Постанова № 27612551, 21.11.2012, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" листопада 2012 р. Справа № 5015/1767/12

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоМачульського Г.М.,суддівШвеця В.О., Уліцького А.М.,розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргу Державного підприємства "Львіввугілля"на постановуЛьвівського апеляційного господарського судувід13.09.2012р.у справі№5015/1767/12Господарського судуЛьвівської областіза позовомМіністерства юстиції України в інтересах держави УкраїнадоДержавного підприємства "Львіввугілля"треті особиДержавна казначейська служба Українипростягнення збитківза участю представників

- позивача:Гром Д.О. (довіреність від 30.11.11), -

В С Т А Н О В И В:

Звернувшись у суд з даним позовом, Міністерство юстиції України в інтересах держави Україна (далі -позивач) просило стягнути з Державного підприємства "Львіввугілля" (далі -відповідач) на корить Державного бюджету України збитки в розмірі 6 757,01 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що під час розгляду Європейським судом з прав людини Урядом України визнано факт порушення норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод в частині тривалого виконання рішень національного суду у цивільній справі, та з Державного бюджету України було виплачено на рахунки заявника Стахура Б.В. компенсацію у вказаному розмірі, які, як вказував позивач, становлять збитки бюджету і відповідно до приписів Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" повинні бути відшкодовані відповідачем як заподіювачем шкоди на підставі, зокрема, приписів статей 1166, 1191 Цивільного кодексу України.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 29.05.2012р. (суддя Довга О.І.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 13.09.2012р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя: Кордюк Г.Т., судді Данко Л.С., Мурська Х.В.), позов задоволено повністю.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати ці судові рішення, посилаючись на неправильне застосування і порушення судами норм матеріального права.

У відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити без змін судові рішення, а касаційну скаргу без задоволення, посилаючись на те, що судами повно встановлено всі обставини справи, а судові рішення прийнято без порушень норм матеріального та процесуального права.

Відповідач та третя особа не використали наданого законом права на участь своїх представників у судовому засіданні.

Переглянувши у касаційному порядку судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, лише 01.06.2009р. державним виконавцем Підрозділу примусового виконання рішень Відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області Кеда М.В. виконано рішення Червоноградського районного суду Львівської області від 18.10.2005р. про стягнення на користь Стахура Богдана Васильовича компенсації за несвоєчасно виплачену одноразову допомогу в розмірі 18 814,20 грн.

Судами також встановлено, що за результатами розгляду Європейським судом з прав людини справи "Шинкаренко та інші проти України" за заявою №17403/06, поданою Шинкаренком А.І., та 18-ма іншими заявниками, в тому числі і Стахур Б.В., проти України, та за наслідками поданої Урядом України односторонньої декларації щодо врегулювання питань, викладених у заяві Стахура Б.В. №40512/06 в рамках вказаної справи, та у зв'язку з тривалим невиконанням зазначеного рішення національного суду, Урядом України запропоновано відшкодувати заявнику будь-яку матеріальну, моральну шкоду та судові витрати у розмірі 645,00 євро, та 20.01.2011р. на рахунок Стахура Б.В. було сплачено 6 757,01 грн., еквівалентно 645,00 євро, що підтверджується платіжним дорученням від №9149.

Задовольняючи позов місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, своє рішення мотивував тим, що саме протиправна поведінка відповідача, яка полягала у невиконанні рішення національного суду тривалий час, стала причиною звернення Стахура Б.В. до Європейського суду з прав людини щодо порушення положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, і як наслідок - прийняття рішення Європейським судом з прав людини, та подання Урядом України односторонньої декларації щодо врегулювання питань, викладених у заяві Стахура Б.В., і виплати йому коштів у зазначеній сумі, що в результаті призвело до заподіяння майнової шкоди Державному бюджету України, яку, як вказали суди, повинен відшкодувати відповідач.

Між тим, з такими висновками судів погодитись не можна з наступних підстав.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду встановлено статтею 1166 Цивільного кодексу України, згідно якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Згідно з частиною четвертою статті 9 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477 "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" орган представництва, яким відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2006р. №784 є позивач, зобов'язаний протягом трьох місяців з моменту, визначеного в частині четвертій статті 8 цього Закону, звернутися до суду з позовом про відшкодування збитків, завданих Державному бюджету України внаслідок виплати відшкодування.

Частиною першою статті 1191 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Таким чином, із змісту частини четвертої статті 9 Закону та статті 1191 Цивільного кодексу України випливає, що держава Україна в особі позивача має право зворотної вимоги до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування.

Разом з тим, статтею 2 Закону України "Про виконавче провадження" у редакції, що діяла на час, як встановлено судами, тривалого не виконання рішення національного суду, примусове виконання рішень судів в Україні покладено було на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Приписами статті 30 цього Закону у зазначеній редакції було визначено, що державний виконавець вчиняє дії, спрямовані на добровільне виконання рішення національного суду у встановлений постановою строк, який відповідно до статті 24 цього Закону не може перевищувати семи днів.

Згідно статті 25 вказаного Закону державний виконавець зобов'язаний провести виконавчі дії по виконанню рішення протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, а по виконанню рішення немайнового характеру - у двомісячний строк. Строки здійснення виконавчого провадження не поширюються на час відкладення провадження виконавчих дій або зупинення виконавчого провадження та на період реалізації арештованого майна боржника.

При цьому позов обґрунтовано саме тривалим не виконанням рішення національного суду, а судами встановлено, що рішення національного суду знаходилось на примусовому виконанні органу державної виконавчої служби.

З наведених приписів статті 1166 Цивільного кодексу України вбачається, що відшкодування шкоди здійснюється у разі, наявності у діях відповідача всіх елементів складу цивільного правопорушення у їх сукупності: неправомірної поведінки, наявності шкоди, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та шкодою, вини.

При цьому причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою, полягає у тому, що наслідки у вигляді шкоди настають лише через неправомірну поведінку відповідача, а не іншої особи, оскільки сама лише неправомірна поведінка особи, яка не пов'язана із наслідками у вигляді шкоди, не тягне за собою її відшкодування.

Відтак, оскільки примусове виконання рішення національного суду здійснювалось органом державної виконавчої служби, висновки судів обох інстанцій про наявність у діях відповідача повного складу цивільного правопорушення не ґрунтуються на фактичних обставинах справи та вказаних нормах права, тому і підстави для задоволення позову відсутні.

Подібна правова позиція викладена у судових рішеннях зі справи Господарського суду Донецької області №20/21, з висновками якої погодився Верховний Суд України у постанові від 20.12.2010р., яка відповідно до приписів статті 11128 Господарського процесуального кодексу України є обов'язковою як для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, так і для всіх судів України.

Оскільки судові рішення прийнято з порушенням вказаних норм матеріального права та не вбачається, що суди припустились таких порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, суд касаційної інстанції не вбачає правових підстав для направлення справи на новий розгляд, а вважає за можливе скасувавши судові рішення прийняти нове.

Відповідно до приписів статті 49 Господарського процесуального кодексу України стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує судові витрати за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору (ч.4), тому з позивача на користь відповідача належить стягнути витрати на сплату судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 п.2, 11110 ч.1, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державного підприємства "Львіввугілля" задовольнити.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 13.09.2012р. та рішення Господарського суду Львівської області від 29.05.2012р. у справі №5015/1767/12 скасувати.

Прийняти нове рішення.

В позові Міністерству юстиції України в інтересах держави Україна відмовити.

Стягнути з Міністерства юстиції України на користь Державного підприємства "Львіввугілля" 1609 (тисяча шістсот дев'ять) грн. 50 коп. витрат на сплату судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг.

Видачу наказу покласти на Господарський суд Львівської області.

Головуючий суддя Г.М. Мачульський

Судді В.О. Швець

А.М. Уліцький