Ухвала суду № 27591940, 13.11.2012, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 0308/11267/12 Головуючий у 1 інстанції:Кухтей Р.В. Провадження № 22-ц/0390/1734/2012 Категорія:27 Доповідач: Федонюк С. Ю.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 листопада 2012 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справах апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого -судді Федонюк С.Ю.,

суддів -Подолюка В.А., Гапончука В.В.,

при секретарі -Семенюк О.А.,

з участю: представника позивача -Тарасюка Ю.М.,

відповідачів -ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства «Кредитпромбанк»до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3 на рішення Луцького міськрайонного суду від 20 вересня 2012 року,

В С Т А Н О В И Л А :

Рішенням Луцького міськрайонного суду від 20 вересня 2012 року позов задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_3 в користь публічного акціонерного товариства «Кредитпромбанк»- 511861 грн. 56 коп. заборгованості за кредитним договором № 09/020/08 -Склн від 21 лютого 2008 року, в тому числі: 445961 грн. 69 коп. строкової заборгованості по сплаті тіла кредиту, 36349 грн. 56 коп. простроченої заборгованості по сплаті тіла кредиту, 6918 грн. 39 коп. строкової заборгованості зі сплати процентів, 18566 грн. 12 коп. простроченої заборгованості зі сплати процентів, 2818 грн. 09 коп. пені за несвоєчасне погашення кредиту та 1247 грн. 71 коп. пені за несвоєчасне погашення процентів.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, відповідачі ОСОБА_2, ОСОБА_3 подали апеляційну скаргу, у якій, покликаючись на незаконність судового рішення через невідповідність висновків суду обставинам справи, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для справи та порушення норм матеріального та процесуального права, просили його скасувати та направити справу на перегляд до суду першої інстанції.

В судовому засіданні відповідачі апеляційну скаргу підтримали і просили скаргу задовольнити, представник позивача апеляційну скаргу заперечив і просив скаргу відхилити.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі позов визнали, крім цього судом першої інстанції було установлено, що відповідачі належним чином не виконують взяті на себе зобов'язання по поверненню кредиту, а тому суд стягнув солідарно з відповідачів ОСОБА_2 як позичальника і відповідача ОСОБА_3 як поручителя на користь позивача заборгованість за кредитним договором.

Апеляційну скаргу відповідачів слід відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, і це відповідає наявним в матеріалах справи доказам, яким суд дав правильну юридичну оцінку, що 21 лютого 2008 року між ВАТ «Кредитпромбанк», правонаступником якого є ПАТ «Кредитпромбанк»та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір, за умовами якого банк зобов'язався надати кредит в розмірі 650000 грн. зі сплатою 13,7% річних строком до 20 лютого 2018 р. включно, а відповідач, в свою чергу, забезпечити повернення одержаної суми кредиту (а.с. 5-8).

Відповідно до заяв на видачу готівки від 21 лютого 2008 р. та від 22 лютого 2008 р., банк виконав свої зобов'язання за кредитним договором і надав відповідачу кредитні кошти в сумі 650000грн.(а.с. 18-19)

З матеріалів справи убачається, що між банком та ОСОБА_2 до кредитного договору були укладені додаткові договори № 1 від 13 серпня 2008 року (а.с. 9), відповідно до умов якого процентна ставка за користування кредитом була збільшена до 15% річних, № 2 від 10 грудня 2009 року (а.с. 10-11), яким встановлена процедура та умови повернення позичальником отриманого кредиту, нарахування та сплата процентів за отриманим кредитом, сплати комісій, а також взаємні права та зобов'язання сторін, що виникають при обслуговуванні кредиту. 22 лютого 2011 року між банком та позичальником було укладено додатковий договір № 3 (а.с. 14-15), п. 8 якого сторони узгодили, що фактичний залишок заборгованості за кредитом станом на 22 лютого 2011 року складав 524660,81 грн., а пунктом 12 визначено, що умови цього додаткового договору є пріоритетними до умов, наведених у Кредитному договорі та додаткових договорах до нього.

Також місцевим судом установлено, що в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 21 лютого 2008 року між банком та ОСОБА_3 був укладений договір поруки № 09/020/П01/09-Склн (а.с.21-22) із змінами та доповненнями до нього, відповідно до умов якого поручитель зобов'язалася солідарно відповідати перед банком у повному обсязі за своєчасне та повне виконання зобов'язань ОСОБА_2 за кредитним договором.

Додатковим договором № 1 від 10 грудня 2009 року (а.с. 23) до договору поруки внесено зміни до п.1.2 договору поруки, про те, що поручитель ознайомлений з умовами кредитного договору, і описано всі істотні умови кредитного договору в п.4, відповідно до якого у разі прострочення поручителем строку виконання зобов'язань, що передбачені п.2.2 цього договору, поручитель сплачує позивачу пеню за кожний день прострочення у розмірі подвійної процентної ставки, встановленої кредитним договором та всіма додатковими договорами до нього, що діяла в період наявності прострочення.

Згідно письмових повідомлень-вимог за № 1715/03.1.2.2-3394-02 від 13 березня 2012 року (а.с. 24) та № 1417/03.1.2.2-3393-02 від 13 березня 2012 року (а.с. 20) банком було повідомлено відповідачів про наявну заборгованість та встановлено термін для її погашення, однак вказані повідомлення були залишені без відповіді і задоволення.

За кредитним договором, як передбачає стаття 1054 ЦК України, банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Проте, всупереч зазначеним вище вимогам закону позичальник ОСОБА_2 належним чином не виконує взяті на себе зобов'язання по поверненню кредиту та сплати відсотків за користування кредитом, внаслідок чого виникла заборгованість по кредиту в розмірі 511861,56 грн.

На підставі частини 2 статті 1054 та частини 2 статті 1050 ЦК України у разі, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Статті 553, 554 ЦК України передбачають, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

З огляду на викладене та з урахуванням того, що основний боржник ОСОБА_2 та поручитель ОСОБА_3 належним чином не виконують взяті на себе зобов'язання по поверненню кредиту, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про солідарне стягнення з боржника і поручителя заборгованість за кредитним договором.

Разом з тим, суд першої інстанції помилково зробив посилання у рішенні на норми статей 224-226 ЦПК України, якими передбачено порядок заочного розгляду справи, оскільки з матеріалів справи вбачається, що розгляд справи проводився у присутності відповідачів, а тому дане посилання необхідно виключити з його мотивувальної частини.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції повинен був відхилити позов про стягнення боргу в грошовій формі і запропонувати банку стягнути заборгованість за рахунок предмета іпотеки, не заслуговують на увагу колегії суддів, виходячи з такого.

У пунктах 4.2, 4.6 кредитного договору сторони обумовили ту обставину, що у разі недотримання позичальником умов цього договору та іпотечного договору, банк має право вимагати дострокового його розірвання, повернення одержаних коштів, сплати нарахованих процентів, а у разі невиконання цих вимог звернути стягнення на предмет іпотеки.

Крім цього, як роз'яснено у пункті 9 постанови №5 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України розгляду цивільних і кримінальних справ, право вибору способу судового захисту, передбаченого законом або договором (дострокове стягнення кредиту, стягнення заборгованості, у тому числі шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки/застави, одночасне заявлення відповідних вимог у разі, якщо позичальник є відмінною від особи іпотекодавця (майновий поручитель), одночасне заявлення вимог про стягнення заборгованості з позичальника з вимогами про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет застави/іпотеки, належні іпотекодавцю, який не є позичальником, розірвання кредитного договору, набуття права власності на предмет іпотеки тощо) належить виключно позивачеві (частина перша статті 20 ЦК, статті 3 і 4 ЦПК).

Таким чином, банк скористався правом вибору способу судового захисту своїх інтересів, передбаченим кредитним договором та чинним законодавством, та звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором та договором поруки, а суд, в свою чергу, правомірно розглянув даний позов та прийняв по ньому рішення.

Інші доводи апеляційної скарги не впливають на правильність рішення суду, яке постановлено з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст.307, 308, 314, 315, 319 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Луцького міськрайонного суду від 20 вересня 2012 року в даній справі залишити без змін, виключивши з мотивувальної частини рішення посилання на статті 224-226 Цивільного процесуального кодексу України.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий

Судді