Ухвала суду № 27490155, 14.11.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-7788/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції:

Суддя-доповідач: Петрик І.Й.

У Х В А Л А

Іменем України

"14" листопада 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Петрика І.Й. Суддів Бабенка К.А., Собківа Я.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції в Оболонському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 липня 2012 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Тіккуріла»до Державної податкової інспекції в Оболонському районі м. Києва про визнання протиправними податкових повідомлень -рішень.

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Тіккуріла»звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 03.01.2012 року № 0000012303 в частині та від 03.01.2012 року № 0000032303 повністю.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 липня 2012 року позовні вимоги задоволено.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення яким у задоволені позовних вимог позивачу відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт вказує, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, судове рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду -без змін з таких підстав.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 198, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Державною податковою інспекцією у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби було проведено документальну виїзну планову перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Тіккуріла»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 р. по 30.09.2011 р.

За результатами проведеної перевірки відповідачем було складено Акт № 751/23-3-24726322 від 27.12.2011 р., в якому встановлено порушення позивачем вимог п.п.5.3.9 п.5.3, п.5.9 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»щодо заниження податку на прибуток на загальну суму 73 277,00 грн., в т.ч.: за 2010 рік на 64 059,00 грн., за 2-3 квартали 2011 року на 9 218,00 грн., та п.3.1 ст.3, п.4.1, п.4.5 ст.4, п.п.7.2.3 п.7.2, п.п.7.4.1 п.7.4, п.п.7.4.4, п.п 7.4.5, п.7.4, п.п.7.5.1 п.7.5, п.п. 7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.185.1 ст.185, п.201.1, п.201.4, п.201.7, п.201.10 ст.201, п.200.1, п.200.2, п.200.3, п.200.4 ст.200 Податкового Кодексу України щодо заниження податку на додану вартість на загальну суму 165 917,00 грн. в т.ч., за лютий 2010 року -52 257,00 грн., за березень 2010 року -7 010,00 грн., за квітень 2010 року -25 788,00 грн., за червень 2010 року - 18 730,00 грн., за серпень 2011 року - 57 332,00 грн., вересень 2011 року -4 800,00 грн.

На підставі встановлених в Акті перевірки порушень позивачем вимог податкового законодавства, відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення: № 0000012303 від 03.01.2012 р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальній сумі 207 396,25 гривень, у тому числі за основним платежем у розмірі 165 917 гривень, за штрафними санкціями у розмірі 41 479,25 гривень; № 0000032303 від 03.01.2012 р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у загальній сумі 91 596,25 гривень, у тому числі за основним платежем у розмірі 73 277 гривень, за штрафними санкціями у розмірі 18 319,25 гривень.

Таким чином, не погоджуючись із прийнятими Державною податковою інспекцією у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби податковими повідомленнями-рішеннями від 03.01.2012 року № 0000012303 в частині та від 03.01.2012 року № 0000032303 повністю, позивач оскаржив їх у судовому порядку до Окружного адміністративного суду м. Києва.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, беручи до уваги ту обставину, що обґрунтованість та законність прийняття рішення відповідачем суду не доведена, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог та скасування рішення.

Із такою правовою позицією суду першої інстанції колегія суддів може погодитись із огляду на наступне.

Згідно з Актом перевірки відповідачем виявлено заниження валового доходу, а саме встановлене заниження задекларованих Підприємством показників у рядку 01.2 Декларацій «приріст балансової вартості запасів»на 294, 095 гривен.

На думку відповідача позивач здійснював облік приросту (убутку) балансової вартості товарів, матеріалів сировини, комплектуючих виробів та напівфабрикатів на складах, незавершеному виробництві та залишках готової продукції з порушенням вимог п.5.9. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства»№334/94-ВР від 28.12.1994р. (далі за текстом - Закон про прибуток) та вимог п.9 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 9 «Запаси», затвердженого Наказом Мінфіну України № 246 від 20.10.1999р. (далі за текстом - Стандарт Запаси), а саме при обліку балансової вартості товарів та готової продукції позивач не врахував витрати на їх зберігання та страхування ризиків транспортування запасів, вартість яких була включена до складу валових витрат періоду, що перевірявся.

На сторінках 9-12 Акту перевірки відповідач наводить перелік витрат на зберігання та страхування (договір оренди приміщення №27 від 01.01.2009р., укладеного з ВАТ «Київресурспостач», договір про надання приміщень в суборенду №2102 від 10.02.2011р., укладеного з ПАТ «УВК Україна»та ТОВ «Тіккуріла», договір страхування №300202385.10 від 01.04.2019р. укладеного з ЗАТ «Акціонерна страхова компанія «Інго Україна»), які на його думку повинні бути враховані при обліку запасів відповідно до п.5.9. Закону про прибуток, а також наводить свій розрахунок обліку таких витрат відповідно до п.5.9. Закону про прибуток.

Відповідно до п.5.9. Закону про прибуток, платники податку ведуть облік тільки тих запасів, по яким витрати на їх придбання та поліпшення включаються до складу валових витрат.

Отже, для того, щоб визначити яким чином ведеться облік чи взагалі ведеться щодо окремих запасів відповідно до п.5.9. Закону про прибуток, потрібно визначитись, що таке балансова вартість запасів, по друге, з'ясувати, чи включаються до складу валових витрат підприємства витрати на придбання та поліпшення таких запасів. Відповідач не ставить під сумнів включення витрат на придбання та поліпшення запасів до складу валових витрат позивача, розуміючи, що такі витрати пов'язані з його господарською діяльністю.

Відповідач вважає, що витрати визначені ним на сторінці 9 Акта перевірки (на оренду складського приміщення та страхування товарів) повинні враховуватись у балансовій вартості запасів.

Колегія суддів не погоджується з такою думкою відповідача, оскільки в Законі про прибуток відсутнє визначення балансової вартості запасів чи товарів, а тому для отримання відповіді на це запитання відповідно до п.1.43. Закону про прибуток необхідно звернутися до Національних Положень (стандартів) бухгалтерського обліку.

Відповідно до п.8. та п.9. Стандарту, Запаси - придбані (отримані) або вироблені запаси зараховуються на баланс підприємства за первісною вартістю.

Первісною вартістю запасів, що придбані за плату, є собівартість запасів, яка складається з таких фактичних витрат: суми, що сплачуються згідно з договором постачальнику (продавцю), за вирахуванням непрямих податків; суми ввізного мита; суми непрямих податків у зв'язку з придбанням запасів, які не відшкодовуються підприємству; транспортно-заготівельні витрати (затрати на заготівлю запасів, оплата тарифів (фрахту) за вантажно-розвантажувальні роботи і транспортування запасів усіма видами транспорту до місця їх використання, включаючи витрати зі страхування ризиків транспортування запасів). Сума транспортно-заготівельних витрат, що узагальнюється на окремому субрахунку рахунків обліку запасів, щомісячно розподіляється між сумою залишку запасів на кінець звітного місяця і сумою запасів, що вибули (використані, реалізовані, безоплатно передані тощо) за звітний місяць. Сума транспортно-заготівельних витрат, яка відноситься до запасів, що вибули, визначається як добуток середнього відсотка транспортно-заготівельних витрат і вартості запасів, що вибули, з відображенням її на тих самих рахунках обліку, у кореспонденції з якими відображено вибуття цих запасів. Середній відсоток транспортно-заготівельних витрат визначається діленням суми залишків транспортно-заготівельних витрат на початок звітного місяця і транспортно-заготівельних витрат за звітний місяць на суму залишку запасів на початок місяця і запасів, що надшити за звітний місяць. Приклади розподілу транспортно-заготівельних витрат наведені в додатку до Положення (стандарту) 9; інші витрати, які безпосередньо пов'язані з придбанням запасів і доведенням їх до стану, в якому вони придатні для використання у запланованих цілях. До таких витрат, зокрема, належать прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці, інші прямі витрати підприємства на доопрацювання і підвищення якісно технічних характеристик запасів.

У разі, якщо на момент оприбуткування запасів неможливо достовірно визначити їх первісну вартість, такі запаси можуть оцінюватися та відображатися за справедливою вартістю з наступним коригуванням до первісної вартості.

Отже, Стандартом «Запаси», на який в тому числі посилається і Податковий орган, чітко визначено, що в первісну (тобто в балансову) вартість запасів включаються всі без виключення витрати, пов'язані з придбанням таких запасів та доведенням їх до стану, в якому вони придатні для використання у запланованих цілях.

На сторінці 9 Акту перевірки відповідачем визначені витрати, які на його думку повинні враховуватись і не враховувались позивачем при розрахунку приросту (убутку) запасів, а саме: витрати на послуги з оренди складських приміщень, отримані від ВАТ «Київресурспостач»; витрати на послуги з оренди складських приміщень, отримані від ПАТ «УВК-Україна»; витрати на страхування, пов'язані з перевезенням вантажу, отримані від ЗАТ «Акціонерна страхова компанія «Інго Україна».

Колегія суддів зазначає, що на складах, що орендуються позивачем у вказаних контрагентів, зберігається вже придбаний позивачем товар. У зв'язку з цим, витрати на зберігання запасів (послуги з оренди приміщень) ніяким чином не можуть бути включені до первісної (балансової) вартості товарів, так як ці витрати пов'язані не з придбанням (виготовленням) товарів, а з їх наступним продажем. Сам відповідач зазначає на сторінці 13 Акта перевірки, що у бухгалтерському обліку позивача вказані З- витрати відображаються як витрати на збут (рахунок 93 бухгалтерського обліку). І дійсно, відповідно до пункту 19 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого Наказом Мінфіну №318 від 31.12.1999р.: 19. Витрати на збут включають такі витрати, пов'язані з реалізацією (збутом) продукції (товарів, робіт, послуг): витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів, пов'язаних зі збутом продукції, товарів, робіт, послуг (операційна оренда, страхування, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, охорона); витрати на транспортування, перевалку і страхування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів) відповідно до умов договору (базису) поставки; витрати на страхування призначеної для подальшої реалізації готової продукції (товарів), що зберігається на складі підприємства;

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що витрати на оренду складських приміщень для зберігання вже придбаних товарів та витрати на страхування вже придбаних товарів не можуть відноситись до первісної (балансової) вартості товарів, а в повному обсязі відносяться до витрат на збут. А по витратам, які не складають балансову вартість товарів, не може вестися перерахунок відповідно до п.5.9 Закону про прибуток.

Зважаючи на викладене, суд першої інстанції правомірно визначив необґрунтованим та безпідставним висновок відповідача щодо заниження позивачем валового доходу, а саме щодо заниження задекларованих позивачем показників у рядку 01.2 Декларації «приріст балансової вартості запосів»в цілому на 294 095 грн., та скасував податкове повідомлення рішення №0000032303 від 03.01.2012р. в повному обсязі.

Крім того, апелянт вважає неправомірним коригування податкових зобов'язань за грудень 2009 року, що відображено позивачем у декларації з податку на додану вартість за лютий 2010 року по тій причині, що при попередній перевірці Позивача у травні 2010 року за період діяльності з 01.01.2007р. по 31.12.2009р. не були встановлені заниження або завищення податкового зобов'язання за грудень 20009 року, а отже, на думку відповідача, якщо такого завищення або заниження не було встановлено при попередній перевірці за грудень 2009 року, то і Позивачу нічого було коригувати за грудень 2009 року у декларації за лютий 2010 року.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, коригування податкових зобов'язань за грудень 2009 року було проведено позивачем у лютому 2010 року через встановлений законодавством механізм виправлення помилок, а саме через виправлення помилок шляхом їх відображення у податковій декларації за будь-який наступний податковий період. Таке виправлення помилок відбулось при поданні декларації з ПДВ за лютий 2010 року, а отже, не пізніше 20 березня 2010 року.

Попередня перевірка позивача була завершена у травні 2010 року, тобто позивачем були зроблені виправлення до проведення та закінчення попередньої перевірки, хоча період з 01.01.2010 року по 01.04 2010 року у перевірку включений не був, контролюючий орган самостійно встановлює період за який проводить перевірку.

Крім того, висновки попереднього акту перевірки щодо зобов'язань за грудень 2009 року не можуть прийматися до уваги, оскілки зміни в обчисленні податку відбуваються у періоді, що перевіряється відповідачем.

Отже, якщо відповідач має сумнів щодо наявності помилок, які виправлені позивачем у лютому 2010 року за грудень 2009 року, відповідач повинен перевірити такі виправлення. У разі, коли в результаті такої перевірки відповідач отримає докази щодо неправомірності дій позивача, може прийматися рішення щодо заниження податкових зобов'язань. Проте, відповідач зробив висновок щодо неправомірності дій позивача тільки по причині неможливості змін податкових зобов'язань за вже перевірений період, вважаючи, що по перевіреному періоду не може бути виправлень.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач мав всі передбачені законодавством підстави уточнювати показники грудня 2009 року у лютому 2010 року, ще до проведення попередньої перевірки.

Крім того, платник податків має право подавати уточнюючи розрахунки за будь-який період, навіть вже перевірений, оскільки відповідно до п.50.3 Податкового кодексу України, у разі якщо платник податків подає уточнюючий розрахунок до податкової декларації, поданої за період, що перевірявся, відповідний контролюючий орган має право на проведення позапланової перевірки платника податків за відповідний період.

Зважаючи на наведене, колегія суддів вважає необґрунтованим та безпідставним висновок відповідача щодо неправомірного декларування позивачем коригування податкових зобов'язань в сторону зменшення «самостійне виправлення помилки, що міститься в раніше поданій податковій декларації», а саме, коригування зобов'язань в сторону зменшення за грудень 2009 року у розмірі 21 816 гривень.

В Акті перевірки зазначено, що в порушення вимог пп.7.4.1 та пп.7.4.4 п.7.4 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997р. № 168/97-ВР, позивачем включено до складу податкового кредиту з ПДВ, суму ПДВ з вартості придбаних послуг з організації конференції для компанії «Тіккуріла»15.02.2010 року (за договором доручення №150609 від 15.06.2009р. укладеного між TOB «Скай Тревел Холдинг Лтд»та TOB «Тіккуріла»: оренда конференцзалу, звукове обладнання, фуршет (їжа та напої), що не були пов'язані з веденням господарської діяльності позивача.

Однак, як вбачається із матеріалів справи, ні в Акті перевірки, ні відповідачем не надано допустимих та належних доказів, які б доводили відсутність зв'язку понесених витрат на організацію конференції з господарською діяльністю позивача.

Крім того, колегія суддів зазначає, що жодним нормативним актом не встановлено заборони чи обмеження щодо права платника податків замовляти послуги з проведення конференції та презентацій, та відносити суми ПДВ, сплачені за такі послуги до складу валового кредиту.

Як вбачається із матеріалів справи, головною метою проведення конференції було інформування співробітників, партнерів та клієнтів позивача про нову стратегію TOB «Тіккуріла»стосовно торгівельної марки Tikkurila та Kolorit, географічний розподіл ринку та торгову структуру компанії, тому жодних підстав вважати не відношення проведення такої конференції до господарської діяльності не має.

Законом про прибуток встановлений особливий механізм віднесення до витрат так званих витрат подвійного призначення.

Відповідно до п.5.4.4 Закону про прибуток включаться і до витрат: Витрати платника податку на проведення передпродажних та рекламних заходів стосовно товарів (робіт, послуг), що продаються (надаються) такими платниками податку. Витрати на організацію прийомів, презентацій і свят, придбання і розповсюдження подарунків, включаючи безоплатну роздачу зразків товарів або безоплатне надання послуг виконання робіт) з рекламними цілями, але не більше двох відсотків від оподаткованого прибутку платника податку за попередній звітний (податковий) рік.

У зв'язку з тим, що позивач не мав оподатковуваного прибутку за 2009 рік, позивачем не включено до витрат 2010 року витрати на проведення конференції, як витрати, що можливо трактувати витратами на організацію презентацій.

Таким чином, висновок відповідача щодо порушення позивачем вимог п.п. 7.4.1. та п.п. 7.4.4. Закону України «Про податок на додану вартість», а саме протиправного включення позивачем до складу податкового кредиту суму ПДВ з вартості придбаних послуг з організації конференції для компанії «Тіккуріла»15.02.2010 року (за договором доручення №150609 від 15.06.2009р. укладеного між TOB «Скай Тревел Холдинг Лтд»та ТОВ «Тіккуріла»: оренда конференцзалу, звукове обладнання, фуршет (їжа та напої), з підстав не пов'язаності таких витрат з веденням господарської діяльності є помилковим.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятих ним податкових повідомлень - рішень №0000032303 від 03.01.2012р. повністю, та №0000012303 від 03.01.2012р. в частині визначення податкового зобов'язання по ПДВ за основним платежем 42 656 гривні та штрафними санкціями 10 664 гривні.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення і не довів правомірності винесення ним спірного рішення.

З огляду на викладене, колегія суддів, ретельно дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то колегія суддів апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 160, 197, 198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 липня 2012 року - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 липня 2012 року -залишити без змін.

Головуючий суддя Петрик І.Й.

Судді: Бабенко К.А

Собків Я.М.