Рішення № 27596538, 15.10.2012, Красногвардійський районний суд

Справа № 111/4097/2012

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2012 року смт Красногвардійське

Красногвардійський районний суд Автономної Республіки Крим у складі:

головуючого -судді Проскурні С.М.

секретаря -Грабовенко К.А.

за участю: представника позивача -ОСОБА_1

представника відповідачки ОСОБА_2 -ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт Красногвардійське цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про примусове виконання обов'язку в натурі, виселення та скасування реєстрації місця проживання,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1, представляючи інтереси позивача ОСОБА_4, у вересні 2012 року звернувся до суду із вказаним позовом з проханням зобов'язати ОСОБА_2 повернути ОСОБА_4 в натурі належний йому будинок АДРЕСА_1 та звільнити його разом із усіма особами, які проживають разом з нею.

До початку розгляду справи по суті представник позивача уточнив заявлені позовні вимоги, пред'явивши їх також до відповідачки ОСОБА_6 Просив зобов'язати ОСОБА_2 повернути позивачу належний йому будинок, виселити її разом з ОСОБА_5 та ОСОБА_6 з будинку по АДРЕСА_1, скасувати реєстрацію їх місця проживання за вказаною адресою.

Вимоги обґрунтовані порушенням прав власника ОСОБА_4 щодо володіння та розпоряджання належним йому будинком.

У судовому засіданні ОСОБА_4 та його представник підтримали позовні вимоги. Представник позивача ОСОБА_1, обґрунтовуючи позов, зазначив про те, що рішенням Красногвардійського районного суду АР Крим від 05 грудня 2011 року, яке набрало законної сили 11 червня 2012 року, було визнано недійсним договір купівлі-продажу будинку АДРЕСА_1 від 12 листопада 1999 року, укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_2 Вказаний будинок належить на праві приватної власності позивачу на підставі договору дарування, посвідченого П'ятихатською сільською радою 01 жовтня 1983 року. За недійсним правочином кожна із сторін зобов'язана повернути іншій стороні усе одержане за таким правочином. Всупереч вимогам закону ОСОБА_2 не повернула ОСОБА_4 належне йому нерухоме майно. Відповідачка ОСОБА_2 чинить перешкоди позивачу у володінні та користуванні своєю власністю. Так, 2 серпня 2012 року ОСОБА_2 не допустила власника будинку ОСОБА_4 та працівника БТІ для проведення технічної інвентаризації будівлі та взагалі до будинку. ОСОБА_2 та її дочки ОСОБА_5, ОСОБА_6 своїми діями грубо порушують права ОСОБА_4, позбавляючи його на власний розсуд користуватися та розпоряджатися своєю власністю. ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_6 не мають жодних правових підстав для проживання у будинку, що належить ОСОБА_4 Будь-яких договірних або інших правовідносин, які б давали підстави для обмеження прав позивача, не існує. Просили позов задовольнити, зобов'язати ОСОБА_2 повернути ОСОБА_4 в натурі належний йому будинок, виселити відповідачів із будинку та скасувати реєстрацію їх місця проживання за вказаною адресою.

У судовому засіданні відповідачі ОСОБА_2, ОСОБА_5 позов не визнали.

Обгрунтовуючи заперечення щодо позову відповідачка ОСОБА_2 посилалася на її тривале проживання у будинку по АДРЕСА_1, утримання його у належному стані, своє право власності на цей будинок, яке зареєстроване 15 листопада 1999 року Джанкойським МБТІ та право власності на земельну ділянку, надану їй для обслуговування зазначеного жилого будинку, а також відсутність у неї іншого житла.

У судовому засіданні адвокат ОСОБА_3, представляючи інтереси ОСОБА_2, зазначив про відсутність у позивача законних підстав для виселення відповідачів із жилого будинку. ОСОБА_4 не є власником домоволодіння АДРЕСА_1, оскільки вказаний будинок зареєстрований БТІ в реєстрі прав власності за ОСОБА_2 Заявлені позивачем позовні вимоги про скасування реєстрації місця проживання вважав передчасними. Зняття з реєстраційного обліку можливе після остаточного рішення суду про втрату відповідачами підстав для проживання у жилому приміщенні.

У судовому засіданні відповідачка ОСОБА_5 позов не визнала, підтримавши доводи в обґрунтування заперечень з приводу заявлених позовних вимог, викладених відповідачкою ОСОБА_2

У судове засідання відповідачка ОСОБА_6, яку було повідомлено про дату та місце розгляду справи, не з'явилась, про причини неявки не повідомляла. Заперечень з приводу заявлених ОСОБА_4 позовних вимог від ОСОБА_6 до суду не надходило.

Беручи до уваги, що явка до суду це право, а не обов'язок сторін, з урахуванням статті 169 Цивільного процесуального кодексу України (далі -ЦПК України) неявка в судове засідання відповідачки ОСОБА_6 без поважних причин не перешкоджає розгляду справи та її вирішенню на підставі наявних у ній доказів.

Вислухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши письмові докази, матеріали цивільної справи № 2-1551/2011, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статей 10, 11 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Сторони мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи і розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно з частиною третьою статті 10, частиною першою, третьою статті 60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Відповідно до частин першої, третьої статті 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Як вбачається з матеріалів справи і сторонами не заперечується, відповідно до договору купівлі-продажу жилого будинку від 12.11.1999 р. ОСОБА_7, який за довіреністю від 09.06.1999 р. діяв від імені позивача ОСОБА_4, продав ОСОБА_2 -своїй дружині (відповідачці у справі) жилий будинок АДРЕСА_1

Згідно з положеннями частини третьої статті 62 Цивільного кодексу УРСР 1963 р., який діяв на час виникнення спірних правовідносин і укладення правочину, представник не може укладати угоди від імені особи, яку він представляє у відношенні себе особисто.

Рішенням Красногвардійського районного суду АР Крим від 05 грудня 2011 року, яке набрало законної сили 11 червня 2012 року, було визнано договір купівлі-продажу будинку АДРЕСА_1 від 12 листопада 1999 року, укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_2, недійсним.

Відповідно до частини другої статті 48 Цивільного кодексу УРСР 1963 р. за недійсним правочином кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі усе, що вона одержала за правочином.

Аналогічним чином питання щодо правових наслідків недійсності правочину визначені і частиною першою статті 216 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України).

Жилий будинок АДРЕСА_1, належить ОСОБА_4 на підставі договору дарування, посвідченого П'ятихатською сільською радою 01.10.1983 р. за реєстром № 25 та зареєстрованого в БТІ м. Джанкоя за реєстром № 854.

Згідно зі статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону України від 17.07.1997р. № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №№ 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріпляє право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (статті 316, 317, 319, 321 ЦК України).

Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права, у тому числі усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Способи захисту права власності передбачені нормами статей 16, 386, 391 ЦК України.

Об'єктом власності особи може бути, зокрема, житловий будинок (статті 379, 380 ЦК України).

Права власника житлового будинку визначені статтею 383 ЦК України та статтею 150 Житлового кодексу України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.

Згідно зі статтею 155 Житлового кодексу України жилі будинки, що є в приватній власності громадян, не може бути в них вилучено, власника не може бути позбавлено права користування жилим будинком.

Обмеження чи втручання у право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

З визнанням недійсним договору купівлі-продажу будинку АДРЕСА_1 від 12.11.1999 р., укладеного між ОСОБА_7 та ОСОБА_2, відповідачка ОСОБА_2 фактично втратила право користування цим будинком, оскільки її права похідні від права власності на будинок. Це ж стосується і відповідачів ОСОБА_5 та ОСОБА_6 Право члена сім'ї власника будинку користуватися цим житлом існує лише за наявності у власника права приватної власності на це майно.

Із зазначеного слід дійти висновку, що виникнення права членів сім'ї ОСОБА_2 на користування цим будинком та обсяг цих прав залежить від виникнення у ОСОБА_2 права власності на цей будинок, а відтак -відсутність права власності особи на будинок припиняє право членів її сім'ї на користування цим будинком.

З огляду на наведене слідує, що права членів сім'ї ОСОБА_2 на об'єкт власності є похідними від прав самої ОСОБА_2

Правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Встановивши, що з визнанням недійсним договору купівлі-продажу будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_6 втратили право користування цим будинком, та враховуючи, що відповідачі не набули права на вказане житло з підстав, передбачених законом, суд дійшов висновку, що права позивача, як власника зазначеного будинку, порушені, що відповідно до правил статті 391 ЦК України є підставою для усунення порушень прав власника, усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном за обраним ним способом захисту порушеного права.

Беручи до уваги, що позивачем заявлені вимоги про застосування наслідків недійсного правочину, сторони слід повернути у первинний стан, який існував до укладання договору купівлі-продажу від 12.11.1999 р., припинивши право власності ОСОБА_2 на жилий будинок АДРЕСА_1. Доказів одержання ОСОБА_4 грошей на виконання недійсного правочину суду представлено не було.

Відповідно до статті 88 ЦПК України на користь позивача підлягають відшкодуванню понесені витрати по оплаті судового збору в розмірі 107,30 грн. із стягненням з кожної з відповідачок по 35,77 грн.

У справі з відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про застосування наслідків недійсного правочину підлягає стягненню до бюджету в рівній частці судовий збір в сумі 214,60 грн.

Керуючись статтями 41 Конституції України, 48, 62 ЦК УРСР, 16, 216, 316, 317, 319, 321, 328, 383, 386, 391 ЦК України, 150, 155 ЖК України, статтями 10, 11, 60, 61, 88, 209, 212, 214, 215 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_4 задовольнити.

Зобов'язати ОСОБА_2 жилий будинок АДРЕСА_1 повернути у натурі у власність ОСОБА_4, припинивши право власності на цей будинок ОСОБА_2.

Виселити ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_6 з жилого будинку АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення.

Скасувати реєстрацію місця проживання ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_6 у будинку АДРЕСА_1

Стягнути з ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 судові витрати по оплаті судового збору в розмірі 35 грн. 77 коп. (Тридцять п'ять грн. 77 коп.) з кожної.

Стягнути з ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_6 судовий збір в розмірі 71 грн. 53 коп. (Сімдесят одна грн. 53 коп.) з кожної на рахунок № 31218206700130 УДКСУ в Красногвардійському районі АР Крим 22030001, ЄДРПОУ 37668678, МФО 824026, банк ГУ ДКСУ в АР Крим м. Сімферополь (Красногвардійський районний суд, код ЄДРПОУ 02897193, пункт № 1.1).

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Автономної Республіки Крим через Красногвардійський районний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя