Постанова № 27477949, 14.11.2012, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" листопада 2012 р. Справа № 5009/1792/12

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоКравчука Г.А.,суддівМачульського Г.М., Уліцького А.М.,розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "ПРОСТО-страхування"на постановуДонецького апеляційного господарського судувід29.08.2012р.у справі№5009/1792/12Господарського судуЗапорізької областіза позовомПриватного акціонерного товариства "ПРОСТО-страхування"доТовариства з обмеженою відповідальністю "ВТА-Транспорт"треті особи1. ОСОБА_4 2. Фізична особа-підприємець ОСОБА_5простягнення сумиза участю представників

- позивача:Осадчий А.М. (довіреність від 13.12.2011р.), -

В С Т А Н О В И В:

Звернувшись у суд з даним позовом, Приватне акціонерне товариства "ПРОСТО-страхування" (далі -позивач) просило стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВТА-Транспорт" (далі - відповідач) витрати по виплаті страхового відшкодування в розмірі 18308,82 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач як страховик власника пошкодженого при дорожньо-транспортній пригоді, винним у якій визнано працівника відповідача, автомобіля, здійснив виплату страхового відшкодування, у зв'язку з чим набув відповідно до приписів ст.27 Закону України "Про страхування" право вимоги в межах фактичних витрат до особи, відповідальної за завдані збитки, тобто до відповідача як роботодавця заподіювача шкоди в розмірі, що не покритий виплатою страховика цивільно-правової відповідальності.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 05.07.2012р. (суддя Кутіщева-Арнет Н.С.) позов задоволено.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 29.08.2012р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя: Склярук О.І., судді Богатир К.В., Дучал Н.М.) це рішення суду першої інстанції скасовано, в позові відмовлено.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування і порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права.

Відповідач та треті особи не використали наданого законом права на участь своїх представників у судовому засіданні.

Переглянувши у касаційному порядку судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 28.05.2010р. між позивачем (страховик), та ОСОБА_7 (страхувальник) було укладено договір добровільного страхування транспортних засобів №АТК 201570 (автомобіля "Subaru Forester", реєстраційний номер НОМЕР_1). Строк дії договору з 29.05.2010р. по 28.05.2011р.

02.12.2010р. в м. Києві на вул. Заболотного внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) за участю автомобіля "DAF", реєстраційний номер НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_4, та застрахованого автомобіля "Subaru Forester", реєстраційний номер НОМЕР_1, яким керував ОСОБА_7, пошкоджено автомобіль страхувальника ОСОБА_7

24.12.2012р. постановою Голосіївського районного суду м. Києва у справі №3-14059/10, встановлено, що ДТП сталася в результаті порушення п.п.13.1 Правил дорожнього руху ОСОБА_4, його визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП та застосовано адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 340грн.

Відповідно до звіту №1404 про оцінку майна (автотоварознавчого дослідження) від 13.12.2010р. вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля "Subaru Forester", становить - 58394,28грн., а відповідно до ремонтної калькуляції №8551 від 30.12.2010р. вартість відновлювального ремонту автомобіля "Subaru Forester" становить 43298,82 грн.

18.01.2011р. співробітниками позивача було складено розрахунок страхового відшкодування №8551, що належить до виплати страхувальнику.

Згідно з даним розрахунком страхове відшкодування складає 43298,82 грн.

Вищезазначена подія була визнана страховим випадком, про що 18.01.2011р. було складено страховий акт.

Платіжним дорученням №1034 від 21.01.2011р. позивач виплатив страхове відшкодування за ремонт автомобіля "Subaru Forester" в розмірі 43298,82 грн.

Разом з тим, на момент ДТП цивільно-правова відповідальність ОСОБА_4 була застрахована в ПрАТ "АСК "Інго-Україна" відповідно до Полісу №ВЕ/2911787. Згідно з даним Полісом ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну (на одного потерпілого) становить 25500,00 гривень, при цьому франшиза складає 510,00 грн.

28.09.2011р. ПрАТ "АСК "Інго-Україна" виплатило позивачу страхове відшкодування в розмірі 24990,00 грн.

Однак суми грошових коштів у розмірі 24990,00 грн. не достатньо для покриття витрат, яких зазнав позивач у зв'язку із даною подією.

Позивачем на адресу відповідача була направлена вимога від 02.12.2010р. про виплату страхового відшкодування, яка була залишена без задоволення.

У зв'язку з чим, позивач і звернувся у суд з даним позовом.

Апеляційним судом встановлено, що відповідач не є власником автомобіля "DAF", а він орендувався відповідачем згідно договору №АГ04/07/010 оренди автотранспортних засобів від 25.07.2010р., підписаного між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 та відповідачем. Вказаний договір нотаріально не посвідчений.

Договір суборенди автотранспортних засобів №АО 01/08/2010 від 01.08.2010р., яким відповідач передав автомобіль "DAF" ОСОБА_4 в суборенду, також нотаріально не посвідчений.

Також встановлено, що ОСОБА_4 у трудових відносинах з відповідачем не знаходився.

Суд першої інстанції своє рішення про задоволення позову мотивував тим, що саме відповідач є відповідальним за завдані збитки, оскільки укладений між ним як орендодавцем та ОСОБА_4 договір суборенди вказаного транспортного засобу є нікчемним в силу ч.2 ст.799 Цивільного кодексу України.

Апеляційний господарський суд, дослідивши інший договір оренди, укладений між ФОП ОСОБА_5 як дійсним власником автомобіля "DAF" та відповідачем, дійшов висновку, що у позові до відповідача слід відмовити, оскільки названий договір також в силу приписів ч.2 ст.799 Цивільного кодексу України є нікчемним.

Між тим, з такими висновками суду апеляційної інстанції не можна погодитись з наступних підстав.

Відповідно до статті 799 Цивільного кодексу України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до приписів ч.1 ст.220 вказаного кодексу у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Згідно ч.2 ст.215 кодексу недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Таким чином суди дійшли вірного висновку, що договір оренди транспортного засобу, укладений між відповідачем та ОСОБА_4 є нікчемним в силу вищенаведених норм, оскільки останній є фізичною особою.

Разом з тим, суд касаційної інстанції не погоджується з висновком апеляційного суду про те, що договір оренди, укладений відповідачем з Фізичною особою -підприємцем ОСОБА_5 також є нікчемним.

Так, Цивільний кодекс України (ст.50) передбачає право фізичної особи на здійснення нею підприємницької діяльності, не забороненої законом. Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації у порядку, встановленому законом. Інформація про державну реєстрацію фізичних осіб-підприємців є відкритою.

Згідно ч.1 ст.128 Господарського кодексу України громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

У господарських відносинах фізичні особи-підприємці беруть участь перш за все як підприємці, а не як фізичні особи, та лише на підставі їх реєстрації і внесення відомостей про них до єдиного державного реєстру.

Набуття ОСОБА_5 статусу суб'єкта підприємницької діяльності (фізичної особи-підприємця) учасниками справи не заперечується.

Частиною 2 ст.128 Господарського кодексу України передбачено, що громадянин-підприємець відповідає за своїми зобов'язаннями усім своїм майном, на яке відповідно до закону може бути звернено стягнення.

Під час здійснення господарської діяльності фізичні особи-підприємці, реалізують свою господарську компетенцію, тобто сукупність господарських прав та обов'язків. При цьому решта прав та обов'язків фізичної особи, що становлять її правоздатність як людини, набуваються та виконуються нею поза межами здійснення нею господарської діяльності, в порядку реалізації нею її цивільної дієздатності, передбаченої Цивільним кодексом України та регулюються ним. Останнє випливає зі змісту ч.3 ст.45 Господарського кодексу України, відповідно до якої щодо громадян положення цього кодексу поширюються на ту частину їх діяльності, яка за своїм характером є підприємницькою.

Стаття 51 Цивільного кодексу України передбачає, що до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

На відміну від ч.2 ст.799 Цивільного кодексу України, норми параграфу 5 глави 30 Господарського кодексу України не встановлюють вимог щодо нотаріального посвідчення договорів оренди транспортних засобів у сфері господарювання.

Положення ч.2 ст. 799 Цивільного кодексу України не можуть бути застосовані у відношенні договору оренди, укладеного між юридичною особою та фізичною особою-підприємцем, оскільки правове регулювання підприємницької діяльності юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, в даному випадку, є тотожними. У відношенні договорів оренди транспортних засобів, укладених юридичними особами, Цивільний кодекс України та Господарський кодекс України не вимагають обов'язкового нотаріального посвідчення.

За загальним правилом (ст.209 Цивільного кодексу України) правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. На вимогу фізичної або юридичної особи будь-який правочин з її участю може бути нотаріально посвідчений.

Відтак, договір оренди, укладений між Фізичною особою -підприємцем ОСОБА_5 та відповідачем, не потребував обов'язкового нотаріального посвідчення та не є нікчемним.

Зазначена правова позиція викладене також постановах Вищого господарського суду України від 14.09.2006р. у справі №41/102, від 28.04.2011р. у справі №15/6, від 03.11.2011р. у справі №5020-3/039, від 24.02.2011р. у справі № 5002-4/3654.1-2010, від 26.04.2012р. у справі №5015/225/11.

Частиною 2 ст.1187 Цивільного кодексу України передбачено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Враховую вищевикладене, саме відповідач, як володілець автомобіля "DAF", повинен відшкодувати завдані збитки, які з урахуванням отриманої суми відшкодування від страховика цивільної відповідальності і відповідно до приписів статті 27 Закону України "Про страхування" підлягають стягненню на корить позивача, тому постанова апеляційного суду підлягає скасуванню, оскільки вказаним судом були порушені названі норми матеріального права.

Крім того, суд касаційної інстанції погоджується з доводами позивача про те, що апеляційний суд не обґрунтував у своїй постанові неможливість подання суду першої інстанції відповідачем додаткових доказів, з причин, що не залежали від нього, і поданих ним суду апеляційної інстанції, та прийнятих останнім, на підставі яких апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції.

Враховуючи викладене, постанова апеляційного суду підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції -залишенню в силі.

Відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України з відповідача на користь позивача належить відшкодувати судові витрати.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 п.6, ч.1 ст.11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "ПРОСТО-страхування" задовольнити.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 29.08.2012р. скасувати, а рішення Господарського суду Запорізької області від 05.07.2012р. у справі № 5009/1792/12, залишити в силі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВТА-Транспорт" на користь Приватного акціонерного товариства "ПРОСТО-страхування" 804 (вісімсот чотири) грн. 75 коп. витрат на сплату судового збору за подання касаційної скарги.

Головуючий суддя Г.А. Кравчук

Судді Г.М. Мачульський

А.М. Уліцький