Ухвала суду № 27626679, 05.11.2012, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа № 2508/6327/2012 Провадження № 22-ц/2590/3364/2012 Головуючий у I інстанції - Короїд Ю.М.Категорія - цивільна Доповідач - Губар В. С.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 листопада 2012 року АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого - суддігубар в.с.,суддів:мамонової о.є., Шемець н.в.,при секретарі:Летуті Ю.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 10 вересня 2012 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики, -

в с т а н о в и в:

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення частини боргу в сумі 5670 грн., трьох процентів річних в сумі 180 грн. 15 коп., стягнення моральної шкоди в сумі 5000 грн., витрат на правову допомогу в сумі 2500 грн. та судового збору і ухвалити нове рішення в цій частині, яким задовольнити зазначені вимоги у повному обсязі, а в іншій частині рішення суду залишити без змін, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Оскаржуваним рішенням Козелецького районного суду Чернігівської області від 10 вересня 2012 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 27540 грн. боргу, три проценти річних в сумі 76 грн. 96 коп. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Апелянт стверджує, що суд першої інстанції безпідставно задовольнив лише частину його позовних вимог на суму 27893,13 грн., у той час як загальна сума його позовних вимог становила 41210,91 грн.

Апелянт зазначає, що відповідно до ч. 3 ст. 151 ЦПК України під час судового розгляду справи його представником було заявлено клопотання про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно боржника в межах суми позовних вимог, проте суд першої інстанції залишив поза увагою зазначену заяву без винесення відповідного процесуального документа.

Як вказує апелянт, відповідно до умов розписки, при порушенні умов зобов'язання відповідач повинен був повернути йому кошти в сумі 4100 доларів США, що еквівалентно 33210 грн., а не 3400 доларів США, які він отримав в позику, а різниця у сумі коштів у відповідності до положень ч. 3 ст. 611 ЦК України є неустойкою за невиконання зобов'язання за умовами договору позики.

Апелянт не погоджується з висновком суду про стягнення на його користь трьох процентів річних в сумі 76 грн. 96 коп., оскільки відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України та умов наданої розписки, три відсотки річних складає 180 грн. 15 коп. А також апелянт не погоджується з висновком суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення витрат на правову допомогу, оскільки такі витрати підтверджуються договором про надання юридичної допомоги від 21.08.2012 року, відповідно до якого ним було сплачено представникові 2500 грн.

Апелянт вважає, що висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача моральної шкоди в сумі 5000 грн. є необґрунтованим та не відповідає законодавству.

Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасовано правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.

Частиною 1 ст. 303 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не виконав зобов'язання, визначені розпискою, тому прийшов до висновку про стягнення суми боргу в межах наданих у борг коштів, оскільки відповідно до вимог ст. 1046 ЦК України за договором позики позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошей.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що чинним законодавством, яке регулює спірні правовідносини, не передбачено відшкодування моральної шкоди.

З таким висновком районного суду погоджується апеляційний суд, оскільки він ґрунтується на матеріалах справи та відповідає вимогам чинного законодавства.

Судом по справі встановлено, що 27 березня 2012 року ОСОБА_3 отримав у борг від ОСОБА_2 3400 доларів США, які зобов'язався повернути частинами по 1133 доларів США щомісячно з квітня по липень 2012 року. У випадку невиконання зобов'язання кошти будуть повернуті в сумі 4100 доларів США.

Згідно ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність іншій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей.

Відповідно до ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти) у строк та порядку, що встановлені договором.

Статтею 1047 ЦК України передбачено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Зважаючи на вищевикладене, апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції правильно визначені правовідносини між сторонами, які врегульовані ст.ст. 1046, 1047, 1049, 1051 ЦК України та обґрунтовано частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики на суму 27540, 00 грн., що є еквівалентом 3400 доларів США.

Вимога апелянта про стягнення 4100 доларів США замість 3400 доларів США, є незаконною як така, що суперечить вищенаведеним нормам матеріального права, оскільки у розписці сума боргу визначена сторонами у розмірі 3400 доларів США, яка і стягнута судом з відповідача відповідно до вимог ст. 1046 ЦК України.

Як вбачається із змісту апеляційної скарги, апелянт наполягає на додатковому стягненні з відповідача 5670 грн., які він визначає як неустойку за невиконання зобов"язання за умовами договору позики відповідно до ч. 3 ст. 611 ЦК України, проте стягнення неустойки чи процентів за користування позикою у тексті розписки не передбачено.

Твердження апелянта про те, що суд першої інстанції залишив поза увагою заяву його представника про забезпечення позову по даній справі, не можуть бути взяті до уваги апеляційним судом, оскільки ухвалою Козелецького районного суду Чернігівської області від 21 серпня 2012 року в задоволенні заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно боржника відмовлено, зазначена ухвала міститься на а.с. 14.

Апелянтом не доведено апеляційному суду, що у суді першої інстанції ним були представлені належні і допустимі докази, які б достовірно підтвердили належність відповідачеві нерухомого або рухомого майна з визначенням його вартості та грошових коштів, на які можливо накласти арешт та не доведено, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду. Доводи апелянта в цій частині не впливають на вирішення спору по суті і не передбачені процесуальним законом як підстава скасування рішення суду.

Апеляційний суд відхиляє вимоги апелянта про стягнення трьох процентів річних у сумі 180,15 грн., оскільки судом першої інстанції справу розглянуто відповідно до ст. 11 ЦПК України в межах заявлених позовних вимог, а вимога про стягнення трьох процентів річних у сумі 180,15 грн. у позовній заяві відсутня. Докази про збільшення або зміну позовних вимог в матеріалах справи відсутні. Апеляційна скарга не містить доказів, які б спростували розмір стягнутих судом трьох процентів річних у сумі 76 грн. 96 коп., що правильно визначений судом першої інстанції, виходячи з суми стягнутого боргу.

Апеляційний суд відхиляє доводи апелянта про стягнення витрат на правову допомогу, зважаючи на таке.

Відповідно до ст. 84 ЦПК України витрати, пов"язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця у галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. Проте, апелянтом не надано суду першої інстанції і не представлено апеляційному суду жодних документальних доказів про сплату 2500 грн. та не надано розрахунку компенсації цих витрат.

Апеляційний суд відхиляє доводи апелянта про відшкодування моральної шкоди у розмірі 5000 грн., оскільки апеляційна скарга не містить жодних доказів, які б спростували законний і обґрунтований висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні цих вимог, зважаючи, що розпискою відшкодування такої шкоди не визначено і чинне законодавство не передбачає відшкодування моральної шкоди за обставин, на які посилається апелянт.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції в частині стягнення судового збору, оскільки він відповідає вимогам ст. 88 ЦПК України.

Сукупність обставин справи приводить апеляційний суд до переконання, що оскаржуване рішення ґрунтується на повно та всебічно досліджених доказах, оцінка яких проведена у відповідності до положень ст. ст. 57-66 ЦПК України і доводи апеляційної скарги не є підставою для скасування законного і обґрунтованого рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319, 324 ЦПК України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 10 вересня 2012 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:Судді: