Постанова № 27612582, 21.11.2012, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" листопада 2012 р. Справа № 5017/1482/2012

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Остапенка М.І.суддів Гончарука П.А. Стратієнко Л.В.з участю представників: позивача: відповідачів: не з'явився не з'явилисярозглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргутовариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Енергоспецмонтаж"на рішення та постановугосподарського суду Одеської області від 20 липня 2012 року Одеського апеляційного господарського суду від 27 вересня 2012 рокуу справі№ 5017/1482/2012за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Енергоспецмонтаж"до публічного акціонерного товариства "Одеський кабельний завод "Одескабель", управління капітального будівництва Одеської міської радипро визнання договору частково недійснимВСТАНОВИВ:

У травні 2012 р. позивач звернувся в суд із позовом до публічного акціонерного товариства "Одеський кабельний завод "Одескабель, управління капітального будівництва Одеської міської ради про визнання недійсним п. 8.3. договору поставки № 440 від 17.12.2010 р.

Рішенням господарського суду Одеської області від 20.07.2012 р. (суддя -Мостепаненко Ю.І.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 27.09.2012 р. (головуючий -Таран С.В., судді -Поліщук Л.В., Туренко В.Б.), у позові відмовлено.

В касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судові рішення та постановити нове рішення, яким позов задовольнити.

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 217 ЦК України, недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Як вбачається з матеріалів справи і встановлено господарськими судами, 26.05.2010 р. між УКБ Одеської міської ради (замовник) та товариством з обмеженою відповідальності "Виробничо-комерційна фірма "Енергоспецмонтаж" (підрядник) було укладено договір підряду в капітальному будівництві № 3-10/П, відповідно до якого підрядник зобов'язується своїми, залученими силами і ресурсами відповідно до проектно-кошторисної документації виконати роботи з будівництва кабельних ліній 10 кВ ПС "Суворовська" -РП "Заболотного", ПС "Суворовська" - РП "Сахарова", а замовник зобов'язувався надати підряднику фронт робіт, а також затверджену в установленому порядку проектно-кошторисну документацію, прийняти від підрядника завершені роботи та оплатити їх, за наявності бюджетних коштів на рахунок замовника, і спільно з підрядником здати об'єкт в експлуатацію.

На виконання умов договору, 17.12.2010 р. між ВАТ "Одеський кабельний завод "Одескабель" (правонаступник - ПАТ "Одеський кабельний завод "Одескабель") (постачальник), ТОВ "Виробничо-комерційна фірма "Енергоспецмонтаж" (покупець) та УКБ Одеської міської ради (замовник) було укладено договір поставки № 440, за умовами якого постачальник зобов'язується поставити покупцю кабельно-провідникову продукцію, а покупець - прийняти та здійснити оплату цієї продукції.

Відповідно до п. 3.1. договору поставки, постачальник зобов'язується поставити продукцію згідно специфікацій (додатків), які є невід'ємними частинами договору.

Пунктом 7.3. договору встановлено, що загальна вартість за договору складається з вартості всіх специфікацій.

У специфікації № 1 до договору сторони погодили поставку кабельно-проводникової продукції АПвПг-10 в кількості 33 км. на загальну суму з ПДВ 5 148 000,00 грн.

Покупець зобов'язується здійснити оплату продукції в розмірі 100% на підставі накладної постачальника протягом 30 робочих днів від дати поставки. Оплата продукції здійснюється шляхом безготівкового переказу на поточний рахунок постачальника, вказаний у реквізитах постачальника. Оплата вважається здійсненою з моменту зарахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника (п. п. 7.4, 7.5 договору).

Пунктом 8.3 договору передбачено, що продукція, зазначена у специфікації, поставляється постачальником на виконання договору підряду в капітальному будівництві № 3-10/П від 26.05.2010 р., відповідно до якого замовник зобов'язався оплатити вартість вказаної продукції покупцю, а у випадку несплати вартості вказаної продукції замовник та покупець є солідарними боржниками відносно вартості поставленої продукції та несуть солідарну відповідальність, а постачальник має право на свій розсуд пред'явити вимогу до замовника про стягнення вартості поставленої продукції за цим договором (ст. 543 ЦК України).

18.03.2011 р. між постачальником та покупцем було укладено додаткову угоду, відповідно до якої у зв'язку з неможливістю оплати поставленого товару, покупець зобов'язується повернути, а постачальник прийняти відповідний товар.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, постачальник поставив покупцю продукцію на суму 5 477 219,29 грн., що підтверджується актом приймання-передачі від 29.12.2010 р., однак позивач свої зобов'язання за договором виконав частково, сплативши відповідачу 3 100 000, 00 грн. та продукцію на суму 210 000,00 грн. повернув постачальнику, в той час як розрахунки за договором підряду №3-10/П від 26.05.2012 р. між УКБ і ТОВ "Виробничо-комерційна фірма "Енергоспецмонтаж" були здійснені в повному обсязі.

Обґрунтовуючи свої вимоги позивач посилається на те, що управління капітального будівництва Одеської міської ради відповідно до Закону України "Про місцеве самоврядування" не мало права укладати договір з умовою солідарної відповідальності по боргам інших суб'єктів господарювання та, що вказаний договір з боку управління укладено посадовою особою з перевищенням своїх повноважень, а відтак, в силу норм ст. ст. 203, 215 ЦК України п. 3.8 договору є недійсним.

Статтями 627, 628 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 6 ЦК України, сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Згідно ст. 543 ЦК України, у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Кредитор, який одержав виконання обов'язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників. Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі. Солідарний боржник не має права висувати проти вимоги кредитора заперечення, що ґрунтуються на таких відносинах решти солідарних боржників з кредитором, у яких цей боржник не бере участі. Виконання солідарного обов'язку у повному обсязі одним із боржників припиняє обов'язок решти солідарних боржників перед кредитором.

Таким чином, сторони відповідно до вимог діючого законодавства погодили вказаний пункт договору.

Щодо посилання позивача на те, що управління не мало права укладати договір, оскільки не було відповідного рішення міської ради, то місцевий господарський суд прийшов до обґрунтованого висновку, що у зв'язку із тим, що Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" не передбачено право управління укладати договір з умовою солідарної відповідальності по боргам інших суб`єктів господарювання лише після прийняття міською радою відповідного рішення, то в силу п. 3.1.5. Положення про управління капітального будівництва Одеської міської ради, затвердженого рішенням Одеської міської ради від 27.06.2006р. № 20-V (чинним на момент виникнення спірних правовідносин) управління правомірно уклало договір поставки на вказаних умовах.

При цьому, рішення апеляційного господарського суду про те, що з боку управління вказаний договір, в силу норм ст. 92 ЦК України та п.п. 4.1., 4.2.7., 4.2.8. Положення було підписано уповноваженою особою є законним та відповідає обставинам справи.

Також правильним є висновок апеляційного господарського суду про необґрунтованість посилання позивача на порушення управлінням норми Бюджетного кодексу України при укладенні договору, зокрема п. 8.3. договору.

Таким чином, господарські суди, відмовляючи в задоволені позову, прийшли до правомірного висновку про відсутність підстав для визнання оспорюваного пункту договору недійсним.

Інші посилання скаржника в обґрунтування касаційної скарги також не підтверджуються матеріалами справи, спростовуються висновками судів та не доведені відповідно до вимог статті 33 Господарського процесуального кодексу України.

Отже, висновки господарських судів ґрунтуються на зібраних у справі доказах та нормах закону, що регулює спірні правовідносини, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, а тому підстав для скасування постановлених у справі рішень не вбачається.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119- 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Енергоспецмонтаж" залишити без задоволення, а рішення господарського суду Одеської області від 20 липня 2012 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 27 вересня 2012 року у справі за № 5017/1482/2012 -без змін.

Головуючий, суддя М. Остапенко Суддя П. Гончарук Суддя Л. Стратієнко