Рішення № 27603302, 22.11.2012, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

Справа №412/3832/2012

2/412/2986/2012

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2012 року Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

У складі:

головуючого судді - Браги А.В.,

при секретарі -Лампікі О.В.,

за участю представника відповідача -Багрової Є.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Дніпропетровську цивільну справу № 412/3832/2012 за позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», товариства з обмеженою відповідальністю «Українське фінансове агентство «Верус»про визнання договору поруки недійсним, -

ВСТАНОВИВ:

02 лютого 2010 року ПАТ КБ «Приватбанк»звернувся до Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська з позовом до ТОВ «УФА «Верус», ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором ( том 1 а.с.2-5).

15 вересня 2010 року ОСОБА_2 звернувся до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська з позовом до ПАТ КБ «Приватбанк», ТОВ «УФА «Верус»про визнання договору поруки недійсним (том 1 а.с.175-178).

30 вересня 2010 року ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська вищевказані цивільні справи було об'єднано в одне провадження та цивільній справі присвоєно номер № 2-9270/10 (том 1 а.с.170).

28 квітня 2011 року ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська позовну заяву ОСОБА_2 до ПАТ КБ «Приватбанк», ТОВ «УФА «Верус»про визнання договору поруки недійсним було залишено без розгляду (том 2 а.с.22, 23).

21 червня 2011 року рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська позов ПАТ КБ «Приватбанк»до ТОВ «УФА «Верус», ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором було задоволено у повному обсязі (том 2 а.с.42, 43-45).

02 лютого 2012 року ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28 квітня 2011 року про залишення позову ОСОБА_2 до ПАТ КБ «Приватбанк», ТОВ «УФА «Верус»про визнання договору поруки недійсним без розгляду було скасовано та справі направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду (том 2 а.с.93, 94-94).

16 лютого 2012 року ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області апеляційне провадження по апеляційній скарзі ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 21 червня 2011 року за позовом ПАТ КБ «Приватбанк»до ТОВ «УФА «Верус», ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором було зупинено до ухвалення рішення по справі за позовом ОСОБА_2 до ПАТ КБ «Приватбанк», ТОВ «УФА «Верус»про визнання договору поруки недійсним (том 2 а.с.101, 102-103).

В обґрунтування позовних вимог позивач ОСОБА_2 зазначив, що між позивачем та відповідачем ПАТ КБ «ПриватБанк»було укладені кредитні договори № МКН60-08/М від 07 серпня 2008 року, № 243305-CRED від 08 серпня 2008 року та № 102827-CRED від 04 грудня 2007 року. З метою забезпечення виконання зобов`язання по вказаним кредитним договорами, між відповідачами було укладено договір поруки № 467 від 12 січня 2009. Посилаючись на норми ст.ст. 203, 215, 512-519, 548, 554, 555, 557 ЦК України, позивач вважає, що даний договір поруки відповідачі не мали права укладати без повідомлення та отримання згоди позивача як боржника, зазначив про необхідність укладення такого договору у трьохсторонній формі. Також позивач вказує на невідповідність змісту спірного договору поруки вимогам чинного законодавства щодо істотних умов такого договору. Оскільки спірним договором забезпечено виконання зобов'язання лише на суму 200,00 гривень, спірний договір, на думку позивача, укладено без наміру виникнення реальних прав та обов'язків у сторін договору та є фіктивним.

22 листопада 2012 року позивач у судове засідання по справі не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Представник відповідача ПАТ КБ «ПриватБанк»у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечувала, надала письмові заперечення проти позову, зазначивши, що оспорюваний позивачем договір поруки укладено відповідачами із дотриманням вимог цивільного законодавства щодо змісту та форми такого договору, а тому немає підстав для визнання його недійсним.

Представник відповідача ТОВ «УФА «Верус»у судове засідання по справі не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Вислухавши пояснення представника ПАТ КБ «ПриватБанк», дослідивши матеріали цивільної справи, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

04 грудня 2007 року між позивачем та ПАТ КБ «ПриватБанк»було укладено кредитний договір № 102827-CRED, за умовами якого банк зобов'язався надати кредит у сумі 8 000,00 доларів США на термін до 26 листопада 2010 року, а позивач зобов'язався повернути отриманий кредит і сплатити відсотки у встановленому договором розмірі та строки, що підтверджується копією зазначеного договору (том 1 а.с.31-41).

07 серпня 2008 року між позивачем та ПАТ КБ «ПриватБанк»було укладено кредитний договір № МКН60-08/М, за умовами якого банк зобов'язався надати кредит у сумі 44 400,00 доларів США на термін до 05 серпня 2013 року, а позивач зобов'язався повернути отриманий кредит і сплатити відсотки у встановленому договором розмірі та строки, що підтверджується копією зазначеного договору (том 1 а.с.23-30).

08 серпня 2008 року між позивачем та ПАТ КБ «ПриватБанк»було укладено кредитний договір № 243305-CRED, за умовами якого банк зобов'язався надати кредит у сумі 10 000,00 доларів США на термін до 06 серпня 2010 року, а позивач зобов'язався повернути отриманий кредит і сплатити відсотки у встановленому договором розмірі та строки, що підтверджується копією зазначеного договору (том 1 а.с.14-22). Судом встановлено, що 07 серпня 2008 року між відповідачем та ОСОБА_3 було укладено договір поруки № МКН60-08/М/П, за умовами якого поручитель зобов'язався солідарно відповідати перед кредитором за виконання боржником своїх обов'язків за кредитним договором № МКН60-08/М від 07 серпня 2008 року в тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, відсотків, нарахованих за користування кредитом, пені та інших штрафних санкцій, що підтверджується копією зазначеного договору (том 1 а.с.42).

12 січня 2009 року між відповідачами по справі було укладено договір поруки № 467, за умовами якого ТОВ «Українське фінансове агентство «Верус»зобов'язалось відповідати перед банком за виконання ОСОБА_2 своїх обов'язків за укладеними договорами, що підтверджується копією зазначеного договору та додатком № 1 до нього (том 1 а.с.12-13).

За умовами такого договору та додатку № 1 до нього, ТОВ «УФА «Верус»зобов'язалось відповідати в межах суми в 200,00 гривень за невиконання позивачем своїх договірних зобов'язань за кредитними договорами.

Правовідносини, які виникли між сторонами, окрім положень зазначених вище договорів, врегульовані нормами Цивільного кодексу України.

Так, відповідно до норм ст.ст. 3, 6, 11, 627 ЦК України, підставами для виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договір. При цьому сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Різновидом договору є кредитний договір, договір поруки, які обов'язково укладаються в письмові формі (ст.ст. 553, 1054, 1055 ЦК України).

Нормою ст. 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з ст.ст. 546, 547 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватись порукою. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Відповідно до ст. 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватись виконання зобов'язання частково або в повному обсязі. Поручителем може бути одна або кілька осіб.

Статтею 554 ЦК України зазначено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою визнання недійсності правочину, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною 1-3, 5 ст. 203 ЦК України, а саме: зміст правочину не може суперечити вимогам ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати внутрішній волі, а також правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені.

Нормою ст. 234 ЦК України встановлено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, обумовлених цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

При цьому, згідно ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Аналізуючи наведені норми чинного законодавства в контексті встановлених в судовому засіданні фактичних обставин, суд не може погодитись із наведеними позивачем доводами, як підставами для задоволення позову.

Так, доводи позивача про необхідність укладання спірного договору поруки у трьохсторонній формі, а також отримання його згоди, як боржника за кредитним угодами, не ґрунтуються на законі, оскільки згідно положень Параграфу 3 Глави 49 ЦК України, договір поруки укладається між кредитором і поручителем. При цьому закон не вимагає будь-якого погодження з боржником або навіть його повідомлення про укладення такого договору.

Пунктом 20 постанови № 5 Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин»від 30 березня 2012 року зазначено, що з урахуванням статей 553-554 ЦК України, договір поруки укладається між кредитором за зобов'язаннями, які забезпечуються порукою, і поручителем. Оскільки позичальник є не стороною договору поруки, а стороною у зобов'язанні, забезпеченою порукою, чинне законодавство України не передбачає обов'язку кредитора чи поручителя отримувати згоду позичальника на укладення договору поруки.

Доводи позивача щодо відсутності у сторін спірного договору поруки № 467 від 12 січня 2009 року наміру створити юридичні наслідки не можуть бути прийняті до уваги, оскільки розмір зобов'язання поручителя згідно ст.ст. 3, 6, 12, 627, 553, 554 ЦК України визначається сторонами договору поруки на власний розсуд, і сторони такого договору, якими є кредитор та поручитель, не зобов'язані при цьому приймати до уваги думку інших суб'єктів цивільно-правових відносин.

Окрім того, суд не приймає до уваги як підставу для задоволення позову посилання позивача на недотримання сторонами спірного договору поруки встановлених законом істотних умов договору при укладенні зазначеного спірного договору.

З цього приводу слід зазначити, що з аналізу норм Параграфу 1, 3 Глави 49 ЦК України, договір поруки повинен містити положення, які дають змогу індивідуалізувати забезпечуване порукою зобов'язання та боржника, а також такий договір повинен укладатись у письмовій формі.

Наведені ж позивачем реквізити, умови договору поруки, які, на думку позивача, повинен обов'язково містити спірний договір поруки, безпосередньо не передбачені законодавством, як істотні умови договору поруки, за своїм характером є надмірними для індивідуалізації забезпеченого порукою зобов'язання боржника, а отже не можуть визнаватись обов'язковими.

До того ж спірний договір поруки містить посилання на додаток № 1 до нього, в якому і викладені дані, достатні для індивідуалізації забезпечуваного порукою зобов'язання та виконання ТОВ «УФА «Верус»свого обов'язку як поручителя в межах 200,00 гривень.

Також при прийнятті рішення, слід звернути увагу на те, що боржник за основними кредитними угодами не є стороною договору поруки, не набуває в його рамках будь-яких прав і обов'язків.

Можливість виникнення будь-яких правовідносин між поручителем та боржником обумовлена виключно діями останнього в частині добросовісного та належного виконання забезпеченого порукою зобов'язання.

При цьому боржник, навіть при виникненні правовідносин із поручителем в порядку ст. 556 ЦК України, фактично не набуває нового для себе обов'язку, не збільшує його обсяг, оскільки фактично змінюється лише кредитор (ст. 512 ЦК України), а обов'язок щодо виконання боржником взятого на себе зобов'язання в цілому не збільшується.

Окрім того, суд вважає за необхідне зазначити, що за змістом ст. 215 ч.3 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути пред'явлена однією із сторін або іншою заінтересованою особою, тобто особами, права яких вже порушені на момент звернення до суду і на права та обов'язки яких безпосередньо впливає оспорюваний правочин.

В той же час, оспорюваний договір не порушує цивільні права або інтереси позивача, який також не є стороною даного договору.

При цьому доказів порушення майнових прав позивача суду не надано.

Посилання позивача на постанову апеляційного господарського суду Дніпропетровської області по справі № 2/252-09 від 15 лютого 2010 року, згідно якої Договір поруки № 467 було визнано недійсним, тому факт недійсності спірного договору є таким, що не підлягає доказуванню, не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки відповідно до ст.360-7 ЦПК України, обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень є рішення Верховного суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судами касаційних інстанцій одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Аналізуючи дану норму, суд приходить до висновку, що згідно ст. 360-7 ЦПК України, постанова, на яку посилається позивач, не є обов'язковою для судів, у провадженні яких знаходяться справи з подібними правовідносинами.

Окрім того, слід зазначити, що 29 жовтня 2012 року Жовтневим районним судом м.Дніпропетровська було здійснено запит до апеляційного господарського суду Дніпропетровської області щодо надання інформації стосовно вказаної позивачем постанови та її чинності. Втім, на час прийняття рішення, відповідь надана не була.

Враховуючі зазначене, з огляду на дотримання судом процесуальних строків розгляду справи, суд дійшов висновку, що дані посилання позивача є недоведеними.

Підсумовуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що підстави для застосування положень ст.ст. 215, 234 ЦК України, 207 ГК України відсутні, а отже в задоволенні позову необхідно відмовити.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд на підставі ст. 88 ЦПК України, враховуючи результат вирішення справи, вважає за необхідне судові витрати по сплаті судового збору (державного мита) у розмірі 8,50 гривень та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 37,00 гривень покласти на позивача.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 192, 203, 215, 234, 511, 547 - 548, 553, 556, 627, 638 ЦК України, ст. ст. 10, 11, 60 - 61, 88, 128, 212 -215 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», товариства з обмеженою відповідальністю «Українське фінансове агентство «Верус»про визнання договору поруки недійсним, - відмовити.

Судові витрати понесені позивачем при зверненні до суду, що складаються з державного мита у сумі 8, 50 гривень та 37, 00 гривень витрат на інформаційно -технічне забезпечення розгляду судової справи, не відшкодовуються.

Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду Дніпропетровської області протягом 10 днів з дня проголошення рішення шляхом подання апеляційної скарги через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська.

Суддя А.В. Брага