Ухвала суду № 27618153, 21.11.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 листопада 2012 року м. Київ К-33545/10

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області (далі -ДПІ)

на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 09.08.2010

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05.10.2010

у справі № 2а-4092/10/2570

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Арлес" (далі -Товариство)

до ДПІ

про скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 09.08.2010, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 05.10.2010, позов задоволено; скасовано податкове повідомлення-рішення від 14.07.2010 № 0000122304/2, а також податкове повідомлення-рішення від 14.07.2010 № 0000112304/1 в частині донарахування позивачеві податкового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 12370,83 грн. за основним платежем та 6185,41 грн. за штрафними санкціями з посиланням на недоведеність податковим органом фактів вчинення позивачем правопорушень під час формування валових витрат та податкового кредиту, які стали підставою для донарахування Товариству оспорюваних сум податкових зобов'язань.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України ДПІ просить скасувати прийняті у справі судові акти як такі, що ухвалені за наслідками неправильного застосування норм матеріального права, та прийняти нове рішення по справі про відмову в задоволенні вимог Товариства.

Товариством у відповідності до статті 216 Кодексу адміністративного судочинства України подано заперечення на касаційну скаргу, в якому заявник зазначає про законність та обґрунтованість оскаржуваних судових актів та просить залишити їх без змін.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків, що містяться в оскаржуваних судових актах, наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права, дотримання ними норм процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги та заперечень щодо них, суд касаційної інстанції не вбачає підстав для скасування прийнятих у справі рішень попередніх інстанцій.

Судами під час розгляду справи встановлено, що податковим органом було проведено планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2005 по 30.09.2009. За наслідками цієї перевірки ДПІ складено акт від 18.02.2010 № 270/23-1/24735031 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 14.07.2010 № 0000122304/2, за яким Товариству донараховано податкове зобов'язання з ПДВ у сумі 9704,94 грн. (у тому числі 6469,96 грн. за основним платежем та 3234,98 грн. за штрафними санкціями), та податкове повідомлення-рішення від 14.07.2007 № 00001123304/2 про донарахування позивачеві податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 19086,78 грн. за основним платежем та 6362,26 грн. за штрафними санкціями (з урахуванням результатів оскарження цих донарахувань в адміністративному порядку).

Визнаючи протиправним донарахування позивачеві вказаної суми податкових зобов'язань з ПДВ, попередні судові інстанції виходили з факту дотримання платником правил формування податкового кредиту, наведених у підпунктах 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункті 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», та послалися на відсутність підстав для позбавлення платника податкової вигоди внаслідок відображення сум ПДВ у складі податкового кредиту лише за фактом отримання податкової накладної від контрагента (товариства з обмеженою відповідальністю «Ритон»), а не за датою її складення.

Вищий адміністративний суд України вважає, що зазначені висновки судових інстанцій відповідають установленим під час розгляду справи обставинам та діючому законодавству.

За визначенням, наведеним у пункті 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість»(який діяв на час виникнення спірних правовідносин), податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 цього ж Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За змістом підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 названого Закону податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

В силу ж вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 вказаної статті не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Таким чином, до податкового кредиту включаються суми ПДВ, пред'явлені платником до сплати при придбанні товарів (робіт, послуг), за наявності відповідних первинних документів (зокрема, податкових накладних).

При цьому наведені положення Закону, що визначають порядок формування податкового кредиту, не містять обмежень щодо вибору періоду, в якому може бути включена до податкового кредиту сума ПДВ за податковою накладною, а також заборони на визнання у складі податкового кредиту суми ПДВ за податковою накладною за умови дотримання платником вимог підпункту 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість». Таким чином, у випадку, коли право платника на податковий кредит підтверджується податковими накладними, отриманими після закінчення податкових періодів, в яких фактично відбулись господарські операції, суми ПДВ, вказані у таких податкових накладних, можуть бути включені до складу податкового кредиту в податковому періоді, в якому такі податкові накладні отримані.

Оскільки у розгляді цієї справи податковим органом не наведено доводів щодо порушення платником умов формування податкового кредиту, передбачених у підпунктах 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», то суди цілком правомірно скасували податкове повідомлення-рішення від 14.07.2010 № 0000122304/2.

Судами обґрунтовано, з посиланням на наявні у справі докази, було спростовано і висновок ДПІ про непідтвердженість витрат позивача на оплату транспортних послуг, який слугував підставою для донарахування Товариству оспорюваної суми податкового зобов'язання з податку на прибуток. Так, в акті перевірки податковим органом зафіксовано те, що поставка позивачеві послуг з перевезення приватними підприємцями ОСОБА_1, ОСОБА_2 та товариством з обмеженою відповідальністю «Скалат-Транс»документально не підтверджується з огляду на неналежне оформлення товарно-транспортних накладних, складенням яких опосередковувалися операції з поставки цих послуг, а саме -не заповнення усіх рядків накладних та відсутність відтиску «мокрої»печатки вантажоотримувача.

За змістом абзацу четвертого підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Тобто наведена норма виключає законність відображення у складі валових витрат лише тих витрат, які взагалі не підтверджені первинними документами бухгалтерського та податкового обліку.

У розглядуваному випадку, як вбачається з установлених судами обставин справи, факт поставки спірних транспортних послуг позивачеві підтверджується договорами-заявками, актами здачі-прийняття виконаних робіт, товарно-транспортними накладними, які містять достатню для цілей оподаткування інформацію про зміст, вартість спірних послуг. А відтак окремі недоліки у документальному оформленні цих операцій (зокрема, під час заповнення товарно-транспортних накладних) не можуть бути підставою для позбавлення позивача права на врахування витрат, понесених на оплату цих послуг, під час визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток.

Оскільки у розглядуваній справі норми матеріального права було правильно застосовано судами, а висновки попередніх інстанцій відповідають установленим у справі обставинам та наявним у ній доказам, то підстави для скасування оскаржуваних рішень відсутні.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області відхилити.

2. Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 09.08.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05.10.2010 у справі № 2а-4092/10/2570 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько