Постанова № 27665405, 27.09.2012, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" вересня 2012 р. Справа № 2а-2542/12/0970

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого - судді Шумея М.В.,

секретаря Третяк В. Р,

за участю: представників позивача Сплавник С.Б., Леник Ю.М.,

представника відповідача Кічури Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Івано-Франківську справу за позовом ТзОВ "Фортеця Західбуд" до Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Івано-Франківської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення №0000222203 та №0000232203 від 01.06.2012 року, -

В С Т А Н О В И В:

ТзОВ "Фортеця Західбуд" звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м.Івано-Франківську Івано-Франківської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення №0000222203 та №0000232203 від 01.06.2012 року

Позовні вимоги мотивовані тим, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є такими, що не відповідають вимогам податкового законодавства та фактичним показникам фінансово-господарської діяльності ТзОВ "Фортеця Західбуд".

Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали суду пояснили, що ДПІ в м. Івано-Франківську було допущено значні порушення вимог Податкового Кодексу України під час проведення та оформлення результатів документальної невиїзної перевірки ТзОВ "Фортеця Західбуд" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 1 жовтня 2008 року по 30 вересня 2011 року. Висновки працівників ДПІ про завищення суми податкового кредиту, задекларованих ТзОВ «Фортеця Західбуд»у рядку 10.1 Декларації за серпень 2011 року на суму -407471 грн., в тому числі по деклараціях з ТзОВ «Лугпромстройсантехмонтаж»на суму ПДВ -121153,00 грн. та ТзОВ «Латифа»на суму ПДВ -286318,00 грн. за вересень 2011 року, задекларовано всього ПДВ -56855,00 грн. в тому числі по операціях з ТзОВ «Лугпромстройсантехмонтаж»на суму ПДВ -26131,00 грн. та ТОВ «Латифа»на суму ПДВ -30724,00 грн. є необґрунтованими. В акті перевірки здійснюється необґрунтоване посилання та невідповідність вимогам законодавства первинних облікових форм у будівництві, а саме: № КБ-2в, № КБ-3. Надані для перевірки первинні документи, зокрема акти виконаних робіт оформлені у відповідності до ст.323 ГК України і відповідають вимогам законодавства, в тому числі, підписані повноважними представниками замовника і субпідрядника. ТзОВ «Фортеця Західбуд»перед Замовником виступає генеральним підрядчиком і одноособово відповідає за результати їхньої роботи, а перед субпідрядником має статус Замовника і відповідає за договором підряду укладеним між ними. Визначені угодами субпідряду та відповідними актами роботи фактично виконані в повному обсязі, прийняті замовником і оплачені в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечила, суду пояснила, що перевірка проводились у відповідності до вимог Податкового кодексу України. В ході перевірок встановлено, що за перевірений період позивачем здійснені операції на підставі нікчемних правочинів, прийнято до виконання документи та складено документи на операції, що порушують публічний порядок, і відповідно, суперечать законодавчим та нормативним актам. В результаті безтоварних операцій по ланцюгу до "вигодонабувача" завищено від"ємне значення різниці між сумою податкових зобов"язань та сумою податкового кредиту по декларації за вересень 2011 року з врахуванням уточнюючого розрахунку в сумі 9906 грн. Крім того в результаті безтоварних операцій по ланцюгу до "вигодонабувача"занижено суму податкових зобов"язань з податку на додану вартість по декларації за серпень 2011 року в сумі 407471 грн та за вересень 2011 року з врахуванням уточнюючого розрахунку в сумі 46949 грн., в результаті чого платником занижено суму ПДВ, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет..

Розглянувши позовну заяву, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази, суд вважає, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що з 27 квітня по 07 травня 2012 року працівниками ДПІ в місті Івано-Франківську проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "Фортеця Західбуд" з питань правильності декларування податкових зобов'язань та податкового кредиту згідно податкових декларацій за серпень-вересень 2011 року.

За результатами проведення вказаної перевірки працівниками ДПІ в м. Івано-Франківську складено акт № 2937/22-3/34268751 від 15.05.2012 року. У відповідності змісту вказаного Акту працівниками податкового органу зроблено висновок про завищення платником податків податкового кредиту по податку на додану вартість з 01 серпня 2011 року по 30 вересня 2011 року на суму 464 326,00 грн. Крім того, перевіряючими зроблено висновок про необхідність зменшення від"ємного значення суми податку на додану вартість в сумі 9906,00 грн.

Подане платником податків ТзОВ "Фортеця Західбуд" заперечення на висновки викладені в акті перевірки ДПІ в місті Івано-Франківську відхилене 30 травня 2012 року.

01 червня 2012 року ДПІ в м. Івано-Франківську винесене податкове повідомлення-рішення № 0000232203, яким зменшено суму від"ємного значення податку на додану вартість на суму 9906 гривень 00 копійок.

01 червня 2012 року ДПІ в м. Івано-Франківську винесено також податкове повідомлення-рішення 0000222203, яким податковим органом збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану варість на загальну суму 568025 грн., в тому числі 454420,00 грн. за основним платежем та 113605,00 грн. -штрафні санкції.

Зазначені податкові повідомлення-рішення отримані ТзОВ "Фортеця Західбуд" 01 червня 2012 року.

За результатами адміністративного оскарження вказаних податкових повідомлень-рішень 09 серпня 2012 року позивачем отримано рішення про результати розгляду скарги платника податків за підписом заступника голови ДПС України Ігнатова А.П., яким скаргу платника податків залишено без задоволення.

Щодо правомірності винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень слід зазначити наступне.

Згідно з поданою ТОВ "Фортеця Західбуд" до Калуської об'єднаної ДПІ податковою декларацією з ПДВ за серпень 2011 року (вх.. від 19.09.2011 року № 9007856558), додатка № 5 "Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів" від 19.09.2011 року № 9007824675 податковий кредит склав 658377 грн.

Згідно з поданою ТОВ "Фортеця Західбуд" до Калуської об'єднаної ДПІ податковою декларацією з ПДВ за вересень 2011 року (вх.. від 19.10.2011 року № 9009130062) та додатка № 5 "Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів" від 19.10.2011 року № 9009130437 з врахуванням уточнюючих розрахунків податкових зобов"язань з податку на додадну вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок від 04.11.11 № 9010033459, від 16.11.11 № 9011115842, від 27.12.11 № 9012976957, уточнюючих додатків №5 від 16.11.11 № 9011096689, від 27.12.11 № 9012976949 податковий кредит склав 1117783 грн.

ТзОВ "Фортеця Західбуд" сформований податковий кредит за серпень та вересень 2011 року за рахунок контрагентів, серед яких ТзОВ "Латифа" та ТзОВ "Лугпромстройсантехмонтаж".

Контрагентом ТзОВ "Латифа" на виконання договорів субпідряду здійснювався комплекс робіт зокрема: капремонт будівель та споруд на промплощадці КС-Орлівка; фарбування абсорберів №1-12 Богородчанське ВУПЗГ; ремонт трубопроводів та запірної арматури АНПУ-25 КС -13 "Первомайська"; капремонт артезіанських свердловин №2 №3 КС "Первомайська"; реконструкція ВП 0,4 кВ от ТП№4 11 пр.Почтова; капремонт установок знезалізнення води на КС Првомайського ЛВУ МУ УМГ "Черкаситрансгаз".

Контрагентом ТзОВ «Лугпромстройсантехмонтаж»на виконання договорів субпідряду здійснювався комплекс робіт, зокрема капремонт ПЛ-35-154 кВ з фарбуванням; капремонт ПЛ-35 кВ і ПС 150/6 кВ з фарбуванням; капремонт будівель і споруд на проммайданчику Богородчанського ЛВУМГ.

На виконання вищевказаних договір було складено та належним чином оформлено акти приймання-передачі виконаних робіт, податкові накладі, платіжні доручення, складено довідки про вартість виконаних будівлених робіт, що свідчить про фактичне виконаня укладених правочинів.

У відповідності до ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ч. 1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частини другої ст. 215 ЦК України недійсним є правочини, якщо його недійсність установлено законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання судом такого правочину недійсним не вимагається. Нікчемний правочин є недійсним на підставі закону, а тому також не створює інших наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Згідно зі ст.228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Само по собі встановлення факту недодержання необхідних вимог для дійсності правочину, передбачених ст.203 Цивільного кодексу України, не є підставою нікчемності правочину, а є лише підставою для звернення до суду з метою визнання правочину недійсним.

Підставою нікчемності правочину могла б виступати обставина недотримання вимоги щодо обов'язкової державної реєстрації правочину або його нотаріального посвідчення щодо передбачено статтями 209 та 210 Цивільного Кодексу України. Така нікчемність зазначених правочинів, наприклад, прямо передбачена статтею 220 ЦК України.

Доводи ж відповідача можуть містити ознаки фіктивності укладених правочинів, що передбачено статтею 234 ЦК України. Проте в такому випадку вимагається визнання такого правчину недійсним в судовому порядку.

З вищенаведених законодавчих положень випливає, що визнання вказаного договору недійсним з підстав його невідповідності закону та суперечливості інтересам держави і суспільства є можливим лише в судовому порядку, а не з суб'єктивної оцінки відповідача. Однак з даного приводу відповідач до суду не звертався і вказані правочини недійсними судом не визнавалися, що також є свідченням необґрунтованості конкретної позиції відповідача.

Жодних доказів того, що заперечувані правочини були спрямовані саме на порушення конституційних прав та свобод людини і громадянина, пошкодження чи незаконне заволодіння майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади відповідач не наводить. Обгрунтовуючи свої припущення посиланням на факт відсутності третьої особи за її місцемзнаходженням, є нічим іншим, як свідченням порушення відповідною особою вимоги законодавства, яке стосується його реєстрації, як суб'єкта підприємницької діяльності чи платника податків і зобов'язує його повідомляти реєструючі органи про зміну свого місця знаходження, а у випадку порушення даної вимоги передбачає персональну відповідальність такої особи та її посадових осіб.

До того ж, слід додати, Пленум Верховного суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними"роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені статтею 228 ЦК України, є правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини спрямовані на відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу -землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучення з обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражатиметься в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним.

Таким чином законодавець розмежовує поняття "порушення публічного порядку"та "недодерження вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам". Дані обставини передбачають різний порядок визнання правочину недійсним та різні правові наслідки.

Оскаржувані податкові повідомлення-рішення не тільки не містять таких посилань, а й не доводять умислу позивача на порушення публічного порядку, не містять посилання і на те, в чому таке порушення полягає.

У постанові Пленуму ВСУ № 9 від 6 листопада 2009 року було звернено увагу на наступне: "...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочинву або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і ¬наявності рішення суду про визнання правочину недійсним".

Навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Висновки Актів перевірок ґрунтуються лише на припущеннях ревізора-інспектора щодо фіктивності (нікчемності) укладених договорів, його позиція про те, що ці правочини суперечать інтересам держави, не підкріплені належними доказами чи рішеннями суду про визнання їх такими. Сумніви та підозри податкового ревізора не можуть бути поставлені в основу визнання правочинів нікчемними.

Для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам і суспільства мета укладення угоди, якою із сторін і в якій мірі виконано угоду, а також вину сторін у формі умислу.

Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладуваної угоди і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Умисел юридичної особи визначається як умисел тієї посадової особи або іншої фізичної особи, що підписала договір від імені юридичної особи, маючи на це належні повноваження. За відсутності таких повноважень наявність умислу у юридичної особи не може вважатися встановленою.

Аналізуючи наведені норми, суд дійшов висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином, про що йдеться в акті, визначається законом як фіктивний (ст. 234 ЦК України). Фіктивні правочини не віднесено законом до нікчемних, їх недійсність визнається тільки судом.

Положеннями Податкового кодексу України не передбачено такого права, як визнання в односторонньому порядку господарських правочинів нікчемними.

В матеріалах справи наявні акт здачі-прийому виконаних робіт, платіжні доручення, видаткові накладні, квитанції до прибуткового касового ордеру та банківські виписки з особових рахунків, що підтверджує реальність укладених правочинів та наявність дій спрямованих на їх виконання.

Припущення перевіряючих про нікчемність правочинів жодним чином не можуть впливати на правила встановлені відповідними Законами України з питань оподаткування.

ТОВ "Лугпромстройсантехмонтаж" та ТОВ "Латифа" на дату укладання договорів та виконання робіт за ними були належним чином зареєстрованими юридичними особами.

Відповідно до ч. 2 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", в Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості щодо юридичної особи: повне найменування юридичної особи та скорочене у разі його наявності, ідентифікаційний код юридичної особи, організаційно-правова форма, центральний чи місцевий орган виконавчої влади до сфери якого належить державне підприємство або частка держави у статутному капіталі юридичної особи, якщо ця частка становить не менше 25 відстостків, місцезнаходження юридичної особи, перелік засновників (учасників) юридичної особи, у тому числі імя, місце проживання, режстраційний номер облікової картки платника поадтків, якщо засновник -фізична особа, найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код, якщо засновник -юридична особа, види діяльності, відомості про органи управління юридичної особи, прізвище, імя по батькові, дата обрання (призначення) та реєстраційний номер облікових карток платників податків, які обираютсья (призначаютсья) до орагну управління юридичної особи, уповноважених представляти юридичну особу у правовідносинах з третіми особами, або осіб, які мають право вчиняти дії від імені юридичної особи бех довіреності, у тому числі підписувати договори та інше. Відповдіно до статті 18 цього Закону якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатсия на них у спорі як на достовірні.

ТОВ "Лугпромстройсантехмонтаж" та ТОВ "Латифа" на дату укладання договорів та виконання робіт за ними були належним чином зареєстрованими платниками податку на додану вартість і мали право на виписку податкових накладних.

Отже, при вирішенні питання щодо правомірності формування податкового кредиту за правочинами з даними контрагентами, на підставі наданих ними податкових накладних, слід керуватися їхнім статусом саме на момент здійснення операцій, а не якимись іншими даними.

Виходячи з наведеного, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку первинної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податків.

Відповідно до пункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит визначений як сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до абз. а п. 198.1. ст. 198 ПКУ право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно із п. 198.3. ст. 198 ПКУ податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно пункту 198.6 статті 198 вказаного Кодексу не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З аналізу зазначеної норми вбачаєтсья, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану варість є подальше використання таких товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи -платника податку.

Порядок дій органів ДПС при визнанні нікчемності правочинів регламентується та роз'яснюється наказами ДПА України від 22.02.08 року № 106 "Про організацію роботи юридичних підрозділів в органах державної податкової служби"та наказом від 18.04.08р. № 266 "Про організацію взаємодії органів держаної податкової служби при опрацюванні розшифровок податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість у розрізі контрагентів"(надалі по тексту наказ ДПА України № 266), Методичними рекомендаціями органів державної податкової служби по розслідуванню схем ухилення від оподаткування та формуванню доказової бази у справах про стягнення коштів, отриманих за нікчемними угодами, доведеними до регіональних ДПА Листом від 03.02.09р. № 2010/7/10-1017/256.

Метою застосування вищезазначених Методичних рекомендацій є формування належної доказової бази у справах про стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними правочинами, як засіб протидії застосуванню схем ухилення від оподаткування недобросовісними платниками, а також необхідність дослідження документообігу (аналіз усіх документів, де відображаються господарські операції), форм здійснення розрахунків, товарного потоку (дослідження фактичного руху товарів від товаровиробника по ланцюгу постачання до кінцевого споживача) для виявлення ознак нікчемності правочину.

Відповідно до Порядку заповнення і подання податкової декларації з ПДВ, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.97 № 166, платник податку самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає в декларації з ПДВ. Дані, наведені в декларації, повинні відповідати даним бухгалтерського та податкового обліку платника, отже аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. Наявність же розбіжностей між сумами податкових зобов'язань та податкового кредиту з податками на додану вартість в розрізі контрагентів не є самостійною підставою для визнання правочинів нікчемними.

Така ж сама правова позиція чітко викладена у листі № 20289/7/16-1617 від 29.09.2010 року, як висновок у цьому листі зазначено, що ДПА зобов'язує голів ДПА в АР Крим, областях, м. Києві та м. Севастополі забезпечити належний збір доказової бази для визнання нікчемними правочинів та припинити складання Довідок про начебто нікчемність правочинів, ґрунтуючись виключно на даних Автоматизованої системи співставлення податкового кредиту та податкових зобов'язань в розрізі контрагентів на рівні ДПА України.

Основною мотивацією винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень була та обставина, що контрагентами позивача були допущені порушення чинного законодавства України під час формування податкового кредиту та податкових зобовязань, а відтак укладені договора щодо подальшої реалізації товарів є нікчемними та не створюють реальних наслідків.

Проте, дана обставина не відповідає дійсності та не може бути взята до уваги судом, з огляду на наступне.

У відповідності до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно статті 627, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

З матеріалів справи вбачається, що контрагентами було дотримано вимоги щодо форми та змісту укладених правочинів згідно норм ЦК України. Реальність здійснення операцій підтверджена актами здачі-приймання виконаних робіт, видатковими накладними та квитанціями до прибуткового касового ордера.

ТзОВ "Фортеця Західбуд" не може нести відповідальності за допущені порушення своїх контрагентів при укладенні ними інших договорів, а також формування свої податкових зобов'язань.

Враховуючи, що операції з придбання послуг проведено на підставі реальних та фактичних правочинів та первинних документів (податкових накладних), складених з дотриманням вимог ст.3 Закону України від 16.07.1999 року "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" зі змінами та доповненнями, вимог "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", затвердженого наказом Міністрества фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 "Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку"зареєстрованого в Міністерстві юстиції України: 5 червня 1995 року за № 168/704 ТзОВ "Фертеця Західбуд" правомірно включено до складу податкового кредиту податок на додану вартість за вищезгаданими операціями.

Суд не приймає до уваги посилання відповідача на відсутність у контрагентів складських приміщень, транспортних засобів, виробничих потужностей для здійснення будь-якого виду діяльності, відсутності кваліфікованого управлінського і технічного персоналу, відсутність спеціальної техніки і тому подібне, так як дані факти не можуть свідчити про невиконання сторонами умов дововору, оскільки жодних зауважень щодо виконання чи не виконання робіт, послуг, обумовлених договорами, у відповідача немає.

За таких обставин, враховуючи, що висновки акту перевірки базуються виключно на припущеннях перевіряючих, не підтверджені належними доказами, а тому і оскаржувані податкові повідомлення-рішення, прийняті на їх основі, - підлягають скасуванню.

На підставі ст. 124 Конституції України, керуючись ст. ст. 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ,-

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в місті Івано-Франківську № 0000222203 та № 0000232203 від 01.06.2012 року.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.

Суддя: Шумей М.В.

Постанова складена в повному обсязі 02.10.2012 року.