Ухвала суду № 27589547, 20.11.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 листопада 2012 року м. Київ К-42872/09

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддя судді Муравйов О. В. Вербицька О. В. Маринчак Н. Є.розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргуЛенінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську на постанову та ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 11.06.2009 року Донецького апеляційного адміністративного суду від 01.09.2009 рокуу справі№ 2а-21342/09/1270за позовомВідкритого акціонерного товариства «Луганський хіміко-фармацевтичний завод»до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську, Головного управління Державного казначейства України в Луганській області простягнення коштів, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 11.06.2009 року у справі № 2а-21342/09/1270, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 01.09.2009 року, позовні вимоги задоволено. Стягнуто з Державного бюджету України на користь Відкритого акціонерного товариства «Луганський хіміко-фармацевтичний завод», заборгованість сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за податковими деклараціями: за жовтень 2005 року у розмірі 24 709,00 грн., за листопад 2006 року у розмірі 51 780,00 грн., за грудень 2006 року у розмірі 40 080,00 грн., за січень 2007 року у розмірі 61 132,00 грн., за лютий 2007 року у розмірі 42 927,00 грн., за березень 2007 року у розмірі 63 034,00 грн., за травень 2007 року у розмірі 21 826,00 грн., за серпень 2007 року у розмірі 31 971,00 грн., за вересень 2007 року у розмірі 25 339,00 грн., за грудень 2007 року у розмірі 96 368,00 грн., за січень 2008 року у розмірі 51 020,00 грн., за лютий 2008 року у розмірі 39 401,00 грн., за березень 2008 року у розмірі 59 502,00 грн., за квітень 2008 року у розмірі 119 870,00 грн., за травень 2008 року у розмірі 37 294,00 грн., за червень 2008 року у розмірі 45 736,00 грн., за липень 2008 року у розмірі 6 183,00 грн., за вересень 2008 року у розмірі 83 051,00 грн., за жовтень 2008 року у розмірі 50 079,00 грн., за листопад 2008 року у розмірі 87 369,00 грн., за грудень 2008 року у розмірі 128 484,00 грн., всього на загальну суму 1 167 155,00 грн.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, прийняти нове про відмову в позові. Свої вимоги заявник обґрунтовує порушенням судами норм матеріального та процесуального права, зокрема п. 1.8 ст. 1, пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 19 ст. 2, ст. 9 Бюджетного кодексу України, ст. ст. 99, 100, 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач не погоджується з доводами та вимогами заявника, просить залишити без змін судові рішення у справі.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивачем заявлено до бюджетного відшкодуванню суми за деклараціями з ПДВ за жовтень 2005 року, за листопад 2006 року, за грудень 2006 року, за січень 2007 року, за лютий 2007 року, за березень 2007 року, за травень 2007 року, за серпень 2007 року, за січень 2008 року, за лютий 2008 року, за березень 2008 року, за квітень 2008 року, за травень 2008 року, за червень 2008 року, за липень 2008 року, за вересень 2008 року, за жовтень 2008 року, за листопад 2008 року, за грудень 2008 року.

Пунктом 1.8. статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість»визначено, що бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до пп. 7.7.1. п. 7.7. ст. 7 цього Закону сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг) (пп. 7.7.2 п. 7.7. ст. 7 цього Закону).

Згідно з пп. 7.7.4 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»платник податку, який має право на одержання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення повної суми бюджетного відшкодування, подає відповідному податковому органу податкову декларацію та заяву про повернення такої повної суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.

Протягом 30 днів, наступних за днем отримання податкової декларації, податковий орган проводить документальну невиїзну перевірку (камеральну) заявлених у ній даних. За наявності достатніх підстав вважати, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, податковий орган має право протягом такого ж строку провести позапланову виїзну перевірку (документальну) платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування. Податковий орган зобов'язаний у п'ятиденний термін після закінчення перевірки надати органу державного казначейства висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, на підставі дослідження у сукупності наявних доказів у справі, а також результатів перевірок, викладених у довідках №15/08-3/00480796 від 13.01.2006 року, №769/23-6/00480796 від 15.06.2007 року, №1023/23-6/00480796 від 09.08.2007 року, №201/23-6/00480796 від 19.02.2008 року, №666/23-616/00480796 від 21.05.2008 року, №980/23-616/00480796 від 17.07.2008 року, №222/16/00480796 від 15.08.2008 року, №205/16/00480796 від 18.11.2008 року, №432/23-616/00480796 від 19.05.2009 року, №438/23-616/00480796 від 19.05.2009 року, встановлено підтвердження наявності сум податку на додану вартість, яка належить відшкодуванню на рахунок платника у банку по деклараціях з ПДВ за жовтень 2005 року, за листопад 2006 року, за грудень 2006 року, за січень 2007 року, за лютий 2007 року, за березень 2007 року, за травень 2007 року, за серпень 2007 року, за січень 2008 року, за лютий 2008 року, за березень 2008 року, за квітень 2008 року, за травень 2008 року, за червень 2008 року, за липень 2008 року, за вересень 2008 року, за жовтень 2008 року, за листопад 2008 року, за грудень 2008 року у загальній сумі 1 167 155,00 грн. (з врахуванням суми 675 759,00 грн., що є частковим відшкодування сум ПДВ, заявлених позивачем).

Задовольняючи позовні вимоги суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано виходили з того, що незважаючи на дотримання позивачем вимог п. пп. 7.7.4 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», з бюджету не відшкодована сума1 167 155,00 грн. податку на додану вартість за спірні періоди.

Посилання скаржника про непідтвердження податкового кредиту позивача зустрічним перевірками, колегія суддів відхиляє, оскільки суди попередніх інстанції обґрунтовано зазначили, що чинне на момент виникнення спірних правовідносин законодавство не передбачало залежності бюджетного відшкодування від сплати податку контрагентом.

Доводи податкового органу про порушення судами положень ст. ст. 257, 261, 267 Цивільного кодексу України не заслуговують на увагу, оскільки частиною 2 статті 1 Цивільного кодексу України визначено, що до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Також в обґрунтування касаційної скарги заявник зазнає про неврахування судами першої та апеляційної інстанцій вимог ст. ст. 99, 100 Кодексу адміністративного судочинства України щодо строків позовної давності та наслідків їх пропущення.

Відповідно до ч. 2 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Частиною 1 статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на момент вирішення спору) передбачено, що пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

Проте з матеріалів справи вбачається, що відповідач не наполягав на застосуванні ст. ст. 99, 100 Кодексу адміністративного судочинства України у суді першої та апеляційної інстанції.

Посилання скаржника на порушення позивачем положень пп. 15.3.1 п. 15.3 ст. 15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»також відхиляються, оскільки положення даної норми регулюють питання граничних строків подання заяв про відшкодування, а не звернення до суду з вимогами про стягнення бюджетного відшкодування.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком судів, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Керуючись ст. ст. 220, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську відхилити.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 11.06.2009 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 01.09.2009 року у справі № 2а-21342/09/1270 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О. В. Муравйов

Судді О. В. Вербицька

Н. Є. Маринчак