Постанова № 27529943, 18.07.2012, Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 0907/9850/2012 року

Провадження № 2-а/0907/1664/2012 року

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14:03

18 липня 2012 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд, Івано-Франківської області в складі:

головуючої-судді: ОСОБА_1

при секретарі с/з: ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області адміністративну справу

за позовом ОСОБА_3 до

проВідділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Івано-Франківській області

визнання протиправними дій та бездіяльності

У судовому засіданні 18 липня 2012 року відповідно до пункту 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України проголошено вступну та резолютивну частину Постанови.

О Б С Т А В И Н И С П Р А В И

ОСОБА_3 (надалі також «Позивач») звернулася до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області з позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Івано-Франківській області (надалі також «Відповідач») про визнання протиправною та скасування постанови головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Івано-Франківській області від 10 травня 2012 року про закінчення виконавчого провадження по примусовому виконанню Виконавчого листа Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 19 жовтня 2011 року з виконання постанови по справі № 0907/2-а-10439/2011; зобовязання Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Івано-Франківській області поновити виконавче провадження № 30991125 по примусовому виконанню Виконавчого листа Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 19 жовтня 2011 року з виконання постанови по справі № 0907/2-а-10439/2011; визнання протиправною бездіяльності Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Івано-Франківській області щодо незабезпечення виконання Виконавчого листа Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 19 жовтня 2011 року з виконання постанови по справі № 0907/2-а-10439/2011; зобовязання Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Івано-Франківській області забезпечити виконання Виконавчого листа Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 19 жовтня 2011 року з виконання постанови по справі № 0907/2-а-10439/2011 у відповідності до приписів Закону України «Про виконавче провадження» та стягнути з Департаменту соціальної політики виконкому Івано-Франківської міської ради на користь ОСОБА_3 недоплачену допомогу по догляду за дитиною в розмірі 13142,30 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що постанова головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Івано-Франківській області від 10 травня 2012 року про закінчення виконавчого провадження, на думку Позивача, є протиправною та такою, що прийнята без достатніх правових підстав, а тому вказана постанова підлягає скасуванню.

Як зазначив в судовому засіданні представник Позивача, відповідно до вимог чинного законодавства України у державного виконавця були відсутні правові підстави для закінчення виконавчого провадження, оскільки прийняттю такого рішення повинно було передувати накладення штрафу на боржника та повідомлення правоохоронних органів.

Представник Відповідача Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Івано-Франківській області, в судовому засіданні проти позовних вимог заперечив, посилаючись на їх необґрунтованість та безпідставність, та просив відмовити в їх задоволенні.

Додатково представник Відповідача в судовому засіданні зауважив на те, що при винесення постанови від 10 травня 2012 року про закінчення виконавчого провадження державний виконавець діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначений чинним законодавством України.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали та заслухавши пояснення представника Позивача та представника Відповідача, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області,

В С Т А Н О В И В:

Постановою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 9 березня 2011 року у справі № 2а-10439/2011, яка набрала законної сили 21 березня 2011 року, адміністративний позов ОСОБА_3 до Департаменту соціальної політики виконкому Івано-Франківської міської ради про визнання дій неправомірними, зобовязання відповідача виплатити недоплачену допомогу по догляду за дитиною задоволено частково: визнано дії Департаменту соціальної політики виконкому Івано-Франківської міської ради неправомірними; зобовязано Департамент соціальної політики виконкому Івано-Франківської міської ради виплатити ОСОБА_3 недоплачену допомогу по догляду за дитиною з 09 квітня 2009 року у відповідності до статті 43 Закону України «Про загальнообовязкове державне соціальне страхування у звязку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» з врахуванням виплачених сум; в решті позовних вимог відмовлено.

19 жовтня 2011 року Івано-Франківським міським судом Івано-Франківської області по вказаній адміністративній справі видано виконавчий лист.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом (частина 1 статті 17 Закону України «Про виконавче провадження»).

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 19 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення.

Постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Івано-Франківській області від 6 лютого 2012 року ВП № 30991125 про відкриття виконавчого провадження відкрито виконавче провадження з виконання Виконавчого листа № 0907/2-а-10439/2011, виданого 19 жовтня 2011 року Івано-Франківським міським судом Івано-Франківської області про зобовязання Департаменту соціальної політики виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради виплатити ОСОБА_3 недоплачену допомогу по догляду за дитиною з 09 квітня 2009 року у відповідності до статті 43 Закону України «Про загальнообовязкове державне соціальне страхування у звязку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» з врахуванням виплачених сум.

Вищевказаною постановою боржнику було надано строк для добровільного виконання рішення суду до 13 лютого 2012 року.

Згідно з частиною 1 статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

Листом від 1 березня 2012 року № 533/03-02/20 Департамент соціальної політики виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради повідомив головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Івано-Франківській області про здійснення перерахунку щомісячної грошової допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, та повідомив про відсутність можливості провести виплату ОСОБА_3, оскільки Департаменту виділяються кошти на поточні видатки, а бюджетні призначення на забезпечення виконання судових рішень за програмами соціального захисту у державному бюджеті на 2012 рік не передбачені, відповідно, видатки на зазначені цілі не затверджувались у кошторисах департаменту.

Частиною 1 статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» визначено підстави для закінчення виконавчого провадження.

Так, виконавче провадження підлягає закінченню у разі: 1) визнання судом відмови стягувача від примусового виконання рішення суду; 2) визнання судом мирової угоди між стягувачем і боржником у процесі виконання; 3) смерті або оголошення померлим стягувача чи боржника, визнання безвісно відсутнім боржника або стягувача, ліквідації юридичної особи сторони виконавчого провадження, якщо виконання їх обов'язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва; 4) скасування рішення суду або іншого органу (посадової особи), на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню; 5) письмової відмови стягувача від одержання предметів, вилучених у боржника під час виконання рішення про передачу їх стягувачу, або знищення речі, що має бути передана стягувачу в натурі; 6) закінчення строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення; 7) передачі виконавчого документа ліквідаційній комісії (або ліквідатору) у разі ліквідації боржника - юридичної особи; 8) фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом; 9) повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ; 10) направлення виконавчого документа за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби; 11) повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадової особи), який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 75 цього Закону; 12) якщо рішення фактично виконано під час виконання рішення Європейського суду з прав людини; 13) непред'явлення виконавчого документа за відновленим виконавчим провадженням у строки, визначені статтею 51 цього Закону; 14) списання згідно із Законом України «Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію» заборгованості, встановленої рішенням суду, яке підлягало виконанню на підставі виконавчого документа.

Про закінчення виконавчого провадження державний виконавець виносить постанову з обов'язковим мотивуванням підстав її винесення, яка затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. Копія постанови у триденний строк надсилається сторонам і може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом (частина 3 статті 49 Закону України «Про виконавче провадження»).

Постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Івано-Франківській області від 10 травня 2012 року ВП № 30991125 про закінчення виконавчого провадження (надалі також «оскаржувана постанова») закінчено виконавче провадження з примусового виконання Виконавчого листа № 0907/2-а-10439/2011, виданого 19 жовтня 2011 року Івано-Франківським міським судом Івано-Франківської області про зобовязання Департаменту соціальної політики виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради виплатити ОСОБА_3 недоплачену допомогу по догляду за дитиною з 09 квітня 2009 року у відповідності до статті 43 Закону України «Про загальнообовязкове державне соціальне страхування у звязку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» з врахуванням виплачених сум.

Вищевказану постанову про закінчення виконавчого провадження ОСОБА_3 вважає протиправною та такою, що підлягає скасуванню.

Відповідно до частини 6 статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративні справи з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання ними рішень судів у справах, передбачених пунктами 1-4 частини першої статті 18 цього Кодексу,розглядаються місцевим загальним судом як адміністративним судом, який видав виконавчий лист.

Відтак, предметом судового розгляду за даним адміністративним позовом є позовні вимоги, зокрема, про визнання протиправною та скасування постанови про закінчення виконавчого провадження, як рішення субєкта владних повноважень у правовідносинах з приводу виконання судового рішення.

Частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлені критерії, якими керується адміністративний суд при перевірці рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень. Відповідність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень передбаченим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям перевіряється судом з урахуванням закріпленого статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України принципу законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зазначені критерії, хоч і адресовані суду, але одночасно вони є і вимогами для субєкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє дії чи допускається бездіяльності.

Як встановлено Судом зі змісту Постанови головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Івано-Франківській області від 10 травня 2012 року ВП № 30991125 про закінчення виконавчого провадження, правовою підставою закінчення виконавчого провадження державним виконавцем зазначено: пункт 11 статті 49 Закону України «Про виконавче провадження», частину 3 статті 75 Закону України «Про виконавче провадження», статтю 89 Закону України «Про виконавче провадження».

Згідно з пунктом 11 статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадової особи), який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 75 цього Закону.

Частиною 3 статті 75 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що у разі якщо виконати рішення без участі боржника неможливо, державний виконавець накладає на боржника штраф відповідно до статті 89 цього Закону та вносить подання (повідомлення) правоохоронним органам для притягнення боржника до відповідальності згідно із законом, після чого виносить постанову про закінчення виконавчого провадження, яка затверджується начальником відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, і повертає виконавчий документ до суду чи іншого органу (посадової особи), що його видав.

Системний аналіз змісту вищевказаної правової норми свідчить про те, що чинне законодавство України передбачає імперативний порядок дій державного виконавця при зясуванні обставини неможливості виконання рішення без участі боржника, а саме: державний виконавець: 1) накладає на боржника штраф відповідно до статті 89 цього Закону та 2) вносить подання (повідомлення) правоохоронним органам для притягнення боржника до відповідальності згідно із законом, після чого 3) виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

При цьому, Суд звертає увагу на те, що використання законодавцем в частині 3 статті 75 Закону України «Про виконавче провадження» словосполучення «державний виконавець накладає на боржника штраф відповідно до статті 89 цього Закону та вносить подання (повідомлення) правоохоронним органам для притягнення боржника до відповідальності згідно із законом» свідчить про наявність у державного виконавця обовязку вчинити зазначені дії, в не права на їх вчинення.

Бланкетний характер змісту норми частини 3 статті 75 Закону України «Про виконавче провадження» свідчить лише про те, що дії з накладення штрафу на боржника вчинюються державним виконавцем в порядку, який визначено статтею 89 Закону України «Про виконавче провадження».

В матеріалах виконавчого провадження, копії яких містяться в матеріалах даної адміністративної справи, відсутні докази того, що винесенню оскаржуваної постанови про закінчення виконавчого провадження передували дії державного виконавця щодо накладення штрафу на боржника відповідно до статті 89 цього Закону та внесення подання (повідомлення) правоохоронним органам для притягнення боржника до відповідальності згідно із законом, як того вимагає частина 3 статті 75 Закону України «Про виконавче провадження».

Посилання представника Відповідача в судовому засіданні на недоцільність накладення штрафу та звернення до правоохоронних органів у звязку з існування відповідної практики вирішення зазначених питань є необґрунтованим та безпідставним, оскільки частина 3 статті 75 Закону України «Про виконавче провадження» таких винятків не передбачає.

Таким чином, Судом встановлено, що при винесенні оскаржуваної постанови про закінчення виконавчого провадження державним виконавцем було порушено імперативний порядок, який визначено частиною 3 статті 75 Закону України «Про виконавче провадження».

Крім того, Суд звертає увагу на те, що одним із принципів, яким повинно відповідати рішення субєкта владних повноважень, є принцип обґрунтованості, закріплений в пункті 3 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Принцип обґрунтованості прийнятого рішення, тобто прийняття рішення з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення або вчинення дії, вимагає від субєкта владних повноважень враховувати як обставини, на обовязковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Субєкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих рішень, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Несприятливе для особи рішення субєкта владних повноважень повинно бути мотивованим.

Так, Суд звертає увагу на те, що, перевіряючи факт наявності підстав для закінчення виконавчого провадження, субєкт владних повноважень Відповідач, повинен системно застосовувати положення законодавства та конкретних обставин кожної справи.

Як випливає зі змісту листа Департаменту соціальної політики виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 1 березня 2012 року № 533/03-02/20 (який став підставою для винесення оскаржуваної постанови про закінчення виконавчого провадження), боржник повідомив державного виконавця про відсутність можливості провести виплату ОСОБА_3, оскільки Департаменту виділяються кошти на поточні видатки, а бюджетні призначення на забезпечення виконання судових рішень за програмами соціального захисту у державному бюджеті на 2012 рік не передбачені, відповідно, видатки на зазначені цілі не затверджувались у кошторисах департаменту. Крім того, в останньому абзаці вказаного листа боржник зазначив про те, що Департаментом соціальної політики виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради вчинено всі можливі дії для виконання постанови суду, а тому здійснювати будь-які додаткові дії, не передбачені чинним законодавством та положенням про Департамент немає правових підстав.

При цьому, Суд звертає увагу на те, що жодних доказів, які б свідчили про те, що боржником вчинено всі можливі дії для виконання Постанови Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 9 березня 2011 року у справі № 2а-10439/2011, яка набрала законної сили 21 березня 2011 року, та, зокрема, її резолютивної частини про зобовязання Департаменту соціальної політики виконкому Івано-Франківської міської ради виплатити ОСОБА_3 недоплачену допомогу по догляду за дитиною з 09 квітня 2009 року у відповідності до статті 43 Закону України «Про загальнообовязкове державне соціальне страхування у звязку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими поховання» з врахуванням виплачених сум, боржником у листі державному виконавцю не наведено та не долучено таких документів до даного листа.

В той же час, державним виконавцем вказаному факту не було надано належної правової оцінки.

Так, жодних документів, які б підтверджували факт звернення боржника до вищестоящих розпорядників бюджетних коштів з приводу включення до бюджету відповідних асигнувань, звернення за відповідними розясненнями до уповноважених органів тощо боржником державному виконавцю надано не було.

Необґрунтованим є посилання державного виконавця в оскаржуваній постанові про закінчення виконавчого провадження на часткове виконання боржником рішення суду, а саме здійснення перерахунку стягувану недоплачених сум допомоги згідно постанови суду, оскільки резолютивною частиною Постанови Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 9 березня 2011 року у справі № 2а-10439/2011, яка набрала законної сили 21 березня 2011 року, Департамент соціальної політики виконкому Івано-Франківської міської ради було зобовязано виплатити ОСОБА_3 недоплачену допомогу по догляду за дитиною з 09 квітня 2009 року у відповідності до статті 43 Закону України «Про загальнообовязкове державне соціальне страхування у звязку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» з врахуванням виплачених сум.

Відповідно до частини 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

При цьому, відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України постанова адміністративного суду повинна бути виконана у спосіб, який визначено в її резолютивній частині.

Докази на підтвердження того, що Постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 9 березня 2011 року у справі № 2а-10439/2011 було виконано боржником належним чином та у відповідності до змісту її резолютивної частини в матеріалах справи відсутні.

Враховуючи вищевикладене, Суд дійшов висновку про те, що Постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Івано-Франківській області від 10 травня 2012 року ВП № 30991125 прийнято з порушенням принципу обґрунтованості рішення субєкта владних повноважень.

Суд також звертає увагу на те, що при перевірці рішення субєкта владних повноважень на відповідність його вимогам чинного законодавства України, Суд застосовує вимоги, які випливають із принципу пропорційності, тобто дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.

Метою дотримання зазначеного принципу є досягнення розумного балансу між публічними інтересами, на забезпечення яких спрямоване рішення субєкта владних повноважень, та інтересами конкретної особи. Принцип пропорційності, зокрема, передбачає, що:

1) здійснення повноважень, як правило, не має спричиняти будь-яких негативних наслідків, що не відповідали б цілям, яких заплановано досягти;

2) якщо рішення може обмежити права, свободи чи інтереси осіб, то такі обмеження мають бути виправдані необхідністю досягнення важливіших цілей;

3) несприятливі наслідки для прав, свобод та інтересів особи внаслідок рішення субєкта владних повноважень мають бути значно меншими від тієї шкоди, яка могла б настати за відсутності такого рішення;

4) для досягнення суспільно-корисних цілей необхідно обирати найменш «шкідливі» засоби.

Таким чином, принцип пропорційності має на меті досягнення балансу між публічним інтересом та індивідуальним інтересом особи, а також між цілями та засобами їх досягнення.

При прийнятті оскаржуваної постанови Відповідачем було порушено принцип пропорційності, оскільки порушено баланс між публічним інтересом та індивідуальним інтересом Позивача, оскільки фактично оскаржуваною постановою про закінчення виконавчого провадження Відповідач відмовив Позивачу у виконанні судового рішення, яке набрало законної сили, що є неприпустимим.

Так, відповідно до частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно з статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яку ратифіковано Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, - коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.

Обовязковість судових рішень гарантується згідно з практикою Європейського суду з прав людини, зокрема, статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод: право, гарантоване статтею 6 Конвенції було б ілюзорним, якщо б внутрішній правопорядок держави допускав можливість невиконання остаточного і обовязкового рішення суду стосовно однієї із сторін. Виконання рішення чи постанови будь-якого суду слід вважати невідємною частиною «справедливого судового розгляду» у контексті статті 6 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини у справі Кайсин проти України). Відповідно до цього принципу постанова або ухвала суду, що набрали законної сили, є обовязковими для всіх субєктів правовідносин, яких у той чи інший спосіб стосується судове рішення:

1) насамперед для осіб, які беруть участь у справі (сторони, треті особи, їх представники, відповідно до статті 47 Кодексу адміністративного судочинства України) та для їхніх правонаступників;

2) для органів, підприємств, установ та організацій, їхніх посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб.

Так, як зазначив Європейський суд з прав людини у справі «Півень проти України», констатуючи порушення статті 6 Конвенції, невиконання судового рішення не може бути виправдане недоліками законодавства, які унеможливлюють його виконання.

Невиконання рішення державного суду не може бути виправдане і відсутністю бюджетних видатків. У справі «Шмалько проти України» Європейський суд з прав людини констатував, що орган державної влади не має права посилатися на брак коштів, щоб виправдати невиконання судового рішення про виплату боргу.

У справі «Кечко проти України» Європейський Суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобовязань. Реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.

Крім того, як свідчить практика Європейського Суду з прав людини, державний орган не може посилатися на відсутність коштів, щоб не виплачувати борг, у тому числі той, що підтверджений судовим рішенням. Така відсутність коштів не може бути визнана як виключна обставина, та є порушенням пункту 1 статті 6, статті 13 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, про що також зазначено в Рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Жовнер проти України» від 29 червня 2004 року.

Враховуючи вищевикладене в сукупності, Суд дійшов висновку про те, що постанова головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Івано-Франківській області від 10 травня 2012 року ВП № 30991125 є протиправною та підлягає скасуванню.

Таким чином, позовна вимога про визнання протиправною та скасування постанови головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Івано-Франківській області від 10 травня 2012 року про закінчення виконавчого провадження по примусовому виконанню Виконавчого листа Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 19 жовтня 2011 року з виконання постанови по справі № 0907/2-а-10439/2011, є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Щодо решти позовних вимог, Суд звертає увагу на те, що задоволенню в адміністративному процесі підлягають лише ті вимоги, які поновлюють порушене право особи в публічно-правових відносинах.

Наслідком відповідних дій (оскаржуваної бездіяльності) Відповідача стало конкретне рішення постанова головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Івано-Франківській області від 10 травня 2012 року про закінчення виконавчого провадження, яка, як встановлено Судом, є протиправною та підлягає скасуванню, оскільки внаслідок її прийняття було порушено права Позивача.

Відтак, задоволення позовної вимоги про визнання протиправною та скасування постанови головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Івано-Франківській області від 10 травня 2012 року про закінчення виконавчого провадження є достатнім і належним способом захисту порушених прав Позивача в сфері публічно-правових відносин з Відповідачем. Тому, в задоволенні позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Відповідача щодо незабезпечення виконання Виконавчого листа Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 19 жовтня 2011 року з виконання постанови по справі № 0907/2-а-10439/2011 слід відмовити.

Передчасною та такою, що не підлягає задоволенню, є позовна вимога про зобовязання Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Івано-Франківській області поновити виконавче провадження № 30991125 по примусовому виконанню Виконавчого листа Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 19 жовтня 2011 року з виконання постанови по справі № 0907/2-а-10439/2011, оскільки скасування постанови про закінчення виконавчого провадження автоматично має своїм наслідком поновлення виконавчого провадження. Підстав для висновку про те, що державний виконавець ухилятиметься від виконання судового рішення, у випадку набрання ним законної сили, на даний час немає, а, відтак, в задоволенні даної вимоги слід відмовити.

Необґрунтованою є позовна вимога про зобовязання Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Івано-Франківській області забезпечити виконання Виконавчого листа Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 19 жовтня 2011 року з виконання постанови по справі № 0907/2-а-10439/2011 у відповідності до приписів Закону України «Про виконавче провадження» та стягнути з Департаменту соціальної політики виконкому Івано-Франківської міської ради на користь ОСОБА_3 недоплачену допомогу по догляду за дитиною в розмірі 13142,30 грн., оскільки повноваження щодо виконання виконавчих листів входять до прямої та виключної компетенції державного виконавця, який, як субєкт владних повноважень, зобовязаний діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначений чинним законодавством України, та, зокрема, Законом України «Про виконавче провадження». Крім того, задоволення позовних вимог на майбутнє суперечить вимогам Кодексу адміністративного судочинства України.

Необгрунтованою є також вимога Позивача про зобовязання Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Івано-Франківській області стягнути з Департаменту соціальної політики виконкому Івано-Франківської міської ради на користь ОСОБА_3 недоплачену допомогу по догляду за дитиною в розмірі 13142,30 грн., оскільки Постановою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 9 березня 2011 року у справі № 2а-10439/2011 не було визначено такого способу захисту порушених прав ОСОБА_3, як стягнення з Відповідача коштів.

У випадку ж, якщо Позивач, як стягував у виконавчому провадженні, бажає змінити спосіб виконання судового рішення, вона не позбавлена права на звернення до суду із відповідною заявою в порядку статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України.

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, Суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Позивача є частково обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 2, 7, 8, 9, 99, 100, 158, 159, 160, 161, 162, 163, 181 та 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області,

П О С Т А Н О В И В :

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Івано-Франківській області від 10 травня 2012 року про закінчення виконавчого провадження по примусовому виконанню Виконавчого листа Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 19 жовтня 2011 року з виконання постанови по справі № 0907/2-а-10439/2011.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанову може бути оскаржено в порядку та строки, визначені статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя: Яремій Г.В.