Постанова № 27642133, 15.11.2012, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 листопада 2012 р. № 2а-8728/12/1370

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Брильовського Р.М.

при секретарі Іваськевич С.В.

за участю:

представника позивача -Янчак П.О.

розглянувши у відкритому судовому з асіданні у місті Львові справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Львів Буд»до ДПІ в Личаківському районі м. Львова Львівської області ДПС про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

Встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Львів Буд»(далі ТзОВ «Львів Буд») звернулося до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції в Личаківському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби, в якому просить скасувати податкові повідомлення-рішення від 21.09.2012р. №0003272320/13183, №0003292320/13184, №0002092380/13185.

Позовні вимоги обгрунтовує тим, що факти про можливі порушення ним податкового законодавства відсутні, обов'язковий запит щодо надання інформації позивачеві не надіслано, а висновки Державної податкової інспекції в Личаківському районі м. Львова Державної податкової служби про відсутність у контрагента ТзОВ «БК Київбудмонтаж»необхідних умов для відповідної господарської діяльності, а саме основних фондів, транспортних засобів, що свідчить про неможливість самостійно здійснювати фінансово-господарську діяльність є безпідставними, а відтак незаконними. Зазначений суб'єкт господарювання був зареєстрований у встановленому порядку та мав свідоцтво платника ПДВ на час здійснення господарських операцій з ТзОВ «Львів Буд»; суми податку підтверджуються належного оформленими податковими накладними. Зазначає, що господарські операції з контрагентом позивача - ТОВ «БК «Київбудмонтаж», призвели до настання реальних наслідків, підтверджені первинними документами, відображені у податковій звітності, відбулися зміни у структурі активів позивача, а отже в позивача існує право на віднесення сум сплачених зазначеним контрагентам до податкового кредиту. Вважає, що підставою для включення витрат до податкового кредиту є податкові накладні, видані продавцем товарів, послуг за договорами підряду. В ході виконання договорів підряду № 0108/7 від 01.08.2011 року, № 2208/1 від 22.08.2011 р. № 0109/3 від 01.09.2011 р., №0109/4 від 01.09.2011 р., №0109/5 від 01.09.2011 р., №0109/6 від 01.09.2011 р., №0109/7 від 01.09.2011р., протягом серпня-вересня 2011 р. були виконані будівельні роботи по утопленню фасадів зовнішніх стін за адресою: м. Львів вул. Олени Степанівни № 45, ремонтні роботи офісних приміщень адміністративного будинку № 14 по вулиці Родини Крушельницьких у м. Львові, Державного підприємства «Львівська обласна дирекція протипаводкового захисту», облаштування фасаду курортного готелю у м. Моршин по вул. Джерельній 9 а, будівельні роботи з утеплення стін будинку № 57 по вул. Роксоляни у м. Львові, будівельні роботи по високоякісній гіпсовій штукатурці у приміщенні цеху пластиків ВАТ «Львівкартонопласт», будівельні роботи по зовнішньому та внутрішньому оздобленню житлового будинку по вул. Бучми №6 (22) у м. Львові. За виконані роботи була проведена оплата. Обсяги виконання будівельно-монтажних робіт підтверджується актами форми КБ-2в, довідками про вартість виконаних робіт форми КБ-3,надано локальні кошториси та іншими доказами. Крім того, відповідно до додатку 5 до декларацій з ПДВ за серпень 2011 р.,вересень 2011 р. «Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту з ПДВ в розрізі контрагентів»до декларації ТзОВ «Львів Буд» було включено до податкових зобов'язань суму податку на додану вартість в розмірі 77 050 грн., що була сплачена замовником ТзОВ «Львів Буд».

Представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав викладених у позові, просив суд адміністративний позов задовольнити в повному обсязі. Пояснив, що висновки акту перевірки відповідача, на підставі яких були винесені оскаржувані податкові повідомлення-рішення, суперечать вимогам податкового законодавства.

Представник відповідача проти позову заперечив, вважає оскаржувані податкові повідомлення-рішення такими, що винесені з урахуванням вимог чинного законодавства. Посилається на те, що позивачем неправомірно віднесено до складу податкового кредиту вартість робіт згідно актів виконаних робіт ТзОВ «БК Київбудмонтаж». В судовому засіданні представник відповідача заперечення підтримав, просить в задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування заперечення позовних вимог покликається на те, що ТзОВ «БК Київбудмонтаж»має стан припинено, але не знято з обліку, за податковою адресою згідно реєстрації не знаходиться, в ході проведення перевірки не встановлено факту передачі товарів, послуг від продавця до покупця, в зв'язку відсутністю (не наданням для перевірки) актів приймання передачі товару, довіреностей, документів, що засвідчують транспортування, зберігання товару в останнього відсутні складські приміщення, виробничі потужності, трудові ресурси, а тому зазначені угоди мають ознаки фіктивності. За таких обставин, на думку відповідача, правочини нібито укладені між ТзОВ «БК Київбудмонтаж»не спричинили реального настання юридичних наслідків. Відповідно до баз даних ДПС податкової, звітності та інших джерел інформації, одержаних в ході проведення перевірки, встановлено укладання цивільно-правових відносин та проведення безтоварних операцій, спрямованих на надання податкової вигоди для третіх осіб з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту.

Заслухавши доводи представників сторін, з'ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень та дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, суд, даючи правову оцінку спірним правовідносинам, виходив з наступного.

Державною податковою інспекцією у Личаківському районі м. Львова Державної податкової служби було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТзОВ «Львів Буд»(код ЄДРПОУ 37143832) з питань взаємовідносин з ТзОВ «Будівельна компанія «Київбудмонтаж »за період з 01.08.2011 р. по 30.09.2011року.

За результатами вищевказаної перевірки було складено акт № 215/22-40/37162593, яким встановлено порушення пп.198.2, п.п. 198,3, п.п. 198.6 ст.198 Податкового Кодексу України від 02.12.2010р. № 2755-УІ (із змінами та доповненнями) (- далі ПК України) в результаті чого занижено податок на додану вартість всього на суму 77 050 грн. в тому числі в серпні 2011 року на суму 4670 грн., в вересні 2011 року на суму 72 380 грн. та завищено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до наступного податкового періоду (р. 24) по ПДВ за серпень 2011 року на суму ПДВ 330 грн. В порушення п. 85.2 ст.85, До перевірки не надано у повному обсязі всі документи, що належать до предмета перевірки або пов'язані з ним, не надано копій документів

Державною податковою інспекцією в Личаківському районі м. Львова Державної податкової служби на підставі даного акта перевірки було прийняті податкові повідомлення-рішення № 0003272320/13183, від 21 вересня 2012 року, яким за порушення пп.198.2, п.п. 198,3, п.п. 198.6 ст.198 ПК України збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 77050,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 19263,00 грн., всього на суму 96 313 грн., податкове № 0003292320/13184 від 21.09.2012р., яким згідно з п.п. 54.3.2 п. 54.3 ПК України встановлено порушення п.85.2 ст. 85, п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України було збільшено суму грошового зобов'язання та застосовано штрафні санкції в сумі 510 грн. та № 0002092380/13185 від 21 вересня 2012 року, яким згідно з п.п. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54 встановлено порушення п.198.2, п.п. 198,3, п.п. 198.6 ст.198 ПК України, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість в розмірі 330 грн.

Як вбачається із акту перевірки та податкових повідомлень-рішень, підставою для визначення сум грошових зобов'язань стали висновки відповідача про порушення позивачем вимог податкового законодавства п.85.2 ст. 85, п. 123.1 ст. 123, пп.198.2, п.п. 198,3, п.п. 198.6 ст.198 ПК України, що призвело до безпідставного віднесення до складу податкового кредиту сум ПДВ по податкових накладних виписаних контрагентом.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Податковим кодексом України від 02.12.2010р. №2755-VI (із змінами і доповненнями), ЦК України, ГК України, КАС України

Із матеріалів справи вбачається, що позивачем -ТзОВ «Львів Буд»укладено договори підряду із ТзОВ «БК Київбудмонтаж»: № 0108/7 від 01.08.2011 року на виконання будівельних робіт по утопленню фасадів зовнішніх стін за адресою м. Львів вул. Олени Степанівни №45, № 2208/1 від 22.08.2011 р. для виконання ремонтних робіт офісних приміщень адміністративного будинку № 14 по вулиці Родини Крушельницьких у м. Львові Державного підприємства «Львівська обласна дирекція протипаводкового захисту», № 0109/3 від 01.09.2011 р. на облаштування фасаду курортного готелю у м. Моршин по вул. Джерельна 9 а, №0109/4 від 01.09.2011 р., на виконання будівельних робіт по утопленню фасадів зовнішніх стін за адресою м. Львів вул. Олени Степанівни №45, №0109/5 від 01.09.2011 р. будівельні роботи з утеплення стін будинку №57 по вул. Роксоляни у м. Львові, №0109/6 від 01.09.2011 р. будівельні роботи по високоякісній гіпсовій штукатурці у приміщенні цеху пластиків ВАТ «Львівкартонопласт», №0109/7 від 01.09.2011р. будівельні роботи по зовнішньому та внутрішньому оздобленню житлового будинку по вул. Бучми №6 (22) у м. Львові.

На підтвердження факту виконання вищевказаних робіт (фактичності) здійснення господарських операцій позивачем до матеріалів справи долучено договори підряду, акти про виконання надання послуг, договірні цін, акти приймання виконаних будівельних робіт форми КБ-3, локальний кошторис форма 4, довідки про вартість виконаних робіт, податкові накладні, ліцензії на здійснення будівельних робіт, відомість ресурсів, виписки по рахунку ТзОВ «Львів Буд»за період з серпня по вересень 2011 року відносно розрахунків з ТзОВ «Будівельна компанія «Київбудмонтаж», оборотно-сальдову відомість по рах. 631"Розрахунки з вітчизняними постачальниками" по контрагенту ТзОВ «Будівельна компанія «Київбудмонтаж»за період з 01.08.2011-30.09.11.

За надані послуги ТзОВ «Львів Буд» здійснено оплату наданих послуг ТзОВ «Будівельна компанія «Київбудмонтаж»на загальну суму 462 300 грн., у тому числі, ПДВ -77 050 грн. згідно банківських виписок:

№105 від 02.09.2011р. на суму 40 000 грн., в т.ч. ПДВ 6666,67 грн., № 112 від 08.09.2011 року на суму 50 000 грн. в т.ч. ПДВ 8 333,33 грн., № 116 від 12.09.2011 р. на суму 28 000 грн., в т.ч. ПДВ 4 666,67 грн., № 121 від 16.09.2011 р. на суму 15 000 грн., в т.ч. ПДВ 2500 грн. № 127 від 19.09.2011р. на суму 10 000 грн. в т.ч. ПДВ 1666,67 грн., №129 від 20.09.2011 р. на суму 16 300 грн. в т.ч. ПДВ 2 716,67 грн., № 130 від 20.09.2011 р. на суму 20 000 грн. в т.ч. ПДВ 3 333,33 грн., № 132 від 22.09.2011 р. на суму 10 000 грн. в т.ч. ПДВ 1 666,67 грн., № 136 від 28.09.2011 р. на суму 6 000, в т.ч. ПДВ 1000, № 139 від 30.09.2011 р. на суму 267 000 грн., в т.ч. ПДВ 44 500 грн.

Крім того, судом встановлено, що відповідно до додатку 5 «Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів»до декларації «Будівельна компанія «Київбудмонтаж»з податку на додану вартість за серпень, вересень 2011р. ТзОВ «Будівельна компанія «Київбудмонтаж»було включено до податкових зобов'язань суму податку на додану вартість в розмірі 77 050 грн., що була сплачена покупцем -ТзОВ «Львів Буд».

Оцінюючи встановлені обставини та доводи сторін, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, виходячи з наступного.

Згідно ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, добросовісно.

Згідно п.п. 14.1.179. п. 14.1. ст. 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) податкове зобов'язання для цілей розділу V цього Кодексу - загальна сума податку на додану вартість, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді.

Згідно п. п. 14.1.181. п. 14.1. ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно п. 201.6. ст. 201 цього ж Кодексу, податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Згідно ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ч. 1 ст. 9 цього ж Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно п. п. 54.3.2. п. 54.3. ст. 54 ПК України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Пунктом 57.3. ст. 57 ПК України передбачено, що у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.

У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов'язання платник податків зобов'язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 календарних днів, наступних за днем такого узгодження.

Згідно п. 123.1. ст. 123 ПК України у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, - тягне за собою накладення на платника податків штрафу.

Згідно п. 185.1. ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Згідно п. 188.1. ст. 188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів, крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів, і збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку).

Згідно п. 198.1. ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно п. 198.2. ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

-дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 198.3. ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п. 198.4. ст. 198 ПК України якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.

Згідно п. 198.6. ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно п. 201.1. ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.

Згідно п. 201.4. ст. 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Згідно п. 201.6. ст. 201 ПК України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Згідно п. 201.10. ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку,який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Для підтвердження факту правомірності віднесення сум ПДВ до податкового кредиту позивачем були надані та дослідженні в судовому засіданні податкові накладні виписані ТзОВ «БК Київбудмонтаж»: податкова накладна №384 від 31.08.2011 року; податкова накладна №20 від.02.09.2011року; податкова накладна № 242 від 22.09.2011 року ; податкова накладна № 94 від 08.09.2011 року; податкова накладна № 188 від 19.09.2011 року, податкові накладні №125,183,211,243,318;

Окрім того, ПК України не пов'язує право платника податку на податковий кредит з проведенням будь-яких зустрічних перевірок, та не ставить право платника податку на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість в залежність від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету іншими учасниками (контрагентами) по всьому ланцюгу товарообігу. Чинне законодавство не встановлює обов'язок покупця сплачувати ПДВ повторно ще й до бюджету в разі, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з врахуванням суми податку, отриманого від покупця у складі ціни товару ПДВ, яке включене до ціни товару, є податковим зобов'язанням продавця товару, і саме продавець несе обов'язок по сплаті цього податку до бюджету.

Відповідно до вимог ПК України, покупець сплачує суму ПДВ у ціні товару безпосередньо продавцю, тому не може в подальшому у будь-якому вигляді впливати на надходження чи на ненадходження цих сум ПДВ до Державного бюджету.

Надані позивачем докази дають суду достатні підстави для висновку про сплату позивачем ТзОВ «Львів Буд»сум податку на додану вартість у ціні придбаних товарів (робіт, послуг) контрагенту, який мав статус платників податку на додану вартість.

Відповідно до ст ст. 46-49 ПКУ ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Якщо контрагент позивача у подальшому не дотримувався у своїй діяльності законодавчих норм, це тягне негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для нарахування позивачу додаткових платежів у разі якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо віднесення сплачених сум до податкового кредиту і має всі необхідні для цього документальні підтвердження.

Позивач, як платник податків, не може нести відповідальності за дії контрагентів за відсутності вини, інакше порушуються основні конституційні засади: дотримання принципу справедливості як невід'ємного елемента верховенства права (статті 8 Конституції України), індивідуальний характер відповідальності -відповідати має саме той, хто припустився порушення (стаття 61 Конституції України), забезпечення доведеності вини (стаття 129 Конституції України).

Як зазначено в пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 01.11.1996 року № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя", оскільки Конституція України, як зазначено в її статті 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати замість будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.

Практика Європейського Суду з прав людини також підтверджує такий підхід до вирішення податкових спорів. Зокрема, у рішенні від 22.01.2009 року по справі "БУЛВЕС"АД проти Болгарії"(заява № 3991/03) ЄСПЛ зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Така ситуація вже знайшла своє відображення і в практиці Верховного Суду України щодо перегляду судових рішень.

Так, Верховний Суд України у своєму рішенні від 29.10.2010 року у справі № 21-14-а10 підтвердив, що несплата продавцем чи його контрагентом податку на додану вартість до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку, якщо він виконав усі передбачені законом умови отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту.

Згідно рішення від 31.01.2011 року у справі № 21.47а10 Верховним Судом України якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальності за негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Наведена практика на рівні Верховного Суду України важлива з огляду на статтю 244-2 КАС, відповідно до якої рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви при перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Таким чином, діючим законодавством України не встановлено обов'язку для позивача здійснювати контроль за веденням господарської діяльності та зобов'язань сплати податку до бюджету контрагентами.

Орган державної податкової служби в акті перевірки та запереченні проти позову навів твердження про порушення норм податкового законодавства позивачем стосовно господарських взаємовідносин з ТзОВ «БК Київбудмонтаж»обґрунтовує виключно твердженням про не встановлення фактичного використання обладнання, використання трудових ресурсів при проведенні будівельних робіт, а тому виписані актів виконаних робіт та податкові накладні не можуть бути використані при формуванні податкового кредиту. Такий висновок ґрунтується на фактах нікчемності вчинених позивачем правочинів.

Однак, із врахуванням принципу індивідуалізації відповідальності, суд не може взяти до уваги посилання відповідача на фінансові показники діяльності ТзОВ «БК Київбудмонтаж»та, оскільки показники податкової звітності не впливають на обставини реальності господарських операцій між позивачем та його контрагентами. На цій же підставі, суд відхиляє доводи Відповідача з покликанням на акт ДПІ в Печерському районі м. Києва про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання «БК Київбудмонтаж» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за квітень, серпень, вересень 2011 року .

Крім того, не можна вважати належними і доводи про нікчемність операцій з ТзОВ «БК Київбудмонтаж»з огляду на те, що у вказаного контрагента, на думку органу державної податкової служби, відсутні необхідні можливості для виконання робіт. Адже, відсутність штату працівників (чи його не значна чисельність) по основному місцю праці, транспортних засобів та виробничих і складських приміщень не є належним доказом неможливості реального здійснення господарських операцій, оскільки така діяльність може здійснюватись шляхом залучення трудових ресурсів та транспорту в інший спосіб, зокрема шляхом укладення цивільно-правових та господарських договорів. Інформація про відсутність штатних працівників є результатом аналізу податкової звітності щодо утриманих і сплачених сум податку з доходів таких працівників. Однак, дана інформація є неналежним доказом не використання праці найманих осіб взагалі та ґрунтується на припущенні про неспроможність контрагента позивача до виконання будівельних робіт.

Відповідно до п.3 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом ДПА України № 984 від 22.12.2010 року, акт - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби. Згідно з п.6 даного Порядку, факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Однак, всупереч наведеним вимогам, акт перевірки не містить об'єктивного аналізу господарських операцій вчинених позивачем з ТзОВ «БК Київбудмонтаж», натомість ґрунтується виключно на припущеннях про те, що вони не могли відбутись, а отже є нікчемними.

В підтвердження обставин реальності господарських операцій судом взято до уваги діяльність позивача. Так, в матеріалах справи наявні акти приймання виконаних будівельних робіт форм КБ-2в, КБ-3, які свідчать про використання позивачем субпідрядних робіт вказаного контрагенту та придбаних у нього товарно-матеріальних цінностей у господарській діяльності, а саме при виконанні договорів підряду із КП ТзОВ «БК Київбудмонтаж».

Згідно з статтею 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Одним з таких правочинів відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України є правочин, який порушує публічний порядок. Зокрема, згідно частини 1 вказаної статті правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Пленум Верховного суду України в пункті 18 постанови "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними"від 6 листопада 2009 року № 9 зазначає, що такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Суд дійшов висновку, що договори між Позивачем та його контрагентом за своїм змістом не спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, відповідно не є нікчемними.

Згідно частини 3 статті 215 Цивільного кодексу України -якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

До таких підстав, зокрема, належить фіктивність правочину. Згідно статті 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину розглядаються у позовному провадженні в порядку цивільного судочинства відповідно до вимог статті 15 ЦПК.

На момент розгляду справи немає даних про визнання правочинів позивача недійсними і відповідач не висуває вимог про таке визнання, тому відповідно до закріпленої статтею 204 Цивільного кодексу України презумпції правомірності правочину, зазначені вище договори позивача суд апеляційної інстанції вважає правомірними.

На думку суду, при вирішенні спору про віднесення або невіднесення господарської операції до об'єктів оподаткування ПДВ, необхідно виходити з економічного змісту операції, а не з її правової форми (виду договору, що оформлює відповідну операцію). Тому, для перекваліфікації операції як такої, що не відбулася в цілях оподаткування визнання відповідного правочину недійсним не вимагається. Суд встановлює наявність чи відсутність такої операції, а відповідно і обґрунтованість визначення об'єкта оподаткування, на підставі поданих сторонами доказів з урахуванням презумпції правомірності рішень платника податку.

Стаття 9 Закону України, від 16.07.1999, № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлює вимоги до Первинних облікових документи та регістрів бухгалтерського обліку.

Зокрема, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Виходячи із наведених законодавчих норм суд вважає, що лише первинні документи можна вважати допустимим засобом доказування правомірності віднесення сум ПДВ до податкового кредиту.

Такі первинні документи оформлені відповідно до вимог, встановлених ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», доказів протилежного відповідачем не представлено та судом не встановлено.

Згідно ст. 49, 70 КАС України, сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, а відтак зобов'язані обґрунтовувати належність та допустимість доказів для підтвердження своїх вимог або заперечень, що в повній мірі зроблено позивачем.

Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Виходячи зі змісту наведеної норми, саме на податкові органи покладається обов'язок надати достатні докази на обґрунтування висновків про порушення платником податків норм податкового законодавства, на підставі яких такому платникові визначено відповідні грошові зобов'язання.

Суд приходить до висновку, що ДПІ у Личаківському районі м. Львова ДПС, доказів, на підставі яких можна дійти до висновку про порушення норм податкового законодавства надано не було.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України та ч. 3 ст. 2 КАС України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналізуючи діюче на момент виникнення спірних правовідносин законодавство та обставини справи, суд приходить до висновку, що твердження органу державної податкової служби, викладені в акті перевірки, є необґрунтованими та не знайшли свого підтвердження зібраними у справі належними та допустимими доказами, а тому, у суду відсутні правові підстави вважати податкові повідомлення-рішення, яким позивачу визначені податкові зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств, правомірними.

Таким чином, сукупність вищенаведених, підтверджених документально та встановлених обставин дає суду підстави визнати позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо судових витрат, то у відповідності до вимог ст.94 КАС України, судові витрати у формі судового збору належить стягнути на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 7-14, 23, 69, 70, 71, 86, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України,-

Постановив:

Позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ в Личаківському районі м. Львова Львівської області ДПС від 21.09.2012 року №0003272320/13183, №0003292320/13184 та №0002092380/13185.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Львів Буд»1 000,00 грн. судового збору.

Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 КАС України.

Суддя Р. Брильовський

Повний текст постанови виготовлений 20.11.2012 року.