Ухвала суду № 27600658, 15.11.2012, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №1490/4898/12 15.11.2012 15.11.2012 15.11.2012

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №22ц-1490/3219/12 Суддя першої інстанції Кузьменко В.В.

Категорія 37 Суддя-доповідач апеляційного суду Козаченко В.І.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 листопада 2012 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого Козаченка В.І.,

суддів: Мурлигіної О.Я., Царюк Л.М.,

при секретарі судового засідання Суслик Є.В.,

з участю: позивачів ОСОБА_2, ОСОБА_3, їх представника ОСОБА_4,

розглянувши в відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 1 жовтня 2012 р. за позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до Миколаївської міської ради і ОСОБА_5 про визнання права власності на спадкове майно,

В С Т А Н О В И Л А :

19 жовтня 2011 р. ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулись до суду з позовом до Миколаївської міської ради і ОСОБА_5 про визнання права власності, в порядку спадкування за законом, на ? частину квартири АДРЕСА_1.

Позивачі зазначали, що ІНФОРМАЦІЯ_1. померла їх мати, ОСОБА_6. Після її смерті відкрилася спадщина, до складу якої, на їх думку, входить також і право власності на ? частку вказаної квартири. Проте державним нотаріусом Третьої державної Миколаївської нотаріальної контори їм відмовлено у видачі свідоцтва про право на вказану спадщину через відсутність у спадкодавця правовстановлюючих документів на вказане майно.

Посилаючись на викладене, позивачі просили задовольнити їх позов.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 1 жовтня 2012 р. у позові відмовлено.

В апеляційній скарзі позивачі, посилаючись на неправильне застосування місцевим судом норм матеріального права, порушення вимог процесуального права та неповне з'ясування обставин справи, просили рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення їх позову.

Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши надані докази та перевіривши законність і обґрунтованість рішення місцевого суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Суд першої інстанції, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, повно та всебічно з'ясував обставини справи, належно оцінив надані докази й дійшов вірного висновку про неможливість задоволення позову.

Так, з матеріалів справи вбачається, що за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу від 7 лютого 2002 р. власником спірної квартири був ОСОБА_7, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 22 липня 2010 р. було встановлено, що з початку 2000 року мати позивачів, ОСОБА_6, проживала однією сім'єю без реєстрації шлюбу з покійним ОСОБА_7 до його смерті. Такий юридичний факт був установлений для визнання за нею права на проживання в указаній квартирі.

Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України, обставини, встановлені вказаним судовим рішенням, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді даної справи, у якій беруть участь спадкоємці тієї самої особи.

Позивачі стверджували, що їхня мати, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1., мала право на ? частку вказаної квартири, як придбаної ОСОБА_7 та нею під час спільного проживання та за спільні кошти.

Отже предметом доказування у даній справі є питання виникнення права спільної власності у осіб, які проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу, та встановлення підстав для визнання за позивачами права на частину спірної квартири, як на спадщину, яка відкрилась після смерті їх матері.

Відповідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов'язків, які визначені ст. 1219 цього ж Кодексу.

Частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах. Суб'єкт права спільної сумісної власності має право заповідати свою частку у праві спільної сумісної власності до її визначення та виділу в натурі (ст. 1226 ЦК України).

За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (ч. 1 ст. 58 Конституції України) норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набуття ним чинності, тобто не раніше 1 січня 2003 р.

Відповідно до чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства спільною сумісною власністю є: майно, нажите подружжям за час шлюбу (ст. 16 Закону України ,,Про власність" чинного з 15 квітня 1991 р. (далі - Закон), ст. 22 КпШС); майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї чи майно, що є у власності осіб, які ведуть селянське (фермерське господарство, якщо письмовою угодою відповідно між членами сім'ї чи членами селянського (фермерського) господарства не передбачено інше або майно, придба не внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (п. 1 ст. 17, ст. 18, п. 2 ст. 17 указаного Закону).

В інших випадках спільна власність громадян є частковою. Якщо розмір часток у такій власності не було визначено і учасники спільної власності під час надбання майна не виходили з рівності їх часток, розмір частки кожного з них визначається ступенем його участі працею й коштами у створенні спільної власності (п. 5 поста нови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 р. ,,Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності").

Таким чином, для визнання за особою, яка проживала з іншою особою без укла дення шлюбу, права власності на частку у спірному майні, набутому до 1 січня 2003 р., ця особа мала звернутись до суду з такою вимогою і надати суду належні та допустимі докази про власну участь у набут ті цього майна, оскільки сам по собі факт спільного проживання без реєстрації шлюбу, без визначення ступеня її участі працею і коштами у створенні спільної часткової власності не може бути підставою для визнання права власності на поло вину спірного майна, набутого у 2002 році.

Отже, права і обов'язки ОСОБА_7 і ОСОБА_6 щодо спірної квартири виникли у момент її придбання, тобто у 2002 році, а тому правовий режим цього майна і правовід носини між указаними особами не можуть регулюватися нормами СК України, який набрав чинності з 1 січня 2003 р., як помилково вважали позивачі.

Згідно з вимогами частин 1, 4 ст. 60 ЦПК кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Зі справи вбачається, що 15 лютого 2002 р., на підставі договору купівлі-продажу від 7 лютого 2002 р., Миколаївське МБТІ зареєструвало єдиним власником спірної квартири покійного ОСОБА_7

При житті, незважаючи на трирічний строк позовної давності (ст. ст. 71 -85 ЦК УРСР 1963 р., чинного до 1 січня 2004 р.), покійна ОСОБА_6 не зверталась до суду з вимогою про визнання за нею права власності на ? частку спірної нерухомості. Не подавала вона заяву і в нотаріальну контору про прийняття нею спадщини після смерті ОСОБА_7 на підставі статей 1258, 1264, 1279 ЦК України.

Доказів, які б достовірно підтвердили, що мати позивачів не тільки спільно проживала з покійним ОСОБА_7, а й приймала участь (ступінь участі, внесення власних грошових коштів) у придбанні спірної квартири, позивачі суду не надали.

Чинним рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 30 серпня 2011 р., яке в силу ч. 3 ст. 61 ЦПК України має преюдиціальне значення при вирішенні даної справи, ОСОБА_2 відмовлено у задоволенні його позовних вимог до Миколаївської міської ради про визнання за покійною ОСОБА_6 права власності на ? частку спірної квартири.

Таким чином покійна ОСОБА_6 не набула права власності на спірне майно у встановленому порядку, а тому воно не ввійшло до складу залишеної нею спадщини.

Посилання позивачів на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 22 липня 2010 р., яким установлено проживання їхньої матері однією сім'єю без реєстрації шлюбу з покійним ОСОБА_7, з початку 2000 року і до його смерті, юридичного значення для даної справи не має, оскільки у п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 р. ,,Про судову практику у справах про спадкування" роз'яснено, що проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них права на спадкування за законом у першу чергу на підставі статті 1261 ЦК України.

Натомість, 17 лютого 2010 р. до Третьої Миколаївської державної нотаріальної контори подав заяву про прийняття спадщини, яка залишилась після смерті ОСОБА_7, його син, - ОСОБА_10.

Другому сину покійного, - ОСОБА_9, постановою державного нотаріуса Третьої Миколаївської державної нотаріальної контори від 29 вересня 2011 р. у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом було відмовлено, оскільки він не подав у встановлений законом шестимісячний строк заяву про прийняття спадщини, a на момент смерті із спадкодавцем не проживав.

Однак, оформити своє право на спірну спадщину ОСОБА_10 не встиг, оскільки ІНФОРМАЦІЯ_3 помер, що підтверджено актовим записом про його смерть за №484 від 19 листопада 2010 р. у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану Кремінського районного управління юстиції Луганської області.

Після смерті ОСОБА_10 ІНФОРМАЦІЯ_4. до приватного нотаріуса Кремінського районного нотаріального округу Луганської області звернулась його дружина, - ОСОБА_5, із заявою про прийняття вказаної спадщини. А донька цього спадкодавця, - ОСОБА_11, 4 квітня 2011 р. подала тому ж приватному нотаріусу заяву про відмову від прийняття спадщини після смерті батька.

Правильно з'ясувавши зазначені обставини справи та надавши їм вірну правову оцінку, суд першої інстанції ухвалив обґрунтоване рішення про відмову в позові через відсутність підстав для визнання за позивачами права власності на ? частину спірної квартири.

Посилання апелянтів на мотивувальну частину рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 22 липня 2010 р., в якій викладено зміст заяви ОСОБА_6 про встановлення факту її спільного проживання з ОСОБА_7, не є тією преюдицією, яка б слугувала задоволенню позову, оскільки предметом доказування у тій справі було встановлення зазначеного юридичного факту для визнання за покійною права проживання у спірній квартирі.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують указані висновки місцевого суду, а тому не можуть бути підставою для скасування правильного по суті судового рішення.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313 - 315 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відхилити, а рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 1 жовтня 2012 р. - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: