Ухвала суду № 27488996, 08.11.2012, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 листопада 2012 р. Справа № 128570/12/9104

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі :

головуючого судді: Матковської З.М.,

суддів: Довгої О.І., Савицької Н.В.

при секретарі судового засідання: Нефедовій А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 26 червня 2012 року у адміністративній справі №2а-4108/12/1370 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю НВП «Техноваги» до Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення - рішення,-

В С Т А Н О В И Л А:

Товариства з обмеженою відповідальністю НВП «Техноваги» звернулось з позовом до Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення відповідача від 13.03.2012 р. № 0000932321.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що платник податку виключно на підставі проведеної оподатковуваної господарської операції та належним чином оформленої контрагентом податкової накладної має право відносити суми витрат на сплату ПДВ до складу податкового кредиту звітного періоду, незважаючи на сплату чи несплату контрагентами податкових зобов'язань, знаходженням не за зареєстрованою адресою, подальшим анулюванням свідоцтва тощо. Позивачем виконано всі вимоги законодавства і правомірно відображено суму 107048,00 грн. у своєму податковому кредиті, тому дії відповідача щодо притягнення до відповідальності позивача за дії іншого платника податків є незаконними; що стосується визнання правочину нікчемним, то виключно суди наділені повноваженнями щодо встановлення факту нікчемності правочинів.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 26 червня 2012 року позов задоволено, скасовано податкове повідомлення - рішення ДПІ у Сихівському районі м. Львова від 13.03.2012 р. № 0000932321.

Не погоджуючись із постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу на постанову суду, в якій зазначає, що постанова суду є неправомірною, винесеною з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню. Зокрема посилається на те, що відповідач не зміг забезпечити явку представника внаслідок чого був позбавлений низки прав, передбачених КАС України; судом не було враховано що не встановлено факту передачі товарів від продавця до покупця у зв'язку із ненаданням документів, що підтверджують транспортування, зберігання товарів тощо, угоди між позивачем та його контрагентами мають ознаки нікчемності. Просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

Представник відповідача Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби, апелянта у справі, у судовому засіданні апеляційного розгляду справи, апеляційну скаргу підтримав з підстав зазначених у апеляційній скарзі, просив постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити.

Представник позивача у судовому засіданні апеляційного розгляду справи, проти апеляційної скарги заперечив. Вважає оскаржувану постанову такою, що винесена із повним з'ясуванням усіх обставин справи та з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається та судом встановлено наступне. Відповідачем проведено позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог діючого податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських розрахунків з ПП «Сталевий дім», ПП «Крафт» за квітень-червень 2011 р., за результатами якої складено акт №321/23-2/32126739 від 23.02.2012 р.

На підставі вищевказаного акту перевірки, відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 13.03.2012 р. № 0000932321, яким збільшено суму грошового зобов'язання ТзОВ НВП «Техноваги» з податку на додану вартість на 107049,00 грн., з яких 107048,00 грн. зобов'язання за основним платежем, 1,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Відповідно до висновків акту перевірки, відповідач вважає, що позивачем порушено п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість в сумі 107048,00 грн., в т.ч. за квітень 2011 року в сумі 32048,00 грн., за червень 2011 р. в сумі 75000,00 грн.

Підставою для таких висновків стало те, що в ході перевірки податковим органом не встановлено факту передачі товарів від продавця ТзОВ «Крафт» та ТзОВ «Сталевий дім» до покупця ТзОВ НВП «Техноваги» у зв'язку з відсутністю (не наданням до перевірки) актів приймання - передачі товару, довіреностей, документів, що засвідчують транспортування, зберігання товарів, тому зроблено висновок, що правочини укладені між ПП «Сталевий дім» і ПП «Крафт» та підприємствами - покупцями не спричинили реального настання юридичних наслідків.

Крім цього, у акті перевірки позивача, наведені висновки з актів перевірок контрагентів позивача ТзОВ «Крафт» та ТзОВ «Сталевий дім» щодо відсутності у них умов для ведення господарської діяльності, відсутності основних фондів, технічного персоналу, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, не знаходженням підприємств за юридичною адресою.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено твердження про нікчемність досліджуваних господарських операцій, не доведено правомірності винесеного податкового повідомлення-рішення від 13.03.2012 р. № 0000932321, а позивачем представлено належним чином оформлені первинні документи на підтвердження дотримання ним норм Податкового кодексу України.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та зазначає наступне.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що первинним документом є документ, якій містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Статтею 9 цього Закону визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансові звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 року № 88 (зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.95 року за № 168/704), первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі) посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до пунктів 2.15, п. 2.16 вищевказаного Положення, забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Таким чином, для надання первинним документам юридичної сили і доказовості, вони повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства. Понесені витрати на послуги повинні оформлятися відповідними документами, які б підтверджували фактичне виконання тої чи іншої послуги.

Позивачем представлено засвідчені копії наступних документів: договору купівлі-продажу №ДГ-04/04 від 18.04.2011 р., укладеного ТзОВ «Крафт» та ТзОВ НВП «Техноваги», видаткової накладної №РН-0000020 від 18.04.2011 р., податкової накладної №99 від 18.04.2011 р., видаткової накладної №РН-0000021 від 26.04.2011 р., податкової накладної №129 від 26.04.2011 р.; договору купівлі-продажу №КП 01/06/11 від 01.06.2011 р., укладеного ТзОВ «Сталевий Дім»та ТзОВ НВП «Техноваги», видаткової накладної №РН-0000245 від 25.06.2011 р., податкової накладної №278 від 25.06.2011 р.

Крім того, позивачем представлено копії платіжних доручень на підтвердження оплати товару та докази реалізації товару, отриманого від ТзОВ «Крафт»та ТзОВ «Сталевий Дім».

Таким чином, судом першої інстанції правильно встановлено, що господарські зобов'язання, які виникли між позивачем та ТзОВ «Крафт» і ТзОВ «Сталевий дім» були виконані, що підтверджують належним чином оформлені первинні документи та складенні згідно з вимогами статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та підпункту 2.4 пункту 2 Положення «Про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України 05.06.1995 року за №168/704 та вірно зазначено, що відповідачем не надано доказів про визнання будь-якого первинного документу недійсним.

Статтею 204 ЦК України, передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Що стосується посилань апелянта на нікчемність угод, то суд зазначає наступне. Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст.228 ЦК України, згідно якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності: правочини спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження, об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна, правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Відповідачем не представлено суду будь - яких доказів того, що заперечуванні ним правочини були спрямовані саме на порушення конституційних прав та свобод людини і громадянина, пошкодження чи незаконне заволодіння майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади.

Що стосується кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України, то має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Відповідачем не надано доказів про наявність вироку у будь-якій кримінальній справі, який би доказував вину позивача чи його контрагентів.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійсненні операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів ( у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.2 зазначеної статті датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається даті тієї з подій, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За змістом п.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 зазначеного Кодексу та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст. 193 Податкового кодексу України, протягом звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (в тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу (п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України).

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.

Що стосується посилань апелянта на порушення судом норм процесуального права у зв'язку із тим, що вказана постанова винесена без участі представника відповідача в судовому засіданні, то колегія суддів зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що 08.06.2012 р. у судовому засіданні був присутній представник відповідача та надавав пояснення. Після оголошеної перерви до 26.06.2012 р., представник відповідача в судове засідання не з'явився, хоча належним чином був повідомлений про дату судового засідання. Заяви про перенесення судового засідання від представника відповідача не надходило.

Підстави відкладення розгляду справи передбачені ч. 1 ст.128 КАС України.

Відповідно до ч. 4 ст. 128 КАС України, у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для скасування постанови суду першої інстанції не вбачається.

Керуючись статтями 160 ч. 3, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби - залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 26 червня 2012 року у адміністративній справі №2а-4108/12/1370 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції, а у разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до ч. 3 ст. 160 КАС України - з дня складення ухвали в повному обсязі.

Повний текст ухвали виготовлено 13.11.2012р.

Головуючий суддя З.М. Матковська

Судді О.І. Довга

Н.В. Савицька