Постанова № 27486281, 16.11.2012, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 листопада 2012 року 2а-4090/12/1070

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Колеснікової І.С., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Текнолюм»доДержавної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської областіпроскасування податкових повідомлень-рішень, ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Текнолюм»(надалі - позивач) звернулося до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області (надалі - відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень відповідача від 03.04.2012 № 0000652300, за яким позивачеві нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на додану вартість»у розмірі 42801, 00 грн. (за основним платежем -42800, 00 грн. та за штрафними санкціями -1, 00 грн.) та від 07.06.2012 № 0001062300, за яким позивачеві нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на прибуток»у розмірі 51301, 00 грн. (за основним платежем - 51300, 00 грн. та за штрафними санкціями -1, 00 грн.).

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що висновки відповідача про порушення вимог пункту 138.2, статті 138 та пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України є необґрунтованими, оскільки підприємством у відповідності до вимог чинного законодавства та на підставі належним чином оформлених первинно-бухгалтерських документів та податкових накладних сформовано податковий кредит та валові витрати, проте, як стверджує позивач, податковим органом зроблено помилковий висновок про нікчемність укладених між позивачем та його контрагентами угод і неправомірно нараховано грошове зобов'язання по податку на додану вартість та по податку на прибуток. Тому, на думку позивача, рішення податкового органу є незаконними, оскільки при їх прийнятті відповідачем невірно встановлено факти та застосовано норми закону.

Відповідачем позов не визнано, надано заперечення суду у письмовій формі. В обґрунтування заперечень відповідачем зауважено, що правочини, укладені між позивачем та ПП «Фірма «Володар»і ТОВ «Агентство «Віасат»є нікчемними, оскільки спрямовані на порушення публічного порядку, а контрагенти позивача здійснювали роботи без мети реального настання правових наслідків, що призвело до безпідставного віднесення позивачем сум до податкового кредиту та валових витрат. Таким чином, на думку відповідача, оскаржувані рішення прийнято ним з урахуванням вимог чинного законодавства, оскільки відповідач діяв у межах повноважень, наданих йому законами України та підзаконними нормативно-правовими актами.

Представники сторін у судове засідання 09.11.2012 не з'явилися. Водночас, матеріали справи містять письмові клопотання представників позивача та відповідача про розгляд справи за їх відсутності у письмовому провадженні.

Відповідно до приписів частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши наявні матеріали справи у їх сукупності та враховуючи наявність клопотань позивача та відповідача про розгляд справи за відсутності їх представників, суд вважає за можливе здійснити розгляд справи у письмовому провадженні та на підставі наявних у справі доказів.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про таке.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, у період з 05.03.2012 по 13.03.2012 посадовими особами Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з ПП «Фірма «Володар»за квітень 2011 року та з ТОВ «Агентство «Віасат»за березень-квітень 2011 року

У ході перевірки перевіряючими встановлено порушення позивачем положень пункту 138.2 статті 138 та пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що виявилось у завищенні позивачем суми податкового кредиту по податку на додану вартість за перевіряємий період у розмірі 42800, 00 грн. та заниженні податку на прибуток у розмірі 51300, 00 грн.

Під час перевірки податковим органом зроблено висновок про те, що правочини, укладені між ПП «Фірма «Володар» і ТОВ «Агентство «Віасат», є нікчемними і в силу статей 203, 215, 228 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

Так, щодо взаємовідносин із ПП «Фірма «Володар»перевіряючими встановлено таке:

Як то вбачається з акту перевірки позивача, висновки податкового органу ґрунтуються на використаних під час аналізу господарських операцій позивача та його контрагента матеріалів перевірки ПП «Фірма «Володар», зокрема, акту Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області від 31.01.2012 № 72/23-1/31988783 про неможливість проведення звірки ПП «Фірма «Володар»щодо підтвердження господарських відносин з контрагентами, якими сформовано податкові зобов'язання та податковий кредит за період з 01.01.2008 по 31.12.2011.

У свою чергу висновки акту перевірки ПП «Фірма «Володар»ґрунтуються, зокрема, на висновку експерта Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при ГУМВС України в Київській області від 28.09.2011 №617, яким встановлено, що підпис від імені директора ПП «Фірма «Володар»гр. ОСОБА_1, у договорі від 29.04.2011 №134 про визнання електронних документів, укладеного між ПП «Фірма «Володар»(код ЄДРПОУ 31988783) та ДПІ у Вишгородському районі, виконаний не громадянкою ОСОБА_1, а іншою особою.

Також перевіряючими взято до уваги службову записку ВПМ ДПІ у Вишгородському районі Київської області від 30.09.2011 № 519/15-240, якою надано висновок про фіктивність та відсутність факту реального здійснення господарської діяльності ПП «Фірма «Володар», з підстав відсутності підприємства за юридичною адресою, відсутності будь-яких основних засобів, виробничої потужності та найманих працівників, а директор, бухгалтер та засновник підприємства в одній особі є громадянкою Росії, яка на території України не перебуває.

Водночас, згідно пояснень від 14.12.2011 громадянки Російської Федерації ОСОБА_1, яка, згідно офіційних реєстраційних документів, є керівником та бухгалтером ПП «Фірма «Володар», у серпні чи у вересні 2010 року вона погодилась на прохання її знайомого ОСОБА_4 виїхати у м. Київ, де взяла участь у реєстрації ПП «Фірма «Володар»без мети займатися фінансово-господарською діяльністю, ніякого майна та грошових коштів до статутного фонду ПП «Фірма «Володар» не вносила. Окрім цього, вона взяла участь у відкритті розрахункового рахунка в банківській установі, проте, в подальшому ніякого відношення до фінансово-господарської діяльності цього підприємства не мала та будь-яких документів цього підприємства не складала та не підписувала.

Крім того, акт перевірки містить посилання на постанову про порушення кримінальної справи від 10.01.2012 проти ПП «Фірма «Володар»за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 205 Кримінального кодексу України.

Щодо взаємовідносин із ТОВ «Агентство «Віасат»перевіряючими встановлено таке:

Як то встановлено судом, висновки податкового органу ґрунтуються на використаних під час аналізу господарських операцій позивача та його контрагента матеріалів перевірки ТОВ «Агентство «Віасат», зокрема, акту Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області від 13.02.2012 № 282/23-1/36862548 про результати позапланової документальної виїзної перевірки ТОВ «Агентство «Віасат»з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 18.12.2009 по 31.12.2011.

Так, у ході перевірки відповідачем використано матеріали досудового слідства, зокрема, постанови від 23.01.2012 про призначення перевірки ТОВ «Агентство «Віасат». Зі змісту вказаної постанови вбачається, що у провадженні СВ ПМ ДПІ у Шевченківському районі м. Києва знаходиться кримінальна справа №80-0263 за фактом ухилення від сплати податків в особо великих розмірах службовими особами ТОВ «Медіа-Трейд Україна»(код ЄДРПОУ 34819946, зареєстрованого як платник податків в ДПІ у Шевченківському районі м. Києва) за частиною третьою статті 212 Кримінального кодексу України.

19 січня 2012 року СВ ПМ ДПІ у Шевченківському районі м.Києва порушено кримінальну справу за фактом фіктивного підприємництва невстановленими особами шляхом створення ряду суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб), у тому числі і ТОВ «Агентство «Віасат»(код ЄДРПОУ 36862548), з метою прикриття незаконної діяльності, що вчинено повторно та заподіяло велику матеріальну шкоду державі, за ознаками складу злочину, передбаченого частиною другою статті 205 Кримінального кодексу України.

Так, досудовим слідством встановлено, що дане підприємство упродовж 2009-2011 років використовувалось у злочинних схемах зі створення штучної видимості законності здійснення фінансово-господарських операцій з метою незаконного завищення валових витрат та податкового кредиту з ПДВ та ухилення від сплати податків реально діючими підприємствами.

Проведені у ході досудового слідства по справі слідчі дії та оперативно-розшукові заходи свідчать про діяльність невстановлених осіб, причетних до створення та придбання суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності, що підтверджується як вилученими під час обшуку речовими доказами, так і зізнавальними свідченнями осіб, які є свідками фіктивного підприємництва.

З огляду на вказане, податковими органами було встановлено відсутність у ПП «Фірма «Володар»і ТОВ «Агентство «Віасат» можливостей для здійснення основного виду діяльності, тому, на думку податкового органу, діяльність вказаних підприємств здійснюється поза межами правового поля, що у свою чергу свідчить про нікчемність укладених ними угод, як із постачальниками, так і з покупцями та відсутність об'єктів оподаткування при придбанні та продажу товарів (послуг).

Відтак, на думку податкового органу, у результаті порушення контрагентами позивача приписів цивільного та господарського законодавства правочини, укладені з ними, мають протиправний характер та є нікчемними. Тому надані до перевірки первинно-бухгалтерські документи позивача не взято до уваги, що в свою чергу призвело до встановлення недостатнього документального підтвердження виконання умов за договорами, та, як наслідок, призвело до встановлення відповідачем порушень формування позивачем податкового кредиту по податку на додану вартість та валових витрат.

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 20.03.2012 № 234/23-2/37256602 (надалі -Акт перевірки).

Не погоджуючись із висновками акту перевірки, позивачем надано відповідачеві заперечення на акт перевірки, за результатами розгляду яких відповідачем заперечення позивача залишено без задоволення, а акт перевірки -без змін, про що позивача повідомлено листом від 02.04.2012 № 629/10/22-00/515.

На підставі висновків Акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 03.04.2012 № 0000652300, за яким позивачеві нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на додану вартість»у розмірі 42801, 00 грн. (за основним платежем - 42800, 00 грн. та за штрафними санкціями - 1, 00 грн.) та від 03.04.2012 № 0000702300, за яким позивачеві нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на прибуток»у розмірі 57800, 00 грн. (за основним платежем -51300, 00 грн. та за штрафними санкціями -6500, 00грн.).

Не погоджуючись із зазначеними рішеннями, позивач у порядку, визначеному статтею 56 Податкового кодексу України, звернувся до Державної податкової адміністрації у Київській області з відповідною скаргою.

Так, за наслідками адміністративного оскарження скаргу позивача задоволено частково, скасовано податкове повідомлення-рішення від 03.04.2012 № 0000702300 у частині застосування штрафних санкцій у розмірі 6499, 00 грн., в іншій частині скаргу залишено без задоволення, а рішення відповідача - без змін, про що прийнято рішення про результати розгляду скарг від 07.06.2012 № 1267/10/10-206/232-647.

З урахуванням рішення про результати розгляду скарги, відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 07.06.2012 № 0001062300, за яким позивачеві нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на прибуток»у розмірі 51301, 00 грн. (за основним платежем - 51300, 00 грн. та за штрафними санкціями -1, 00 грн.).

В той же час, позивач вважає податкові повідомлення-рішення щодо визначення грошового зобов'язання з податку додану вартість та податку на прибуток таким, що суперечить вимогам чинного податкового законодавства, а тому оскаржив вказане рішення, звернувшись із позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Спірні правовідносини, що склалися між сторонами регулюються нормами Конституції України, Податкового кодексу України, законами України та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Пунктом 14.1.27 статті 14 Податкового кодексу України передбачено, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (пункт 138.2. статті 138 Податкового кодексу України).

Згідно положень підпункту 139.1.9 пункту 139. 1 статті 139 Податкового Кодексу України, не включаються до складу витрат, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Водночас, відповідно до частини першої статті 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 4 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні врегульовані Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»від 16.07.1999 № 996-XIV.

Відповідно до положень статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, тобто документами, які містять відомості про господарську операцію і підтверджують її здійснення (фіксують факт здійснення господарської операції) та складаються під час її здійснення, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення). Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість визначено статтею 198 Податкового кодексу України, згідно з якою право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/ послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2 статті 198 Податкового кодексу України на час вчинення спірних операцій та видачі податкової накладної).

Пунктом 198.3. статті 198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу положень пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону (пункт 198.6 статті 198 Податкового кодексу України).

Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг (пункт 201.4 статті 201 Податкового кодексу України).

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (пункт 201.6 статті 201 Податкового кодексу України).

Пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до пункту 16 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 21 грудня 2010 року № 969 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 грудня 2010 року за № 1401/18696, всі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати постачання товарів/послуг, та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.

Із системного аналізу положень статей 198-201 Податкового кодексу України вбачається висновок, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за наявності сукупності таких елементів: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які зазвичай супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної (має усі обов'язкові реквізити).

Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відсутність хоча б одного з наведених елементів, навіть за наявності певних первинних документів, виключає можливість формування платником податків валових витрат при обчисленні податку на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість.

Як вже зазначалось судом, податкові зобов'язання визначено позивачу в зв'язку з формуванням податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат за рахунок сум податку, сплачених контрагентам у складі ціни наданих послуг та придбаних товарів. Оскільки, на думку податкового органу, послуги фактично не надавались, а учасниками правочинів переслідувалась мета мінімізації податкових зобов'язань, такі угоди є нікчемними, тому формування податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат вчинено позивачем незаконно.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд звертає увагу на таке.

З метою всебічного і повного з'ясування обставин справи суд під час судового розгляду справи витребував від позивача докази на підтвердження факту поставки товарів та надання послуг за спірними угодами.

Розглянувши матеріали справи судом встановлено, що 11.04.2011 між позивачем та ПП «Фірма «Володар» укладено договір № 57 про надання послуг (а.с.48-50 Том ІІ).

За умовами договору, виконавець (ПП «Фірма «Володар») зобов'язується надати замовнику (ТОВ «Текнолюм») послуги з проведення антикорозійного покриття металевих конструкцій методом гарячого цинкування, окремими партіями в об'ємах та за цінами, що погоджуються сторонами в специфікаціях, орієнтовна вага конструкцій складає 10 тон.

Вартість виконаних робіт орієнтовно складає 100000, 00 грн. (пункт 3.1 договору від 11.04.2011 № 57).

На підтвердження факту передачі ПП «Фірма «Володар» металоконструкцій від ТОВ «Текнолюм»сторони підписали акт № 1 від 12.04.2011 прийому-передачі майна по договору від 11.04.2011 (а.с.59 Том ІІ), згідно якого виконавцю передано заготовки під опору 10 м, у кількості 56 штук та заготовки під опору 5 м, у кількості 50 штук.

12 квітня 2011 року між сторонами також підписано акт № 2 прийму-передачі майна по договору від 11.04.2011 (а.с.60 Том ІІ), згідно якого замовнику передано заготовки під опору 10 м, у кількості 56 штук та заготовки під опору 5 м, у кількості 50 штук.

На підтвердження факту виконання робіт за договором, 12.04.2012 між сторонами підписано акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) (а.с.58 Том ІІ), яким визначено, що загальна вартість робіт по цинкуванню та покрасці металоконструкцій замовника становить 96000, 00 грн. (у тому чисті ПДВ -16000, 00 грн.).

Поряд із цим, ПП «Фірма «Володар» виписало на адресу позивача податкову накладну від 12.04.2011 № 57 на загальну суму 96000, 00 грн. (в т.ч. ПДВ - 16000, 00 грн.) (а.с.57 Том ІІ).

Таким чином, по взаємовідносинах із ПП «Фірма «Володар» позивачем включено до складу податкового кредиту та відображено у податковій декларації по податку на додану вартість у квітні 2011 року суму ПДВ у розмірі 16000, 00 грн., а також віднесено до валових витрат суму у розмірі 80000, 00 грн.

Розрахунки між суб'єктами господарювання не проводились, станом на 29.02.2012 у позивача рахується кредиторська заборгованість.

Вирішуючи питання про реальність виконання та отримання позивачем послуг та їх отримання з метою подальшого використання у власній господарській діяльності, суд зазначає наступне.

Як то встановлено судом, предметом спірного правочину є проведення антикорозійного покриття металевих конструкцій.

За поясненнями представника позивача, наданими у ході судового розгляду справи, вищевказані металеві конструкції було придбано ним у ТОВ ТПК «Техномашпостач», що підтверджується податковою накладною від 12.04.2012 № 183 (а.с.78 Том ІІ). У подальшому, після проведення антикорозійної обробки, реалізовані ФОП ОСОБА_6, про що укладено угоду від 03.12.2012 № 03/09-12 (а.с.92-95 Том ІІ).

Суд звертає увагу на той факт, що матеріали справи містять акт документальної невиїзної перевірки ТОВ ТПК «Техномашпостач»від 11.07.2011 № 487/7/23-1/36803875 (а.с.190-220 Том ІІІ) з питань достовірності визначення показників декларації з податку на додану вартість за березень-травень 2011 року, складений Бориспільською об'єднаною державною податковою інспекцією.

Так, у ході перевірки ТОВ ТПК «Техномашпостач»контролюючим органом встановлено неможливість фактичного здійснення підприємством господарських операцій через відсутність майна та інших матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення операцій з купівлі-продажу, відсутність необхідних умов для досягнення результатів економічної діяльності у зв'язку із відсутністю трудових ресурсів, основних фондів, складських приміщень та транспортних засобів. Також, матеріали справи містять відомості щодо відсутності за місцезнаходженням ТОВ ТПК «Техномашпостач», зокрема, довідки податкової міліції про відсутність юридичної особи за місцезнаходженням та неможливість встановлення місцезнаходження платника податків (а.с.178-185 Том ІІІ). Поряд із цим, у матеріалах справи наявний договір про співробітництво від 03.11.2009 № М03/11/09 (а.с.187-189 Том ІІІ), укладений між ТОВ ТПК «Техномашпостач»та ТОВ «П.М. Інвест», предметом якого є оренда ТОВ ТПК «Техномашпостач»частини приміщення за адресою: м. Бориспіль, вул. Зої Космодем'янської, 17. Проте, ТОВ «П.М. Інвест», листом від 10.02.2011 № 4 (а.с.186 Том ІІІ), повідомило Бориспільську об'єднану державну податкову інспекцію про незнаходження ТОВ ТПК «Техномашпостач»за даною адресою.

Суд зазначає, що під час судового розгляду справи позивачем не надано належних та допустимих доказів, що підтверджують фактичне придбання металоконструкцій у ТОВ ТПК «Техномашпостач». В свою чергу докази, надані відповідачем, свідчать про відсутність у ТОВ ТПК «Техномашпостач»будь-яких можливостей для виконання взятих на себе зобов'язань, зокрема, щодо поставки металоконструкцій позивачу.

Судом встановлено, що за умовами спірного правочину ПП «Фірма «Володар» зобов'язується надати ТОВ «Текнолюм»послуги з проведення антикорозійного покриття металевих конструкцій методом гарячого цинкування.

Суд звертає увагу на те, що гаряче цинкування - це метод, який дозволяє захистити готові металеві та стальні конструкції від атмосферної, водяної та ґрунтової корозії. Нанесення покриття на сталь відбувається під час занурення металевого виробу в розплав цинку(температура розплаву 440-460 °С). Технологічний процес складається з шести етапів: обезжирення, травлення, промивка, флюсування, сушка та цинкування. Кожен із зазначених процесів відбувається у спеціальних ваннах.

Відтак, для здійснення вказаного виду робіт підприємство повинно мати певні виробничі потужності, спеціальне обладнання та устаткування, а також кваліфікований персонал.

При цьому суд зауважує, що умовами спірного правочину не передбачено залучення до виконання взятих на себе ПП «Фірма «Володар»зобов'язань інших суб'єктів господарювання.

У ході судового розгляду справи судом встановлено, що ПП «Фірма «Володар»не має основних фондів або орендованого майна. Вказане підтверджується відомостями, наявними у декларації з податку на прибуток підприємства за І квартал 2011 року, поданої ПП «Фірма «Володар»до податкового органу, згідно якої відсутні амортизаційні відрахування (а.с.99-102 Том ІІІ). Будь-яких доказів протилежного сторонами у справі суду не надано.

Окрім того, матеріали справи містять довідки Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації прав власності на об'єкти нерухомого майна від 02.03.2012 № 8846(И-2012) (а.с.143 Том ІІІ), а також Центру безпеки дорожнього руху від 28.03.2012 № 45/1317 (а.с.136 Том ІІІ), згідно яких за даними Реєстру прав власності інформація про реєстрацію прав власності на об'єкти нерухомості та бази даних АІС «НБД Автомобіль», у ПП «Фірма «Володар»відсутні об'єкти нерухомості та транспортні засоби.

Водночас, пунктами 5.8-5.10 договору від 11.04.2011 № 57 передбачено, що доставка металоконструкцій на склад виконавця та їх вивіз після цинкування здійснюється за рахунок замовника, своїми силами або з використанням перевізника.

За поясненнями представника позивача, наданими у ході судового розгляду справи, за для транспортування металоконструкцій до ПП «Фірма «Володар», позивачем 12.04.2011 укладено заявку-договір на транспортно-експедиційні послуги із ФОП ОСОБА_5 (а.с.76 Том ІІІ). Також позивачем надано акт здачі-прийнятті робіт від 12.04.2011 № оу-0001059, підписаний між позивачем та ФОП ОСОБА_5 (а.с.77 Том ІІІ).

Також позивачем надано товарно-транспортну накладну від 12.04.2012 серії 12 ААА № 466247 (а.с.20 Том ІІІ), за якою вантажовідправником (ТОВ «Текнолюм»), відправлено автомобілем НОМЕР_4, водій ОСОБА_7, металоконструкції до вантажоодержувача (ПП «Фірма «Володар»), пункт розвантаження - м. Київ. При цьому, конкретної адреси вантажоодержувача дана товарно-транспортна накладна не містить.

Проте суд критично ставиться до наданих позивачем документів, які на думку позивача, свідчать про транспортування металоконструкцій, з тих підстав, що вони не містять найменування вантажу, точної адреси завантаження та розвантаження, що унеможливлює встановити, який фактично вантаж було транспортовано, звідки та куди.

Між тим, судом встановлено, що, згідно первинних документів, придбання позивачем металоконструкцій у ТОВ ТПК «Техномашпостач»та надання ПП «Фірма «Володар»послуг по їх антикорозійному покриттю відбулося протягом 1 дня (12.04.2012). З огляду на той факт, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження факту придбання та транспортування вказаних металоконструкцій, враховуючи обсяги продукції та час, технічно необхідний для здійснення антикорозійного покриття, суд дійшов висновку про неможливість здійснення такого виду операцій з урахуванням реального часу, необхідного для виконання зазначених господарських операцій.

На підтвердження факту використання у виробництві металоконструкцій, отриманих від ПП «Фірма «Володар», після антикорозійної обробки позивачем надано суду копії документів щодо подальшої реалізації металоконструкцій ФОП ОСОБА_8, зокрема, договір поставки від 03.09.2012 № 03/09-12, видаткову накладну від 06.09.2012 № 147, податкову накладну від 06.09.2012 № 1, акт здачі-приймання від 06.09.2012 № 06/09/2012 (а.с.80-87 Том ІІІ).

Поряд із цим, позивачем надано заявку-договір на транспортно-експедиційні послуги із ФОП ОСОБА_5 від 06.09.2012 № 6 (а.с.78 Том ІІІ), акт здачі-прийнятті робіт від 06.09.2012 № оу-0002078, підписаний між позивачем та ФОП ОСОБА_5 (а.с.79 Том ІІІ) та товарно-транспортну накладну від 06.09.2012 (а.с.86 Том ІІІ), за якою вантажовідправником (ТОВ «Текнолюм»), відправлено автомобілем НОМЕР_5 металоконструкції до вантажоодержувача (ФОП ОСОБА_8.)

Дослідивши надані документи суд зауважує про наявність суперечливих даних, що містяться у змісті первинних документів. А саме: згідно заявки-договору на транспортно-експедиційні послуги від 06.09.2012 № 6, предметом перевезення є заготовки під опори 5 метрів у кількості 106 штук, у той час, як згідно товарно-транспортної накладної від 06.09.2012, у графі «найменування вантажу»вказано: заготовки під опору 10 м, у кількості 56 штук та заготовки під опору 5 м, у кількості 50 штук.

Таким чином, суд дійшов висновку, що дані документи не дозволяють ідентифікувати товар, зробити висновок відносно обсягу поставок металоконструкцій та не дають можливості встановити той факт, що ФОП ОСОБА_8 реалізовано саме металоконструкції, які, за поясненнями позивача, попередньо були обробленні антикорозійним покриттям ПП «Фірма «Володар».

З огляду на встановлені судом обставини справи у їх сукупності із наданими суду сторонами доказами, судом встановлено відсутність фізичних, технічних та технологічних можливостей у ПП «Фірма «Володар» до вчинення дій, що становлять зміст господарської операції з позивачем, а саме відсутність кваліфікованого персоналу, основних фондів та виробничого обладнання, що необхідні для здійснення антикорозійного покриття металевих конструкцій методом гарячого цинкування.

Також, 24.02.2011 між позивачем та ТОВ «Агентство «Віасат»укладено договір № 2402 на виготовлення печатної продукції (а.с.64-65 Том ІІІ).

За умовами договору, виконавець (ТОВ «Агентство «Віасат») бере на себе зобов'язання щодо виготовлення за макетами замовника (ТОВ «Текнолюм»), печатної продукції: каталоги ТекноЛюм, брошури, візитки.

Готова продукція передається замовнику згідно накладної після передоплати по замовленню на розрахунковий рахунок Виконавця (пункт 3.2 договору від 24.02.2011 № 2402).

На підтвердження факту виготовлення друкованої продукції ТОВ «Агентство «Віасат»видано видаткові накладні: від 01.03.2011 № 0103, за якою позивачеві надано продукцію на загальну суму 124800, 00 грн. (а.с.68 Том ІІІ) та від 26.04.2012 № 2604, за якою позивачеві надано продукцію на загальну суму 36000, 00 грн. (а.с.66 Том ІІІ).

Поряд із цим, ТОВ «Агентство «Віасат» виписало на адресу позивача податкові накладні від 01.03.2011 № 5 на загальну суму 124800, 00 грн. (в т.ч. ПДВ - 2080, 00 грн.) (а.с.69 Том ІІІ) та від 26.04.2011 № 116 на загальну суму 36000, 00 грн. (в т.ч. ПДВ - 6000, 00 грн.) (а.с.67 Том ІІІ).

Каталог ТекноЛюм, брошури та візитки отримані ОСОБА_10 по довіреності від 26.04.2011 № 2604, яка зареєстрована у журналі реєстрації довіреностей за 2011 рік (а.с.88-89 Том ІІІ).

Розрахунки між суб'єктами господарювання проводилось у безготівковій формі, що підтверджується банківськими виписками (а.с.39-43 Том ІІ) та відображено в акті перевірки.

Судом встановлено, що по взаємовідносинами із ТОВ «Агентство «Віасат» позивачем включено до складу податкового кредиту та відображено у податкових деклараціях по податку на додану вартість у березні-квітні 2011 року суму ПДВ у розмірі 26800, 00 грн., а також віднесено до валових витрат суму у розмірі 134000, 00 грн.

За поясненнями представника позивача, зазначена вище друкована продукція була використана ним у якості рекламної продукції.

З метою підтвердження реальності господарських операцій, у судовому засіданні у позивача витребувано документи та інші матеріальні носії, які б підтверджували факт виконання рекламної продукції.

Суд звертає увагу на те, що за умовами договору, вартість та об'єми виконаних робіт визначаються сторонами на кожну партію продукції, згідно замовлень, що є невід'ємною частиною даного договору (пункт 2.1 договору від 24.02.2011 № 2402).

Разом з тим, в матеріалах справи відсутні належні докази виконання господарських зобов'язань, що були визначені умовами договору на виготовлення рекламної продукції, оскільки відповідних замовлень позивачем до матеріалів справи не надано.

Водночас, позивачем надано суду для огляду каталог ТекноЛюм, брошури та візитки, з урахуванням чого суд зазначає таке.

Дослідивши надану продукцію, суд зауважує, що з наданих суду доказів не вбачається зазначення на них відомостей про замовника цих матеріалів, установу, що здійснила друк, тиражу та інших даних, що дають змого ідентифікувати дану продукцію як таку, що виготовлена саме ТОВ «Агентство «Віасат» на замовлення позивача.

Також, у ході судового розгляду справи встановлено, що ТОВ «Агентство «Віасат»не має основних фондів або орендованого майна. Вказане підтверджується відомостями, наявними у декларації з податку на прибуток підприємства за І квартал 2011 року, поданої ТОВ «Агентство «Віасат» до податкового органу, згідно якої відсутні амортизаційні відрахування (а.с.96-98 Том ІІІ) та довідок Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації прав власності на об'єкти нерухомого майна від 02.03.2012 № 8846(И-2012) (а.с.143 Том ІІІ), а також Центру безпеки дорожнього руху від 28.03.2012 № 45/1317 (а.с.136 Том ІІІ), згідно яких за даними Реєстру прав власності інформація про реєстрацію прав власності на об'єкти нерухомості та бази даних АІС «НБД Автомобіль», у ТОВ «Агентство «Віасат» відсутні об'єкти нерухомості та транспортні засоби.

Разом із тим, судом не беруться до уваги надані позивачем листи від підприємств-контрагентів позивача, які, на його думку, свідчать про використання даної продукції у власній господарській діяльності з тих підстав, що такі листи не містять інформації щодо обсягу отриманої продукції, а зміст листів не дає змогу встановити, що отримана підприємствами продукціє виготовлена саме ТОВ «Агентство «Віасат».

Ураховуючи той факт, що матеріалами справи не підтверджено наявності у позивача відповідних виробничих потужностей, зокрема, верстатів для друку, відсутність трудових ресурсів та беручи до уваги те, що договором не було передбачено виконання робіт із залученням інших виконавців, суд дійшов висновку про відсутність підтвердження реального виконання господарських зобов'язань за спірним правочином.

При цьому судом враховується лист ДПІ у Вишгородському районі Київської області від 08.11.2012 № 3631/10/17-01-44/2242, наданий відповідачем на вимогу суду, згідно якого ПП «Фірма «Володар» податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (форма № 1-ДФ) за І квартал 2011 року подано з нульовими показниками, а за ІІ квартал 2011 року вказаний розрахунок підприємством взагалі не подано. Також у листі зазначено, що ТОВ «Агентство «Віасат» податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (форма № 1-ДФ) за І та ІІ квартали 2011 року, не подавало.

Суд зауважує, що аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків на відповідності їх дійсному економічному змісту.

Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку. Зокрема, якщо наведені у договорах товари (послуги) фактично не поставлялися (не надавалися), то придбання таких товарів (послуг) не відбулося.

Дана позиція суду узгоджується із позицією Вищого адміністративного суду України, викладеною в листі від 02.06.2011 p. N 742/11/13-11, відповідно до якого витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

При цьому необхідною умовою є необхідність перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-то: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Досліджені докази дають суду підстави стверджувати, що господарські операції між позивачем та ПП «Фірма «Володар»і ТОВ «Агентство «Віасат» не підтверджуються щодо врахування реального часу здійснення, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів, отже здійснені без мети реального настання правових наслідків з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків. Позивачем не надано документів, які б підтверджували присутність посадових осіб в місцях прийому/передачі товарів (робіт, послуг) що ставить під сумнів факт здійснення суб'єктами господарювання задекларованого основного виду діяльності.

Відтак, позивачем не доведено факту здійснення господарських операцій із надання послуг антикорозійної обробки металопродукції та виготовлення рекламної продукції саме цими контрагентами.

За наведених обставин у суду відсутні підстави вважати товарними вищевказані господарські операції.

З огляду на те, що позивачем не доведено фактичного здійснення господарських операцій з ПП «Фірма «Володар» та ТОВ «Агентство «Віасат», суд вважає, що надані до матеріалів справи первинні документи (видаткові накладні, податкові накладні, товарно-транспортні накладні) всупереч приписам статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" не відображають реального змісту господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Відтак, за відсутності факту придбання товарів чи послуг відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Поряд із цим суд звертає увагу сторін на таке.

Як то вбачається з матеріалів справи, згідно постанов від 10.01.2012 та від 19.01.2012 № 80-0263 (а.с.116-117, 109-110 Том ІІ), порушено кримінальні справи за фактом фіктивного підприємництва шляхом створення невстановленими особами суб'єктів господарювання , зокрема, ПП «Фірма «Володар»та ТОВ «Агентство «Віасат», на ім'я громадян Російської Федерації, з метою прикриття незаконної діяльності, що вчинено повторно та заподіяло велику матеріальну шкоду державі, за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 205 Кримінального кодексу України.

За поясненнями громадянки Російської Федерації, ОСОБА_1, яка, за офіційними реєстраційними документами, є засновником та керівником ПП «Фірма «Володар», та ОСОБА_11, яка за офіційними реєстраційними документами, є засновником та керівником ТОВ «Агентство «Віасат», вони приблизно у 2009-2010 роках погодились на прохання їх знайомих ОСОБА_4 та ОСОБА_12 виїхати у м. Київ та взяти участь у реєстрації ПП «Фірма «Володар» та ТОВ «Агентство «Віасат». Реєстраційні дії вони вчинили за винагороду, без мети займатися фінансово-господарською діяльністю, ніякого майна та грошових коштів до статутного фонду підприємств не вносили. У подальшому ніякого відношення до фінансово-господарської діяльності цих підприємств вони не мали та будь-яких документів цього підприємства не складали та не підписували.

За даними витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців від 19.09.2012 (а.с.6-9 Том ІІ), ОСОБА_1 є засновником та керівником ПП «Фірма «Володар», а ОСОБА_11 є засновником та керівником ТОВ «Агентство «Віасат».

Суд зауважує, що відповідно до статті 7 Закону України «Про правовий статус іноземців і осіб без громадянства»від 04.02.1994 № 3929-XII, чинного на момент спірних правовідносин, іноземці мають право займатися в Україні інвестиційною, а також зовнішньоекономічною та іншими видами підприємницької діяльності, передбаченими законодавством України.

Водночас, частиною третьої статті 8 Закону України «Про правовий статус іноземців і осіб без громадянства»від 04.02.1994 № 3929-XII, а також частини другої статті 8 Закону України «Про зайнятість населення»від 01.03.1991 № 803-XII, іноземці, які прибули в Україну для працевлаштування на визначений термін, одержують право на трудову діяльність лише при оформленні в установленому порядку в державній службі зайнятості України дозволу на працевлаштування в Україні, якщо інше не передбачено міжнародними договорами.

Тобто, іноземному громадянину, який є не тільки засновником, але і директором підприємства, необхідно отримати дозвіл на працевлаштування в Україні.

Так, у ході досудового слідства, встановлено, що громадяни Російської Федерації ОСОБА_1 та ОСОБА_11 не отримували відповідного дозволу на працевлаштування в Україні, вказане підтверджено листами Київського обласного центру зайнятості від 01.03.2012 № 420/07/12-12 (а.с.142 Том ІІІ) та від 26.03.2012 № 580/07/12-12 (а.с.155 том ІІІ).

Також, за даними державної прикордонної служби України (а.с.147-151 Том ІІІ), громадяни Російської Федерації ОСОБА_1 перебувала на території України лише 27.07.2010, 07.08.2010 та 12.09.2011, а ОСОБА_11 -26.11.2009 та 12.04.2010.

Судом встановлено та не заперечувалось сторонами, що первинні документи по спірному правочину від імені ПП «Фірма «Володар»підписано ОСОБА_13, який згідно наказу від 06.08.2010 № 2 та доручення від 06.08.2010 № 11 (а.с.63-64 Том ІІ), що видані директором ПП «Фірма «Володар»- ОСОБА_1, призначений на посаду заступника директора підприємства та уповноважений підписувати від імені підприємства документи, пов'язані із фінансово-господарською діяльністю ПП «Фірма «Володар».

Крім того, документи від імені ТОВ «Агентство «Віасат»підписано директором - ОСОБА_14, однак матеріали справи взагалі не містять будь-яких доказів того, що дана особа є уповноваженим представником підприємства та займає вказану посаду.

Враховуючи той факт, що ОСОБА_1 та ОСОБА_11, будучи засновниками та керівниками ПП «Фірма «Володар»та ТОВ «Агентство «Віасат», не мали наміру здійснювати підприємницьку діяльність, дозвіл на працевлаштування в Україні не отримували та фактично не перебували на території України у період діяльності підприємств, суд дійшов висновку, що ОСОБА_13 та ОСОБА_14, не є особами, що мають правові підстави на здійснення будь-яких дій від імені вказаних підприємств, оскільки ОСОБА_13 призначений на посаду не уповноваженою особою та з порушенням норм законодавства, а доказів наявності повноважень ОСОБА_14 діяти від імені та в інтересах ТОВ «Агентство «Віасат», матеріали справи взагалі не містять.

Суд зазначає, що у випадку документального підтвердження того факту, що договори, податкові накладні тощо, збоку контрагента платника податків підписані не уповноваженою особою, правові підстави для формування платниками податків податкового кредиту за наслідками проведення господарських операцій з такими контрагентом відсутні. Такі правочини слід вважати нікчемними, відповідно здійснені господарські операції за такими правочинами не повинні бути відображені у податковому обліку платника податків, а податкові накладні, видані його контрагентами, але підписані не належною особою, не мають правового значення та не є підставою для формування податкового кредиту.

Наведені обставини та досліджені судом докази в їх сукупності є достатніми для висновку про те, що господарські операції не мали товарного характеру, не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені договорами, а оформлені лише документально невстановленими особами, що в свою чергу призвело до встановлення відповідачем порушень формування позивачем податкового кредиту та валових витрат.

З урахуванням вищезазначеного суд зазначає, що наслідки в бухгалтерському та відповідно, в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталі платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах. Тобто у разі фіктивності (безтоварності) операцій визначення податкового кредиту та валових витрат слід визнати безпідставними, незважаючи на наявність у платника податку, а даному випадку у позивача, податкових накладних та інших документів первинного обліку.

Наявність укладеного між учасниками господарської операції цивільно-правового договору або відсутність визнання такого договору недійсним або нікчемним саме по собі не свідчить про реальність вчинення відповідної операції.

Суд вважає за необхідне зазначити, що наслідки порушення податкового законодавства застосовуються незалежно від того, чи визнані відповідні цивільні чи господарські зобов'язання недійсними, оскільки відповідальність за порушення норм податкового законодавства є самостійним видом юридичної відповідальності і застосовується незалежно від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності .

З огляду на те, що позивачем не підтверджені витрати на придбання послуг та товарів належними первинними документами та їх зв'язок із його господарською діяльністю, віднесення сум за спірними угодами до валових витрат, а сум податку на додану вартість з вартості таких послуг (товарів) - до податкового кредиту, суд дійшов висновку про правомірність зняття податковим органом позивачу валових витрат, податкового кредиту та донарахування йому грошового зобов'язання по податку на прибуток і податку на додану вартість із застосуванням штрафних (фінансових) санкцій спірними податковими повідомленнями-рішеннями.

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, коли судом здійснюється розгляд справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, у яких обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На виконання цих вимог відповідач, як суб'єкт владних повноважень, довів правомірність своїх рішень. Податковим органом доведено, що господарські операції з поставки товарів є фіктивними.

Водночас, докази, подані позивачем, не підтверджують обставини, на які позивач посилається в обґрунтування позовних вимог та були спростовані доводами відповідача, а відтак, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Оскільки спір вирішено на користь суб'єктів владних повноважень, звільнених від сплати судового збору, а також за відсутності їх витрат, пов'язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати (судовий збір) стягненню з позивача не підлягають.

Керуючись статтями 11, 14, 69, 70, 71, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

Відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Колеснікова І.С.