Рішення № 27598493, 06.11.2012, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 32/63/12

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Запорізької області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.11.12 Справа № 5009/2642/12

за позовом Заступника прокурора Запорізької області (69057, м. Запоріжжя, вул. Матросова, буд. 29 А) в інтересах держави, орган уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах:

1.Регіонального відділення Фонду державного майна України по Запорізькій області (69001, м. Запоріжжя, вул. Перемоги, буд. 50)

2. Міністерства енергетики та вугільної промисловості України (01601, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 30)

до відповідача 1 Дочірньої компанії «Газ України»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»(04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 1)

до відповідача 2 Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Запоріжгаз»(69035, м. Запоріжжя, вул. Заводська, буд. 7)

до відповідача 3 Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»(01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, буд. 6)

про визнання договору недійсним та повернення майна вартістю 230656943 грн.

Колегія суддів господарського суду Запорізької області у складі: головуючий суддя -Колодій Н.А., судді -Шевченко Т.М., Зінченко Н.Г.

Представники:

Від прокуратури: Тронь Г.М., посвідчення № 004050 від 13.09.2012 р.

Від позивача 1: не з'явився

Від позивача 2: не з'явився

Від відповідача 1: не з'явився

Від відповідача 2: Мироненко І.М., довіреність № 08/6-361 від 03.10.2012 р.

Бурдак О.В., довіреність № 08/0019 від 03.01.2012 р.

Від відповідача 3: Гусак Б.М., довіреність № 14-470 від 02.10.2012 р.

СУТЬ СПОРУ

До господарського суду Запорізької області звернувся заступник прокурора Запорізької області в інтересах держави, орган уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Запорізькій області та Міністерства енергетики та вугільної промисловості України до Дочірньої компанії «Газ України»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Запоріжгаз» та до Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»про визнання недійсним договору про користування державним майном, яке не підлягає приватизації № 04/01-883 від 28.12.2001 р., укладений між Дочірньою компанією «Газ України»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» та Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації «Запоріжгаз»та зобов'язати Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації «Запоріжгаз»повернути Дочірній компанії «Газ України»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»передане за договором № 04/01-833 від 28.12.2001 р. майно вартістю 230656943 грн.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 12.07.2012 р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 5009/2642/12, присвоєно номер провадження справи 32/63/12, з призначенням судового засідання на 01.08.2012 р. Ухвала направлялась на адресу сторін в установленому законом порядку.

Поштове повідомлення свідчить, що сторони належним чином повідомлені про дату, час і місце проведення судового засідання.

Ухвалою суду від 01.08.2012 р., у зв'язку з неявкою представників позивача 2, відповідача 1 та третьої особи в судове засідання розгляд справи було відкладено на 15.08.2012 р.

14.08.2012 р. до господарського суду Запорізької області від прокуратури Запорізької області надійшла заява (вих. № 05/1-1775-12 від 10.08.2012 р.) про залучення іншого відповідача та уточнення позовних вимог. В заяві прокурор просить суд, у зв'язку з тим, що між сторонами за договором № 04/01-833 від 28.12.2001 р. (відповідно до додаткових угод № 3, № 4) є Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»та Відкрите акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації «Запоріжгаз»залучити у якості відповідача -НАК «Нафтогаз України»та п. п. 2 та 3 резолютивної частини позову читати в наступній редакції: визнати недійсним договір про користування державним майном, яке не підлягає приватизації № 04/01-883 від 28.12.2001 р., укладений між Дочірньою компанією «Газ України»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» та Відкритим акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації «Запоріжгаз»та зобов'язати Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації «Запоріжгаз»повернути за актом приймання - передачі Національній акціонерній компанії «Нафтогаз України»передане за договором № 04/01-833 від 28.12.2001 р. майно вартістю 230656943 грн.

Заява (вих. № 05/1-1775-12 від 10.08.2012 р.) про залучення іншого відповідача та уточнення позовних вимог, прийнята судом відповідно до ст.ст. 22, 24 ГПК України.

Ухвалою суду від 15.08.2012 р. було залучено НАК «Нафтогаз України»до участі у справі № 5009/2642/12 в якості відповідача 3, розгляд справи розпочато спочатку та судове засідання призначено 29.08.2012 р.

Ухвалою суду від 29.08.2012 р. розгляд справи було відкладено на 12.09.2012 р.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 12.09.2012 р. на підставі розпорядження заступника голови господарського суду Запорізької області Проскурякова К.В. від 12.09.2012 р. справа № 5009/2642/12 прийнята до колегіального розгляду у складі трьох суддів господарського суду Запорізької області: головуючий суддя -Колодій Н.А, судді -Зінченко Н.Г., Шевченко Т.М., судове засіданні призначено на 17.10.2012 р.

Ухвалою суду від 17.10.2012 р. розгляд справи відкладено до 06.11.2012 р.

В судовому засіданні 06.11.2012 р. прокурор підтримав уточнені позовні вимоги, які ґрунтуються на нормах ст. ст. 48, 264, 265, Цивільного кодексу УРСУ, ст. 287 Господарського кодексу України, ст. 10, 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»та ст. 121 Конституції України.

Позивач 1 в судове засідання не з'явився, про причини не явки суд не повідомив. В попередніх засіданнях позивач 1 підтримав вимоги прокурора з підстав викладених в письмових поясненнях вих. № 10-01-05898 від 29.08.2012 р. (письмові пояснення долучені до матеріалів справи).

Позивач 2 в судове засідання 06.11.2012 р. також не з'явився. В письмових поясненнях (вих. № 17/1762 від 13.08.2012 р.) повідомив, що договір між ДК «Газ України»НАК «Нафтогаз України»та ПАТ по газопостачанню та газифікації «Запоріжгаз»у Міненерговугілля відсутній. Також, повідомив, що згідно з результатами інвентаризації державного майна, затвердженими наказом Мінпаливенерго від 15.06.2010 р. № 229 первісна вартість державного майна, яке обліковувалась на балансі ПАТ «Запоріжгаз»та не увійшло до його статутного капіталу складала 321 189 559,45 грн., залишкова вартість складала 221316169,31 грн. Згідно із зауваженнями до протоколу засідання інвентаризаційної комісії ПАТ «Запоріжгаз» уповноваженого представника Мінпаливенерго н. Ярової, станом на 31.12.2011 р. товариством відображено зменшення державного майна у кількості 3657 одиниць на суму первісної вартості 144286424,14 грн., залишковою вартістю -130849283,16 грн. У зв'язку з тим, що на сьогоднішній день у Міненерговугілля обмежене фінансування витрат на відрядження працівників, Міністерство не в змозі направити повноваженого представника для участі у розгляді даної справи. Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.. 22 ГПК України Міненерговугілля підтримує позовну заяву заступника прокурора Запорізької області в повному обсязі та просить розгляд справи здійснювати без участі представників Міненерговугілля (пояснення долучені до матеріалів справи).

Відповідачі 1, 2, 3 позов не визнали, вважають вимоги прокурора необґрунтованими і безпідставними, з підстав викладених в відзивах та додаткових запереченнях на позов (відзиви та додаткові заперечення долучені до матеріалів справи).

Крім того, відповідачі неодноразово наполягали про застосування позовної давності до позовних вимог, обґрунтування даної вимоги містяться в відзивах та запереченнях, а також в заяві відповідача 3 (вих. № 14/2-414 від 15.10.2012 р.).

Про дату, час та місце розгляду справи № 5009/2642/12 сторони по справі у справі повідомлялися належним чином ухвалами суду по справі які на адресу суду підприємствами поштового зв'язку не поверталися.

Згідно з п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

За таких обставин, суд вважає, що ним вжиті достатні заходи для повідомлення сторін у справі про дату, час та місце розгляду справи № 5009/2642/12.

Відповідно до п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

У відповідності до ст. 22 ГПК України, сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Згідно до ст. 33 ГПК України, обов'язок доказування і подання доказів покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Докази додаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

За клопотанням представників сторін судове засідання велось без застосування технічних засобів фіксації судового процесу.

Судовий процес завершено 06.11.2012 р. оголошенням вступної та резолютивної частин рішення суду.

Розглянувши матеріали справи та вислухавши пояснення прокурора, представників відповідача 2, 3, суд -

ВСТАНОВИВ:

04 лютого 1999 року між Фондом Державного майна України (Фонд) та НАК «Нафтогаз України»(компанія, відповідач 3) укладено угоду № 76 про використання державного майна, яке не підлягає приватизації (надалі - Угода).

Відповідно до п. 1.1. угоди, Фонд передає, а компанія приймає на себе зобов'язання щодо виконання функцій оперативного управління державним майном, яке не підлягає приватизації, знаходиться на балансі і не увійшло до статутного фонду підприємств, що входять до складу НАК «Нафтогаз України»(далі - майно).

Пунктом 2.3. Угоди передбачено, що компанія зобов'язана не передавати без дозволу Фонду майно, зазначене в п. 1.1. цієї угоди, в користування третім особам, крім підприємств, що входять до складу компанії.

Із змісту додаткової угоди № 1до угоди від 04.02.1999 р., укладеної між Фондом державного майна та НАК «Нафтогаз України»вбачається що Фонд державного майна України передав НАК «Нафтогаз України»державне майно (вказане в Акті прийому - передачі). Серед підприємств, що входять до складу НАК «Нафтогаз України»зазначено і ВАТ «Запоріжгаз».

28.12.2001 р. між ДК «Газ України»НАК «Нафтогаз України»(Компанією, відповідачем 1) та Відкритим акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації «Запоріжгаз», правонаступником якого є ПАТ по газопостачанню та газифікації «Запоріжгаз» (Користувачем, відповідачем 2) укладено договір № 04/01-833 про користування державним майном, яке не підлягає приватизації (надалі - договір).

Підставою для укладення договору № 04/01-833 про користування державним майном, яке не підлягає приватизації від 28.12.2001 р. є постанова Кабінету Міністрів України від 25.05.1998 р. № 747 «Про утворення Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», Угода про використання держаного майна, яке не підлягає приватизації № 76 від 04.02.1999 р., укладена між Фондом державного майна України та НАК «Нафтогаз України»та Угода про користування державним майном, яке не підлягає приватизації від 28.12.2001 р. № 14/1127, укладена між НАК «Нафтогаз України»та ДК «Газ України»НАК «Нафтогаз України».

Між сторонами за договором № 04/01-833 від 28.12.2001 р. (відповідно до додаткових угод № 3, № 4) є Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»(компанія, відповідач 3) та Відкрите акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації «Запоріжгаз»(користувач, відповідач 2).

Відповідно п. 1.1. договору передбачено що, компанія надає, а користувач 2 приймає у тимчасове користування на умовах, визначених цим договором, державне майно, яке не підлягає приватизації і використовується для забезпечення транспортування та розподілу природного газу (майно), а саме: розподільні газопроводи, споруди на них і транспортні засоби спеціального призначення, які передані НАК «Нафтогаз України»у користування згідно Переліком (додаток № 3 до постанови Кабінету Міністрів України від 25.05.1998 р. № 747 «Про утворення Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»).

Згідно до п. 2.1. договору, зазначене майно, залишкова вартість якого становить 41783000 грн. було передано користувачу, про що був складений та підписаний відповідний Акт прийому -передачі (додаток № 1 до договору).

Розділом 5 договору сторони передбачили порядок розрахунків. Відповідно до п. 5.1. договору отримані від користування майном доходи належать користувачу, за винятком відрахувань на розвиток майна в розмірах встановлених пунктом 5.2. договору, та амортизаційних відрахувань, що нараховуються на відновлення майна користувачем за встановленими нормативами.

Пунктом 5.2. договору передбачено, що відрахування на розвиток майна здійснюється у розмірі, що складає 50% чистого прибутку, отриманого від користування майна користувачем протягом року, і який залишається після сплати податків та обов'язкових зборів, але не менш 4% його залишкової вартості, акумулюється на окремому рахунку, який створюється користувачем.

Відрахування на розвиток майна, визначені п. 5.2. договору та амортизаційні відрахування спрямовуються користувачем виключно на капітальні вкладення на відновлення та розвиток (приріст) майна в розмірах, визначених річними планами капітального будівництва, реконструкції і модернізації та капітальних ремонтів майна, які затверджені компанією (пункт 5.3. договору).

У подальшому сторонами укладалися додаткові угоди до вказаного договору № 1 від 11.02.2002 р., № 2 від 27.12.2006 р., № 3 від 30.12.2008 р., № 4 від 30.12.2008 р., які не вплинули на сутність розрахунків за користування державним майном, проте відповідно до яких вартість переданого майна за основним договором станом на 31.12.2007 р. становить 230656943 грн., що визначено інвентаризацією, затвердженою наказом Міністерства палива та енергетики України від 06.06.2008 р. № 319.

Проведеною прокуратурою області перевіркою щодо додержання вимог чинного законодавства газопостачальними компаніями, підприємствами теплокомуненерго та житлового -комунального господарства встановлено, що зі змісту вищевказаних положень договору № 04/01-833 від 28.12.2001 р. та господарських зобов'язань, які виконувались його сторонами на протязі з 28.12.2001 р. по теперішній час, майно надане за ним використовується користувачем (відповідачем 2) безоплатно. Безоплатним користуванням з боку відповідача 2 державного майна внаслідок неотримання значних коштів суттєво порушуються державні інтереси і відповідно вказане господарське зобов'язання вчиняється з метою, яка завідомо суперечить державним інтересам.

У зв'язку з цим заступник прокурора Запорізької області звернувся до господарського суду Запорізької області з позовом про визнання недійсним договору про користування державним майном, яке не підлягає приватизації № 04/01-883 від 28.12.2001 р., укладеного між Дочірньою компанією «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» та Відкритим акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації «Запоріжгаз»та зобов'язати Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації «Запоріжгаз» повернути за актом приймання - передачі Національній акціонерній компанії «Нафтогаз України»передане за договором № 04/01-833 від 28.12.2001 р. майно вартістю 230656943 грн.

Оцінивши фактичні обставини справи, вивчивши нормативне регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, виходячи з наступного.

Як зазначено в абзаці 2 пункті 2 Постанови Пленуму ВСУ „Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" від 28.04.1978 р. № 3, вирішуючи спір про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсним і настання відповідних правових наслідків. З огляду на це, та враховуючи критерії обґрунтованості судового рішення, визначені в абз. 3 п. 1 Постанови Пленуму ВСУ „Про судове рішення" від 29.12.1976 р. № 11, предметом судової оцінки, спрямованої на з'ясування законності спірного договору, мають бути фактичні обставини спірних правовідносин учасників справи.

Суд зазначає, що оцінка відповідності спірного договору здійснюється у відповідності до законодавства України, що діяло на момент його укладання, що зумовлено приписами ст. 58 Конституції України, якою передбачено загальне правило заборони ретроспективної дії у часі законів та інших нормативних актів, яке, враховуючи положення ч. 1 ст. 91 Цивільного кодексу України та абз. 4 п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України від 09.02.1999 р. № 1- рп/99 норми, розповсюджують це правило і на юридичних осіб, а також - п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, абз. 3 п. 10 чинного Роз'яснення Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними»від 12.03.1999 р. № 02-5/111.

Беручи до уваги дату вчинення спірного договору, а саме - 28.12.2001р., підстави для кваліфікації його як недійсного містилися у ст.ст. 45-60 Глави 3 ЦК УРСР.

Прокурор вимагає визнання спірного договору недійсним відповідно до ст. 48 Цивільного кодексу УРСР як такого, що суперечить встановленій п. 5 Декрету КМУ „Про управління майном, що є у загальнодержавній власності" № 8-92 від 15.12.1992 р. забороні підприємствам, що є у загальнодержавній власності, передавати безоплатно закріплене за ними майно іншим підприємствам, організаціям, установам та громадянам.

Таким чином, предметом судового дослідження у данній справі є наступна сукупність обставин: можливість віднесення Відповідача 2 у спірних правовідносинах до підприємства загальнодержавної власності; можливість кваліфікації передачі майна за спірним договором як безоплатного.

Як вбачається із змісту п.п. 1.1., 1.3. Статуту першого відповідача, Дочірня компанія „Газ України" є дочірньою компанією НАК „Нафтогаз України".

В свою чергу, відповідно до п.2 Постанови КМУ „Про утворення Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України" від 25.05.1998 р. № 747 та п.п. 5.1., 6.3. -6.5. Статуту Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України", вона є державним акціонерним товариством, засновником якого є держава в особі Кабінету Міністрів України.

Статутний фонд Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України" сформований за рахунок державного майна, яке, хоча і увійшло до складу активів Товариства, проте не втратило статусу державного. Дійсно, за змістом п. 6.2. Статуту Товариство визначається власником майна, яке передано акціонерами у власність, тоді як згідно п. 5.2. Статуту на момент укладання спірного договору єдиним акціонером НАК „Нафтогаз України" була держава, а п.п. 7 і 8. згаданої Постанови КМУ від 25.05.1998 р. №747 не передбачали припинення права державної власності на внесок до статутного фонду. Викладене у повній мірі узгоджується із положеннями ст. 1 Закону України „Про приватизацію державного майна", згідно яких припинення права державної власності на певне майно у зв'язку із його набуттям у власність певною юридичною особою має здійснюватися шляхом приватизації.

З урахуванням наведеного суд дійшов висновку, що організаційно-правова форма НАК „Нафтогаз України" виходячи із специфіки її утворення та спеціальних норм приватизаційного законодавства не впливає на можливість її, а отже -і дочірніх підприємств - віднесення, з огляду на поточну приналежність майна статутного фонду, до державного підприємства у розумінні ст. 2 Закону України „Про підприємства в Україні" для цілей Декрету КМУ „Про управління майном, що є у загальнодержавній власності" № 8-92 від 15.12.1992р.

Зазначений висновок суду враховує обов'язкові згідно ст. 111-12 Господарського процесуального кодексу України вказівки Вищого господарського суду України з цього приводу які викладені у Постанові від 29.11.2007 р.

Передбачені п. п. 5.2. і 5.3. спірного договору обов'язки Користувача здійснити відрахування на розвиток майна, які акумулюються на окремому створеному ним рахунку та разом із амортизаційними відрахуваннями самостійно використовуються ним виключно на капітальні вкладення, на відновлення і розвиток майна згідно річних планів, затверджених компанією, не вказують на відплатність договору.

Вказані пункти лише запроваджують механізм забезпечення виконання користувачем обов'язків із збереження та відновлення майна протягом періоду користування згідно обов'язків, передбачених п.п. 4.4.1., 4.4.7. та 4.4.8., а не визначають грошові (або натуральні) зобов'язання з оплати на користь компанії.

Правомірність зазначеного висновку суду ґрунтується на застосовані для аналізу природи зазначених обов'язків користувача перед компанією за аналогією норм законодавства, що регламентують майновий найм (оренду), оскільки законодавство, яке діяло на момент укладання спірного договору не визначало його у якості певного окремого виду договорів із чітко визначеними особливостями регулювання.

В свою чергу, подібна законодавча невизначеність згідно ч. 7 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України не може бути перешкодою для правової оцінки обставин та вирішення спору, а за характером кореспондуючих прав і обов'язків правовідносини за спірним договором найближче подібні саме до найму (оренди).

Не заперечуючи принципову можливість укладання в порядку ст. 4 Цивільного кодексу УРСР договору, який прямо не передбачався нормами відповідного законодавства України, суд в контексті запропонованого порівняння зауважує, що згідно ст.ст. 264, 265 Цивільного кодексу УРСР та ст.ст. 10, 18 Закону України „Про оренду державного та комунального майна" подібні до закріплених у п.п. 5.2. та 5.3. спірного договору обов'язки Користувача із утримання, відновлення та ремонту майна у правовідносинах з найму (оренди) не звільняють від необхідності вносити плату на користь наймодавця.

Спірний договір опосередковує саме безоплатну передачу компанією користувачу державне майно.

За таких обставин, суд вважає правомірними твердження прокурора про невідповідність спірного договору приписам п. 5 Декрету КМУ „Про управління майном, що є у загальнодержавній власності" № 8-92 від 15.12.1992р., що має наслідком визнання цього договору недійсним в цілому на підставі ст. 48 Цивільного кодексу УРСР, оскільки характер допущеного порушення законності під час вчинення спірного договору унеможливлює застосування положень ст. 60 Цивільного кодексу УРСР щодо недійсності лише окремої частини.

Судом також приймається до уваги, що норми Декрету КМУ „Про управління майном, що є у загальнодержавній власності" № 8-92 від 15.12.1992 р. та п. 1.4. Положення про управління державним майном, яке не увійшло до статутних фондів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі, затвердженого Наказом ФДМУ та Мінекономіки України від 19.05.1999 р. № 908/88, не передбачають передання у безоплатне користування у якості способу управління державним майном.

Відповідно до ст. 59 Цивільного кодексу УРСР за загальним правилом угода, визнана недійсною, вважається такою з моменту її укладання. Недійсна угода не породжує для сторін жодних прав та обов'язків, крім тих, що пов'язані із застосуванням наслідків її недійсністю. Водночас, зважаючи на триваючих характер правовідносин, суд визнає недійсною і припиняє в подальшому дію цього договору.

Крім того, прокурор просить суд зобов'язати Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації «Запоріжгаз»повернути за актом приймання - передачі Національній акціонерній компанії «Нафтогаз України»передане за договором № 04/01-833 від 28.12.2001 р. майно вартістю 230656943 грн.

Як свідчать матеріали справи, про правомірність укладення договору про користування державним майном, яке не підлягає приватизації № 04/01-883 від 28.12.2001 р., укладений між Дочірньою компанією «Газ України»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» та Відкритим акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації «Запоріжгаз»та законним користуванням даним майном, суд вважає такими, що суперечать нормам чинного законодавства України та фактичним обставинам справи.

Оскільки, як встановлено судом, в ході розгляду цієї справи визнаючи недійсним договір про користування державним майном, яке не підлягає приватизації № 04/01-883 від 28.12.2001 р., укладений між Дочірньою компанією «Газ України»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» та Відкритим акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації «Запоріжгаз», судом задовольняється позовна вимога про зобов'язання Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Запоріжгаз»повернути за актом приймання - передачі Національній акціонерній компанії «Нафтогаз України»передане за договором № 04/01-833 від 28.12.2001 р. майно вартістю 230656943 грн. обґрунтованою та законною і задовольняє їх повністю.

Посилання відповідачів про застосування строків позовної давності, суд до уваги не приймає, оскільки законодавство України не передбачає винятків відносно строків позовної давності до позовів про визнання угоди недійсною, питання про їх дотримання в контексті поданих Відповідачами заяв про застосування строку давності, вирішується судом наступним чином.

Вимоги про визнання договору недійсним не віднесені до переліку вимог, відносно яких ст. 72 Цивільного кодексу УРСР встановлена скорочена позовна давність, отже -на такі вимоги розповсюджується загальний строк у три роки (ст. 71 Цивільного кодексу УРСР). Аналогічні положення збережені і у ст.ст.257, 258 Цивільного кодексу України.

Виходячи із приписів ст. 76 Цивільного кодексу УРСР, що діяв на момент укладання спірного договору, початок перебігу строку позовної давності визначається днем, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. В свою чергу, ст. 261 Цивільного кодексу України визначає початок перебігу давності від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Позов заявлений не стороною спірного договору, і навіть не особами, які, на думку заявника позову, здійснюють функції держави у спірних правовідносинах (Позивач 1 та Позивач 2 відповідно) - праву ініційовано прокурором.

В свою чергу, законодавство України, зокрема -Конституція України та Закон України „Про прокуратуру" - яке регламентує функції прокуратури, хоча і передбачає відповідні повноваження прокуратури із отримання відомостей та документів у фізичних і юридичних осіб, проте не встановлює жодних обов'язків суб'єктів господарювання автоматично і у всіх випадках попереджати органи прокуратури про наміри укласти певну угоду, або звітувати (повідомляти) про факт її укладання, так само, як і обов'язку органів прокуратури здійснювати автоматичний контроль і перевірку всіх укладених угод.

Зазначене нормативне врегулювання повноважень прокуратури і її відносин із суб'єктами господарювання в цій частині, яке (врегулювання), до речі, у повній мірі узгоджується із принципами, закріпленими ст. 19 Конституції України, спростовують твердження про автоматичну обізнаність (можливість обізнаності) прокуратури Запорізької області про факт укладання спірного договору в день його укладання. Відповідачами не наведено жодних доказів обізнаності Заявника позову про укладання спірного договору з дати його укладання або іншої дати, від якої закінчився би перебіг 3-річного строку позовної давності до звернення до суду.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

На підставі викладеного суд вважає за доцільним задовольнити позовні вимоги, які відповідають вимогам закону, ґрунтуються на матеріалах справи та підтверджені наявними у справі доказами.

Відповідно до ст. ст. 44, 49 ГПК України, судові витрати в сумі 3406 грн. (1703 грн. судового збору за вимогу про визнання недійсним договору та 1703 грн. судового збору за повернення майна ), слід покласти на відповідачів порівну, оскільки спір доведений до суду з їх вини, а саме в сумі 1135,33 грн. з кожного.

Керуючись ст. ст. 44, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов заступника прокурора Запорізької області в інтересах держави, орган уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Запорізькій області та Міністерства енергетики та вугільної промисловості України до Дочірньої компанії «Газ України»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Запоріжгаз» та до Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»про визнання недійсним договору про користування державним майном, яке не підлягає приватизації № 04/01-883 від 28.12.2001 р., укладеного між Дочірньою компанією «Газ України»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» та Відкритим акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації «Запоріжгаз»та про зобов'язання Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Запоріжгаз»повернути за актом приймання - передачі Національній акціонерній компанії «Нафтогаз України»передане за договором № 04/01-833 від 28.12.2001 р. майно вартістю 230656943 грн. задовольнити.

Визнати недійсним договір про користування державним майном, яке не підлягає приватизації № 04/01-883 від 28.12.2001 р., укладений між Дочірньою компанією «Газ України»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»та Відкритим акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації «Запоріжгаз».

Зобов'язати Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації «Запоріжгаз»(69035, м. Запоріжжя, вул. Заводська, буд. 7, код ЄДРПОУ 03345716) повернути за актом приймання - передачі Національній акціонерній компанії «Нафтогаз України»(01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, буд. 6, код ЄДРПОУ 20077720) передане за договором № 04/01-833 від 28.12.2001 р. майно вартістю 230656943 грн.

У разі добровільного невиконання, видати наказ на примусове виконання рішення.

Стягнути з Дочірньої компанії «Газ України»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»(04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 1, код ЄДРПОУ 31301827) на користь Державного бюджету України (отримувач: УДКСУ у м. Запоріжжя (Орджонікідзевський район); банк отримувача: УДКСУ у м. Запоріжжя (Орджонікідзевський район); МФО 813015; код ЄДРПОУ 38025409; рахунок № 31215206783007; код бюджетної класифікації 22030001; символ звітності банку -206) 1135 (одна тисяча сто тридцять п'ять) грн. 33 коп. судового збору. Видати наказ.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Запоріжгаз»(69035, м. Запоріжжя, вул. Заводська, буд. 7, код ЄДРПОУ 03345716) на користь Державного бюджету України (отримувач: УДКСУ у м. Запоріжжя (Орджонікідзевський район); банк отримувача: УДКСУ у м. Запоріжжя (Орджонікідзевський район); МФО 813015; код ЄДРПОУ 38025409; рахунок № 31215206783007; код бюджетної класифікації 22030001; символ звітності банку -206) 1135 (одна тисяча сто тридцять п'ять) грн. 33 коп. судового збору. Видати наказ.

Стягнути з Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»(01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, буд. 6, код ЄДРПОУ 20077720) на користь Державного бюджету України (отримувач: УДКСУ у м. Запоріжжя (Орджонікідзевський район); банк отримувача: УДКСУ у м. Запоріжжя (Орджонікідзевський район); МФО 813015; код ЄДРПОУ 38025409; рахунок № 31215206783007; код бюджетної класифікації 22030001; символ звітності банку -206) 1135 (одна тисяча сто тридцять п'ять) грн. 33 коп. судового збору. Видати наказ.

Повне рішення оформлено і підписано у відповідності до вимог ст., ст. 84, 85 ГПК України "19" листопада 2012 р.

Головуючий суддя Н.А. Колодій

Судді Т.М. Шевченко

Н.Г. Зінченко

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.