Ухвала суду № 27609172, 21.11.2012, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Прудник С.В.

Суддя-доповідач - Гайдар А.В.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2012 року справа №2а/1270/7071/2012 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Донецький апеляційний адміністративний суд колегією суддів в складі

головуючого судді Гайдара А.В.

суддів Лях О.П.

Яковенко М.М.,

за участю секретаря судового засідання Левченко Г.О.,

за участю

представника позивача Голубятникової М.М. (згідно статуту),

у відкритому судовому засіданні розглянув апеляційну скаргу Алчевської об'єднаної податкової інспекції Луганської області Державної податкової служби на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2012 р. у справі № 2а/1270/7071/2012 (головуючий І інстанції Прудник С.В.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрегатремсервіс» до Алчевської об'єднаної податкової інспекції Луганської області Державної податкової служби про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 12 червня 2012 року № 0000051530,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Алчевської об'єднаної податкової інспекції Луганської області Державної податкової служби про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 12 червня 2012 року № 0000051530.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2012 р. у справі № 2а/1270/7071/2012 позовні вимоги задоволено в повному обсязі, а саме: визнано протиправним та скасоване податкове повідомлення-рішення від 12 червня 2012 року № 0000051530, прийняте Алчевською об'єднаною податковою інспекцією Луганської області Державної податкової служби про збільшення суми грошового зобов'язання в сумі 27 924 грн., в тому числі за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 1 грн. Стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача витрати по сплаті судового збору у розмірі 279,23 грн. (арк. справи 248-251)

Не погодившись з таким рішенням, представник відповідача подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що постанова суду першої інстанції є необґрунтованою, винесеною з порушенням норм матеріального права, у зв'язку з чим підлягає скасуванню та просив прийняти нове рішення, яким скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В судовому засіданні представник позивача заперечувала проти доводів апеляційної скарги та просила рішення першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, думку представника позивача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів встановила наступне.

Позивач ТОВ "Агрегатремсервіс" зареєстроване як юридична особа виконавчим комітетом Алчевської міської ради 02.09.2010, номер запису 1384 102 0000 002577, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи (а.с.72).

ТОВ "Агрегатремсервіс" є платником податків і зборів та перебуває на обліку у Алчевській ОДПІ (а.с.74).

Позивач є платником податку на додану вартість, що підтверджується свідоцтвом №100302271, виданим 21.09.2010 Алчевською ОДПІ (а.с.73).

У період з 24.05.2012 по 28.05.2012 Алчевською ОДПІ проведено документальну невиїзну перевірку ТОВ «Агрегатремсервіс» в частині дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «Діомат ЛТД» за період з 01.03.2011 по 31.03.2011, за результатами проведення якої було складено акт №440/153/37156857 від 30.05.2012 (а.с.12-26).

Перевіркою встановлено порушення ТОВ «Агрегатремсервіс» пп. 44.1, пп. 44.6 ст. 44, пп.198.2, п.198.3, 1.198.6 ст.198 Податкового Кодексу України, п.3 ст.5 та п.1 ст.7 Господарського Кодексу України, п.2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п.1.2, п.2.7 Наказу Міністерства фінансів України «Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», п.3.1, п.4.1, п.8 розділу 3, п.3.1 розділу 5 Наказу ДПА України від 25.01.11 №41 «Про затвердження форм та порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість», у зв'язку із чим встановлено відсутність документального підтвердження податкового кредиту, в результаті чого занижено податок на додану вартість у березні 2011 року у сумі 27 923,00 грн., у тому числі по взаємовідносинам з ТОВ «Діомат ЛТД» у сумі 27 923,00 грн.

На підставі акту перевірки від 30.05.2012 №440/153/37156857 податковою інспекцією 12.06.2012 винесено податкове повідомлення-рішення №0000051530, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 27 923,00 грн., з яких за основним платежем на 27 923,00 грн. та за штрафними санкціями у розмірі 01,00 грн. (а.с.11).

Не погодившись із прийнятим податковим повідомленням - рішенням ТОВ «Агрегатремсервіс» оскаржило їх у адміністративному порядку до Державної податкової адміністрації України в Луганській області.

Рішенням Державної податкової служби у Луганській області від 12.07.2012 №11014/10-408 оскаржуване податкове повідомлення-рішення залишено без змін, а скаргу - без задоволення (а.с.39-43).

Рішенням Державної податкової служби України від 14.08.2012 №13907/6/10-2115 оскаржуване податкове повідомлення-рішення залишено без змін, а скаргу - без задоволення (а.с.50-52).

Відповідно до п. 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2 статтів 198 ПК України 198.2 датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п. 198.6 статті 196 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно п. 201.1 статті 201 ПК України Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів:

а) у паперовому вигляді;

б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.

У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дата виписування податкової накладної;

в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку;

д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг;

е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг;

є) ціна постачання без урахування податку;

ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні;

з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку;

и) вид цивільно-правового договору;

і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України);

ї) номер та дата митної декларації, за якою було здійснено митне оформлення товару, ввезеного на митну територію України.

Згідно п. 201.8 статті 201 ПК України 201.8 право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Згідно п. 201.10 статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно п.п 54.3.2 п. 54.3 статті 54 ПК України Контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Згідно абз. 1 п. 123.1 статті 123 ПК України у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Із системного аналізу вказаних норм закону вбачається, що податковий орган, як орган владних повноважень, здійснюючи контроль за обчисленням та сплатою податку на додану вартість, повинен діяти у спосіб, передбачений законом, а саме, за наслідками перевірок або надати висновок про правомірність формування податкового кредиту, або визначити суму податкового зобов'язання із застосуванням штрафних санкцій.

Як встановлено у судовому засіданні та підтверджується матеріалами справи, між ТОВ «Діомат ЛТД» (Постачальник) ТОВ «Агрегатремсервіс» (Покупець) укладено договір купівлі-продажу №4. Згідно з умовами договору Постачальник зобов'язується поставити Покупцю продукцію, а Покупець зобов'язується належним чином прийняти цей товар та своєчасно провести його оплату на умовах, передбачених Договором (а.с.85-87).

В матеріалах справи відсутні будь-які дані про те, що на момент надання податкових накладних контрагент позивача не був зареєстрований платником податку на додану вартість, а тому не мали права виписувати податкові накладні.

Колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції, що висновки податкової інспекції щодо ненастання реальності здійснення операцій не відповідають дійсності, оскільки належне виконання сторонами договору підтверджується накладними, платіжними дорученнями, виписками за особовим рахунком, які були надані представником позивача в судовому засіданні.

Таким чином, у позивача були законні підстави для віднесення сум до податкового кредиту по господарським відносинам із зазначеним контрагентом.

Також колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо безпідставності посилань відповідача на те, що угода, укладена між позивачем та контрагентом є нікчемною та не має на меті реальних наслідків, з огляду на наступне.

Згідно ч. 1 ст.215 ЦК України підставою для недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст.203 цього Кодексу.

Стаття 203 ЦК України зазначає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Статтею 207 ГК України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства може бути, на вимогу відповідного органу державної влади, визнано судом недійсним.

Згідно з частиною 1 статті 208 цього Кодексу, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Таким чином, положення ст.ст. 207 - 208 Господарського кодексу України підлягають застосуванню з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч. 1 ст. 203 і ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст.228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Таким чином, для висновку про нікчемність правочину, вчиненого з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства має бути доведеним умисел суб'єктів господарювання на вчинення такого правочину (господарського зобов'язання); намір сторін угоди на ухилення від оподаткування прибутків, відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької діяльності в силу відсутності управлінського, технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, безтоварність операції, тощо.

Надаючи таку оцінку господарським правовідносинам, податковий орган тим самим виходить за межі своєї компетенції щодо недійсності (нікчемності) таких правочинів. Податковий орган із стадії визначення такого правочину недійсним переходить у надання правової оцінки щодо його нікчемності, що за своєю правовою природою мають різне правове навантаження.

Наводячи позицію про нікчемність правочину (відсутність господарських операцій, економічна необґрунтованість) податковий орган доводить свою позицію з урахуванням того, що такі договірні відносини направлені на порушення публічного порядку, спрямованого на незаконне заволодіння майном держави, безпосередньо шляхом ухилення від сплати до державного бюджету обов'язкових платежів, що складають систему наповнення такого бюджету.

Але за змістом статті 228 Цивільного кодексу України нікчемний правочин - це той правочин, який безпосередньо суперечить вимогам закону, тобто повинно мати місце абсолютне порушення відповідного закону, яке може не визнаватися в судовому порядку нікчемним.

Виходячи з правового змісту частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України правочини, що мають ознаки оспорюваності, визнаються недійсними в судовому порядку та за рішенням суду, крім того, у даному випадку настають відповідні юридичні наслідки.

В даному випадку податковий орган, без обов'язкового виконання вимог законодавства, без визнання такого правочину недійсним (1 стадія) в судовому порядку, робить висновки про його недійсність та переходить до іншої стадії, визнаючи такий правочин нікчемним, що також суперечить вимогам законодавства.

Наслідком вищезазначеного є висновки про порушення у сфері податкового законодавства, що, в свою чергу, приводить до прийняття податкового-повідомлення рішення.

Суд першої інстанції правомірно не прийняв до уваги доводи податкового органу про не підтвердження між позивачем та його контрагентом господарських операцій, що є по своїй суті нікчемністю укладених правочинів, що, в свою чергу, не створюють юридичних наслідків. Зазначені доводи є нічим іншим як припущеннями відповідача, які нічим не підтверджені. Жодним нормативно-правовим актом не визначено право податкового органу самостійно надавати оцінку укладеним (вчиненим) договорам з визначенням їх нікчемними, недійсними з застосуванням відповідних наслідків внаслідок вчинення таких правочинів. Висновки податкового органу в даному випадку є передчасними.

Жодних порушень правил бухгалтерського та фінансового обліку зі сторони позивача відповідач в судовому засіданні не довів. Відсутність доведення факту правопорушення та неналежна оцінка міжгосподарських відносин призвела до невідповідності висновків контролюючого органу фактичним обставинам справи.

В судовому засіданні встановлено, що постановою Луганського окружного адміністративного суду від 04 січня 2012 року у справі №2а-11080/11/1270 адміністративний позов ТОВ «Діомат ЛТД» до Алчевської об'єднаної державної податкової інспекції Луганської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково, визнані протиправними дії Алчевської об'єднаної державної податкової інспекції Луганської області щодо проведення перевірки, зобов'язано вилучити з АС «Результати співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА» інформацію про результати перевірки ТОВ «Діомат ЛТД», оформленої актом від 11 листопада 2011 року №1806/236-37288409, у задоволенні іншої частини вимог відмовлено.

Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 23 березня 2012 року постанову Луганського окружного адміністративного суду від 04 січня 2012 року залишено без змін (а.с.211-214).

З огляду на викладене вище, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду 1-ї інстанції. Таким чином, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ч. 1-3 ст. 160, ст.ст. 167, 195-196, п.1 ч.1 ст. 199, ст. 200, п.1 ч.1 ст. 205, ст. 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Алчевської об'єднаної податкової інспекції Луганської області Державної податкової служби на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2012 р. у справі № 2а/1270/7071/2012 - залишити без задоволення.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2012 р. у справі № 2а/1270/7071/2012- залишити без змін.

Повний текст ухвали виготовлений та підписаний колегією суддів 26 листопада 2012 року.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі.

Головуючий: А.В. Гайдар

Судді: О.П.Лях

М.М.Яковенко