Рішення № 27579771, 20.11.2012, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Справа № 22ц/0590/11690/2012 Головуючий у 1 інстанції - Перетятько О.Ю.

Категорія - 05 Доповідач - Біляєва О.М.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2012 року Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого - судді Осипчук О.В.,

суддів: Біляєвої О.М., Ткачук С.С.,

при секретарі: Муравченко В.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Центрально - Міського районного суду м. Горлівки Донецької області від 04 жовтня 2012 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення права власності на ? частину вбудованого приміщення, визнання права власності на приміщення, стягнення коштів; за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про припинення права власності на ? частину вбудованого приміщення, визнання права власності на приміщення, стягнення коштів,-

В С Т А Н О В И В :

У червні 2012 року ОСОБА_1 пред'явив позов до ОСОБА_2, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Калінінського районного суду м. Горлівки від 12 травня 2006 року.

У період шлюбу ними була придбана квартира АДРЕСА_1 (Центрально-Міський район) і в подальшому переведена до нежитлового фонду. Право власності 25 травня 1994 року було зареєстроване за відповідачем.

10 червня 2006 року між сторонами був укладений договір оренди вказаного приміщення, за яким позивач орендує приміщення загальною площею 52, 2 кв. метрів безоплатно та на невизначений строк.

Рішенням Центрально-Міського районного суду м. Горлівки від 28 лютого 2012 року, що набрало законної сили, визнано за ним та відповідачем право власності по ? частці нежитлового вбудованого приміщення, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1

З 2010 року між позивачем та відповідачем склалися неприязні відносини, ОСОБА_2 неодноразово вчиняла сварки у спірному приміщенні, частково знищила документацію щодо його підприємницької діяльності, писала необґрунтовані скарги до різних інстанцій.

Позивач просив на підставі ст. 365 ЦК України припинити право власності ОСОБА_2 на ? частку вбудованого приміщення АДРЕСА_1 посилаючись на те, що спільне володіння і користування нежитловим приміщенням є неможливим, річ є неподільною; таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.

У ході розгляду справи ОСОБА_2 пред'явила зустрічний позов.

Рішенням Центрально - Міського районного суду м. Горлівки Донецької області від 04 жовтня 2012 року у задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено.

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся до апеляційного суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення його позову і відмову у задоволені зустрічного позову ОСОБА_2, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування доводів скарги апелянт посилається на те, що суд, задовольняючи зустрічний позов і припиняючи його право власності на ? частину приміщення, не зважив на те, що таке припинення завдасть його інтересам та інтересам членів його сім'ї істотної шкоди, що суперечить вимогам ст. 365 ЦК України. Суд фактично проігнорував наявні в матеріалах справи докази цільового використання спірного приміщення саме ним з 2006 року для здійснення підприємницької діяльності та не зважив на те, що його колишня дружина з 2006 року фактично підприємницькою діяльністю не займається і вбудоване приміщення ніколи не використовувала для здійснення своєї підприємницької діяльності. Суд не прийняв до уваги та не дав правової оцінки наданим ним доказам, а саме: дозволу Горлівської міської ради на розміщення об'єкту торгівлі в спірному приміщенні, що виданий йому в 2006 році та є чинним; свідоцтву про сплату єдиного податку, де зазначено адресу проведення ним підприємницької діяльності. Посилання в рішенні суду як на підставу задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 на те, що спірне приміщення необхідне останній для матеріального забезпечення їх доньки, яка проживає разом із матір'ю, безпідставне, оскільки він як батько також несе витрати по утриманню дитини. Проживання окремо від дитини не впливає на обсяг його прав і не звільняє від обов'язків щодо доньки, яка є членом також і його сім'ї. Також є хибним висновок суду про необхідність задоволення зустрічного позову на підставі того, що договір оренди на земельну ділянку укладений з ОСОБА_2, оскільки він є співвласником вбудованого приміщення і саме в інтересах сім'ї він сплатив земельний податок за 2011 рік.

В апеляційному суді ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_4 підтримали доводи скарги в повному обсязі.

ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_5 у судове засідання, про час і місце якого повідомлені, не з'явились, подавши клопотання про розгляд справи за їх відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх осіб, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у скарзі доводи, апеляційний суд вважає, що скарга підлягає задоволенню.

Згідно з пп. 3, 4 частини першої ст. 309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що сторони з 14 серпня 1993 року по 12 травня 2006 року перебували у зареєстрованому шлюбі. За час шлюбу придбали квартиру, що була переобладнана в нежитлове вбудоване приміщення АДРЕСА_1 Право власності на приміщення було зареєстровано за ОСОБА_2 Згідно з рішенням Центрально-Міського районного суду м. Горлівки від 28 лютого 2012 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 28 березня 2012 року, визнано за кожним із подружжя право власності на ? частину вбудованого приміщення загальною площею 52,2 кв.м, тамбур, ганок, вітрина.

Суд дійшов висновку, що спірне приміщення перебуває у спільній частковій власності сторін, є неподільним та частка кожної із сторін не може бути виділена в натурі. Між сторонами, які є приватними підприємцями, склалися неприязні стосунки. Вартість спірного приміщення складає 207 389 грн., відповідно ? частки -103 694,50 грн. Сторони внесли на депозитний рахунок територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області вартість ? частки.

Відмовляючи у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 та задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_2, суд першої інстанції керувався ст. 365 ЦК України і виходив з того, що спільне володіння і користування спірним приміщенням, яке є неподільним, неможливе. Спірне приміщення необхідне саме ОСОБА_2 для здійснення підприємницької діяльності та для матеріального забезпечення доньки ОСОБА_6, яка з 1.09.2012 року є студенткою денної форми навчання Горлівського інституту іноземних мов і потребує матеріальну підтримку з боку матері. Крім того, саме з ОСОБА_2 укладений договір оренди земельної ділянки, на якій знаходиться спірне приміщення. Припинення права власності ОСОБА_1 не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї, оскільки він з червня 2012 року не експлуатує спірне приміщення у зв'язку з ремонтом, здійснює торгівельну діяльність в іншому приміщенні.

Проте такий висновок не відповідає обставинам справи, суд дійшов його з порушенням норм матеріального й процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно зі ст. 60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відповідно до положень чч. 1, 2 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Згідно зі ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Виходячи з принципу процесуальної рівноправності сторін і враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів (п. 27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року N 2 "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції").

Відповідно до вимог частини першої статті 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім ' ї.

Зі змісту зазначеної норми закону випливає, що припинення права особи на частку в спільному майні допускається за наявності будь-якого з передбачених пунктами 1 - 3 ч. 1 ст. 365 ЦК випадку, але лише в тому разі, коли таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.

Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об'єкта, який є спільним майном.

Заперечуючи проти зустрічного позову, ОСОБА_1 посилався на те, що спірне приміщення є його постійним місцем здійснення підприємницької діяльності з 2006 року, іншого приміщення він не має, тому припинення права на частку приміщення завдасть істотної шкоди його інтересам та інтересам його сім'ї, оскільки здійснення підприємницької діяльності є його єдиним доходом.

На підтвердження своїх заперечень ОСОБА_1 надав суду першої інстанції письмові докази, а саме: дозвіл на розміщення об'єкту торгівлі, свідоцтво про сплату єдиного податку, довідку № 63/17-2-2527920145 від 16 січня 2012 року (ас. 148-152).

Проте суд у порушення вимог статей 214, 215 ЦПК України та роз'яснень п. 27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року N 2 "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції" таких доводів належним чином не перевірив, не дослідив як докази зазначені документи та оцінку таким доказам в рішенні суду не надав. Тобто суд першої інстанції дослідив докази з порушенням встановленого порядку та в дослідженні їх неправомірно відмовив, що є підставою для дослідження вказаних доказів апеляційним судом, згідно з ч. 2 ст. 303 ЦПК України.

З матеріалів справи вбачається, що фактично за даними декларації про доходи, відомостей з Центральної бази даних ДРФОУ ФОП ОСОБА_2 здійснювала господарську діяльність у вигляді роздрібної торгівлі з лотків та на ринках, у 2009-2011 роках не виявлено здійснення нею підприємницької діяльності, яку вона припиняла за своїм рішенням. Однак ці обставини залишились поза увагою суду, який не навів мотивів щодо їх прийняття чи відхилення.

Суд при вирішенні спору також не врахував те, що дозволи на розміщення об'єкту торгівлі за адресою: АДРЕСА_1 видавалися Управлінням торгівлі та агропромислового комплексу Горлівської міської ради на ім'я ОСОБА_2 тільки по 22.09.2006 року (ас. 113), а з 20.07.2006 року і по теперішній час цей дозвіл надано ОСОБА_1 (ас. 148). Довідка товариства з додатковою відповідальністю «Торговий будинок «Веста» також свідчить про оренду ОСОБА_2 торгівельної площі з 14.04.2004 року по 30.04.2006 року, а з травня 2006 року договір оренди був укладений з ОСОБА_1 ( а.с.132).

Відтак з наданих доказів, які не були досліджені судом першої інстанції, вбачається, що ОСОБА_1 здійснює підприємницьку діяльність у спірному приміщення, проте як відповідач припинила підприємницьку діяльність. Зазначене також підтверджується даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (ас. 101-102).

Таким чином, суд у достатньому обсязі не визначився з характером спірних правовідносин та не звернув уваги на їх особливість - припинення права особи на частку приміщення, яке є постійним місцем здійснення позивачем підприємницької діяльності з 2006 року та отримання прибутку, а тому належним чином не вмотивував свій висновок про те, що припинення права ОСОБА_1 на частку в приміщенні не завдасть істотної шкоди його інтересам.

Не можна визнати й обґрунтованим висновок суду, що спірне приміщення необхідне відповідачу ОСОБА_2 для матеріального забезпечення ОСОБА_6 яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 року й проживає разом з матір'ю; розмір аліментів, який вони одержують, недостатній для забезпечення розвитку дитини.

Відповідно до норм діючого Сімейного кодексу України як матір, так і батько зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу.

Отже, матеріальне забезпечення неповнолітньої дитини і надання матеріальної допомоги повнолітній дитині в разі продовження навчання є обов'язком обох батьків. Проживання дитини з одним з них не є визначальним при вирішенні питання про припинення права власності на частку у спільному майні. У разі наявності спору щодо розміру аліментів такий вирішується в порядку, передбаченому законом.

Не можна погодитись також з мотивом задоволення зустрічного позову з тих підстав, що відповідач ОСОБА_2 є орендарем земельної ділянки, на якій розташоване спірне приміщення. При цьому суд залишив поза увагою положення ст. 377 ЦК України та п. 37 договору оренди земельної ділянки щодо права на земельну ділянку у разі набуття права власності на будівлю.

З урахуванням наведеного апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції при розгляді даної справи порушив норми матеріального й процесуального права, зробив помилковий висновок, що припинення права власності на частку у спільному майні не завдасть істотної шкоди інтересам ОСОБА_1, який безпосередньо користується спірним приміщенням. Суд ухвалив рішення на основі неповно та не всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, не дослідивши в судовому засіданні всі докази, що були надані сторонами.

За таких обставин, апеляційний суд скасовує рішення суду першої інстанції і ухвалює нове рішення про задоволення первісного позову та відмову у зустрічному позові. Вартість спірного майна, у тому числі ? його частки, визнається сторонами, які не заперечують, що вбудоване приміщення є неподільною річчю.

Відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України з ОСОБА_2 на користь позивача стягуються понесені судові витрати.

Керуючись ст. ст. 307,309, 314, 316 ЦПК України, апеляційний суд

В И Р І Ш И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Центрально - Міського районного суду м. Горлівки Донецької області від 04 жовтня 2012 року скасувати.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення права власності на ? частину вбудованого приміщення, визнання права власності на приміщення, стягнення коштів задовольнити.

У задоволені зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про припинення права власності на ? частину вбудованого приміщення, визнання права власності на приміщення, стягнення коштів відмовити.

Припинити право власності ОСОБА_2 на ? частину вбудованого приміщення АДРЕСА_1

Визнати за ОСОБА_1 право власності на вбудоване приміщення літ. А-ІV, загальною площею 52,2 кв.м., тамбур літ. а, ганок літ. а-1, вітрина літ. а-2, розташоване за адресою: АДРЕСА_1

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 1036 грн. 95 коп.

Після набрання рішенням законної сили:

- Сплатити ОСОБА_2 з депозитного рахунку Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області 103694 ( сто три тисячі шістсот дев'яносто чотири) гривні 50 коп., внесених ОСОБА_1 15.06.2012 року по квитанції № 7958049 (код отримувача 26288796, банк отримувача ГУ ДКСУ у Донецькій області, код банку отримувача 834016, рахунок 37317004001000);

- повернути ОСОБА_2 з депозитного рахунку Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області 105000 ( сто п'ять тисяч) грн., внесених нею 23.07.2012 року по квитанції № 47949081 (код отримувача 26288796, банк отримувача ГУ ДКСУ у Донецькій області, код банку отримувача 000834016, рахунок 37317004001000);

- повернути ОСОБА_1 з депозитного рахунку Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області 2306 ( дві тисячі триста шість) грн., внесених по квитанції № 8545905 від 19.09.2012 року (код отримувача 26288796, банк отримувача ГУ ДКСУ у Донецькій області, код банку отримувача 834016, рахунок 37317004001000).

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення.

Рішення може бути оскаржено в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий: Судді: