Постанова № 27485996, 25.01.2012, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 січня 2012 року Справа № 2а-5853/11/1070

Приміщення суду за адресою: місто Київ, бульвар Лесі Українки, 26, зал судових засідань № 1018

Київський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Леонтовича А.М.

при секретарі - Воронюк М.М.

за участю представників сторін

від позивача: Ступак Р.В. (за довіреністю)

від відповідача: Пшенишна В.В. (за довіреністю)

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом до про Фастівської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Товариства з обмеженою відповідальністю «Артемсіль Регіони - СК» стягнення коштів,-

В С Т А Н О В И В:

Фастівська об'єднана державна податкова інспекція Київської області (далі по тексту - позивач) звернулася до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Артемсіль Регіони - СК»(далі по тексту - відповідач) про стягнення з ТОВ «Артемсіль Регіони - СК»в доход держави: 60000,00 грн. -вартості товару, придбаного за нікчемним правочином з ТОВ «Хелдінг»; 240000,00 грн. -вартості послуг, придбаних за нікчемним правочином з ТОВ «Інтерхфлот»; 750000,00 грн. -вартості товару та послуг, придбаних за нікчемним правочином з ТОВ «Торгстрім плюс», 62787,96 грн. -вартості товару, придбаного за нікчемним правочином з ТОВ «Гарант - Техноресурс»; 1556344,40 грн. -вартості послуг, придбаних за нікчемним правочином з ТОВ «Авант - К»; 871000,00 грн. -вартості товару та послуг, придбаних за нікчемним правочином з ТОВ «Аквілон-2009», 2725965,77 грн. -вартості послуг, придбаних за нікчемним правочином з ТОВ «ЦСП - Авант»; 2370000,00 грн. -вартості товару та послуг, придбаних за нікчемним правочином з ТОВ «Директорія».

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що при проведенні перевірки ТОВ «Артемсіль Регіони - СК»посадовими особами Фастівської ОДПІ Київської області встановлено, що за перевіряємий період відповідачем було укладено договори з ТОВ «Хелдінг», ТОВ «Інтерхфлот», ТОВ «Торгстрім плюс», ТОВ «Гарант - Техноресурс», ТОВ «Авант - К», ТОВ «Аквілон - 2009», ТОВ «ЦСП - Авант», ТОВ «Директорія». Між зазначеними контрагентами відбулися взаєморозрахунки за зазначеними договорами. В подальшому органами досудового слідства були допитані в якості свідків керівники ТОВ «Хелдінг», ТОВ «Інтерхфлот», ТОВ «Торгстрім плюс», ТОВ «Гарант - Техноресурс», ТОВ «Авант - К», ТОВ «Аквілон - 2009», ТОВ «ЦСП - Авант», ТОВ «Директорія», які вказали на те, що фінансово-господарською діяльністю вищезазначених підприємств не займалися, договорів та документів первинної податкової звітності не підписували. Було також проведено почеркознавче дослідження спеціалістом Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при ГУ МВС України в Київській області, за висновками якого підписи на договорах та первинних бухгалтерських документах ТОВ «Хелдінг», ТОВ «Інтерхфлот», ТОВ «Торгстрім плюс», ТОВ «Гарант - Техноресурс», ТОВ «Авант - К», ТОВ «Аквілон - 2009», ТОВ «ЦСП - Авант», ТОВ «Директорія»виконані не їх керівниками, а іншими особами. Аналогічного висновку дійшов і експерт Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при Управлінні МВС України на південно-західній залізниці. Проаналізувавши вищезазначене та данні інформаційно-аналітичної системи ДПА України, відповідач дійшов висновку, що ТОВ «Хелдінг», ТОВ «Інтерхфлот», ТОВ «Торгстрім плюс», ТОВ «Гарант - Техноресурс», ТОВ «Авант - К», ТОВ «Аквілон - 2009», ТОВ «ЦСП - Авант», ТОВ «Директорія»здійснювали господарську діяльність з метою покриття незаконної діяльності підприємств реального сектору економіки, створюючи своїм контрагентам незаконний податковий кредит, наслідком чого стало недоотримання державним бюджетом України коштів.

Позивач також вказав на відсутність у ТОВ «Хелдінг», ТОВ «Інтерхфлот», ТОВ «Торгстрім плюс», ТОВ «Гарант - Техноресурс», ТОВ «Авант - К», ТОВ «Аквілон - 2009», ТОВ «ЦСП - Авант», ТОВ «Директорія»адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по взаємовідносинах з відповідачем та на відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань. Тобто договори між відповідачем та вказаними юридичними особами носять характер нікчемних правочинів, оскільки волевиявлення керівників контрагентів відповідача не було, а від імені цих юридичних осіб правочини вчинені невідомими особами.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача позов не визнав та надав письмові заперечення проти позову.

Заперечуючи проти позову відповідач посилається на те, що договори між ТОВ «Артемсіль Регіони - СК»та його контрагентами, а саме ТОВ «Хелдінг», ТОВ «Інтерхфлот», ТОВ «Торгстрім плюс», ТОВ «Гарант - Техноресурс», ТОВ «Авант - К», ТОВ «Аквілон - 2009», ТОВ «ЦСП - Авант», ТОВ «Директорія»укладені у письмовій формі, сторони досягли згоди з істотних умов договорів, договори виконані сторонами, а тому не порушують публічний порядок. Натомість, Фастівською ОДПІ Київської області не наведено обставин, які б свідчили про нікчемність правочину, та норму законодавства з цього приводу. Вказуючи на реальність факту виконання умов вищезазначених договорів відповідач наполягає на тому, що господарські операції між ТОВ «Артемсіль Регіони - СК»та ТОВ «Хелдінг», ТОВ «Інтерхфлот», ТОВ «Торгстрім плюс», ТОВ «Гарант - Техноресурс», ТОВ «Авант - К», ТОВ «Аквілон - 2009», ТОВ «ЦСП - Авант», ТОВ «Директорія»виконані у відповідності до вимог чинного законодавства, що підтверджується первинними документами. ТОВ «Артемсіль Регіони - СК»на законних підставах отримало товар та послуги за договорами з ТОВ «Хелдінг», ТОВ «Інтерхфлот», ТОВ «Торгстрім плюс», ТОВ «Гарант - Техноресурс», ТОВ «Авант - К», ТОВ «Аквілон - 2009», ТОВ «ЦСП - Авант», ТОВ «Директорія», факт виконання господарських зобов'язань по вказаних договорах підтверджується документами первинної податкової звітності та іншими бухгалтерськими документами, належним чином завірені копії яких надані представником відповідача у судовому засіданні.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, врахувавши норми закону, які діяли на момент виникнення правовідносин між сторонами, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Артемсіль Регіони - СК»зареєстроване виконавчим комітетом Фастівської міської ради Київської області 19.07.2005 року, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 № 099896 (т. 1 а.с. 19).

Згідно довідки про взяття на облік платника податків від 30.08.2005 року № 1434 відповідач перебуває на податковому обліку у Фастівській об'єднаній державній податковій інспекції Київської області (т. 1 а.с. 23).

Як вбачається з матеріалів справи, в період з 16.05.2011 року по 20.05.2011 року Фастівською ОДПІ на виконання постанови слідчого з ОВС СВ ПМ ДПА в Чернігівській області Бондаренка Д.Л. від 29.03.2011 року про призначення по кримінальній справі № 69-110 позапланової документальної перевірки, на підставі статті 20, пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.11 пункту 78.1, пункту 78.4 статті 78, пункту 82.2 статті 82 Податкового кодексу України та направлення на перевірку від 16.05.2011 № 368 проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ «Артемсіль Регіони - СК»з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства при проведенні взаєморозрахунків по фінансово-господарських операціях з ТОВ «Хелдіг», ТОВ «Дерикторія», ТОВ «ЦСП-Авант», ТОВ «Торгстрім плюс», ТОВ «Аквілон-2009», ТОВ «Інтехфлот», ТОВ «Авант-К», та ТОВ «Гарант-Техноресурс»за період з 01.09.2009 року по 31.12.2010 року.

За результатами перевірки складено акт від 27.05.2011 року № 145/29/2302-33534816 (далі по тексту -Акт перевірки). При формулюванні висновків Акту перевірки посадовою особою Фастівської ОДПІ використано первинні бухгалтерські документи та документи податкової звітності позивача та його контрагентів (податкові накладні, видаткові накладні, акти прийому-здачі робіт), протоколи допиту в якості свідків керівників ТОВ «Хелдінг», ТОВ «Інтерхфлот», ТОВ «Торгстрім плюс», ТОВ «Гарант - Техноресурс», ТОВ «Авант - К», ТОВ «Аквілон - 2009», ТОВ «ЦСП - Авант», ТОВ «Директорія»у яких вони вказали на те, що фінансово-господарською діяльністю вищезазначених підприємств не займалися, договорів та документів первинної податкової звітності не підписували, матеріали почеркознавчих досліджень, зокрема Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при ГУ МВС України в Київській області згідно висновків яких підписи, на договорах та первинних бухгалтерських документах ТОВ «Хелдінг», ТОВ «Інтерхфлот», ТОВ «Торгстрім плюс», ТОВ «Гарант - Техноресурс», ТОВ «Авант - К», ТОВ «Аквілон - 2009», ТОВ «ЦСП - Авант», ТОВ «Директорія»виконані не їх керівниками, а іншими особами.

На основі аналізу вищезазначених документів позивач дійшов висновку, що у ТОВ «Хелдінг», ТОВ «Директорія»ТОВ «ЦСП - Авант», ТОВ «Торгстрім плюс», ТОВ «Аквілон - 2009», ТОВ «Інтерхфлот», ТОВ «Авант - К»та ТОВ «Гарант - Техноресурс»відсутні адміністративно-господарські можливості для виконання господарських зобов'язань по взаємовідносинах з ТОВ «Артемсіль Регіони - СК», що свідчить про відсутність дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань, а також про відсутність наміру у ТОВ «Хелдінг», ТОВ «Директорія»ТОВ «ЦСП - Авант», ТОВ «Торгстрім плюс», ТОВ «Аквілон - 2009», ТОВ «Інтерхфлот», ТОВ «Авант - К»та ТОВ «Гарант - Техноресурс»на створення правових наслідків. Тому фінансово-господарські відносини між відповідачем та ТОВ «Хелдінг», ТОВ «Директорія»ТОВ «ЦСП - Авант», ТОВ «Торгстрім плюс», ТОВ «Аквілон - 2009», ТОВ «Інтерхфлот», ТОВ «Авант - К»та ТОВ «Гарант - Техноресурс»носять характер нікчемного правочину, оскільки не відповідають обов'язковим умовам чинності правочину, а саме: суперечать моральним засадам суспільства (частина 1 статті 203 Цивільного кодексу України), волевиявлення учасників правочину не є вільним та не відповідає їх внутрішній волі (частина 3 статті 203 Цивільного кодексу України), правочини не спрямовані на настання реальних правових наслідків, що обумовлені ними (частина 5 статті 203 Цивільного кодексу України).

Виходячи з висновків, зроблених позивачем в зазначеному акті перевірки, останній звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом та просить суд застосувати наслідки нікчемного правочину, передбачені статтею 208 Господарського кодексу України та стягнути у доход Державного бюджету України вартість отриманого відповідачем за нікчемними договорами.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: 1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини врегульовано Цивільним кодексом України від 16.01.2003 року № 435-IV та Господарським кодексом України від 16.01.2003 року № 436-IV (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Надаючи правову оцінку вимогам позивача про стягнення з ТОВ «Артемсіль Регіони - СК»в доход держави: 60000,00 грн. -вартості товару, придбаного за нікчемним правочином з ТОВ «Хелдінг»; 240000,00 грн. -вартості послуг, придбаних за нікчемним правочином з ТОВ «Інтерхфлот»; 750000,00 грн. -вартості товару та послуг, придбаних за нікчемним правочином з ТОВ «Торгстрім плюс», 62787,96 грн. -вартості товару, придбаного за нікчемним правочином з ТОВ «Гарант - Техноресурс»; 1556344,40 грн. -вартості послуг, придбаних за нікчемним правочином з ТОВ «Авант - К»; 871000,00 грн. -вартості товару та послуг, придбаних за нікчемним правочином з ТОВ «Аквілон-2009», 2725965,77 грн. -вартості послуг, придбаних за нікчемним правочином з ТОВ «ЦСП - Авант»; 2370000,00 грн. -вартості товару та послуг, придбаних за нікчемним правочином з ТОВ «Директорія»суд зазначає наступне.

Статтею 204 Цивільного кодексу України закріплена презумпція правомірності правочину, згідно якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Крім того, суд виходить із презумпції сумлінності платників податків та інших учасників правовідносин в економічній сфері, відповідно до змісту якої презумується, що дії платника податків, які мають своїм результатам одержання певної податкової вигоди економічно виправдані, а відомості, що містяться в його первинних бухгалтерських документах та податковій звітності є достовірними, якщо інше не доказано у встановленому законодавством порядку належними та допустимими доказами.

Підстави та правові наслідки визнання правочину недійсним закріплені Цивільним кодексом України та Господарським кодексом України.

Згідно із частиною 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені у статті 203 Цивільного кодексу України, згідно з якою:

1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам;

2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Правочинами, що порушують публічний порядок є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Загальні умови укладання договорів, що породжують господарські зобов'язання, встановлені статтею 179 Господарського кодексу України.

Так, відповідно до частини 7 статті 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до частини 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Таким чином, серед підстав недійсності оспорюваних зобов'язань, передбачених Господарським кодексом України, законодавець виділяє наступні:

- невідповідність вимогам закону;

- вчинення з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства;

- укладення їх учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

Статтею 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

У відповідності до частини 1 статті 208 Господарського кодексу України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Зі змісту частини 1 статті 208 Господарського кодексу України вбачається, що застосування передбачених нею санкцій можливе лише у разі наявності наміру хоча б у однієї із сторін правочину на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Відповідно до частини 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Частиною 1 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі (частина 1 статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України).

Суд звертає увагу на те, що в даній адміністративній справі, позивачем, який посилається на нікчемність укладеного між відповідачами договору та просить застосувати наслідки нікчемного правочину, повинно бути надано належні докази на обґрунтування твердження щодо недійсності укладеного правочину.

Крім того, для визнання правочину недійсним на тій підставі, що його укладено з метою завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, суд досліджує в чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення правочину, якою із сторін і в якій мірі виконано правочин, а також вину сторін у формі умислу.

Під наявністю наміру у сторін правочину суд розуміє те, що вони, виходячи з обставин справи, усвідомлювали протиправність правочину, який укладався, і суперечність його мети інтересам держави та суспільства, передбачали настання протиправних наслідків і бажали або свідомо допускали їх настання.

Ураховуючи вищезазначене, суд звертає увагу на те, що позивачем на підтвердження позиції щодо нікчемності правочинів не надано, як того вимагають положення чинного законодавства України, належних доказів, які б свідчили про те, що документи, виписані на виконання договору, були сфальсифікованими, як і не надано доказів притягнення до відповідальності (в тому числі кримінальної) відповідних посадових осіб у зв'язку з занесенням до звітності даних, що не відповідають дійсності.

Необґрунтованими суд вважає посилання представника позивача на протоколи допиту директорів та засновників ТОВ «Хелдінг», ТОВ «Інтерхфлот», ТОВ «Торгстрім плюс», ТОВ «Гарант - Техноресурс», ТОВ «Авант - К», ТОВ «Аквілон - 2009», ТОВ «ЦСП - Авант», ТОВ «Директорія», як на підставу для визнання договору нікчемним з огляду на наступне.

Відповідно до статті 84 Кримінально-процесуального кодексу України при провадженні слідчих дій під час досудового слідства і дізнання, в судових засіданнях суду першої інстанції та апеляційного суду ведуться протоколи.

У той же час, відповідно до частини 2 статті 74 Кримінально-процесуального кодексу України показання обвинуваченого, в тому числі й такі, в яких він визнає себе винним, підлягають перевірці. Визнання обвинуваченим своєї вини може бути покладено в основу обвинувачення лише при підтвердженні цього визнання сукупністю доказів, що є в справі.

У даному випадку зазначені особи взагалі були допитані тільки в якості свідків.

Згідно з статтею 65 Кримінально-процесуального кодексу України доказами в кримінальній справі є всякі фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган дізнання, слідчий і суд встановлюють наявність або відсутність суспільно небезпечного діяння, винність особи, яка вчинила це діяння, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються: показаннями свідка, показаннями потерпілого, показаннями підозрюваного, показаннями обвинуваченого, висновком експерта, речовими доказами, протоколами слідчих і судових дій, протоколами з відповідними додатками, складеними уповноваженими органами за результатами оперативно-розшукових заходів, та іншими документами.

Таким чином, пояснення директорів ТОВ «Хелдінг», ТОВ «Інтерхфлот», ТОВ «Торгстрім плюс», ТОВ «Гарант - Техноресурс», ТОВ «Авант - К», ТОВ «Аквілон - 2009», ТОВ «ЦСП - Авант», ТОВ «Директорія»зафіксовані в протоколах допитів свідків, є лише одним із засобів доказування в кримінальній справі, та не є доказом наявності умислу посадових осіб віповідача та його контрагентів на укладення договору, що завідомо суперечить інтересам держави.

В розумінні кримінально-процесуального законодавства України, належними засобами, які б підтверджували відповідні юридичні факти, зокрема, вину службових осіб ТОВ «Артемсіль Регіони - СК»чи його контрагентів у фальсифікації бухгалтерських або інших документів, є відповідні судові рішення, що набрали законної сили.

Крім того чинним законодавством України не передбачено обов'язку сторони договору перевіряти повноваження контрагента на підписання первинних бухгалтерських та податкових документів, як і не передбачено відповідальності сторони договору за порушення її контрагентом вимог чинного законодавства при укладанні договору. У тому випадку, якщо не доказано обізнаності сторони договору про факт порушення законодавства його контрагентом на момент укладання договору, вважається, що така сторона діяла правомірно.

Відповідно до статті 218 Цивільного кодексу України заперечення однією із сторін правочину факту його вчинення або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.

Отже, за змістом вказаних норм, заперечення щодо факту вчинення правочину можуть підтверджуватися виключно доказами, зазначеними в статті 218 Цивільного кодексу України, а рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків. Проте, позивач в основу висновків, зроблених у Акті перевірки, та тверджень про відсутність самого факту вчинення правочинів та їх виконання поклав показання директорів ТОВ «Хелдінг», ТОВ «Інтерхфлот», ТОВ «Торгстрім плюс», ТОВ «Гарант - Техноресурс», ТОВ «Авант - К», ТОВ «Аквілон - 2009», ТОВ «ЦСП - Авант», ТОВ «Директорія».

Стосовно посилання, які містяться в Акті перевірки, на результати почеркознавчих досліджень, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 65 Кримінально-процесуального кодексу України висновок експерта є лише одним із засобів доказування та аналізується поряд з іншими доказами у справі.

В той же час, частиною 4 статті 75 Кримінально-процесуального кодексу України встановлено, що висновок експерта для особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора і суду не є обов'язковим, але незгода з ним повинна бути мотивована у відповідних постанові, ухвалі, вироку.

Таким чином, вищезазначені висновки почеркознавчих досліджень не є належними доказами на підтвердження нікчемності укладених правочинів між ТОВ «Артемсіль Регіони-СК»та контрагентами зазначеними в Акті перевірки та не спростовують факти їх товарності.

Спростовуючи твердження позивача про безтоварність операцій між позивачем та його контрагентами суд враховує ту обставину, що жодних доказів відсутності товарів, надання послуг, що були придбані у ТОВ «Хелдінг», ТОВ «Інтерхфлот», ТОВ «Торгстрім плюс», ТОВ «Гарант - Техноресурс», ТОВ «Авант - К», ТОВ «Аквілон - 2009», ТОВ «ЦСП - Авант», ТОВ «Директорія»позивач не надав. Крім того, як встановлено у судовому засіданні, факт товарності господарських операцій позивача податковим органом взагалі не досліджувався.

За таких обставин, аналіз наданих суду доказів свідчить про те, що позивачем не доведено належним чином, в чому саме полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладання договору між відповідачем та його контрагентами, і чи була вона спрямована на формування первинних документів, які дають змогу зменшити податкову базу та здійснити незаконну мінімізацію сплати податків, а також наявність в діях відповідача вини у формі умислу.

Таким чином, проаналізувавши матеріали справи та вимоги чинного законодавства України, суд дійшов висновку про те, що позивач не надав жодних належних доказів на підтвердження умислу відповідача чи його контрагентів на укладення договору, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, що є необхідною умовою для застосування правових наслідків у вигляді адміністративно-господарських санкцій, передбачених частиною 1 статті 208 Господарського кодексу України.

Пунктом 11 статті 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»встановлено право на звернення податкових органів з позовами про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами. Отже, органи державної податкової служби, можуть на підставі вказаної норми законодавства звертатись до судів із позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність, при цьому факт нікчемності правочину має встановлюватися судом, а акт перевірки, в якому зроблено висновок про нікчемність правочину, може бути підставою такого позову та оцінюється судом нарівні з іншими доказами.

Відповідно до статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, врахувавши ту обставину , що податковим органом не доведена нікчемність правочинів, укладених позивачем та наявність у позивача чи його контрагентів наміру на укладення правочинів з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, суд дійшов висновку, що адміністративний позов Фастівської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 9, 14, 70, 71, 86, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі проголошення лише вступної та резолютивної частини постанови або прийняття постанови у письмовому провадженні -протягом десяти днів з дня отримання її копії.

Суддя Леонтович А.М.

Повний текст постанови виготовлено 30 січня 2012 року.