Постанова № 27561460, 09.11.2012, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДП О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 листопада 2012 р. № 2а-5585/12/1370

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого - судді Сасевича О.М.

за участю секретаря судового засідання Чижук М.М.,

представника позивача Миколайчука О.І.,

представника відповідача Пилипюка А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Сігма»до Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Львівської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення №0000011552 від 31.01.2012 року, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Сігма»(надалі-ТзОВ «Торговий дім «Сігма») звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Львівської області Державної податкової служби (надалі-ДПІ у Пустомитівському районі Львівської області ДПС), в якому просить скасувати податкове повідомлення-рішення №0000011552 від 31.01.2012 року.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що факт наявності, реальності та використання ТзОВ «Торговий дім «Сігма» у своїй господарській діяльності операцій з контрагентом - ТзОВ «Авитек груп ЛТД», а також правомірність віднесення Товариством до податкового кредиту сум ПДВ по господарських операціях з ТзОВ «Авитек груп ЛТД»підтверджується відповідними первинними документами, оригінали яких були надані позивачем податковим ревізорам інспекторам, які проводили перевірку. Вказує, що договір поставки №0103 від 01.03.2011 року, укладений між ТзОВ «Авитек груп ЛТД»(Постачальник) та ТзОВ «Торговий дім «Сігма»(Покупець) є таким, що не суперечить вимогам чинного законодавства України та є укладеним з додержанням вимог Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

Висновки податкових інспекторів, викладені в акті перевірки №4493/152/34/67489 від 28 грудня 2011 року «Про результати проведення зустрічної звірки ТзОВ «Торговий дім «Сігма»з питань документального підтвердження господарських відносин із платником податків ТзОВ «Авитек груп ЛТД»вважає безпідставними та такими, що не базуються на нормах чинного законодавства України, а тому податкове повідомлення-рішення від 31.01.2012 року №0000011552, видане за результатами перевірки, є незаконним та підлягає скасуванню.

Ухвалою судді від 25.06.2012 року позовну заяву «Торговий дім «Сігма»залишено без руху та надано позивачу строк для усунення її недоліків.

Враховуючи те, що позивачем вимоги ухвали від 25.06.2012 року були виконані, судом, згідно ухвали Львівського окружного адміністративного суду від 13.07.2012 року, відкрито провадження у даній адміністративній справі.

У зв'язку із завершенням реорганізації відповідача, судом, на підставі статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі-КАС України), здійснено заміну відповідача - Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Львівської області на її правонаступника -Державну податкову інспекцію у Пустомитівському районі Львівської області Державної податкової служби.

Розгляд справи відкладався з підстав, передбачених ст.150 Кодексу адміністративного судочинства України.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю, надав пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві. Просив позов задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача проти позову заперечив, подав до суду письмове заперечення від 30.07.2012 року, в якому зазначив, що фінансово-господарська діяльність ТзОВ «Авитек груп ЛТД»здійснюється поза межами правового поля, що, у свою чергу, свідчить про ненабуття належним чином цивільно-правової дієздатності ТзОВ «Авитек груп ЛТД», фінансово-господарські взаємовідносини між ТзОВ «Авитек груп ЛТД» та контрагентами-постачальниками, покупцями є фіктивними правочинами та такими, що вчинено без наміру створення правових наслідків, які оформлювались цими правочинами. Враховуючи викладене, вважає, що правочини, нібито, укладені між ТзОВ «Авитек груп ЛТД»та підприємствами-постачальниками не спричинили реального настання юридичних наслідків. Просить суд відмовити в позові повністю.

Заслухавши пояснення сторін, розглянувши і дослідивши подані документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.

Згідно з ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 67 Конституції України регламентовано, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Сігма»зареєстроване як юридична особа 10.02.2006 року у Виконавчому комітеті Львівської міської ради і взяте на податковий облік в органах державної податкової служби 13.06.2006 року, однак, станом на 28.12.2011 року перебувало на обліку в ДПІ у Залізничному районі м.Львова.

У періоді, який перевірявся, Товариство було платником податку на додану вартість відповідно до Свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість від 29.06.2011 року №100342129, виданого ДПІ у Залізничному районі м.Львова (індивідуальний податковий номер 341674813038).

Із матеріалів справи судом встановлено, що ДПІ у Залізничному районі м.Львова на підставі наказу ДПІ у Залізничному районі м.Львова від 20.12.2011 року №1457 «Про проведення документальної невиїзної перевірки ТзОВ «Торговий дім «Сігма»та повідомлення від 20.12.11 №127/15-2 проведено документальну невиїзну перевірку ТзОВ «Торговий дім «Сігма»з питань підтвердження господарських відносин з платником податків ТзОВ «Авитек груп ЛТД»(код ЄДРПОУ 37046350), їх достовірності та повноти відображення в обліку за період з 01.05.2011 року по 30.06.2011 року.

За результатами перевірки ДПІ у Залізничному районі м.Львова складено Акт перевірки №4493/152/34/67489 від 28 грудня 2011 року «Про результати проведення зустрічної звірки ТзОВ «Торговий дім «Сігма»з питань документального підтвердження господарських відносин із платником податків ТзОВ «Авитек груп ЛТД»(код ЄДРПОУ 37046350), їх достовірності та повноти відображення в обліку за період з 01.05.2011 р. по 30.06.2011 р.».

Як вбачається з матеріалів справи, висновки перевірки відповідачем зроблено з врахуванням результатів невиїзної документальної перевірки ТзОВ «Авитек груп ЛТД»з питань правомірності нарахування податку на додану вартість за період з 01.05.2011 р. по 31.05.2011 р., акт за результатами якої від 08.08.2011 р. №1042/23-3/37046350 був скерований ДПІ у Печерському районі м.Києва на адресу ДПІ у Залізничному районі м.Львова листом від 09.08.2011 року №29462/7/23-310.

Виходячи з інформації, наданої ДПІ у Печерському районі м.Києва, відповідачем в акті перевірки ТзОВ «Торговий дім «Сігма»зазначено, що фінансово-господарська діяльність ТзОВ «Авитек груп ЛТД»здійснюється поза межами правового поля, що, у свою чергу, свідчить про ненабуття належним чином цивільно-правової дієздатності ТзОВ «Авитек груп ЛТД», фінансово-господарські взаємовідносини між ТзОВ «Авитек груп ЛТД»та контрагентами-постачальниками, покупцями є фіктивними правочинами та такими, що вчинено без наміру створення правових наслідків, які оформлювались цими правочинами. Крім того, висновки акта перевірки обґрунтовані тим, що в ході перевірки не встановлено факту передачі товарів (послуг) від ТзОВ «Авитек груп ЛТД»до підприємств-покупців у зв'язку з відсутністю (ненаданням для перевірки) актів приймання-передачі товару, довіреностей, документів, що засвідчують транспортування, зберігання, а також інших первинних документів.

Згідно з висновками акта перевірки, проведеною позаплановою невиїзною документальною перевіркою ТзОВ «Торговий дім «Сігма»(код ЄДРПОУ 341167489) встановлено:

непідтвердження реальності здійснення господарських відносин із платником податків ТзОВ «Авитек груп ЛТД», їх виду обсягу, якості та розрахунків за період з 01.05.2011 р. по 30.06.2011 р., чим порушено вимоги п.198.2., п.198.3., п.198.6. ст.198, ст.200 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI, статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»від 16.07.1999 року №996-XIV, наказу Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88 «Про затвердження положення про документальне збереження записів у бухгалтерському обліку, ч.5 ст.203, ч.1,2 ст.215, ст.216 Цивільного кодексу України;

завищення суми податкового кредиту в Декларації з ПДВ за травень 2011 року (рядок 17) в сумі 35349,90 грн. та Деклпарації з ПДВ за червень 2011 року (рядок 17) в сумі 4900,10 грн., що призвело до зниження суми податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет на загальну суму 40250,00 грн., у тому числі за підсумками травня 2011 року (рядок 25) Декларації з ПДВ за травень 2011 року в сумі 35349,90 грн. та за підсумками червня 2011 року (рядок 25) Декларації з ПДВ за червень 2011 року в сумі 4900,10 грн., чим порушено вимоги п.198.2., п.198.3., п.198.6. ст.198, ст.200 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI, статтю 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»від 16.07.1999 року №996-XIV, наказу Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88 «Про затвердження положення про документальне збереження записів у бухгалтерському обліку, ч.5 ст.203, ч.1,2 ст.215, ст.216 Цивільного кодексу України.

На підставі вказаного акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000011552 від 31.01.2012 року, відповідно до якого позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість на загальну суму 40250,00 грн.

Суд не погоджується з такими висновками відповідачів, виходячи з наступного.

01.03.2011 року між ТзОВ «Авитек груп ЛТД» (Постачальником) та ТзОВ «Торговий дім «Сігма»(Покупцем) укладений довгостроковий договір поставки, за яким Постачальник зобов'язався поставити товар, а Покупець зобов'язався прийняти товар та оплатити його на умовах договору.

Факт наявності відповідного договору відповідачем не заперечується, копія договору надана представником позивача та знаходиться в матеріалах справи.

У травні, червні 2011 року ТзОВ «Авитек груп ЛТД»було поставлено для ТзОВ «Торговий дім «Сігма»товарно матеріальні цінності на суму 241500 грн. (в т.ч. ПДВ 40250,00 грн.).

Факт поставки підтверджується наявними у матеріалах справи виданими ТзОВ «Авитек груп ЛТД»видатковими накладними, а саме:

-№АГ-0002054 від 04.05.2011 р. на суму 65923,62 грн, в т.ч. ПДВ 10987,27 грн.;

-№АГ-0002055 від 04.05.2011 р. на суму 28718,22 грн, в т.ч. ПДВ 4786,37 грн.;

-№АГ-0002056 від 04.05.2011 р. на суму 96465,37 грн, в т.ч. ПДВ 16077,56 грн.;

-№АГ-0002057 від 04.05.2011 р. на суму 20992,20 грн, в т.ч. ПДВ 3498,70 грн.;

-№АГ-0002515 від 01.06.2011 р. на суму 29400,59 грн, в т.ч. ПДВ 4900,10 грн.

У зв'язку з поставкою ТзОВ «Авитек груп ЛТД»надало ТзОВ «Торговий дім «Сігма»податкові накладні:

-№564 від 04.05.2011 р. на суму суму 65923,62 грн, в т.ч. ПДВ 10987,27 грн.;

-№565 від 04.05.2011 р. на суму суму 28718,22 грн, в т.ч. ПДВ 4786,37 грн.;

-№566 від 04.05.2011 р. на суму 96465,37 грн, в т.ч. ПДВ 16077,56 грн.;

-№566 від 04.05.2011 р. на суму 20992,20 грн, в т.ч. ПДВ 3498,70 грн.;

-№336 від 01.06.2011 р. на суму 29400,59 грн, в т.ч. ПДВ 4900,10 грн.

Факт наявності відповідних видаткових накладних та податкових накладних відповідачем не заперечується.

Загальна сума податку на додану вартість - 40250 грн. згідно наданих податкових накладних включена ТзОВ «Торговий дім «Сігма»до податкового кредиту (рядок 17) Декларації з ПДВ за травень та червень 2011 року відповідно:

рядок 17 Декларації з ПДВ за травень 2011 року -35349,90 грн.;

рядок 17 Декларації з ПДВ за червень 2011 року -4900,10 грн.

Розрахунок за поставлені товарно-матеріальні цінності ТзОВ «Торговий дім «Сігма»провело з ТзОВ «Авитек груп ЛТД»у безготівковій формі, в підтвердження чого позивачем надано копії платіжних доручень:

-№340 від 21.04.2011 р. на суму 9000,00 грн.;

-№359 від 16.05.2011 р. на суму 72000,00 грн.;

-№360 від 16.05.2011 р. на суму 80000,00 грн.;

-№377 від 30.05.2011 р. на суму 27000,00 грн.;

-№383 від 01.06.2011 р. на суму 26000,00 грн.

Станом на 01.07.2011 року згідно оборотно-сальдової відомості по рахунку 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками»- контрагент ТзОВ «Авитек груп ЛТД», сальдо розрахунків відсутнє.

Суд приймає до уваги, що в наданих видаткових накладних, виданих податкових накладних та платіжних дорученнях відсутні розбіжності щодо підстави їх складання, де зазначено, що такою є договір №0103 від 01.03.2011 року.

Відповідно до п.198.1. ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п.198.1. ст.198 ПК України).

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1. статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з п.198.6. ст.198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Пунктом 44.1. статті 44 ПК України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»від 16.07.1999 року №996-XIV, обґрунтування відображення господарських операцій в податковому обліку здійснюється на підставі даних бухгалтерського обліку.

У статті 2 вказаного Закону зазначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності (надалі-підприємства), які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Відповідно до вимог п.3.2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена і п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне збереження записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за №168/704.

Відповідно до п.п.1.2 п.1 вказаного Положення, господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Первинні документи -це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення (п.п.2.1 п.2 Положення).

Відповідно до п.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (п.2 ст.9 цього Закону).

Частиною 5 статті 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» передбачено, що підприємство самостійно визначає облікову політику; обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановленим цим Законом, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних; розробляє систему і форму внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності і контролю господарських операцій, визначає права працівників на підписання бухгалтерських документів.

Разом з тим, у листі Державної податкової адміністрації України від 08.04.2008 року №3146/6/15-016 зазначено, що частиною другою та третьою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні»передбачається, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Частиною 1 ст.655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (згідно ч.2 ст.712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін).

Згідно п.1 ч.1 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар.

Виходячи з вищенаведеного суд вважає, що належним чином складені видаткові накладні №АГ-0002054 від 04.05.2011 року на суму 65923,62 грн., в т.ч. ПДВ 10987,27 грн.; №АГ-0002055 від 04.05.2011 року на суму 28718,22 грн., в т.ч. ПДВ 4786,37 грн.; №АГ-0002056 від 04.05.2011 року на суму 96465,37 грн., в т.ч. ПДВ 16077,56 грн.; №АГ-0002057 від 04.05.2011 року на суму 20992,20 грн., в т.ч. ПДВ 3498,70 грн.; №АГ-0002515 від 01.06.2011 року на суму 29400,59 грн., в т.ч. ПДВ 4900,10 грн.; №АГ-0002054-№АГ-0002515 від 04.05.2011 року є первинними документами, які підтверджують факт здійснення відповідних операцій з поставки товарно-матеріальних цінностей від ТзОВ «Авитек груп ЛТД»до ТзОВ «Торговий дім «Сігма».

Крім того, суд приймає до уваги, що відповідно до п.п.201.6., 201.7., 201.10. ст.201 Податкового кодексу України, податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Тобто за своєю суттю податкова накладна також є первинним документом, обов'язковість ведення і зберігання якого передбачена правилами ведення податкового обліку і який відображає постачання товарів/послуг та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Як вбачається з матеріалів справи, постачання товарно-матеріальних цінностей від ТзОВ «Авитек груп ЛТД»до ТзОВ «Торговий дім «Сігма»підтверджене, в тому числі і наявними в матеріалах справи податковими накладними: №564 від 04.05.2011 року на суму 65923,62 грн., в т.ч. ПДВ 10987,27 грн.; №565 від 04.05.2011 року на суму 28718,22 грн., в т.ч. ПДВ 4786,37 грн.; №566 від 04.05.2011 року на суму 96465,37 грн., в т.ч. ПДВ 16077,56 грн.; №566 від 04.05.2011 року на суму 20992,20 грн., в т.ч. ПДВ 3498,70 грн.; №336 від 01.06.2011 року на суму 29400,59 грн., в т.ч. ПДВ 4900,10 грн., виданими ТзОВ «Авитек груп ЛТД»у зв'язку із здійсненням поставки товарів.

З огляду на вказане, суд вважає необґрунтованим доводи відповідача про відсутність у позивача первинних документів, які б підтверджували здійснення господарських операцій між ТзОВ «Авитек груп ЛТД»та ТзОВ «Торговий дім «Сігма».

Суд також вважає за необхідне зауважити, що підпунктом 4.1.4. пункту 4.1. статті 4 Податкового кодексу України закріплено, що податкове законодавство України ґрунтується, зокрема, на принципі презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Діючим законодавством не закріплено чіткого, вичерпного та повного переліку первинних документів податкового обліку, пред'явлення якого в ході перевірки є обов'язковим і відсутність (некомплектність) якого є підставою для висновків про порушення податкового законодавства.

За таких обставин суд переконаний, що за наявності інших первинних документів, які підтверджують здійснення господарських операцій, відповідач не вправі був робити висновки про відсутність господарських відносин та пов'язані з цим порушення податкового законодавства лише з тієї причини, що йому в ході перевірки не було надано усіх первинних документів, які він вважав за необхідне дослідити в ході перевірки.

Не знаходять свого підтвердження належними і допустимими доказами і висновки відповідача в акті перевірки про порушення позивачем вимог ч.5 ст.203, ч.ч.1, 2 ст.215, ст.216 Цивільного кодексу України.

Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, між ТзОВ «Авитек груп ЛТД»та ТзОВ «Торговий дім «Сігма»укладено господарський договір, факт виконання якого підтверджується належними доказами, відтак, суд приходить до висновку, що позивач правомірно відобразив отримані від контрагентів податкові накладні у податковому обліку.

Відповідно до ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Стаття 203 ЦК України передбачає загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Статтею 204 ЦК України закріплена презумпція правомірності правочину, за якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. У цій же статті розмежовується два види недійсних правочинів: нікчемні та оспорювані. Нікчемним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом. У даному випадку визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Оспорюваним є правочин, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом. Такий правочин може бути визнаний недійсним судом.

Статтею 228 ЦК України визначено, що нікчемними є правочини, що порушують публічний порядок, є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Верховний Суд України у Постанові Пленуму від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» розтлумачив, що нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду (п.4 Постанови). Виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. У разі якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків (ч.1 ст.216 ЦК України), (п.7 Постанови Пленуму від 06.11.2009 року №9).

Згідно пункту 18 вищезгаданої Постанови, усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за ст.228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо .

Висновки податкового органу про нікчемність правочинів між ТзОВ «Авитек груп ЛТД»та ТзОВ «Торговий дім «Сігм໴рунтуються на тому, що під час їх вчинення не було дотримано ч.5 ст.203 ЦК України і ці правочини не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними.

Такий висновок податкового органу суд вважає помилковим.

У п.24 Постанови Пленуму від 06.11.2009 року №9 Верховний Суд України відзначив, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Відтак, слід враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Також суд зауважує, що відповідно до ч.2 ст.234 ЦК України, фіктивний правочин визнається судом недійсним. Отже, цей вид недійсних правочинів належить до оспорюваних правочинів. З огляду на цю норму, жоден інший орган, окрім суду, не може робити висновок про недійсність фіктивного правочину.

Суд приймає до уваги і те, що згідно з ч.4 ст.70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору. Оскільки визнання фіктивного правочину недійсним відбувається за рішенням суду, єдиним допустимим засобом доказування факту фіктивності правочину є відповідне судове рішення. Інші докази, зокрема й акти перевірки податкового органу, в даному випадку не можуть вважатись належними та допустимими, а тому не приймаються до уваги судом під час вирішення даної справи.

Окремо суд бере до уваги, що викладені в акті перевірки твердження суб'єкта владних повноважень про порушення позивачем вимог цивільного законодавства зроблені з перевищенням компетенції органів державної податкової служби України та не підтверджуються дослідженими судом доказами.

Проаналізувавши положення Податкового кодексу України, суд приходить до переконання, що податкові органи не наділені компетенцією на встановлення фактів порушення платниками податків норм цивільного або господарського законодавства та не мають повноважень визнавати правочини нікчемними або такими, що не відповідають закону, оскільки підстави нікчемності правочину встановлюються законом, а не актами податкових перевірок.

У відповідності до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на докази, що містяться у матеріалах справи, суд вважає, що спірний договір поставки, укладений між позивачем ТзОВ «Авитек груп ЛТД»та ТзОВ «Торговий дім «Сігма» не може вважатися нікчемним (недійсним) правочином.

Окрім цього, суд також вважає за необхідне зазначити, що згідно з ч.2 ст. 161 КАС України при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.

У постанові від 31.01.2011 року у справі №21-42а10 Верховний Суд України зазначив, що невиконання контрагентом свого зобов'язання зі сплати ПДВ до бюджету тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Так, у постанові від 13 січня 2009 року (справа №21-1578во08) Верховний Суд України зазначив, що визнання недійсними установчих документів юридичної особи та подальше анулювання свідоцтва платника ПДВ самі по собі не призвели до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи до моменту виключення її з державного реєстру, та не позбавляло правового значення видані за цими господарськими операціями податкові накладні. У постанові від 11 грудня 2007 року (справа №21-1376во06) Верховний Суд України дійшов висновку, що у разі невиконання контрагентом зобов'язання зі сплати податку до бюджету, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи. Ця обставина не є підставою для позбавлення платника ПДВ права на його відшкодування у разі, коли цей платник виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Виходячи з зазначеного, суд вважає, що ТзОВ «Торговий дім «Сігма»не повинно відповідати за ведення господарської діяльності та дотримання законодавства іншими контрагентами, а тому суд не приймає як належні та допустимі докази у даній справі подані відповідачем документи, які стосуються лише безпосередньо здійснення господарської діяльності ТзОВ «Авитек груп ЛТД», в тому числі і відповідальності його посадових осіб за вчинені порушення законодавства.

Згідно з п.54.3. ст.54 ПК України, контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо:

54.3.1. платник податків не подає в установлені строки податкову (митну) декларацію;

54.3.2. дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Оскільки висновки податкового органу про порушення позивачем вимог діючого законодавства та заниження суми його податкових зобов'язань, зроблені за результатами перевірки ТзОВ «Торговий дім «Сігма»з питань підтвердження господарських відносин з платником податків ТзОВ «Авитек груп ЛТД»відповідачем зроблені безпідставно та спростовані наявними у справі доказами, суд вважає, що останній не вправі був видавати оскаржуване податкове повідомлення-рішення №0000011552 від 31.01.2012 року, у зв'язку з чим воно підлягає скасуванню як протиправне.

Відповідно до ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України понесені позивачем судові витрати у виді судового збору.

Керуючись ст.ст.7-14, 18, 19, 69-72, 86, 94, 143, 158, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Скасувати податкове повідомлення-рішення №0000011552 від 31.01.2012 року, видане Державною податковою інспекцією у Пустомитівському районі Львівської області Державної податкової служби.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Сігма» судові витрати у сумі 402 (чотириста дві) грн. 51 коп., що пов'язані із сплатою судового збору.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі у відповідності до ч.3 ст.160 цього Кодексу, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Сасевич О.М.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 09 листопада 2012 року.