Постанова № 27562080, 16.11.2012, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

16 листопада 2012 року № 2а-2771/10/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С. при секретарі судового засідання Іконніковій О.Ю., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справуза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Рууккі Україна»доОкружної державної податкової служби -Центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової службипроскасування податкових повідомлень-рішень,ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить, з урахуванням уточнення позовних вимог, скасувати податкові повідомлення-рішення винесені відповідачем № 0000214010/0 від 21.07.2009, № 0000214010/1 від 29.09.2009, № 0000214010/2 від 11.12.2009, № 0000214010/3 від 24.02.2010 про донарахування податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у загальній сумі 1603259,00 грн., у тому числі основний платіж -714730,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції -888529,00 грн.; № 0000234010/0 від 21.07.2009, № 0000234010/1 від 29.09.2009, № 0000234010/2 від 11.12.2009, № 0000234010/3 від 24.02.2010 про донарахування податкового зобов'язання з податку на додану вартість у загальній сумі 264355,00 грн., у тому числі основний платіж -159618,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції -104737,00 грн.

В судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали, просили задовольнити позов у повному обсязі.

Представники відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнали та просили відмовити у задоволенні позову.

01.11.2012 в судовому засіданні за згодою представників сторін ухвалено розглядати справу в порядку письмового провадження в порядку ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

13.07.2009 за результатами планової виїзної перевірки ЗАТ «Рууккі Україна»(правонаступником є ТОВ «Рууккі Україна») з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2007 по 31.03.2009 СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП (правонаступником є Окружна державна податкова служба -Центральний офіс з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби) складено Акт № 249/40-10/25277777 (далі -Акт перевірки), яким встановлено порушення позивачем, зокрема, п. 5.9 ст. 5, пп. 7.3.4 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та, як наслідок, заниження податку на прибуток на загальну суму 1062327 грн., а також порушення пп. 7.4.1 п. 7.4, абз. «б»пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та, як наслідок, заниження податку на додану вартість на загальну суму 209473 грн.

21.07.2009 на підставі Акту перевірки відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення:

№ 0000214010/0, яким у зв'язку з порушенням п. 5.9 ст. 5, пп. 7.3.4 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 714730 грн., а також застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 888529 грн.;

№ 0000234010/0, яким у зв'язку з порушенням пп. 7.4.1 п. 7.4, абз. «б»пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 159618 грн., а також застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 104737 грн.

В подальшому, за результатами оскарження зазначених повідомлень-рішень СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП, ДПА у м. Києві та ДПА України були прийняті рішення, якими скарги позивача були залишені без задоволення, у зв'язку з чим СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП винесені податкові повідомлення-рішення від 29.09.2009 № 0000214010/1 та № 0000234010/1, від 11.12.2009 № 0000214010/2 та № 0000234010/2, від 24.02.2010 № 0000214010/3 та № 0000234010/3.

Як встановлено судом, ТОВ «Рууккі Україна»на підставі договору від 15.09.2008 № 21 з ТОВ «Армастрой»(далі -Договір № 21) надано відповідні послуги (роботи з прибудови к будівлі головного корпусу), що підтверджується належним чином оформленими договірною ціною, локальним кошторисом, рахунками-фактурами, платіжними дорученнями, актом приймання виконаних підрядних робіт та податковими накладними. За результатами відповідних господарських операцій з ТОВ «Армастрой»у жовтні 2008 року ТОВ «Рууккі Україна»сформовано податковий кредит на загальну суму у розмірі 9008,83 грн.

Водночас, з аналізу Акту перевірки видно, що підставою для висновку відповідача про порушення позивачем пп. 7.4.1 п. 7.4, абз. «б»пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та, як наслідок, заниження податку на додану вартість на загальну суму 209473 грн., в тому числі 9008,83 грн., стала встановлена ним нікчемність Договору № 21 між ТОВ «Рууккі Україна»та ТОВ «Армастрой»внаслідок:

- наявності у ТОВ «Армастрой»стану платника 7 -до ЄДР внесено запис про відсутність підтвердження відомостей;

- не знаходження ТОВ «Армастрой»за юридичною адресою;

- не звітування ТОВ «Армастрой», останній звіт подано за 2007 рік з податку на прибуток підприємства та за серпень 2008 року з податку на додану вартість;

- не відображення у складі податкових зобов'язань за вересень та жовтень 2008 року обсяги розрахунків з ТОВ «Рууккі Україна».

Згідно з ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

При цьому суд зауважує, що вчинення платником податків дій, що мають своїм результатом одержання податкової вигоди (звільнення від оподаткування, зменшення бази або ставки оподаткування, одержання права на залік або відшкодування податку на додану вартість тощо), саме по собі не означає, що відповідні правочини були вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Тому, для встановлення факту вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, зокрема, з метою ухилення від сплати податків, необхідно встановити необґрунтованість отриманої платником податків податкової вигоди, наприклад, внаслідок її виникнення не у зв'язку із здійсненням реальної підприємницької або іншої економічної діяльності.

Водночас, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Оскільки наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, то факт виконання поставки товару входить до предмету доказування у справі. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 31.03.2011 у справі №К-12509/08.

За змістом інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 № 742/11/13-11 при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 31.01.2011 у справі за позовом ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат»до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес»АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Як встановлено судом, Договір № 21 між ТОВ «Рууккі Україна»та ТОВ «Армастрой»виконувався сторонами у повному обсязі, що підтверджується відповідними договірною ціною, локальним кошторисом, рахунками-фактурами, платіжними дорученнями, актом приймання виконаних підрядних робіт та податковими накладними.

Реальність спірних господарських операцій підтверджується також залученими до матеріалів справи:

ліцензією ТОВ «Армастрой»серії АВ № 314322, виданою Міністерством будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України, на будівельну діяльність (згідно з переліком), зокрема, на зведення несучих та огороджуючи конструкцій будівель і споруд, будівництво та монтаж інженерних і транспортних мереж, захист конструкцій устаткування та мереж, яка підтверджує відповідність ТОВ «Армастрой»вимогам передбачених чинним законодавством щодо наявності основних засобів та персоналу для здійснення такої діяльності;

експертним висновком ЭЗ-010-2_2009.10 за результатами експертизи будівельних конструкцій прибудови до будівлі головного корпусу ТОВ «Рууккі Україна», який підтверджує виконання відповідних робіт за вказаним Договором.

Суд не бере до уваги посилання позивача на наявність у ТОВ «Армастрой»стану платника 7 -до ЄДР внесено запис про відсутність підтвердження відомостей, на не знаходження ТОВ «Армастрой»за юридичною адресою, на не звітування ТОВ «Армастрой», останній звіт подано за 2007 рік з податку на прибуток підприємства та за серпень 2008 року з податку на додану вартість, а також на не відображення у складі податкових зобов'язань за вересень та жовтень 2008 року обсяги розрахунків з ТОВ «Рууккі Україна», оскільки, по-перше, відповідно до ст. 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, тому позивач не може нести відповідальності за можливі протиправні дії інших юридичних осіб, по-друге, порушення контрагентами позивача вимог законодавства про порядок здійснення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про безтоварність відповідних господарських операцій, по-третє, факти вчинення злочину, в тому числі у вигляді фіктивного підприємництва, ухилення від сплати податків та підробка документів, можуть встановлюватись виключно відповідним рішенням суду, по-четверте, поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань (аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 26.09.2012 у справі № К/9991/5398/12), по-п'яте, сам по собі акт не є беззаперечним, належним та допустимим доказом даних фактів.

Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців»якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Як видно з матеріалів справи, на момент укладення відповідного Договору, підписання договірної ціни, локального кошторису, рахунків-фактур, акту приймання виконаних підрядних робіт та податкових накладних, юридична особа ТОВ «Армастрой»не була припинена, доказів існування вироків суду у кримінальних справах, якими б встановлювався факт фіктивного підприємництва, відповідачем не надано.

Крім того, з матеріалів справи видно, що постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.11.2009 у справі № 2а-11166/09/2670 за позовом СДПІ по роботі з ВПП у м. Києві до ЗАТ «РУУККІ УКРАЇНА»та ТОВ «Арма-Строй»про стягнення коштів, одержаних за договором № 21 від 15.09.2008, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21.12.2010, встановлено, зокрема, що: «Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставши можуть бути доведені лише обвинувальним вироком. Позивачем не надано доказів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання відповідачами у даній справі договору № 21 від 15.09.2008р. Крім того, позивачем не доведено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у відповідачів, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Зважаючи на вищевикладене, суд приходить до висновку про безпідставність позиції позивача щодо визначення спірного правочину як такого, що укладений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства та стягнення коштів одержаних за договором в дохід держави у зв'язку з його нікчемністю.».

Таким чином, судом встановлено, що Договір між ТОВ «Рууккі Україна»та ТОВ «Армастрой»був укладений з метою здійснення передбаченої законодавством підприємницької діяльності, наявність у ТОВ «Рууккі Україна»та ТОВ «Армастрой»умислу на укладення Договору з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, відповідачем не доведено, натомість судом встановлено факт здійснення відповідних господарських операцій, а тому вказані правочини не можуть розглядатись як нікчемні з мотивів їх завідомої суперечності інтересам держави і суспільства відповідно до ст. 228 ЦК України.

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з п. 1.7, пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4 пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту будь-які витрати зі сплати податку, які не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а у разі імпорту робіт (послуг) -актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

При цьому в пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів із банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) -в разі розрахунків із використанням кредитних дебетових карток чи комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Аналіз наведених норм дає підстави зробити висновок, що у Законі України «Про податок на додану вартість» передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку -покупця належним чином оформленої податкової накладної або митної декларації.

Відповідно до змісту пп. 7.2.3 та 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в встановленому порядку.

Згідно з п. 9.8 ст. 9 Закону України «Про податок на додану вартість»реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку.

Відповідно до п. 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 № 165, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23.06.1997 за № 233/2037 (далі -Порядок № 165) податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Як встановлено судом, сума ПДВ у розмірі 9008,83 грн. була віднесена позивачем до складу податкового кредиту на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ «Армастрой». На момент складання вказаних податкових накладних ТОВ «Армастрой»було включене до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців, а також зареєстроване платником податку на додану вартість відповідно до чинного законодавства, з урахуванням чого суд приходить до висновку про наявність у нього права на складання податкових накладних. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 10.01.2012 у справі № К/9991/81953/11.

Відповідно до правової позиції Верховного суду України, викладеної в постанові від 29.10.2010 у справі за позовом ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат»до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції Закарпатської області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення та Вищого адміністративного суду України, викладених в ухвалах від 29.03.2012 у справі № К/9991/1617/11 та від 09.04.2012 у справі № К-46073/09, несплата продавцем або його контрагентами ПДВ до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку.

Якщо контрагенти по ланцюгу постачання товарів (послуг) не виконали свого зобов'язання по сплаті податку на додану вартість до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 28.03.2012 у справі № К/9991/72712/11.

Таким чином, сума податку на додану вартість у розмірі 9008,83 грн., віднесена ТОВ «Рууккі Україна»до податкового кредиту, підтверджується податковими накладними, оформленими відповідно до вимог ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та Порядку № 165.

Крім того, з аналізу Акту перевірки видно, що підставою для висновку відповідача про порушення позивачем пп. 7.4.1 п. 7.4, абз. «б»пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та, як наслідок, заниження податку на додану вартість на загальну суму 209473 грн., в тому числі 161840,97 грн., стало не нарахування зобов'язання з ПДВ на товари, які почали використовуватися в операціях звільнених від оподаткування, а саме за період з лютого по грудень 2008 року, в якому позивач здійснював операції з поставки металобрухту, який утворився в процесі його господарської діяльності.

Відповідно до п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість»база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни.

З матеріалів справи видно та не заперечувалось сторонами, що з лютого по грудень 2008 року позивач здійснював операції з поставки відходів і брухту чорних металів, що утворилися в процесі його господарської діяльності.

В свою чергу, п. 11.44 ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість»передбачено, що тимчасово до 1 січня 2009 року операції з поставки відходів і брухту чорних металів, у тому числі операції з імпорту таких товарів, звільняються від оподаткування, у зв'язку з чим визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість за операціями з реалізації металобрухту за період дії вказаної норми є неправомірним. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 12.06.2012 у справі № К-57475/09.

За таких умов, висновок відповідача про не нарахування податкового зобов'язання з ПДВ за період з лютого по грудень 2008 року щодо операцій з поставки металобрухту, який утворився в процесі господарської діяльності позивача є безпідставним.

При цьому, в Акті перевірки відповідач зазначає про те, що позивачем при поданні уточнюючого розрахунку податкових зобов'язань з податку на додану вартість від 28.10.2008 за № 15862 у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок, що призвело до уточнення рядку 26 (залишок від'ємного значення) декларації за серпень 2008 року та зменшення цього рядку на 49855 грн., не відображено вказані суми уточнень в деклараціях наступних податкових періодів та, зважаючи на це, податковим органом винесено спірні податкові рішення щодо податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 159618 грн. (209473 грн. - 49855 грн.), а не у розмірі 209473 грн., який зазначений у висновку Акту перевірки.

Разом з тим, з аналізу Акту перевірки видно, що підставою для висновку відповідача про порушення позивачем пп. 7.4.1 п. 7.4, абз. «б»пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та, як наслідок, заниження податку на додану вартість на загальну суму 209473 грн., в тому числі 38623,20 грн., стала встановлена ним нікчемність договору від 14.09.2008 № 12 між ТОВ «Рууккі Україна»та ТОВ «Армастрой»внаслідок:

- наявності у ТОВ «Армастрой»стану платника 7 -до ЄДР внесено запис про відсутність підтвердження відомостей;

- не знаходження ТОВ «Армастрой»за юридичною адресою;

- не звітування ТОВ «Армастрой», останній звіт подано за 2007 рік з податку на прибуток підприємства та за серпень 2008 року з податку на додану вартість;

- не відображення у складі податкових зобов'язань за вересень та жовтень 2008 року обсяги розрахунків з ТОВ «Рууккі Україна».

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Як встановлено Актом перевірки та не заперечувалось представниками сторін, 14.09.2008 між ТОВ «Рууккі Україна»та ТОВ «Армастрой»укладено договір № 12 (далі -Договір № 12) на виконання відповідних робіт (ремонт підкранових шляхів заготівельного корпусу високого прольоту). На підтвердження факту виконання умов вказаного договору складено відповідні рахунки-фактури, платіжні доручення, договірну ціну, довідку щодо вартості виконаних підрядних робіт, акт приймання виконаних підрядних робіт, а також ТОВ «Армастрой»виписало позивачу податкові накладні на загальну суму 231739,20 грн. (в тому числі ПДВ 38623,20 грн.).

При цьому, з матеріалів справи видно, що постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.06.2010 у справі № 2а-11167/09/2670 за позовом СДПІ по роботі з ВПП у м. Києві до ЗАТ «РУУККІ УКРАЇНА»та ТОВ «Арма-Строй»про стягнення коштів, отриманих за договором № 12 від 14.09.2008, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17.03.2011, встановлено, зокрема, що: «Договір підряду № 12 від 14.09.2008 року, укладений між відповідачами, є таким, що направлений виключно на одержання економічної вигоди у вигляді відшкодування з державного бюджету податку на додану вартість або зменшення податкових зобов'язань за таким податком на підставі отриманих від ТОВ «Арма-Строй»податкових накладних на загальну суму ПДВ 38623,20 грн. Намір одержати доход лише в зазначений спосіб, без здійснення реальної господарської діяльності, не можна розглядати як самостійну ділову мету, а договір, укладений між відповідачами, є таким, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.».

Згідно з ч. 2 ст. 14 КАС України постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином, з матеріалів справи видно, що головною метою, яку переслідували сторони при укладенні Договору № 12, було одержання доходу винятково за рахунок необґрунтованої податкової вигоди у вигляді безпідставного формування ТОВ «Рууккі Україна»податкового кредиту за відсутності наміру здійснювати реальну підприємницьку діяльність, та, як наслідок, несплата податків до Державного бюджету України, що суперечить інтересам держави і суспільства та порушує публічний порядок, з урахуванням чого, вказаний договір є нікчемним відповідно до ст. 228 ЦК України.

За таких умов, податкові накладні на загальну суму 231739,20 грн. (в тому числі ПДВ 38623,20 грн.) виписані позивачу ТОВ «Армастрой»на підставі нікчемного Договору № 12, які стали підставою для формування ТОВ «Рууккі Україна»податкового кредиту, не можна вважати належно оформленими звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, у зв'язку з чим, суд приходить до висновку, що віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним. При цьому, судом враховується правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 05.03.2012 у справі за позовом ТОВ «Нафта»до Шосткинської МДПІ Сумської області про визнання висновків перевірки неправомірними, визнання чинним договору, скасування податкових повідомлень-рішень.

З огляду на викладене, податкові повідомлення-рішення від 21.07.2009 № 0000234010/0, від 29.09.2009 № 0000234010/1, від 11.12.2009 № 0000234010/2, від 24.02.2010 № 0000234010/3 підлягають залишенню в силі в частині основного платежу та штрафних (фінансових) санкцій нарахованих у зв'язку з безпідставним віднесення до податкового кредиту сум ПДВ на підставі нікчемного Договору № 12.

Водночас, з урахуванням того, що податковим органом не надано на вимогу суду детального розрахунку сум штрафних санкцій за кожним епізодом, такий розрахунок здійснюється судом з урахуванням вимог Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», який діяв на момент виникнення спірних правовідносин.

Згідно з пп. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Таким чином, сума податкового зобов'язання з податку на додану вартість, яка підлягає залишенню в силі в частині основного платежу складає 38623,20 грн. -сума віднесена позивачем до податкового кредиту на підставі нікчемного Договору № 12, а в частині застосованих штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 19311,60 грн., яка розрахована згідно з вимогами пп. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», а саме: 38623,20 грн. (самостійно донарахована сума податкового зобов'язання контролюючим органом з податку на додану вартість) * 50 % (з урахуванням того, що штраф, який зобов'язаний сплатити платник податків становить десять відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми).

Враховуючи викладене, формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість на підставі виписаних ТОВ «Армастрой»податкових накладних на суму ПДВ у розмірі 9008,83 грн., а також не нарахування податкового зобов'язання з ПДВ за період з лютого по грудень 2008 року щодо операцій з поставки металобрухту, за висновком суду, є правомірним та повністю відповідає вимогам чинного законодавства, у зв'язку з чим викладений в Акті перевірки висновок СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП про порушення ТОВ «Рууккі Україна»пп. 7.4.1 п. 7.4, абз. «б»пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»є необґрунтованим та таким, що не відповідає дійсним обставинами справи, а винесені на його підставі спірні податкові повідомлення-рішення від 21.07.2009 № 0000234010/0, від 29.09.2009 № 0000234010/1, від 11.12.2009 № 0000234010/2, від 24.02.2010 № 0000234010/3 - безпідставними та неправомірними в частині основного платежу на суму 120994,80 грн. (159618 грн. - 38623,20 грн.), а також штрафних (фінансових) санкцій на суму 85425,40 грн. (104737 грн. - 19311,60 грн.).

З аналізу Акту перевірки видно, що підставою для висновку відповідача про порушення позивачем п. 5.9 ст. 5, пп. 7.3.4 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та, як наслідок, заниження податку на прибуток на загальну суму 1062327 грн., стало не включення до податкового обліку приросту (убутку) балансової вартості залишків матеріалів за балансовим рахунком 2014 «напівфабрикати і комплектуючі», а також включення до валових доходів різниці між вартістю валюти по комерційному курсу, за якою вона була придбана та курсу Національного банку України на дату зарахування.

Відповідно до пп. 7.3.2 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»витрати, понесені (нараховані) платником податку в іноземній валюті протягом звітного періоду у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до валових витрат такого платника податку, визначаються у сумі, що має дорівнювати балансовій вартості такої іноземної валюти, яка визначена відповідно до пп. 7.3.1, 7.3.4, 7.3.6 цієї ж статті та не підлягає перерахунку у зв'язку із зміною обмінного курсу гривні протягом такого звітного періоду. Отже, зазначена норма зобов'язує підприємства відображати витрати, понесені (нараховані) в іноземній валюті протягом звітного періоду у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до валових витрат, у сумі, що дорівнює балансовій вартості іноземної валюти.

Згідно з пп. 11.2.3 п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»датою збільшення валових витрат платника податку при здійсненні ним операцій з нерезидентами є дата оприбуткування платником податку товарів.

Крім того, питання щодо формування інформації про операції підприємства в іноземних валютах висвітлено у листах Державної податкової адміністрації України від 07.03.2003 № 107 та від 31.01.2004 № 1557/7/15-1117, у яких, зокрема, вказано на необхідність при визначенні сум валових витрат при купівлі товарів за іноземну валюту використовувати правила саме п.п. 11.2.3 п.11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

При цьому, податкові роз'яснення не мають пріоритету над іншими доказами або іншими експертними оцінками, проте, підпунктом д) п.п. 4.4.2 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»передбачено, що не може бути притягнутим до відповідальності платник податків, який діяв відповідно до наданого йому податкового роз'яснення (за відсутності податкових роз'яснень з цього питання, що мають пріоритет) або узагальнюючого податкового роз'яснення, тільки на підставі того, що у подальшому таке податкове роз'яснення чи узагальнююче податкове роз'яснення було змінено або скасовано, чи надано нове податкове роз'яснення такому платнику податків або узагальнююче податкове роз'яснення, що суперечить попередньому, яке не було скасовано (відкликано).

Таким чином, сума валових витрат за імпортними операціями визначається відповідно до вимог пп. 7.3.2 п. 7.3 ст. 7 цього Закону по факту отримання імпортованого товару та його вартістю згідно із курсом встановленим Національним Банком України на дату отримання товару. Отже, зважаючи, що першою подією за вказаними операціями було перерахування валюти нерезиденту, то свої валові витрати у національній валюті (що утворилися від зміни курсів іноземної валюти щодо гривні) позивач правомірно визначав на дату фактичного оприбуткування імпортованого товару відображаючи витрати понесені (нараховані) в іноземній валюті протягом звітного періоду в якому придбано товар. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 13.04.2010 у справі № К-35352/09.

Таким чином позивач, керуючись нормами пп.пп. 7.3.2, 7.3.4 п. 7.3 ст. 7, пп. 11.2.3 п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», правомірно збільшував валові витрати на дату фактичного отримання товарів за їх вартістю згідно з ВМД і після придбання валюти в оплату вартості раніше отриманих товарів та визначення її фактичної балансової вартості уточнював суму валових витрат - в сумі балансової вартості придбаної валюти, як того вимагають норми вищевказаного Закону.

Отже, збільшивши валові витрати на момент фактичного отримання товару по їх вартості за валютним (обмінним) курсом НБУ на дату оприбуткування позивач діяв у відповідності до пп.пп. 7.3.2, 7.3.4 п. 7.3 ст. 7, пп. 11.2.3 п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». А наступне збільшення суми валових витрат з урахуванням фактичного визначення балансової вартості валюти, здійснене позивачем, відповідає вимогам пп.пп. 7.3.2, 7.3.4 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а тому є правомірним.

Разом з тим, відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»(далі Закон № 2181-III) якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 15 цього Закону) платник податків самостійно виявляє помилки у показниках раніше поданої податкової декларації, такий платник податків має право надати уточнюючий розрахунок.

Підпунктом 15.1.1 пункту 15.1 статті 15 Закону № 2181-III встановлено, що за винятком випадків, визначених підпунктом 15.1.2 цього пункту, податковий орган має право самостійно визначити суму податкових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Законом, не пізніше закінчення 1095 дня, наступного за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, а у разі, коли така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку податковий орган не визначає суму податкових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого податкового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Таким чином, якщо в майбутніх податкових періодах платник податку виявляє помилки в показниках раніше поданої декларації, то він має право, зокрема, врахувати уточнені показники у складі податкової декларації за будь-який наступний період, якщо з моменту граничного строку подання декларацій, в яких допущено помилки, минуло не більше 1095 днів. Не підлягають виправленню помилки із строком давності понад 1095 днів, а суми відповідних податків не донараховуються і не повертаються. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 15.11.2011 у справі № К-12974/09.

Як встановлено судом, ТОВ «Рууккі Україна»подано до податкового органу податкову декларацію з податку на прибуток підприємств за 3 квартали 2008 року, у якій останнім включено суму залишків по рахунку 2014 «напівфабрикати і комплектуючі», які за перший квартал 2008 року складають 711236 грн., за півріччя 2008 року -406243 грн., що загалом становить 1117479 грн. до показників рядка 01.2 у складі суми 63772383 грн., а також відобразило їх в рядку А1 Додатку К1/1 до вказаної декларації у складі суми 53106742 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи декларацією.

За таких умов, позивачем правомірно та в межах 1095 днів відображено суми коригування самостійно виявлених помилок у податковій декларації з податку на прибуток підприємств наступного періоду, яка була подана податковому органу до початку проведення перевірки позивача.

Враховуючи наведене, висновок СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП про порушення ТОВ «Рууккі Україна»п. 5.9 ст. 5, пп. 7.3.4 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»є необґрунтованим та таким, що не відповідає дійсним обставинами справи, а винесені на його підставі спірні податкові повідомлення-рішення від 21.07.2009 № 0000214010/0, від 29.09.2009 № 0000214010/1, від 11.12.2009 № 0000214010/2, від 24.02.2010 № 0000214010/3 -безпідставними та неправомірними.

Водночас, судом враховується пп. б пп. 6.4.1 п. 6.4 ст. 6 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», згідно якого податкове повідомлення або податкові вимоги вважаються відкликаними, якщо контролюючий орган скасовує або змінює раніше прийняте рішення про нарахування суми податкового зобов'язання (пені і штрафних санкцій) або податкового боргу внаслідок їх адміністративного оскарження.

При цьому в силу вимог пп. 6.4.3 п. 6.4 ст. 6 цього ж Закону у випадках, визначених підпунктом «б»підпункту 6.4.1 цього пункту, податкове повідомлення вважається відкликаним з дня прийняття контролюючим органом рішення про скасування або зміну раніше нарахованої суми податкового зобов'язання (пені і штрафних санкцій) або податкового боргу.

Наведений законодавчий припис втілено і в абзаці п'ятому пункту 9 Положення про порядок подання та розгляду скарг платників податків органами державної податкової служби, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 11.12.1996 № 29, за змістом якого у разі скасування в певній частині раніше прийнятого рішення органу державної податкової служби про нарахування суми податкового зобов'язання (пені та штрафних санкцій) або податкового боргу, раніше надіслане податкове повідомлення або податкова вимога вважаються відкликаними від дня отримання платником податків нового податкового повідомлення або відповідної податкової вимоги, що містить нову суму податкового зобов'язання (податкового боргу).

Отже, податкові повідомлення-рішення від 21.07.2009 № 0000234010/0, від 29.09.2009 № 0000234010/1, від 11.12.2009 № 0000234010/2 та від 21.07.2009 № 0000214010/0, від 29.09.2009 № 0000214010/1, від 11.12.2009 № 0000214010/2 слід вважати відкликаними, у зв'язку з чим, вказані рішення не є предметом спору через відсутність правовідносин за ними, а відтак, позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню. Така правова позиція підтверджується ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.10.2012 у справі № К/9991/49701/12.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності винесення ним спірних податкових повідомлень-рішень.

Дослідивши обставини справи, проаналізувавши вищезазначені правові норми, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими і підлягають задоволенню частково.

Позивач про присудження судових витрат на його користь з Державного бюджету України не просив.

Керуючись статтями 9, 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Рууккі Україна»(03148, м. Київ, вул. Жмеринська, 26, код ЄДРПОУ 25277777) задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 24.02.2010 № 0000234010/3, прийняте Спеціалізованою державною податковою інспекцією у м. Києві по роботі з великими платниками податків в частині основного платежу на суму 120994,80 грн., а також штрафних (фінансових) санкцій на суму 85425,40 грн.

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 24.02.2010 № 0000214010/3, прийняте Спеціалізованою державною податковою інспекцією у м. Києві по роботі з великими платниками податків.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

СуддяК.С. Пащенко