.1997 р., в результаті чого встановлено заниження до сплати податку на додану вартість, що підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет, за травень-липень 2009 року на загальну суму 143362 грн.

29.09.2009 року відповідачем на підставі акта перевірки № 2048/23-3/01423079 від 18.09.2009 року прийнято податкове повідомлення -рішення форми «Р»№ 0000562303/0, яким відповідно до вимог п. 3.4. Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПА України №166 від 30.05.1997 р. визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в сумі 188034 грн., у тому числі основний платіж 143362 грн., штрафні (фінансові) санкції 44672 грн.

Позивач з прийнятим податковими повідомленнями -рішеннями не погодився, оскаржив вказане рішення в адміністративному порядку. За наслідками апеляційного оскарження податкове повідомлення - рішення залишено без змін, скарги позивача -без задоволення та прийнято податкові повідомлення -рішення № 000562303/1 від 04.12.2009 року, № 000562303/2 від 10.02.2010 року та № 000562303/3 від 26.04.2010 року.

Приймаючи рішення суд виходив з наступного.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, добросовісно.

Згідно п. 1.3. ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Згідно п. 1.7. ст. 1 цього ж Закону, податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно п. 1.8. ст. 1 цього ж Закону бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Згідно п. п. 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 цього ж Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п. 4.9. Закону України «Про податок на додану вартість»якщо основні виробничі фонди або невиробничі фонди ліквідуються за самостійним рішенням платника податку чи безоплатно передаються особі, не зареєстрованій платником податку, а також у разі переведення основних фондів до складу невиробничих фондів така ліквідація, безоплатна передача чи переведення розглядаються для цілей оподаткування як поставка таких основних виробничих фондів або невиробничих фондів за звичайними цінами, що діють на момент такої поставки, а для основних фондів групи 1 - за звичайними цінами, але не менше їх балансової вартості.

Проте, згідно з абз. 2 вказаного пункту, правила цього пункту не поширюються на випадки, коли основні виробничі фонди або невиробничі фонди ліквідуються у зв'язку з їх знищенням або зруйнуванням внаслідок дії обставин непереборної сили, в інших випадках, коли така ліквідація здійснюється без згоди платника податку, в тому числі в разі викрадення основних фондів, або коли платник податку надає органу державної податкової служби відповідний документ про знищення, розібрання або перетворення основного фонду іншими способами, внаслідок чого основний фонд не може використовуватися у майбутньому за первісним призначенням. Позивачем створено постійно діючу комісію для виявлення непридатного для подальшого використання майна та його ліквідації і списання, відповідно до актів якої списувались основні засоби різного виду із зазначенням причин непридатності для подальшого використання. Оскільки ліквідація позивачем основних фондів без їх наступного використання не створює для нього обов'язку нарахування податкових зобов'язань і це підтверджується документами, що додані до матеріалів справи, то донарахування зобов'язань відповідно до абз. п. 4.9. Закону України «Про податок на додану вартість»в сумі 12621 грн. є необґрунтованим.

В акті податкової перевірки відповідач посилається на безпідставність віднесення позивачем в грудні 2007 р. до податкового кредиту податку на додану вартість по витратах на проведення поточних і капітальних ремонтів наймачем -ТзОВ «Ай Ді Ем Україна», відповідно до податкових накладених №552, № 552/1, № 552/2, № 552/3 на загальну суму податку на додану вартість 1076463 грн. Такий висновок відповідач робить у зв'язку із безпідставним збільшенням позивачем витрат на поліпшення основних фондів, оскільки такі витрати були понесені не позивачем, а наймачем -ТзОВ «Ай Ді Ем Україна». Однак, зазначені валові витрати були понесені позивачем не на поліпшення основних фондів (оскільки таке поліпшення дійсно проводилось наймачем), а на придбання у наймача результатів робіт з таких поліпшень у відповідності до умов договору оренди.

31.08.2006 року між позивачем (наймодавець) та ТзОВ "ПМП Україна" (наймач) укладено договір найму (оренди) нерухомого майна № 1/09/06, відповідно до якого наймодавець передає, а наймач приймає у строкове платне користування нерухоме майно: капітальні споруди, офісні та виробничі будівлі, їх приміщення, їх частини, розташовані у м. Стрий, вул. Яворницького, 41. Відповідно до додаткової угоди від 07.09.2006 року сторони домовились, що у випадку закінчення строку дії чи дострокового розірвання договору, наймодавець зобов'язаний у 15-денний строк у повному обсязі відшкодувати наймачу вартість капітальних ремонтів та будь-яких поліпшень орендованого майна. Згідно із додатковою угодою від 27.12.2007 року сторони погодили суму покращень та домовились, що витрати наймача на проведення капітального ремонту та інших поліпшень підлягають повному відшкодуванню до

30.01.2008 року. З матеріалів справи вбачається, що договір фактично виконувався сторонами, що підтверджується, зокрема, актом приймання-передачі майна, листом №1056 від 31.08.2006 року та не заперечувалось відповідачем.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 776 ЦК України поточний ремонт речі, переданої у найм, проводиться наймачем за його рахунок, а капітальний ремонт речі -наймодавцем, якщо інше не встановлено договором або законом. З врахуванням наведеного, проведення покращень орендованого майна не породжувало у сторін відносин, характерних договору підряду.

Як випливає з актів приймання-передачі покращень орендованого майна від 27.12.2007р., наймач передав, а позивач прийняв невід'ємні покращення майна, які були виконані залученими наймачем підрядниками. Покращення відшкодовувались позивачем, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями із призначенням платежу - оплата за ремонтні робот. До матеріалів справи позивачем додано копію бухгалтерської довідки від 10.08.2009р. та від 15.09.2009р. №196 щодо зазначення в платіжних дорученнях договору, на підставі якого було зроблено оплату та копій листів сторін договору від 14.07.2009р. №594/1 про уточнення призначення платежу та відповіді на нього від 29.07.2009р. №1199/1.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Належних доказів недотримання цих вимог суду не надано.

Відповідно до п. 1.4. ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість»поставка товарів -це будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатної поставки товарів (результатів робіт) та операції з передачі майна орендодавцем (лізингодавцем) на баланс орендаря (лізингоотримувача) згідно з договорами фінансової оренди (лізингу) або поставки майна згідно з будь-якими іншими договорами, умови яких передбачають відстрочення оплати та передачу права власності на таке майно не пізніше дати останнього платежу. Не належать до поставки операції з передачі товарів в межах договорів схову (відповідального зберігання), довірчого управління, оперативної оренди (лізингу), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачу права власності (користування або розпорядження) на такі товари іншій особі.

Поставка послуг - будь-які операції цивільно-правового характеру з виконання робіт, надання послуг, надання права на користування або розпорядження товарами, у тому числі нематеріальними активами, а також з поставки будь-яких інших, ніж товари, об'єктів власності за компенсацію, а також операції з безоплатного виконання робіт, надання послуг. Поставка послуг, зокрема, включає надання права на користування або розпорядження товарами у межах договорів оренди (лізингу), поставки, ліцензування або інші способи передачі права на патент, авторське право, торговий знак, інші об'єкти права інтелектуальної, в тому числі промислової, власності.

Вказану вище операцію позивач розцінює як продаж результатів робіт (послуг), до якої застосовуються загальні норми п. 4.1. вказаного Закону, посилаючись, зокрема, на те, що передача орендарем орендодавцеві покращень орендованого майна за компенсацію є продажем послуг, вартість яких включається до валових доходів на загальних підставах. Зазначена позиція позивача також підтверджується Висновком №344 судово-економічної експертизи від 25.02.2010 року по справі №2а-2163/09/1370, яким встановлено, що здійснені сторонами договору оренди операції з передачі покращень орендованого майна за компенсацію за своєю сутністю є продажем послуг.

Понесені позивачем витрати на сплату в ціні товару податку на додану вартість належно підтверджені податковими накладними, а тому покликання відповідача на порушення порядку обчислення податкового кредиту не заслуговують на увагу.

Актом № 2048/23-3/01423079 від 18.09.2009 року встановлено неврахування позивачем висновків акта №1096/23-3/01423079 від 18.07.2008 року в частині зменшення залишку від'ємного значення, яке підлягало, на думку відповідача, врахуванню в наступних деклараціях; акта № 1974/26-0/01423079 від 21.11.2008 року; акта № 83/23-4/01423079 від 30.01.2009 року; акта №346/23-4/01423079 від 24.03.2009 року; акта №451/26-0/01423079 від 17.04.2009 року; акта № 548/23-4/01423079 від 19.05.2009 року; акта № 844/23-4/01423079 від 18.06.2009 року, у яких були зроблені аналогічні висновки, в чому відповідач вбачає порушення п. 3.4. Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПА України №166 від 30.05.1997 року.

Згідно з п. 3.4. Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПА України №166 від 30.05.1997 р., платник податку самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає в декларації. Дані, наведені в декларації, мають відповідати даним бухгалтерського та податкового обліку платника, достовірність даних підтверджується: підписом платника, якщо платник - фізична особа, в інших випадках (особа, яка визначена як платник податку на додану вартість, крім фізичних осіб) - підписами відповідальних посадових осіб (керівника, головного бухгалтера) та печаткою, а в разі подання декларації в електронній формі - електронним підписом осіб (які підписують декларацію), зареєстрованим у порядку, визначеному законодавством. Однак недостовірність таких даних не доведена суду у встановленому порядку належними доказами.

Відповідач не посилався на невідповідність зазначених податкових накладних встановленим вимогам, а також на невідповідність зазначених документів вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Згідно із ч. ч. 1, 2 вказаної статті, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Належних доказів недотримання цих вимог відповідачем суду не надано.

Відповідно до п. п. 7.4.1. п.7.4. ст.7, п. п. 7.4.5. п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), при цьому такі витрати повинні бути підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями. Таким чином, банківські виписки, податкові накладні, реєстри отриманих і виданих податкових накладних є документами, які підтверджують сплату позивачем податку на додану вартість в ціні товару, та дають йому право на включення відповідних сум до податкового кредиту, а також на отримання бюджетного відшкодування у порядку, передбаченому п. 7.7 ст. 7 Закону України «.Про податок на додану вартість».

Частина друга пп. 7.4.5. п. 7.4. ст. 7 вказаного закону встановлює відповідальність платника податку тільки у випадку включення в податковий кредит сум податку на додану вартість, не підтверджених податковими накладними. При цьому, Закон України «Про податок на додану вартість»не передбачає обов'язку або права одного платника податків контролювати показники податкової звітності іншого платника податків.

Відповідно до п. п. 3.1.1. п. 3.1. ст. 3, Закону України «Про податок на додану вартість»об'єктом оподаткування податку на додану вартість є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України. Згідно із п. 6.1. ст. 6 цього ж Закону об'єкти оподаткування, визначені ст. 3 Закону, оподатковуються за ставкою 20 відсотків. Пунктом 7.1., п. п. 7.2.1 п.7.1 ст. 7 цього ж Закону передбачено, що поставка товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість. Платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну. Відповідно до п. п. 7.2.3. п. 7.2. ст. 7 цього ж Закону податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Надані податкові накладні містять усі реквізити, передбачені п. п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Відповідно до Акта податкової перевірки № 2048/23-3/01423079 від 18.09.2009 року відповідачем не враховано у складі податкового кредиту в грудні 2007 року 9083,20 грн. -вартість одержаних послуг по опорядженню фасаду їдальні, отриманих від ТзОВ «Ай Ді Ем Україна»відповідно до акта приймання-передачі ремонтних робіт, як таких, що не призначені для використання в господарській діяльності. Згідно з п.7 (літера Г-2) витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно від 28.12.2009р. №24942868 позивачеві на підставі наказу Фонду державного майна від 07.12.1995р. №2836 за позивачем на праві власності закріплено їдальню з актовим залом.

Згідно з п. 1.32. ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»господарська діяльність - це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»господарська операція -це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, поняття господарської діяльності і господарської операції не є тотожні між собою. Господарська діяльність суб'єкта господарської діяльності з реалізації товарів, робіт, послуг є результатом об'єднання багатьох основних та допоміжних господарських операцій за результатами певного періоду, а не результатом кожної господарської операції зокрема. Оскільки праця найманих працівників використовується позивачем у його господарській діяльності, то всі допоміжні господарські операції, що сприяють товариству у здійсненні його основної діяльності і забезпечують його виробничу діяльність чи є їх необхідною передумовою, також пов'язані з його господарською діяльністю.

Обставини, викладені в Акті перевірки № 2048/23-3/01423079 від 18.09.2009 року стосовно порушення позивачем п. 3.4. Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПА України №166 від 30.05.1997 року, відповідачем належними та допустимими доказами підтверджені не були.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Докази подані позивачем переконують у підставності позовних вимог.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. ст. 49, 70 КАС України, сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, а відтак зобов'язані обґрунтовувати належність та допустимість доказів для підтвердження своїх вимог або заперечень, що відповідачем зроблено не було.

Таким чином, з врахуванням змісту ст. 162 КАС України, податкові повідомлення -рішення Державної податкової інспекції у Стрийському районі Львівської області № 0000562303/0 від 29.09.2009 року, № 000562303/1 від 04.12.2009 року, № 000562303/2 від 10.02.2010 року та № 000562303/3 від 26.04.2010 року є протиправними і підлягають скасуванню, оскільки судом встановлено відсутність порушень позивачем вимог п. 3.4. Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПА України №166 від 30.05.1997 року.

Суд присуджує з Державного бюджету України, у відповідності до вимог ч. 1 ст. 94 КАС України, всі здійснені стороною, яка не є суб'єктом владних повноважень, та документально підтверджені судові витрати, на користь якої ухвалене судове рішення.

Керуючись ст.ст. 17-19, 94, 160-163, 167 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В :

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Скасувати податкове повідомлення -рішення Державної податкової інспекції у Стрийському районі Львівської області № 0000562303/0 від 29.09.2009 року.

3. Скасувати податкові повідомлення -рішення Державної податкової інспекції у Стрийському районі Львівської області № 000562303/1 від 04.12.2009 року, № 000562303/2 від 10.02.2010 року та № 000562303/3 від 26.04.2010 року.

4. Стягнути з Державного бюджету України на користь відкритого акціонерного товариства «Стрийський завод «Металіст»(ЄДРПОУ 01423079, Львівська область, м. Стрий, вул. Яворницького, 41) 3 (три гривні) грн. 40 коп. сплаченого судового збору.

Постанова суду набирає законної сили у порядку, встановленому ст. 254 КАС України.

Постанова може бути оскаржена в порядку і строки, встановлені ст. 186 КАС України.

Повний текст постанови складено та підписано 26 листопада 2012 року.

Суддя Качур Р.П.