Ухвала суду № 27494660, 16.11.2012, Апеляційний суд Рівненської області

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 листопада 2012 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Рівненської області в складі: суддів - Рожина Ю.М., Шеремет А.М., Хилевич С.В., секретаря судового засідання Коробчук , за участю представника відповідача комунального підприємства „Рівнекнига" Власик В.Я., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Рівненської області цивільну справу за апеляційними скаргами позивачки ОСОБА_2, відповідача - комунального підприємства „Рівнекнига" на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 12 жовтня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_2 до комунального підприємства „Рівнекнига" про поновлення на роботі, стягнення заробітку за час вимушеного прогулу, виплату з урахуванням індексації, оплату листків непрацездатності, відшкодування моральної шкоди, -

В с т а н о в и л а:

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 12 жовтня 2012 року поновлено ОСОБА_2 пропущений строк звернення до суду.

Позов ОСОБА_2 до КП „Рівнекнига" задоволено частково.

Поновлено ОСОБА_2 на посаді продавця 1 категорії книгарні №8 „Слово" комунального підприємства „Рівнекнига".

Стягнуто з КП „Рівнекнига" на користь ОСОБА_2 42978 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральну шкоду в розмірі 8000 грн.

Стягнуто з КП „Рівнекнига" на користь ОСОБА_2 невиплачені гарантовані законодавством виплати з їх індексацією згідно законодавства.

Стягнуто з КП „Рівнекнига" на користь ОСОБА_2 оплату листків непрацездатності за період з 14 жовтня 2008 року по 10 березня 2009 року.

Рішення в частині стягнення 1235 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу та поновлення на роботі допущено до негайного виконання.

Стягнуто з КП „Рівнекнига" на користь держави судовий збір в розмірі 214 грн. 60 коп.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції позивач подала апеляційну скаргу, вважає, що воно прийнято з порушенням норм процесуального та матеріального права. Свої доводи обґрунтовує тим, що при винесенні рішення судом не з'ясовано всіх обставин справи та докази на які посилався позивач, що вплинуло на неповноту судового рішення. Зокрема, в абзаці 5 та 6 резолютивної частини рішення не вказано конкретні суми, що підлягають стягненню. Необґрунтовано судом зменшено розмір моральної шкоди, яка складається з дій відповідача пов'язаних з приниженням честі та гідності, застосуванням грубої сили в присутності колег та покупців магазину, що призвело до погіршення стану здоров'я та необхідністю лікування, що підтверджено відповідними медичними документами. За таких обставин просить рішення суду змінити та зазначити суми, що підлягають стягненню та задовольнити позовні вимоги щодо відшкодування моральної шкоди.

_____________________

Справа № 22-2035 Головуючий суддя І інстанції Гордійчук І.О.

Суддя -доповідач у апеляційному суді Рожин Ю.М.

На апеляційну скаргу позивача представником відповідача подано заперечення, вважає її необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, з тих підстав, що позивачка не надала суду доказів незаконного звільнення, завдання моральної шкоди, вона сама сприяла тому що розгляд справи тривав майже три роки. Позивачка вчинила порушення трудової дисципліни, допустила прогул та була звільнена з цих підстав.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції представник відповідача подала апеляційну скаргу, вважає його прийнятим з порушенням норм процесуального права та невірним застосуванням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Свої доводи обґрунтовує, посилаючись на практику розгляду справ, що визначені у відповідних постановах Пленуму Верховного Суду України щодо оцінки доказів наданих сторонами у справі, встановлення фактів, що мають юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення. Рахує, що судом першої інстанції не дано належну оцінку тому факту, що позивачка самовільно використала відпустку, без повідомлення відповідача у будь-якій формі про перебування на лікуванні у період відпустки. Звернулась до суду з позовом із пропуском строку без поважних причин, а суд першої інстанції поновив строк звернення до суду без врахування фактичних обставин. Безпідставними є звернення до суду із позовними вимогами, які суд задовольнив щодо проведення виплат з їх індексацією згідно законодавства та оплату листків непрацездатності за період з 14.10.2008 року по 10.03.2009 року. Відповідач не заперечував щодо оплати листків непрацездатності, нарахування були зроблені, про що належним чином повідомлено позивачку, але вона безпідставно їх не отримувала та створювала конфліктну ситуацію. Суд першої інстанції не зазначив суми цих виплат, що не відповідає вимогам при винесенні рішення. Судом неправильно визначена загальна сума середнього заробітку, яка підлягає стягненню, до якого увійшла сума нарахованої у період відпустки та матеріальна допомога. Позивачка притягалась до дисциплінарної відповідальності за прогул, оголошувалась догана, яка була оскаржена у судовому порядку та визнана обґрунтованою. Позивачка перед звільненням тривалий час не виходила на роботу, надала лікарняні листки, які не підлягають сумніву, але дивними є строки їх видачі. Складається враження, що позивачка не має наміру працювати на посаді. Безпідставним є посилання суду на відсутність згоди профспілкового комітету у дачі згоди на звільнення позивачки. Засідання профспілкового комітету проводились також за ухвалою суду. Неправомірним та необґрунтованим є висновок суду щодо заподіяння позивачці відповідачем моральної шкоди. З рішення суду не вбачається з чого виходив суд визначаючи таку суму на відшкодування моральної шкоди та якими доказами це підтверджується. Просить долучити до справи докази, які не подавалися у суді першої інстанції, а рішення суд скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.

Колегія суддів заслухавши суддю-доповідача, учасників судового розгляду, що з'явились у судове засідання, перевіривши рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, виходячи із загальних засад цивільного судочинства щодо змагальності сторін, рівності їх прав у поданні доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості, дотримання принципу диспозитивності, на підставі доказів, наданих кожною стороною, дійшла наступного висновку.

Відповідно до положень ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим, а за вимогами ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення та якими доказами вони підтверджуються.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 перебувала у трудових відносин з відповідачем, працюючи на посаді продавця 1 категорії книгарні №8 „Слово" комунального підприємства „Рівнекнига". На підставі наказу №68-к від 13 жовтня 2008 року позивачці була надана щорічна відпустка з 14 жовтня по 6 листопада 2008 року. За листками тимчасової непрацездатності позивач, у період перебування у відпустці, з 14 по 25 жовтня та з 28 жовтня по 15 листопада 2008 року хворіла.

Відповідно до лікарняних листків позивачка продовжувала хворіти з 9 по 13 грудня 2008 року, з 16 по 31 грудня 2008 року, з 2 по 25 січня 2009 року, з 27 січня по 10 лютого 2009 року, з 11 по 27 лютого 2009 року, з 28 лютого по 2 березня 2009 року.

За наказом №15 від 10 березня 2009 року позивачку було зобов'язано надати письмове пояснення щодо відсутності на роботі за період з 18 листопада по 6 грудня 2008 року.

У наказі №16 від 11 березня 2009 року, зазначено, що 5 березня 2009 року позивачка надала лікарняні листки за період непрацездатності, а за відсутність на роботі в період з 18 листопада по 6 грудня 2008 року позивачка звільнена з роботи за п.4 ст.40 КЗпП України за прогул без поважних причин.

Суд першої інстанції визнав, що звільнення позивачки відбулось в порушення норм трудового законодавства, які регламентуються ст.43 КЗпП України, з підстав передбачених п.4 ст.40 КЗпП України, а тому згода профспілкового комітету, яка надана за ухвалою суду від 10 грудня 2010 року, визнана такою, що не має юридичної сили.

Такий висновок суду не протиричіть положенням ч.ч.2.3 ст.43 КЗпП України, та роз'яснення викладених у п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України „Про практику розгляду судами трудових спорів" №9 від 6.11.1992 року щодо визнання згоди профспілкового органу на звільнення таким, що не має юридичне значення, якщо не додержано вимоги щодо порядку звільнення працівника.

Вирішуючи питання про стягнення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд першої інстанції виходив з того, що вини позивачки у порушенні строків розгляду справи не має, а тому стягнення проведено за період з 12 березня 2009 року по 12 жовтня 2012 року, враховуючи розмір середнього заробітку, який на день звільнення становив 1235 грн., що склало загальну суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу 42978 грн.

Цей розрахунок відповідає положенням викладених у постанові Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 „Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати".

Вимоги, що оплата середнього заробітку за весь період понад один рік провадиться за вимушений прогул за умови, що заява про вимушений прогул розглядалась більше одного року і в цьому не було вини працівника, визначено ч.2 ст.235 КЗпП України.

Вирішуючи питання про поновлення пропущеного строку звернення до суду суд першої інстанції виходив з мотивів захисту порушених трудових прав позивачки, яка з позовом про поновлення на роботі звернулась 9.04.2009 року. Ухвалою апеляційного суду Рівненської області від 1.12.2009 року скасовано ухвалу Рівненського міського суду від 26.10.2009 року про залишення позовної заяви без розгляду. Ухвалою апеляційного суду Рівненської області від 19.07.2009 року залишено без змін ухвалу Рівненського міського суду від 7.06.2010 року про залишення позовної заяви без розгляду. Суд першої інстанції, визнав поважними підстави пропуску строку звернення до суд, при цьому врахував, що позивачка ОСОБА_2 в період з 20 липня по 8 серпня 2010 року перебувала на лікуванні, згідно консультаційного заключення Рівненського облшкірвендиспансеру (т.1 а.с.101), що утруднювало її звернення до суду за станом здоров'я, а тому з позовом до суду звернулась 9 вересня 2010 року.

Судом першої інстанції дотримано вимоги ст.ст.233,234 КЗпП України, п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України „Про практику розгляду судами трудових спорів" №9 від 6.11.1992 року, щодо перевірки та обговорення причин пропуску строку та наведення у рішенні мотивів, чому він поновлює цей строк.

Колегія суддів погодується з таким висновком суду першої інстанції щодо мотивів поновлення строку звернення до суду, який узгоджується із захистом порушених прав позивачки, ґрунтується на конституційних принципах реалізації права на працю.

Доводи відповідача щодо причин пропуску строку позивачкою у зверненні до суду не доведено та не надано доказів їх неповажності у суді першої інстанції.

Доводи представника відповідача викладені у апеляційній скарзі не спростовують висновок суду першої інстанції у частині поновлення строку звернення позивачки до суду, а тому не можуть прийматися до уваги.

Матеріали справи свідчать про те, що позивачка в період з 18 листопада по 6 грудня 2008 року самовільно використала дні, які вважала продовженням відпустки, як перебування на лікарняному у період з 14 по 25 жовтня та з 28 жовтня по 15 листопада 2008 року.

Відповідно до п.24 постанови Пленуму Верховного Суду України „Про практику розгляду судами трудових спорів" №9 від 6.11.1992 року суди повинні виходити з того, що відповідно до п.4 ст.40 КЗпП, прогулом визнається відсутність працівника на роботі без поважних причин самовільне використання без погодження із власником або уповноваженим органом днів відгулів, чергової відпустки.

Зазначене свідчить, що позивачка ОСОБА_2 повинна була після закінчення відпустки, 6 листопада 2008 року, звернутися до відповідача із заявою про продовження відпустки, в зв'язку з перебування на лікарняному в період з 14 по 25 жовтня та з 28 жовтня по 15 листопада 2008 року. ОСОБА_2 вчинила порушення трудової дисципліни, яке кваліфікується як прогул, тобто відсутність на роботі без поважних причин.

Відповідач „Рівнекнига", у наказі №16 від 11 березня 2009 року, вказав, що 5 березня 2009 року позивачка надала лікарняні листки за період своєї непрацездатності з 9 по 13 грудня 2008 року, з 16 по 31 грудня 2008 року, з 2 по 25 січня 2009 року, з 27 січня по 10 лютого 2009 року, з 11 по 27 лютого 2009 року, з 28 лютого по 2 березня 2009 року.

Перебування позивачки на лікарняних відповідачем не оспорюється, а в апеляційній скарзі вказується про погодження з цим терміном відсутності на роботі з поважних причин та проведення оплати у відповідності до діючого законодавства.

Зазначене свідчить, що відповідач належним чином не виконував свої обов'язки та повноваження надані та регламентовані трудовим законодавством, зокрема КЗпП України.

Відповідно до ст.147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано стягнення у вигляді догани або звільнення.

Процедура застосування дисциплінарного стягнення регламентована ст.ст.147-1,148,149 КЗпП України.

Строки притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності визначено ст.148 КЗпП України, вони застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, або не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку тимчасовою непрацездатністю або перебування у відпустці.

ОСОБА_2 була відсутня на роботі без поважних причин в період з 18 листопада по 6 грудня 2008 року.

Відповідач не застосував надані йому повноваження щодо порушення позивачкою трудової дисципліни, а застосування санкції, передбаченої ст.147 КЗпП України, після спливу терміну, зазначеного у ст.148 КЗпП України, не може вважатися законним.

Визначаючи підстави та розмір моральної шкоди, суд першої інстанції обґрунтовано послався на ст.ст.23,237-1 ЦК України та п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року „Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", зазначив, що діями відповідача позивачці завдана шкода, яка полягала у неправомірних діях щодо звільнення із займаної посади, порушення трудових прав.

Доводи апеляційної скарги позивачки щодо задоволення моральної шкоди у повному обсязі є безпідставними та не можуть бути враховані колегією суддів.

Безпідставними є доводи позивачки щодо часткової зміни рішення суду першої інстанції зокрема, абзацу 5 та 6 резолютивної частини рішення де не вказано конкретні суми, що підлягають стягненню. Дані вимоги не підлягають розгляду в порядку апеляційного оскарження рішення суду першої інстанції від 12 жовтня 2012 року.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.220 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою осіб, які беруть участь у справі, чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо, суд вирішив питання про право, не зазначив точної суми грошових коштів, які підлягають стягненню. Таке рішення підлягає оскарженню в загальному порядку.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційних скарг позивача та представника відповідача не спростовують висновки суду першої інстанції, воно прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права, рішення суду першої інстанції належить залишити без змін, а апеляційні скарги відхилити.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.303,307,308,313,314,315,317 ЦПК України колегія суддів, -

У х в а л и л а:

Апеляційні скарги позивачки ОСОБА_2, відповідача - комунального підприємства „Рівнекнига" відхилити.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 12 жовтня 2012 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею чинності.

Судді: