Постанова № 27641796, 01.10.2012, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 жовтня 2012 року 15:48 2а-2065/12/1070

м. Київ

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючий суддя Журавель В.О.,

при секретарі судового засідання Маслакова І.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Комунального підприємства "Полігон твердих побутових відходів" до Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області Державної податкової служби про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в:

Комунальне підприємство "Полігон твердих побутових відходів" (далі - позивач) звернулося до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області Державної податкової служби (далі - відповідач) про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення №0004561501 від 06.03.2012.

Позовні вимоги обґрунтовані наступним: спірне податкове повідомлення-рішення податковим органом прийнято за наслідками перевірки, проведеної поза межами 30-денного строку, визначеного п.200.10 ст.200 ПК України, тому воно є незаконним; крім того, відповідачем при визначенні податкового зобов'язання безпідставно застосовано 10-кратний коефіцієнт плати за перевищення встановлених лімітів, тоді як згідно з вимогами чинної на час вчинення правопорушення ст.39 Закону України «Про відходи»підлягав застосуванню 5-кратний коефіцієнт; застосування відповідачем для визначення розміру збору постанови Кабінету Міністрів України від 01.03.1999 №303 «Про затвердження порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього середовища і стягнення цього збору»є неправильним, оскільки підлягала застосуванню норма, яка має вищу юридичну силу, тобто ст.39 Закону України «Про відходи».

У своїх поясненнях у судовому засідання представники позивача позовні вимоги підтримали, позов просили задовольнити. Пояснили, що станом на 2010 рік позивач взагалі не мав дозволу на розміщення відходів, а на час розгляду справи цей дозвіл ще не отримано.

Відповідач проти позову заперечував, у його задоволенні просив відмовити. Пояснив, що спірне податкове повідомлення-рішення винесено у межах повноважень, у порядку та у спосіб, що передбачені чинним законодавством. Камеральну перевірку позивача проведено відповідно до вимог ст.ст.75-76 ПК України. Оскільки позивачем станом на 2010 рік взагалі не було отримано лімітів на розміщення відходів, то і перевищення цих лімітів не могло бути. Фактично у позивача встановлено відсутність дозволу на розміщення відходів, у зв'язку з чим податкове зобов'язання обґрунтовано визначено із застосуванням 10-кратного коефіцієнта, що передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 01.03.1999 №303 «Про затвердження порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього середовища і стягнення цього збору».

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, надавши оцінку доказам, суд встановив наступні обставини справи та правовідносини, що склалися між сторонами.

Комунальне підприємство "Полігон твердих побутових відходів" є юридичною особою, що зареєстрована 15.01.2010 Обухівською районною державною адміністрацією Київської області.

До основних видів діяльності позивача відноситься: збирання та знищення інших відходів; прибирання сміття, боротьба з забрудненням та подібні види діяльності; оброблення металевих відходів та брухту; оброблення неметалевих відходів та брухту; розбирання та знесення будівель, а також земляні роботи.

Позивачем подано податковий розрахунок збору за забруднення навколишнього природного середовища за 2010 р. від 09.02.2011, відповідно до якого позивач в рядку 4 самостійно визначив податкове зобов'язання по сплаті цього збору в розмірі 101361,38 грн.

20 лютого 2012 р. відповідачем проведено камеральну перевірку податкової звітності позивача зі збору за забруднення навколишнього природного середовища за 2010 р., за результатами якої складено Акт №356/1501/36890122 від 20.02.2012.

Перевіркою встановлено заниження суми податкових зобов'язань, заявлених у податковому розрахунку, оскільки позивачем визначено податкове зобов'язання у розмірі 101361,38 грн., тоді як фактично воно підлягає сплаті у 10-кратному розмірі, тобто в сумі 1013613,8 грн., сума відхилення - 912252,42 грн., чим порушено ст.39 Закону України «Про відходи», пункт 5.4 Порядку збору за забруднення навколишнього природного середовища, затвердженого Наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України, Державної податкової адміністрації України від 19.07.1999 №162/379, п.8 Постанови Кабінету Міністрів України від 01.03.1999 №303 «Про затвердження порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього середовища і стягнення цього збору». Штрафні санкції за вказане порушення в розмірі 25% передбачено п.123.1 ст.123 ПК України.

Відповідачем направлено позивачу лист від 10.02.2012 за №1/152 про прибуття для ознайомлення та підписання Акту перевірки, проте представник позивача не прибув, про що відповідачем складено акт №43 від 20.02.2012.

На підставі вказаного Акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 06.03.2012 № 0004561501 про визначення грошового зобов'язання із збору за забруднення навколишнього природного середовища на загальну суму 1140315,53 грн., у тому числі 912252,42 грн. - за основним платежем та 228063,11 грн. - за штрафними фінансовими санкціями. Податкове повідомлення-рішення направлено позивачу засобами поштового зв'язку та отримано ним 13.03.2012.

Позивач 20.03.2012 подав до Державної податкової служби у Київській області скаргу, в якій просив це податкове повідомлення-рішення скасувати. За результатами розгляду скарги Державною податковою службою у Київській області оскаржене податкове повідомлення-рішення від 06.03.2012 №0004561501 залишено без змін, а скарга - без задоволення.

Не погоджуючись з податковим повідомленням-рішенням, позивач оскаржив його до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Спірні правовідносини на момент їх виникнення регулювались законами України «Про систему оподаткування», «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про відходи», постановою Кабінету Міністрів України від 01.03.1999 №303, які діяли в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

Однак, з 1 січня 2011 року з набранням чинності Податковим кодексом України законодавче регулювання у сфері оподаткування зазнало змін, а окремі законодавчі акти втратили чинність.

У зв'язку з цим справа вирішується судом відповідно до принципу дії законів у часі, зміст якого розкрито, зокрема, у рішенні Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів). Як зазначив Конституційний Суд України, за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплено в частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Статтею 75 ПК України передбачено, що органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться органами державної податкової служби в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на органи державної податкової служби.

Порядок проведення камеральної перевірки визначено ст.76 ПК України, згідно з якою камеральна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби без будь-якого спеціального рішення керівника такого органу або направлення на її проведення. Камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком. Згода платника податків на перевірку та його присутність під час проведення камеральної перевірки не обов'язкова.

Відповідно до ст.44 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25.06.1991 №1294-ХІІ порядок встановлення нормативів збору і стягнення зборів за забруднення навколишнього природного середовища визначається Кабінетом Міністрів України. Порядок встановлення обмежень розмірів зборів за забруднення навколишнього природного середовища визначається Кабінетом Міністрів України.

Приписами статті 55 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25.06.1991 №1294-ХІІ визначено, що розміщення відходів дозволяється лише за наявності спеціального дозволу на визначених місцевими радами територіях у межах установлених лімітів з додержанням санітарних і екологічних норм способом, що забезпечує можливість їх подальшого використання як вторинної сировини і безпеку для навколишнього природного середовища та здоров'я людей.

Правові, організаційні та економічні засади діяльності, пов'язаної із запобіганням або зменшенням обсягів утворення відходів, їх збиранням, перевезенням, зберіганням, обробленням, утилізацією та видаленням, знешкодженням та захороненням, а також з відверненням негативного впливу відходів на навколишнє природне середовище та здоров'я людини на території України визначено Законом України від 05.03.1998 №187/98ВР «Про відходи».

Відповідно до ст.18 Закону України «Про відходи»до компетенції Кабінету Міністрів України у сфері поводження з відходами, окрема, належить: д) затвердження порядку надання дозволів та встановлення умов збирання відходів; і) визначення порядку обліку утворення, утилізації та видалення відходів; л) встановлення порядку розроблення, затвердження і перегляду лімітів на утворення та розміщення відходів. Кабінет Міністрів України може здійснювати й інші повноваження у сфері поводження з відходами відповідно до законів України.

Згідно з чинною до 02.12.2010 статтею 39 Закону України «Про відходи»за розміщення відходів із суб'єктів підприємницької діяльності стягується плата. Розмір плати встановлюється на основі нормативів, що розраховуються на одиницю обсягу утворених відходів залежно від рівня їх небезпеки, кількості попередньо накопичених відходів, ступеня безпеки спеціально відведених місць чи об'єктів та цінності території, на якій вони розміщені. Базові нормативи плати за розміщення відходів встановлюються Кабінетом Міністрів України і є єдиними на всій території України. Плата за розміщення відходів в межах встановлених лімітів визначається шляхом множення відповідних ставок збору на різницю між лімітами і гранично допустимими обсягами розміщення відходів та підсумовування отриманих результатів. Плата за понадлімітне розміщення відходів визначається шляхом множення відповідних ставок плати за розміщення відходів у межах встановлених лімітів на величину перевищення фактичного обсягу і множення цих сум на коефіцієнт, який дорівнює п'яти. У разі відсутності у суб'єкта підприємницької діяльності дозволу на розміщення відходів весь обсяг відходів враховується як понадлімітний. Плата за розміщення відходів у таких випадках визначається відповідно до цього Закону.

На виконання приписів ст.44 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»від 25.06.1991 №1294-ХІІ та ст.39 Закону України «Про відходи»постановою Кабінету Міністрів України від 01.03.1999 №303 «Про затвердження порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього середовища і стягнення цього збору»(із змінами, внесеними Постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2008 №1050) затверджено порядок встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору. Пунктом 8 цього порядку визначено, що у разі відсутності у платника збору затверджених у встановленому порядку лімітів скидів та розміщення відходів чи допущення понадлімітних обсягів скидів та розміщення відходів збір обчислюється в установленому порядку у десятикратному розмірі. Вказана постанова Кабінету Міністрів України була чинною до набрання законної сили Податковим кодексом України, тобто до 01.01.2011.

Крім того, наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України, Державної податкової адміністрації України від 19.07.1999 №162/379 затверджено Інструкцію про порядок обчислення та сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища. Зокрема, пунктом 5.4 цієї інструкції визначено, що у разі відсутності у платника збору затверджених у встановленому порядку лімітів скидів та розміщення відходів чи допущення понадлімітних обсягів скидів та розміщення відходів збір обчислюється в установленому порядку у десятикратному розмірі.

Статтею 14 Закону України "Про систему оподаткування" визначено, що збір за забруднення навколишнього природного середовища відноситься до складу загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів).

Відповідно до пп. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54 ПК України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Пунктом 123.1 статті 123 ПК України визначено, що у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, це тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування. При повторному протягом 1095 днів визначенні контролюючим органом суми податкового зобов'язання з цього податку, зменшення суми бюджетного відшкодування - тягне за собою накладення на платника податків штрафу у розмірі 50 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Отже, заниження платником податків суми податкового зобов'язання, яке було виявлено контролюючим органом, тягне за собою накладення на нього контролюючим органом штрафу шляхом прийняття податкового повідомлення-рішення.

З урахуванням наведеного суд вважає, що відповідач спірним податковим повідомленням-рішенням правомірно застосував до позивача штрафні фінансові санкції за перший випадок заниження податкового зобов'язання в розмірі 25 відсотків суми визначеного зобов'язання, а сума штрафних санкцій обґрунтовано визначена в розмірі 228063,11 грн.

Надаючи правової оцінки твердженням позивача про порушення відповідачем 30-денного строку, визначеного п.200.10 ст.200 ПК України, суд зазначає, що вказана норма - ст.200 ПК України - входить до розділу V-го ПК України і стосується лише адміністрування податку на додану вартість. З урахуванням наведеного посилання позивача на порушення відповідачем приписів цієї норми є безпідставним, оскільки камеральну перевірку відповідачем проведено у повній відповідності до вимог ст.ст. 75-76 ПК України.

Що стосується застосування відповідачем для визначення розміру збору, що підлягає сплаті позивачем, постанови Кабінету Міністрів України від 01.03.1999 №303 «Про затвердження порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього середовища і стягнення цього збору», а не ст.39 Закону України «Про відходи», то суд бере до уваги, що Кабінету Міністрів України повноваження на встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і порядку стягнення цього збору надано вищевказаними нормами законів - ст.44 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»та ст.39 Закону України «Про відходи». З урахуванням наведеного суд вважає, що твердження позивача про безпідставність застосування вказаної постанови Кабінету Міністрів України, оскільки вищу юридичну силу має ст.39 Закону України «Про відходи», є необґрунтованими.

Суд також не бере до уваги і відкидає твердження позивача про те, що для визначення розміру збору підлягав застосуванню 5-кратний коефіцієнт плати за перевищення встановлених лімітів, оскільки такий 5-кратний коефіцієнт застосовується лише у разі наявності встановлених лімітів, про що прямо вказано у цій нормі. При цьому судом установлено, що позивач взагалі не мав встановлених лімітів скидів та розміщення відходів станом на час вчинення порушення у 2010 р. Відсутні такі ліміти і на час розгляду справи. Факт відсутності лімітів не заперечувався і представниками позивача у судовому засіданні.

Отже, як встановлено судом, у позивача, як платника збору, були відсутні затверджені у встановленому порядку ліміти скидів та розміщення відходів, а тому згідно з вимогами п.8 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.03.1999 №303, розмір збору, що підлягав сплаті позивачем, обґрунтовано обчислено відповідачем у десятикратному розмірі.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Наведені у позові доводи позивача про порушення відповідачем вимог законодавства у судовому засіданні не підтвердилися і були спростовані.

Суд визнає, що ознак протиправності дій відповідача не встановлено, оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що спірне податкове повідомлення-рішення податкового органу від 06.03.2012 є правомірним, підстави для його скасування відсутні, викладені в позовній заяві доводи позивача є необґрунтованими, а позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню.

Судовий збір позивачем сплачено. Відповідно до частини другої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз. Оскільки спір вирішено на користь суб'єкта владних повноважень, звільненого від сплати судового збору, а також за відсутності витрат відповідача - суб'єкта владних повноважень, пов'язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати стягненню на користь відповідача не підлягають.

Керуючись статтями 11-14, 69-71, 79, 86, 94, 122, 159-163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Журавель В.О.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 06 жовтня 2012 р.