Постанова № 27599234, 19.11.2012, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.11.12 Справа № 5027/452/2012

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого-судді Кузя В.Л.

суддів Хабіб М.І.

Скрипчук О.С.

за участю представників сторін:

від позивача - Баран Я.В. -представник;

від відповідача -не з'явився;

Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу б/н б/д Товариства з обмеженою відповідальністю "Боянівка", м.Чернівці

на рішення Господарського суду Чернівецької області від 04.09.12

у справі № 5027/452/2012

за позовом Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України", м. Київ

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Боянівка", м.Чернівці

про зобов'язання вчинити дії

Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 04.09.12 (суддя Желік Б.Є.) позов задоволено у повному обсязі, зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Боянівка" вчинити дії, зазначені у п.1 резолютивної частини рішення Господарського суду Чернівецької області від 04.09.12 у справі № 5027/452/2012.

ТОВ "Боянівка" не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Чернівецької області та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ПАТ "Державний ощадний банк України" відмовити повністю.

Скаржник зазначає про те, що рішення суду першої інстанції є таким, що винесене у зв'язку з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні, обставинам справи, а також з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Скаржник зазначає, що рішення прийняте з порушенням норм ст.587 ЦК України, ст. 34 Закону України «Про іпотеку», ст.37 Закону України «Про виконавче провадження»та ст.13 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Крім того, скаржник зазначає про те, що в оскаржуваному рішенні не визначені умови та спосіб передачі майна в управління, умови його використання, розподілення доходів та інші умови, які в подальшому можуть вплинути на діяльність підприємства.

Скаржник зазначає, що позов про передачу майна в управління не підлягає задоволенню, оскільки дане майно використовується саме для матеріального виробництва та торгівлі. Управління цим майном передбачає матеріальне виробництво та торгівлю плодами цього виробництва, і , як наслідок, отримання продукції, плодів та доходів що, як вважає скаржник, є прямим порушенням вимог Закону України «Про банки і банківську діяльність». Крім того, відповідач зазначає про те, що на вищевказане майно в рамках розслідування кримінальної справи накладено арешт, що в свою чергу, передбачає заборону на розпорядження таким майном, в тому числі і на передачу його в управління.

Представник позивача подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення Господарського суду Чернівецької області залишити без змін, а апеляційну скаргу ТОВ «Боянівка»без задоволення.

У поданому відзиві позивач не погоджується з аргументами, які наведені в апеляцій скарзі та вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим, прийнятим з дотриманням норм матеріального права при повному з'ясуванні обставин, що мають значенні для справи, при відповідності висновків суду обставинам справи.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу зазначає, що вимоги щодо передачі в управління предмета іпотеки виникли не у зв'язку з незабезпеченням ТОВ «Боянівка»належного господарського використання переданого в іпотеку нерухомого майна, як стверджує відповідач, а у зв'язку з несвоєчасним виконанням зобов'язань останнім за кредитним договором та, відповідно, з метою отримання продукції, плодів та доходів позивачем від управління іпотечним майном на період до його реалізації.

Таким чином, як зазначає позивач, посилання відповідача на порушення господарським судом Чернівецької області приписів ст.ст.9,10 Закону України «Про іпотеку»та ч.1 ст.586 ЦК України є безпідставним та необґрунтованим.

Також позивач вказує на те, що твердження відповідача про те, що передача в управління майна можлива лише до моменту порушення провадження у справі про банкрутство іпотекодавця є безпідставним та необґрунтованим.

Доводи скаржника про неможливість задоволення позову, у зв'язку з накладенням арешту в рамках кримінальної справи, на думку позивача, є безпідставними, оскільки ст.388 КК України передбачає протиправність ( незаконність) при здісненні управління майном, а дії банку по управлінню іпотечним майном передбачені Закону України "Про іпотеку", відтак, є законними.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 22.10.12 розгляд справи колегією суддів Кузь В.Л. (головуючий) Малех І.Б., Хабіб М.І. відкладено на 19.11.12.

Розпорядженням голови суду від 19.11.12 до складу колегії були внесені зміни: замість судді Малех І.Б. було введено суддю Скрипчук О.С., з підстав викладених у розпорядженні.

Враховуючи заміну судді Малех І.Б. в процесі розгляду даної справи в порядку апеляційного провадження та з огляду на встановлений п. 3 ч. 4 ст. 47 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" принцип незмінності судді, розгляд апеляційної скарги у справі № 5027/452/2012 розпочинається спочатку.

Скаржник участі свого уповноваженого представника у судових засіданнях, призначених на 22.10.12 та 19.11.12 не забезпечив, причини неявки суду не повідомив, хоча своєчасно та належним чином відповідно до ст. 98 ГПК України був повідомлений про час та місце розгляду апеляційної скарги.

На момент розгляду справи у судовому засіданні 19.11.12 будь -яких письмових заяв та клопотань від відповідача щодо відкладення розгляду справи до суду не надходило.

Представник позивач підтримав свої доводи та міркування, викладені у відзиві на апеляційну скаргу.

Відповідно до ч.2 ст. 85 та ч.1 ст.99 ГПК України у судовому засіданні 19.11.12 було оголошено вступну та резолютивну частини постанови Львівського апеляційного господарського суду.

Колегія суддів обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін з наступних підстав:

Як встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, між позивачем і відповідачем 30.10.07 було укладено договір за № 34 про надання відновлювальної кредитної лінії, з урахуванням укладених в подальшому додаткових до нього договорів грошового кредиту на суму 440 000 00 грн. з остаточним терміном його повернення 23.10.10. Крім того, 13.05.08 між сторонами були укладені кредитні договори № 45 і 46 з урахуванням укладених в подальшому до них додаткових договорів про надання грошового кредиту на суму 210 млн.грн. по кожному з них.

Виконання зобов'язань за кредитними договорами забезпечено договором іпотеки № 97 від 29.04.09, іпотечним договором № 76 від 13.05.09, договором іпотеки нерухомого майна № 123 від 25.12.09.

Як встановлено місцевим господарським судом, факт отримання грошових кредитів по зазначених вище кредитних договорах відповідач не заперечує.

У зв'язку з невиконанням відповідачем грошових зобов'язань по кредитному договору щодо повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом, приватним нотаріусом вчинено виконавчі написи на договорі іпотеки № 97 від 29.04.09, іпотечному договорі № 76 від 13.05.09, договорі іпотеки нерухомого майна № 123 від 25.12.09 про звернення стягнення заборгованості за кредитними договорами на предмет іпотек.

Відповідно до п.6.1 договору іпотеки іпотекодержатель набуває права звернення стягнення на предмет іпотеки у випадку, якщо у момент настання строку платежу зобов'язання (або відповідна його частина) не буде виконано, а також у будь-який час незалежно від настання строку платежу у випадку невиконання іпотекодавця будь-якого з своїх обов'язків, передбачених цим договором та/або кредитним договором, а рівно у випадках, якщо будь-яка з гарантій або завірень, наданих іпотекодавцем у відповідності з цим Договором, виявиться (стане) недійсною.

У разі порушення зобов'язання та/або умов цього Договору та прийняття іпотекодержателем рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, іпотекодержатель зобов'язаний надіслати іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення, в якій зазначається стислий зміст порушеного зобов'язання, вимога про його виконання протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту її отримання та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержатель залишається без задоволення, іпотекодержатель праві розпочати стягнення на Предмет іпотеки.

Згідно з пунктом 6.2 договору іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки будь-яким способом, не забороненим законом, в тому числі на підставі виконавчого напису нотаріуса або рішення суду.

Відповідно до п.6.3 договору іпотеки в разі прийняття рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, останній (предмет іпотеки) на підставі договору між іпотекодавцем і іпотекодержателем або рішення суду може бути переданий іпотекожержателю або іншій особі в управління на період до його реалізації у порядку, встановленому чинним законодавством (а.с.151 том 1).

Статтею 33 Закону України "Про іпотеку", кредитним договором №34 (п.5.2.) та договором іпотеки

( п.6.1) передбачено право іпотекодержателя ( банку) звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку невиконання або неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за основним зобов'язанням.

Умовами договору ( п 6.2) встановлено, що іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки будь-яким способом, не забороненим законом, в тому числі на підставі виконавчого напису нотаріуса або рішення суду.

Отже, рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом вчинення виконавчого напису прийняте у відповідності з договором та законом.

Про вчинення виконавчих написів позивач повідомив відповідача у вимозі від 16.11.2011 за №26-10/1012-9085, яку відповідач отримав 21.11.2011р.. Виконавчі написи не оскаржені відповідачем в судовому порядку і є чинними. Оскарження відповідачем виконавчих дій не є тотожним оскарженню виконавчих написів.

Згідно із ст.34 Закону України "Про іпотеку" після прийняття рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки і з метою отримання продукції, плодів та доходів, забезпечення належного господарського використання переданого в іпотеку нерухомого майна згідно з його цільовим призначенням предмет іпотеки на підставі договору між іпотекодавцем і іпотекодержателем або рішення суду може бути переданий іпотекодержателю або іншій особі в управління на період до його реалізації у порядку, встановленому цим Законом. Управління майном здійснюється відповідно до законодавства та умов, визначених договором чи рішенням суду.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач звертався до відповідача з вимогою передати майно в управління, однак відповідач майно не передав, договір про передачу майна в управління на період до його реалізації сторонами не укладався.

За таких обставин колегія суддів вважає, що обраний позивачем спосіб захисту свого права, який передбачений ст.34 Закону України "Про іпотеку", відповідає ст.16 ЦК України, ст.20 ГК України.

Як вбачається з матеріалів справи, договір про задоволення вимог іпотекодержателя сторонами не укладався.

Отже, за відсутності договору про задоволення вимог іпотекодержателя, укладеного сторонами, та наявності чинного виконавчого напису нотаріуса про звернення стягнення на предмет іпотеки, не вимагається рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Правовою підставою для передачі іпотекодержателю в управління майна, переданого в іпотеку, є або договір між іпотекодавцем і іпотекодержателем або рішення суду ( ст..34 Закону N 898-IV).

З наведених норм випливає, що передача майна в управління на підставі договору між іпотекодавцем і іпотекодержателем або рішення суду можлива після прийняття рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, тобто, після прийняття судом рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки або вчинення виконавчого напису або укладення сторонами договору про задоволення вимог іпотекодержателя.

Наведені вище норми законодавства ( ст.33,34 Закон України "Про іпотеку) не виключають можливість передачі майна в управління іпотекодержателю за рішенням суду після прийняття іпотекодержателем рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом вчинення виконавчого напису.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд вважає такими, що не відповідають нормам чинного законодавства, доводи відповідача, що лише у разі задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки суд може в рамках такої справи у разі необхідності передати предмет іпотеки в управління на період до його реалізації.

Колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду погоджується з доводами місцевого господарського суду щодо оцінки доданого до відзиву протоколу слідчого ДПС у Чернівецькій області від 06.02.12 про накладення арешту на майно ( а.с. 25-27 том 2), оскільки твердження відповідача про неможливість задоволення позову у зв'язку з накладенням слідчим арешту на спірне майно в рамках розслідування кримінальної справи, не приймаються колегією суддів до уваги з огляду на наступне: зазначений в протоколі перелік назв та опису предметів, на які накладено арешт, не містить всіх даних, щодо предметів іпотеки, про які йдеться у позові; договори іпотеки на підставі яких заявлено позов у даній справі є чинними, крім того на момент складання слідчим відділу ДПС у Чернівецькій області протоколу від 06.02.12про накладення арешту на майно сторонами вже був укладений договір іпотеки нерухомого майна № 123 від 25.12.09.

В силу ст..2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"від11 лютого 2010 року № 1878-VI державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Статтею 1 Закону України "Про іпотеку" визначено, що іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Отже, в силу закону позивач має переважне право перед іншими кредиторами відповідача на задоволення своїх вимог в порядку, встановленому цим Законом.

Крім того, при вирішенні господарських спорів лише вирок суду у кримінальній справі, що набрав законної сили, є обов'язковим для господарського суду з питань, чи мали місце певні дії та ким вони вчинені, а не постанова слідчого ( ч.3 ст.35 ГПК).Відтак, постанова слідчого про визнання ТзОВ "Боянівка"цивільним відповідачем у кримінальній справи, яка перебуває на стадії досудового слідства, не може бути належним доказом того, що інші особи, крім позивача, фактично є кредиторами відповідача, і їх вимоги підлягають задоволенню за рахунок майна відповідача.

Разом з цим, управління майном боржника, яке здійснюється за рішенням суду для забезпечення майнових вимог позивача не є порушенням приписів ст.388 Кримінального кодексу України, оскільки не спрямоване на зменшення кількості чи вартості такого майна; здійснено у відповідності до вимог закону, а саме ст. 34 Закону України «Про іпотеку», а також з врахуванням того, що норма ст. 388 Кримінального кодексу України не містить заборони щодо здійснення управління майном, переданим в іпотеку.

Слід також зазначити, що запис до реєстру обтяжень вноситься на підставі постанови органів досудового слідства про накладення арешту, а не на підставі постанова слідчого про визнання цивільним відповідачем чи протоколу про накладення арешту ( ч. 2 ст. 19 Закону № 1878-VI ). Постанови органів досудового слідства про накладення арешту суду не надано.

Львівський апеляційний господарський суд встановив, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права чи охоронюваного законом інтересу відповідає приписам ч. 2 ст. 16 ЦК України та ч. 2 ст. 20 ГПК України з урахуванням норми ст. 34 Закону України «Про іпотеку», тобто у даному випадку захист порушеного права чи інтересу здійснено у спосіб, що передбачений спеціальним законом.

Також судом апеляційної інстанції не визнаються обґрунтованими доводи скаржника про порушення судом норм Закону України «Про банки та банківську діяльність», оскільки право банку на управління заставленим майном не регламентується необхідністю отримання окремого дозволу (ліцензії), а його реалізація спрямована на отримання коштів для погашення наявного боргу за невиконання відповідачем зобов'язань по кредитних договорах до моменту фактичної реалізації заставленого майна.

Відповідно до норм Господарського процесуального кодексу України, суд першої інстанції розглядав спір в межах заявлених позовних вимог, а їх предметом були лише ті умови передачі майна в управління які заявляв позивач. А тому, протилежні доводи скаржника є такими, що не відповідають нормам процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає, що позовні вимоги про передачу майна в управління відповідають способам захисту порушених або оспорюваних цивільних прав та інтересів, визначених чинним законодавством, і ці вимоги підставно та обґрунтовано задоволені.

Витрати по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на скаржника. При цьому, Львівський апеляційний господарський суд зазначає, що ТОВ «Боянівка»при поданні апеляційної скарги не доплатило 6 960 грн. судового збору, про що зазначалося судом апеляційної інстанції в ухвалах від 27.09.12 та 22.10.12. Вимоги суду про надання доказів доплати судового збору скаржник не виконав. А тому, відповідно до ст. 49 ГПК України, Закону України «Про судовий збір»сума недоплаченого судового збору в розмірі 6 960 грн. підлягає стягненню до спеціального фонду Державного бюджету України за наступними реквізитами: Банк -ГУДКУ у Львівській області, МФО банку -825014, отримувач УДКСУ у Личаківському районі м. Львова, код отримувача (код ЄДРПОУ) -38007620, рахунок -31216206782006.

Враховуючи вищенаведене, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду дійшла висновку щодо необґрунтованості доводів апеляційної скарги та залишення оскаржуваного рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, -

Львівський апеляційний господарський суд ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Боянівка" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Чернівецької області від 04.09.12 у справі № 5027/452/2012 залишити без змін.

3. Стягнути з скаржника - ТОВ «Боянівка»(58020, м. Чернівці, Садгірський район, вул. Хотинська, 43, код ЄДРПО 14273138) до спеціального фонду Державного бюджету (Банк -ГУДКУ у Львівській області, МФО банку -825014, отримувач УДКСУ у Личаківському районі м. Львова, код отримувача (код ЄДРПОУ) -38007620, рахунок - 31216206782006) недоплачений судовий збір на суму 6 960 грн. за перегляд рішення в апеляційному порядку

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Повний текст постанови складено 22.11.12

Головуючий суддя Кузь В.Л.

Суддя Хабіб М.І.

Суддя Скрипчук О.С.