Ухвала суду № 27477548, 14.11.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 листопада 2012 року м. Київ К/9991/42607/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Костенка М.І., Приходько І.В.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Бердичівської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області Державної податкової служби

на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 02.02.2012 року

та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 31.05.2012 року

у справі № 0670/8930/11

за позовом Дочірнього підприємства «Ритм»Товариства з обмеженою відповідальністю «Рост»

до Бердичівської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

Дочірнє підприємство «Ритм»Товариства з обмеженою відповідальністю «Рост»(далі -позивач, ДП «Ритм») звернулось у вересні 2011 року до суду з адміністративним позовом до Бердичівської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області (далі -відповідач, Бердичівська ОДПІ), в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 25.06.2011 року № 0000562301 та № 0000572301.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 02.02.2012 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 31.05.2012 року, позов задоволено: визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення від 25.06.2011 року № 0000562301 та № 0000572301.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволені позовних вимог.

Позивач своїх заперечень на касаційну скаргу відповідача до суду не надав.

Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні відповідно до статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судами попередніх інстанцій, що за результатами документальної позапланової виїзної перевірки ДП «Ритм» ТОВ «Рост»з питань достовірності нарахування сум від'ємного значення з податку на додану вартість за березень 2011 року, складено акт від 10.06.2011 року № 2680/2301/32085195, в якому встановлено порушення підприємством вимог п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до завищення від'ємного значення податку на додану вартість на 544 374,00 гривні та заниження податку на додану вартість на 254 215,00 гривень за березень 2011 року. Зокрема, в акті перевірки зафіксовано обставини, відповідно до яких протягом березня 2011 року ДП «Ритм» ТОВ «Рост»отримувало від ТОВ «Сітрі» ДСП шліфоване автомобільним транспортом згідно товарно-транспортних накладних та до складу податкового кредиту березня 2011 року віднесло суму ПДВ у розмірі 798 588,85 гривень з вартості придбаного товару (т. 1 а.с. 18-26).

25.06.2011 року, на підставі акту перевірки податковим органом було прийнято податкові повідомлення-рішення № 0000562301, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за березень 2011 року на 544 374,00 гривні та застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 1,00 гривня та № 0000572301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 254 215,00 гривень та застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 1,00 гривня (т. 1 а.с.12, 13).

Суди попередніх інстанцій задовольняючи позовні вимоги та скасовуючи зазначені податкові повідомлення-рішення, з висновками яких погоджується колегія суддів касаційної інстанції, виходили з наступних мотивів.

Правовідносини, що виникають у зв'язку з формуванням платником податку на додану вартість податкового кредиту, регулюються ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі -ПК України).

Підпунктом «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.3 цієї ж статті податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Приписами п. 198.6 ст. 198 вказаного Кодексу передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Виходячи зі змісту наведених правових норм, наявність господарських операцій з придбання товарів з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем (Покупець) та ТОВ «Сітрі» (Продавець) укладено договір купівлі-продажу від 01.08.2009 року № 12, за умовами якого Продавець зобов'язався передати у власність Покупця ДСП шліфоване, а Покупець зобов'язався прийняти товар та оплатити його у строки і на умовах, визначених цим договором (т. 1 а.с. 4-51). За змістом п. 2.7 договору транспортування товару здійснюється Покупцем.

На виконання умов даного договору ТОВ «Сітрі» поставило позивачу ДСП шліфоване та виписало у березні 2011 року податкові накладні з включенням до їх складу податку на додану вартість у сумі 798 588,85 гривень, а також видаткові накладні, які досліджені судом та їх копії містяться в матеріалах справи (т. 1 а.с. 55-69).

Розрахунки за товар проведені у безготівковій формі, що підтверджується наявними у матеріалах справи виписками з банківського рахунку позивача (т. 2 а.с. 39-62). Отримання товарно-матеріальних цінностей від ТОВ «Сітрі» підтверджується виписаною ДП «Ритм» довіреністю, а сума податку на додану вартість у розмірі 798 588,85 гривень включена до податкового кредиту позивача за березень 2011 року.

Окрім того, судами встановлено, що позивач не має власного автотранспорту, а тому для перевезення вантажу було залучено підприємців ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6, які у повному обсязі виконали свої зобов'язання щодо транспортування товару, що підтверджується належним чином складеними товарно-транспортними накладними та актами виконаних робіт, копії яких також містяться в матеріалах справи (т. 1 а.с. 163-249, т. 2 а.с.1-38).

При цьому, зі змісту товарно-транспортних накладних убачається, що транспортування товару здійснено з переадресуванням на ДП «Ритм» - з м. Чернівці до м. Бердичева Житомирської області.

Зазначені обставини щодо фактичності здійснення господарської операції з придбання у ТОВ «Сітрі» ДСП шліфованого, на які платник податку посилається як на підставу виникнення у нього права на включення сплаченого ПДВ до податкового кредиту, відповідачем не спростовані в судовому засіданні 1 інстанції.

Натомість, судами попередніх інстанцій правомірно не прийнято до уваги посилання податкового органу на те, що ТОВ «Сітрі» знаходиться у 10 стані платника «Запит на встановлення місцезнаходження», основний вид діяльності підприємства згідно КВЕД -«оптова торгівля взуттям». За перевірений період ТОВ «Сітрі» не мало власних основних засобів (виробничих потужностей, обладнання, устаткування), відсутні залишки ТМЦ. Чисельність працюючих за перевірений період згідно останніх поданих розрахунків комунального податку становила 16 осіб.

Зі змісту довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України убачається, що основними видами діяльності ТОВ «Сітрі» є оптова торгівля шкурами та шкірою, виробництво прянощів та приправ, оптова торгівля будівельними матеріалами та організація перевезення вантажів. За повідомленням ДПІ у Печерському районі м. Києва від 21.06.2011 року № 23353/10/29-011 ТОВ «Сітрі» значиться на податковому обліку як платник податків за основним місцем обліку (т. 1 а.с. 45). Окрім того, відповідно до уточненої довідки цієї ж податкової інспекції від 18.08.2011 року № 2674/23-11/32491651 про результати зустрічної звірки ТОВ «Сітрі», зі змістом якої була ознайомлена Бердичівська ОДПІ, що підтверджується наявним в матеріалах справи листом ДПІ у Печерському районі м. Києва від 23.12.2011 року (т. 2 а.с. 74), зазначене товариство у своїй діяльності використовує офісні та виробничі приміщення (з наведенням їх переліку), суми податку на додану вартість за наслідками господарської операції з позивачем включені до складу податкових зобов'язань ТОВ «Сітрі», розрахунки здійснені у повному обсязі. Також встановлено, що ТОВ «Сітрі» є посередником, а постачальниками ДСП для нього є не лише ТОВ «Еггер Гольцверкштоффе» та ТОВ «Компанія «ЗЕТ».

Розбіжності, на які посилається податковий орган, щодо зазначення постачальника ДСП ТОВ «Сітрі»у податкових та товаросупровідних документах, спростовані судом шляхом допиту директора ТОВ «Сітрі»ОСОБА_7, який пояснив, що ДСП шліфоване дійсно не доставлялось до м. Києва, що обумовлено обставинами, відповідно до яких транспортні витрати оплачував позивач, а тому з метою економії та враховуючи територіальну доцільність товар доставлявся безпосередньо на ДП «Ритм» у м. Бердичів, з огляду на що в ТТН і зроблено відмітку про переадресування вантажу.

Окрім того, директор ТОВ «Сітрі» надав пояснення з приводу фактичного місцезнаходження товариства, наявності у підприємства відповідних виробничих приміщень та персоналу для здійснення господарської діяльності, а також щодо основних видів діяльності товариства. Зокрема, пояснив, що окрім виробництва шкіряного напівфабрикату, ТОВ «Сітрі» також здійснює діяльність з торгівлі будівельними матеріалами. При цьому, у зазначеній галузі товариство є посередником та співпрацює не лише з ДП «Ритм», а й з іншими підприємствами, придбаваючи для цього ДСП у різних постачальників. У свою чергу, співпраця з ДП «Ритм» є тривалою і господарська операція у березні 2011 року була не єдиною. ОСОБА_7 підтвердив реальність здійсненої з позивачем господарської операції.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, які вважають цілком правомірним спроможність ТОВ «Сітрі» бути постачальником ДСП шліфованого для ДП «Ритм».

Факт подальшого використання придбаного ДСП у подальшій господарській діяльності підприємства, основними видами якої є виробництво фанери, плит, панелей та шпону підтверджується накладними-вимогами за березень 2011 року, які підтверджують факт переміщення ДСП зі складу на виробництво, та договір купівлі-продажу від 02.01.2008 року № 001, укладений між ДП «Ритм» (Продавець) та ТОВ «Рост» (Покупець), за умовами якого позивач зобов'язався передати у власність Покупцеві стільниці, фасади, підвіконня, кромку, ДСП, ДВП, МДФ, фурнітуру та інші матеріали для меблевого виробництва. На виконання даного договору у березні 2011 року позивачем згідно видаткових накладних, копії яких наявні в матеріалах справи, були продані ТОВ «Рост» відповідні товари (т. 1 а.с.113-162).

Також, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судами попередніх інстанцій, які вважають безпідставними посилання відповідача на штучне формування позивачем податкового кредиту з огляду на факт придбання ДСП у посередника, а не безпосередньо у виробника продукції. Контролюючим органом не було доведено ні обставин того, що позивач мав можливість придбати ДСП безпосередньо у ТОВ «Еггер Гольцверкштоффе», ні обставин того, що ціна даної продукції була завищена внаслідок участі у цій господарській операції ТОВ «Сітрі». При цьому, як пояснили представники позивача, ними неодноразово придбавалась продукція у ТОВ «Сітрі», постачальниками якого є різні виробники, а не лише ТОВ «Еггер Гольцверкштоффе», а тому, придбаваючи у березні 2011 року товар у ТОВ «Сітрі», позивач не міг співпрацювати з безпосереднім виробником, оскільки не мав на меті купівлю ДСП саме певного виробника.

Окрім того, при послідуючій перевірці товариства податковим органом згідно акту перевірки від 29.05.2012 року, порушень з приводу формування позивачем податкового кредиту за березень 2011 року не виявлено.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивачем дотримано усіх визначених Податковим кодексом України умов для включення сплаченого в ціні придбаних товарів податку на додану вартість до складу податкового кредиту підприємства у зв'язку з наявністю належним чином складених податкових накладних, виданих платником податку на додану вартість та використання вказаного товару в господарській операції.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 КАС України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.

Відповідно до п. 3 ст. 220-1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Бердичівської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області Державної податкової служби -відхилити.

Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 02.02.2012 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 31.05.2012 року у справі № 0670/8930/11 -залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: І.О. Бухтіярова

Судді: М.І. Костенко

І.В. Приходько