Рішення № 27568662, 18.10.2012, Апеляційний суд Одеської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 жовтня 2012 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого - судді Панасенкова В.О.

суддів: Парапана В.Ф.

Громіка Р.Д.,

при секретарі: Сенчук А.О.,

за участю: позивача ОСОБА_2, його представника ОСОБА_3,

представника відповідача, ДП "Чоразморшлях", - Попової А.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами представника ОСОБА_2, - ОСОБА_3, та Державного підприємства Чорноморсько-Азовського виробничо-експлуатаційного Управління морських шляхів на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 31 серпня 2012 року за позовом ОСОБА_2 до Державного підприємства Чорноморсько-Азовського виробничо-експлуатаційного Управління морських шляхів, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_5, про визнання наказу про звільнення з роботи незаконним, поновлення на попередній роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,

в с т а н о в и л а:

15 жовтня 2007 року ОСОБА_2 звернувся до суду з вказаним позовом, обґрунтовуючи вимоги тим, що він працював в Державному підприємстві Чорноморсько-Азовського виробничо-експлуатаційного Управління морських шляхів (далі - ДП "Чоразморшлях") на посаді заступника начальника Управління з фінансів. Наказом т.в.о. начальника Управління ДП "Чоразморшлях" ОСОБА_5 № 162/к від 24 вересня 2007 року його було звільнено з роботи за п. 7 ст. 40 КЗпП України, за появу на роботі у нетверезому стані, з 24 вересня 2007 року. 28 серпня 2007 року наприкінці робочого дня він став погано себе почувати, відчув головну біль, запаморочення та біль у серці, але йому вручили розпорядження т.в.о. начальника Управління ДП "Чоразморшлях" ОСОБА_5 про нібито порушення ним трудової дисципліни та знаходження в робочий час у стані алкогольного сп'яніння. Він не погодився з цим і просив провести медичне обстеження з використанням відповідних технічних засобів, що не було зроблено. Стан здоров'я його погіршився і з 29 серпня 2007 року по 21 вересня 2007 року він проходив курс лікування з приводу гіпертонічного криза.

24 вересня 2007 року він вийшов на роботу й його ознайомили з наказом № 162/к від 24 вересня 2007 року про звільнення з роботи за п. 7 ст. 40 КЗпП України. Підставою для звільнення був лише акт від 28 серпня 2007 року, який не містить опису зовнішніх ознак алкогольного сп'яніння. Він був звільнений з роботи без попередньої згоди первинної профспілкової організації працівників днопоглиблювального флоту Управління ДП "Черазморпуть", членом якої він є. Тому він вважає, що його звільнили з роботи незаконно і його повинно поновити на попередній роботі та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу. Крім того, у зв'язку з незаконним звільненням він зазнав тяжких моральних переживань, отримав психологічну травму, втратив нормальні життєві зв'язки, стан здоров'я його значно погіршився, що потребує додаткових зусиль для організації його життя. Моральну шкоду він оцінює у 20 000 грн.

Посилаючись на ці обставини, та на ст. ст. 40, 43, 221, 233, 235, 237-1 КЗпП України, позивач ОСОБА_2 просив визнати наказ № 162/к від 24 вересня 2007 року про звільнення його з роботи за п. 7 ст. 40 КЗпП України незаконним, поновити його на посаді заступника начальника Управління з фінансів ДП "Чоразморшлях", стягнути з відповідача, ДП "Чоразморшлях", на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, моральну шкоду в розмірі 20 000 грн. та витрати на правову допомогу.

Представники відповідача, ДП "Чоразморшлях", проти позову заперечували і в своїх поясненнях зазначали, що 28 серпня 2007 року позивач ОСОБА_2 з'явився на роботі у другій половині робочого дня у нетверезому стані, про що були складені службова записка т.в.о начальника Управління ОСОБА_5 від 28 серпня 2007 року та акт, складений працівниками ОСОБА_7, ОСОБА_5, ОСОБА_8, де зазначено, що позивач знаходиться в нетверезому стані на робочому місті о 16 год. 40 хв. Тому він був звільнений з роботи за п. 7 ст. 40 КЗпП України на законній підставі. Позивач не є членом первинної профспілкової організації ПРМТУ ДП "Чоразморшлях", тому погоджувати його звільнення не було необхідності. Первинна профспілкова організація працівників днопоглиблювального флоту ДП Управління "Черазморпуть" на підприємстві не діє, з нею не укладався колективний договір і ця організація не має права представляти інтереси працівників підприємства (а.с. 53-54).

Третя особа, ОСОБА_5, в судове засідання не з'явився.

Рішенням суду першої інстанції позов ОСОБА_2 задоволено частково. Суд визнав незаконним наказ ДП "Чоразморшлях" № 162/к від 24 вересня 2007 року, згідно з яким позивача звільнено з посади заступника начальника Управління з фінансів з 24 вересня 2007 року за п. 7 ст. 40 КЗпП України, поновив позивача ОСОБА_2 на посаді заступника начальника Управління з фінансів ДП "Чоразморшлях", стягнув з ДП "Чоразморшлях" на користь позивача середню заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 24 вересня 2007 року по 11 червня 2009 року в розмірі 72 611 грн. без врахування податків та обов'язкових платежів, що підлягають відрахуванню з заробітної плати, моральну шкоду в розмір 5 000 грн., а також судовий збір у дохід держави в сумі 743, 11 грн.

В апеляційній скарзі представник позивача ОСОБА_2, - ОСОБА_3, просить рішення суду першої інстанції в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу змінити й постановити в цій частині нове рішення, яким стягнути з відповідача, ДП "Чоразморшлях", на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 24 вересня 2007 року по 31 серпня 2012 року в розмірі 206 343, 06 грн., мотивуючи тим, що рішення суду в цій частині є незаконним й необґрунтованим.

В апеляційній скарзі відповідач, ДП "Чоразморшлях", просить рішення суду першої інстанції скасувати й постановити нове рішення про відмову у задоволенні позову, мотивуючи тим, що рішення суду є незаконним й необґрунтованим, а саме, судом безпідставно не враховано те, що позивач ОСОБА_9 був звільнений з роботи на законній підставі та у встановленому законом порядку, відповідачем надано достатньо доказів у підтвердженні того, що позивач 28 серпня 2007 року знаходився на роботі в нетверезому стані, але судом не надано належної оцінки вказаним доказам, а також позивачем не доведено завдання йому моральної шкоди.

Заслухавши доповідача, доводи апеляційних скарг представника позивача ОСОБА_2, - ОСОБА_3, та відповідача, ДП "Чоразморшлях", заслухавши пояснення представника позивача ОСОБА_2, - ОСОБА_3, та представника відповідача, ДП "Чоразморшлях", - ОСОБА_4, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга представника позивача підлягає задоволенню, а апеляційна скарга відповідача, ДП "Чоразморшлях", задоволенню не підлягає за таких підстав.

Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 06 листопада 1992 року, викладених у п. 25 постанови № 9, вирішуючи позови поновлення на роботі осіб, трудовий договір з якими розірвано за п.7 ст.40 КЗпП, суди повинні мати на увазі, що з цих підстав можуть бути звільнені з роботи працівники за появу на роботі у нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння в будь-який час робочого дня, незалежно від того, чи були вони відсторонені від роботи, чи продовжували виконувати трудові обов'язки. Для працівника з ненормованим робочим днем час знаходження на роботі понад встановленої його загальну тривалість вважається робочим.

Нетверезий стан працівника або наркотичне чи токсичне сп'яніння можуть бути підтверджені як медичним висновком, так і іншими видами доказів (ст.27 ЦПК ), яким суд має дати відповідну оцінку.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_2 працював в ДП "Чоразморшлях" на посаді заступника начальника Управління з фінансів з 23 жовтня 2006 року.

Наказом т.в.о. начальника Управління ДП "Чоразморшлях" ОСОБА_5 № 162/к від 24 вересня 2007 року позивача було звільнено з роботи за п. 7 ст. 40 КЗпП України, за появу на роботі у нетверезому стані, з 24 вересня 2007 року (а.с. 13).

Однак в судовому засіданні не доведено, що позивач ОСОБА_2 28 серпня 2007 року знаходився на робочому місті у нетверезому стані, що підтверджується матеріалами справі, зокрема, свідченнями свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11, заступника начальника Управління по персоналу, які засвідчили, що 28 серпня 2007 року

між позивачем та т.в.о. начальника Управління ОСОБА_6 виник конфлікт, позивач був у вкрай збудженому емоційному стані, запаху алкоголю у нього не було й він не знаходився стані алкогольного сп'яніння. При цьому судом було враховано, що позивач просив щоб було проведено медичне обстеження його на наявність алкоголю (а.с.3), що не було проведено, та те, що акт від 28 серпня 2007 року, який був підставою для звільнення взагалі не містить опису зовнішніх ознак нетверезого стану, зокрема, запах алкоголю, нестійкість хода, незвичайна балакучість, безтямні розмови тощо.

Відповідно до ч. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

За таких обставин, вирішуючи трудовий спір, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що позивач ОСОБА_2 був звільнений з роботи без законної підстави, його трудові права були порушені відповідачем й підлягають захисту шляхом визнання наказу про звільнення незаконним та поновлення на попередній роботі - заступника начальника Управління з фінансів.

Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП України при ухваленні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України "Про оплату праці" за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок).

З урахуванням цих норм, зокрема абз. 3 п. 2 Порядку, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.

Відповідно до п. 5 розд. ІV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з п. 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абз. 2 п. 8 Порядку).

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абз. 3 п. 8 Порядку).

Ураховуючи, що звільнення позивача ОСОБА_2 відбулося 24 вересня 2007 року, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що середня заробітна плата позивача повинна обчислюватися з виплат, отриманих ним за попередні два місяці роботи, а саме за липень і серпень 2007 року, а саме 7 327, 87 грн. (3 615, 37 грн. + 3712, 50 грн.) - а.с. 79.

Середній заробіток складає 3 663,94 грн., середньоденний заробіток - 166, 54 грн. (7 327, 87 грн. : 44 робочих дня).

Суд першої інстанції правильно виходив з того, що середній заробіток підлягає стягненню понад одного року, оскільки справа розглядалася тривалий час не з вини позивача ОСОБА_2

Стягуючи середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 24 вересня 2007 року по 11 червня 2009 року, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не звертався до суду з заявою про уточнення позову на момент постановлення рішення суду. При цьому суд послався на ст. 11 ЦПК України.

Проте, з таким висновком суду першої інстанції погодитися неможливо, оскільки при вирішенні спору в цій частині вимог судом порушені норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим у відповідності до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У відповідності до положень ч. 2 ст. 235 КЗпП України час вимішеного прогулу позивача ОСОБА_2 повинен становити період з 24 вересня 2007 року по день ухвалення судового рішення про поновлення на попередній роботі - 31 серпня 2012 року. Тому посилання суду першої інстанції на ст. 11 ЦПК України в даному випадку є помилковим.

Крім того, представник позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3, просила в судовому засіданні 31 серпня 2012 року стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 24 вересня 2007 року по 31 серпня 2012 року в розмірі 206 342, 06 грн. та надала відповідний розрахунок середнього заробітку за вказаний період (а.с. 206-207).

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що стягненню підлягає середній заробіток за період з 24 вересня 2007 року по 31 серпня 2012 року, тобто за 1239 робочих дня (2007 рік - 71 робочий день, 2008 рік - 252 робочих дня, 2009 рік - 251 робочих дня, 2010 рік - 251 робочий день, 2011 рік - 250 робочих дня, 2012 рік - 164 робочих дня).

А всього середній заробіток за вказаний період становить 206 342, 06 грн. (1239 робочих дня х 166, 54 грн.).

Отже, вимоги позивача ОСОБА_2 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягають задоволенню в повному обсязі, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за період з 24 вересня 2007 року по 31 серпня 2012 року в розмірі 206 342, 06 грн.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Вирішуючи спір в цій частині вимог, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що позивачу ОСОБА_2 завдана також моральна шкода, яка полягає у душевних стражданнях, яких він зазнав у зв'язку з порушенням його трудових прав, втратою нормальних життєвих зв'язків, що вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно визначив розмір моральної шкоди, заподіяної позивачу, в розмірі 5 000 грн. з урахуванням положень ст. 23 ЦК України про те, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, погіршення стану здоров'я позивача ОСОБА_2, необхідності тривалий час вирішувати питання про відновлення ним своїх порушених трудових прав, а також роз'яснень Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31 березня 1995 року (з наступними змінами та доповненнями), викладених у п. п. 3, 9 постанови, а також вимог розумності, виваженості та справедливості.

Вирішуючи питання про поділ судових витрат, колегія суддів вважає, що збільшенню підлягає й розмір судового збору, який підлягає стягненню з відповідача у дохід держави, до 2 140, 73 грн. (206 343, 06 грн. х 1% : 100% + 107, 30 грн.).

Твердження відповідача, ДП "Чоразморшлях", в апеляційній скарзі про те, що рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам закону, а саме, судом безпідставно не враховано те, що позивач ОСОБА_9 був звільнений з роботи на законній підставі, судом не надано належної оцінки наданим відповідачем доказам у підтвердженні того, що позивач 28 серпня 2007 року знаходився на роботі в нетверезому стані, не приймаються до уваги, оскільки вони не відповідають дійсним обставинам справи і спростовуються матеріалами справи.

Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частинами 3, 4 ст. 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводить мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Відповідно до принципів змагальності та диспозитивності цивільного процесу відповідач, ДП "Чоразморшлях", був зобов'язаний довести в судовому засіданні свої заперечення проти позову щодо дотримання вимог трудового законодавства при звільнення позивача ОСОБА_2 з роботу за появу на роботі нетверезому стані, зокрема, надати суду як медичний висновок, так і інші види доказів.

Відповідач послався не на медичний висновок, а на інші види доказів.

Так, відповідно до наказу № 162/к від 24 вересня 2007 року (а.с. 13) підставами для звільнення позивача з роботи був акт від 28 серпня 2007 року, складений працівниками ОСОБА_7, ОСОБА_5, ОСОБА_8, де зазначено, що позивач знаходиться в нетверезому стані на робочому місті о 16 год. 40 хв. (а.с. 9), акт від 24 вересня 2007 року про відмову позивача надати пояснення щодо обставин, які існували 28 серпня 2007 року (а.с. 64), та довідку голови первинної профспілкової організації ДП "Чоразморшлях" від 29 серпня 2007 року про те, що позивач не є членом первинної профспілкової організації працівників морського транспорту України (а.с. 59).

Крім того, відповідач посилався на службову записку т.в.о. начальника Управління ОСОБА_5 від 28 серпня 2007 року, яка містить відомості про те, що позивач 28 серпня 2007 року знаходився в нетверезому стані і справив сварку у його кабінеті (а.с. 60), його розпорядження № 001/087 від 28 липня 2007 року про порушення позивачем трудової дисципліни 28 серпня 2007 року (а.с. 3), а також на свідчення свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_13

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дослідив в судовому засіданні усі докази, які є у справі, у тому числі вище приведені докази, надані відповідачем, з урахуванням їх переконливості, належності і допустимості, дав їм правильну оцінку та з достовірністю встановив, що не доведено в судовому засіданні те, що позивач ОСОБА_2 знаходився 28 серпня 2007 року у нетверезому стані на робочому місті.

Крім того, згідно із ч. 3 ст. 149 КЗпП України при обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

Однак при звільненні позивача ОСОБА_2 відповідачем не були виконані вказані положення закону.

Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що позивач ОСОБА_2 був звільнений з роботи за п. 7 ч. 1 ст. 40 КЗпП України незаконно й правильно поновив його на попередній роботі.

Посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що позивачем не доведено завдання йому моральної шкоди, також не приймаються до уваги, оскільки вони спростовуються матеріалами справи.

Таким чином, наведені в апеляційній скарзі відповідача доводи не спростовують висновків суду і не містять підстав для висновків про порушення або неправильне застосування судом норм права, які привели до неправильного вирішення справи.

Отже, законних підстав для скасування рішення суду першої інстанції й ухвалення нового рішення по відмову у задоволенні позову немає.

Однак помилкове застосування судом першої інстанції положень ст. 11 ЦПК України та ч. 2 ст. 235 КЗпП України у відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України є підставою для зміни рішення суду першої інстанції й ухвалення нового рішення про задоволення вимог про стягнення середнього заробітку в повному обсязі та збільшення розміру судового збору.

Керуючись ст. ст. 303, 307 ч. 1 п. 2, 319 ч. 1 п. 4, 313, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області,

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2, - ОСОБА_3, задовольнити.

Апеляційну скаргу Державного підприємства Чорноморсько-Азовського виробничо-експлуатаційного Управління морських шляхів відхилити.

Рішення Приморського суду Одеської області від 31 серпня 2012 року змінити й ухвалити нове рішення.

Стягнути з Державного підприємства Чорноморсько-Азовського виробничо-експлуатаційного Управління морських шляхів, код ЄДРПОУ 01125637, місцезнаходження: м. Одеса, вул. Приморська, буд. 7, на користь ОСОБА_2, що зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1, середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 24 вересня 2007 року по 31 серпня 2012 року в розмірі 206 343, 06 грн. без врахування податків та обов'язкових платежів, що підлягають відрахуванню з заробітної плати.

Стягнути з Державного підприємства Чорноморсько-Азовського виробничо-експлуатаційного Управління морських шляхів, код ЄДРПОУ 01125637, місцезнаходження: м. Одеса, вул. Приморська, буд. 7, судовий збір в розмірі 2 140, 73 грн. у дохід держави на наступні банківські реквізити: Отримувач: ГУ ДКУ в Одеській області, Код ЄДРПОУ 37607526, Р/р 31214206780007, МФО 828011, Банк отримувача: ГУ ДКУ в Одеській області, Призначення платежу: Судовий збір, Пункт (номер пункту з таблиці ставок судового збору), КБК 22030001.

В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання законної сили рішенням.

Судді апеляційного суду Одеської області: В.О. Панасенков

В.Ф. Парапан

Р.Д. Громік

1

Головуючий у першій інстанції Ільченко Н.А. Справа № 22ц/1590/9825/2012

Доповідач апеляційної інстанції Панасенков В.О. Категорія ЦП: 52