Ухвала суду № 27505675, 08.11.2012, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Прудник С.В.

Суддя-доповідач - Шишов О.О.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 листопада 2012 року справа №2а/1270/5261/2012 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Шишова О.О. Дяченко С.П., Сіваченко І.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Сєвєродонецьку Луганській області Державної податкової служби на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2012 року у справі № 2а/1270/5261/2012 за позовом приватного підприємства «Діста-Транс» до Державної податкової інспекції в м. Сєвєродонецьку Луганській області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Постановою Луганського окружного адміністративного суду задоволені позовні вимоги приватного підприємства «Діста-Транс» до Державної податкової інспекції в м. Сєвєродонецьку Луганській області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 24.01.2012 №0000142301.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції в м. Сєвєродонецьку Луганської області Державної податкової служби від 24.01.2012 №0000142301 про нарахування грошового зобов'язання у розмірі 21815,25 грн., в тому числі за основним платежем 20340,00 грн., за штрафними санкціями - 1475,25 грн.

З рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач та звернулись з апеляційною скаргою у якій вказали, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначили, що позивач не надав до суду достатньо доказів про для підтвердження можливості здійснення господарськох діяльності, також до суду не надав докази, яки б підтверджували перевезення вантажів. Просили скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

Всі особи, які беруть участь у справі, у судове засідання не прибули, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, тому відповідно до п.2 ч.1 ст.197 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, встановила наступне.

Приватне підприємство "Діста-Транс" зареєстровано як юридична особа виконавчим комітетом Сєвєродонецької міської ради 03.11.2004, номер запису 1383 102 0000 000165, що підтверджується довідкою з Єдиного Державного реєстру підприємств та організацій України (а.с.15).

Позивач є платником податку на додану вартість, що підтверджується свідоцтвом №16631760, виданим 18.11.2004 ДПІ в м. Сєвєродонецьку (а.с.14).

У період з 26.12.2011 по 30.12.2011 ДПІ в м. Сєвєродонецьку проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ПП "Діста-Транс" з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Оріал» за період з 01.04.2011 по 31.07.2011, за результатами якої складено акт перевірки 05.01.2012 №10/23-33270492 (а.с.6-9).

Перевіркою встановлено порушення позивачем п.198.1, п.198.2, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді з 01.04.2011 по 31.07.2011 на суму 20340,00 грн., в тому числі за квітень 2011 року в сумі 3396,00 грн., травень 2011 року в сумі 3418,00 грн., червень 2011 року в сумі 7629,00 грн., липень 2011 року в сумі 5897,00 грн.; угода від 21.03.2011 №03/21/01 між ПП "Діста-Транс" та ТОВ «Оріал», операції з надання послуг на суму 122040,00 грн. (у тому числі податок на додану вартість у розмірі 20340,00 грн.) суперечать інтересам держави і суспільства, а отже відповідно до пп.1,2 ст.215, пп.1,5ст.203, ст..228 Цивільного кодексу України є нікчемними та не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю та підлягають виключенню з податкового обліку підприємства.

24.01.2012 податковою інспекцією прийнято податкове повідомлення - рішення №0000142301, яким нараховано суму грошового зобов'язання 21815,25 грн., в тому числі за основним платежем - 20340,00 грн., за штрафними санкціями - 1475,25 грн. (а.с.10).

Рішенням ДПС України у Луганській області від 29.03.2012 №4142/10-408 скаргу ПП "Діста-Транс" з питання незгоди з податковим повідомленням - рішенням від 24.01.2012 залишено без задоволення (а.с.21-22).

Рішенням Державної податкової служби України від 08.06.2012 №9618/6/10-2115 скаргу позивача також було залишено без задоволення (а.с.23-24).

З урахуванням предмету спору дослідженню підлягають реальність господарських операцій, укладених між ПП "Діста-Транс" та його контрагентом ТОВ «Оріал», що є підставою для виникнення у позивача права на податковий кредит та визначення податкових зобов'язань за вказаний період.

Відповідно до ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до п. 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2 статтів 198 ПК України 198.2 датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 статті 198 Податкового кодексу України Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п. 198.6 статті 196 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно п. 201.1 статті 201 Податкового кодексу України 201.1 платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках, такі обов'язкові реквізити:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дата виписування податкової накладної;

в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

ґ) місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку;

д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг;

е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг;

є) ціна постачання без урахування податку;

ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні;

з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку;

и) вид цивільно-правового договору;

і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Згідно п. 201.8 статті 201 Податкового кодексу України 201.8 право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Згідно п. 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно п.п 54.3.2 п. 54.3 статті 54 Податкового кодексу України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Згідно абз. 1 п. 123.1 статті 123 Податкового кодексу України у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, - тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Із системного аналізу вказаних норм закону вбачається, що податковий орган, як орган владних повноважень, здійснюючи контроль за обчисленням та сплатою податку на додану вартість, повинен діяти у спосіб, передбачений законом, а саме, за наслідками перевірок або надати висновок про правомірність формування податкового кредиту, або визначити суму податкового зобов'язання із застосуванням штрафних санкцій.

Як встановлено у судовому засіданні в суді першої нстанії та підтверджується матеріалами справи, між ПП "Діста-Транс" (Повірений) та ТОВ «Оріал» (Довіритель) був укладений договір - доручення від 21.03.2011 №03/21/01 (а.с.33-35).

Згідно п.1.2 договору Довіритель поручає Повіреному за винагороду організовувати перевезення вантажів автомобільним транспортом у міжнародних та внутрішніх сполученнях.

Суд першої нстанії вважав, що висновки податкової інспекції щодо ненастання реальності здійснення операцій не відповідають дійсності, оскільки належне виконання сторонами договору підтверджується численними податковими накладними, платіжними дорученнями, рахунками - фактурами, актами надання послуг (а.с.36-103) та товарно - транспортними накладними, які були надані представником позивача в судовому засіданні.

Таким чином, у позивача були законні підстави для віднесення сум до податкового кредиту по господарським відносинам із зазначеним контрагентом.

Щодо посилання відповідача на те, що угода, укладена між позивачем та контрагентом є нікчемним та не має на меті реальних наслідків, суд першої нстанії зазначив наступне.

Згідно ч.1 ст.215 ЦК України підставою для недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст.203 цього Кодексу.

Стаття 203 ЦК України зазначає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Статтею 207 ГК України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства може бути, на вимогу відповідного органу державної влади, визнано судом недійсним.

Згідно з частиною 1 статті 208 цього Кодексу, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Таким чином, положення ст.ст. 207 - 208 Господарського кодексу України підлягають застосуванню з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч. 1 ст. 203 і ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст.228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Таким чином, для висновку про нікчемність правочину, вчиненого з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства має бути доведеним умисел суб'єктів господарювання на вчинення такого правочину (господарського зобов'язання); намір сторін угоди на ухилення від оподаткування прибутків, відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької діяльності в силу відсутності управлінського, технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, безтоварність операції, тощо.

Надаючи таку оцінку господарським правовідносинам, податковий орган тим самим виходить за межі своєї компетенції щодо недійсності (нікчемності) таких правочинів. Податковий орган із стадії визначення такого правочину недійсним переходить у надання правової оцінки щодо його нікчемності, що за своєю правовою природою мають різне правове навантаження.

Наводячи позицію про нікчемність правочину (відсутність господарських операцій, економічна необґрунтованість) податковий орган доводить свою позицію з урахуванням того, що такі договірні відносини направлені на порушення публічного порядку, спрямованого на незаконне заволодіння майном держави, безпосередньо шляхом ухилення від сплати до державного бюджету обов'язкових платежів, що складають систему наповнення такого бюджету.

Але за змістом статті 228 Цивільного кодексу України нікчемний правочин - це той правочин, який безпосередньо суперечить вимогам закону, тобто повинно мати місце абсолютне порушення відповідного закону, яке може не визнаватися в судовому порядку нікчемним.

Виходячи з правового змісту частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України правочини, що мають ознаки оспорюваності, визнаються недійсними в судовому порядку та за рішенням суду, крім того, у даному випадку настають відповідні юридичні наслідки.

В даному випадку податковий орган, без обов'язкового виконання вимог законодавства, без визнання такого правочину недійсним (1 стадія) в судовому порядку, робить висновки про його недійсність та переходить до іншої стадії, визнаючи такий правочин нікчемним, що також суперечить вимогам законодавства.

Наслідком таких зроблених висновків є висновки про порушення у сфері податкового законодавства, що, в свою чергу, приводить до прийняття податкового-повідомлення рішення.

Суд першої нстанії не прийняв до уваги та вважає безпідставними доводи податкового органу про не підтвердження між позивачем та його контрагентом господарських операцій, що є по своїй суті нікчемністю укладених правочинів, що, в свою чергу, не створюють юридичних наслідків. Зазначені доводи є нічим іншим як припущеннями відповідача, які нічим не підтверджені. Жодним нормативно-правовим актом не визначено право податкового органу самостійно надавати оцінку укладеним (вчиненим) договорам з визначенням їх нікчемними, недійсними з застосуванням відповідних наслідків внаслідок вчинення таких правочинів.

Висновки податкового органу в даному випадку є передчасними.

Крім того, суд першої нстанії звернув увагу, що у випадку, якщо податковий орган вважає, що в даному випадку мало місце недійсність (що за своєю суттю має ознаки фіктивного правочину) або нікчемність правочину, між суб'єктами господарювання метою яких було заволодіння коштами держави шляхом ухилення від сплати податків (безпідставне формування та заниження сплати відповідного податку) до бюджету, тобто фактично має місце суспільне-небезпечне діяння, то податковий орган має право на вирішення такого питання в межах кримінального, кримінально-процесуального законодавства. Суду першої нстанії будь-яких судових рішень (вироків, можливих постанов суду про закінчення кримінального переслідування з нереабілітуючих обставин) не надано.

Жодних порушень правил бухгалтерського та фінансового обліку зі сторони позивача відповідач в судовому засіданні не довів. Відсутність доведення факту правопорушення та неналежна оцінка міжгосподарських відносин призвела до невідповідності висновків контролюючого органу фактичним обставинам справи.

Встановлено, що постановою Луганського окружного адміністративного суду від 25.01.2012 у справі №2а-11181/11/1270 адміністративний позов ТОВ «Оріал» задоволено повністю, визнано протиправними дії Алчевської ОДПІ щодо проведення перевірки та складання акту від 11.11.2011 №1798/236-36917523 «Про результати проведення документальної невиїзної перевірки ТОВ «Оріал» з питань дотримання податкового законодавства з податку на додану вартість за період з 01.01.2011 по 30.09.2011, та зобов'язано Алчевську об'єднану державну податкову інспекцію в Луганській області поновити в АС "Результати співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА" інформацію про результати перевірок ТОВ «Оріал».

Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 12.04.2012 постанову Луганського окружного адміністративного суду від 25.01.2012 залишено без змін.

Згідно частини 1 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Проаналізувавши наявні у справі докази, суд першої нстанії прийшов до висновку, що відповідачем не доведено про встановлення факту протиправних дій позивачем щодо визначення сум податкового кредиту, визнання нікчемними правочинів, укладених між позивачем та контрагентом та не надано доказів на підтвердження своїх доводів.

Оскільки в судовому засіданні встановлений факт порушення прав позивача у спірних правовідносинах, суд першої нстанії, оцінивши надані позивачем докази, дійшов висновку, що вимоги позивача обґрунтовані, та підлягають задоволенню, з чим погоджується колегія суддів.

Статтею 200 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому при таких обставинах апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення а рішення суду без змін.

Керуючись статтями 24, 160, 167, 184, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Сєвєродонецьку Луганській області Державної податкової служби на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2012 року у справі № 2а/1270/5261/2012 - залишити без задоволення.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2012 року у справі № 2а/1270/5261/2012 - залишити без змін.

Рішення набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання рішенням законної сили.

Головуючий О.О.Шишов

Судді І.В.Сіваченко

С.П.Дяченко