Постанова № 27477289, 08.11.2012, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

08 листопада 2012 року о 15 год. 10 хв. № 2а-13093/12/2670

приміщення суду за адресою: м. Київ, вул. Хрещатик, 10

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Соколової О.А.,

при секретарі судового засідання Боронило К.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 до Національного університету оборони України Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві провизнання дії протиправними, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення мо- ральної шкоди,за участю позивача ОСОБА_1,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1, звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Національного університету оборони України (відповідач-1), головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві (відповідач-2) про визнання протиправною відмову Національного університету оборони України в задоволенні запиту на публічну інформацію щодо наказу від 10.09.2008 року №221 «Про встановлення нових посадових окладів особовому складу академії», зобов'язання надати позивачу текст зазначеного наказу та стягнення моральної шкоди.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач звернувся 04.04.2012 року до відповідача 1 із запитом про надання публічної інформації, а саме надіслання копії наказу начальника Національної академії оборони України від 10 вересня 2008 року №221 «Про встановлення нових осадових окладів особовому складу академії». Листом від 05.04.2012 року відповідач 1 відмовив позивачу в задоволенні запиту на інформацію. На думку позивача, відповідач-1: не зазначив у відмові в задоволенні запиту на інформацію всіх п'яти складових, перелік яких обмеженню не підлягає, що встановлені в пунктах 1-5 ч.4 ст.22 Закону України «Про доступ до публічної інформації»; не врахував, що зміст наказу від 10.09.2008 року №221 «Про встановлення нових посадових окладів особовому складу академії»(далі -наказ №221) не є інформацією про особу, тобто конфіденційною інформацією, яка є одним з видів інформації з обмеженим доступом в розумінні ст.ст. 6,7 Закону України «Про доступ до публічної інформації», отже інформація про посадові оклади військовослужбовців не є персональними даними, які належать до конфіденційної інформації; не виконав свого позитивного обов'язку, бо інформацію щодо наказу №221, яку запитував позивач, він мусив оприлюднювати особисто та без запиту, зокрема, відповідно до п.2 ч.1 ст.15 Закону України «Про доступ до публічної інформації»розпорядники інформації зобов'язані оприлюднювати нормативно-правові акти, акти індивідуальної дії (крім внутрішньоорганізаційних), прийняті розпорядником; відмова має ознаки корупційного правопорушення, зокрема, відповідно до п.1 ч.1 ст.16 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції»особам, зазначеним у п.п.1-3 ч.1 ст.4 цього Закону забороняється відмовляти фізичним або юридичним особам в інформації, надання якої цим фізичним або юридичним особам передбачено законом. Позивач вважає, протиправність відмови відповідача-1 в задоволенні запиту на інформацію є доведеною. Тому відповідно до ч.2 ст.24 закону України «Про доступ до публічної інформації»особи, на думку яких їхні права та законні інтереси порушені розпорядником інформації, мають право на відшкодування моральної шкоди в порядку, визначеному законом. Оскільки цей Закон надає особі право на відшкодування моральної шкоди у зв'язку з порушенням з боку розпорядника інформації, але не покладає безпосередньо на нього обов'язок її відшкодувати, то позивач вважає, що Головне управління Державної казначейської служби України у місті Києві слід притягнути як відповідача-2.

У судовому засіданні представник позивача надав пояснення аналогічні викладеним в адміністративному позові та просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Представником відповідача-1 у судовому засіданні 24.10.2012 року надані заперечення на адміністративний позов, в яких він визначив, що відповідь надана позивачу на його інформаційний запит повністю відповідає вимогам частини 4 статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації». Наказ №221 ніяким чином не стосується громадянина ОСОБА_1 з огляду на таке: відповідно до п.2 наказу Міністра оборони України від 28.07.2008 року №377 «Про затвердження схем розмірів посадових окладів військовослужбовців військових навчальних закладів (військових навчальних підрозділів вищих навчальних закладів України) і наукових установ Збройних Сил України»(далі -наказ №377), протягом місяця з дня набрання ним чинності Національною академією оборони України встановленим порядком внесені зміни до штатів за посадами, які передбачені відповідними схемами розмірів посадових окладів, а саме наказом начальника Національної академії оборони України від 10.09.2008 року №221. В зв'язку з тим, що схемою розмірів посадових окладів військовослужбовців військово-навчальних закладів … посада, на якій проходив військову службу ОСОБА_1 передбачена не була, то відповідно і в наказі №221 також була відсутня. Тобто, зазначає відповідач-1, в наказі №221 посада провідний науковий співробітник (штатно-посадова категорія «підполковник») не передбачена, військове звання та прізвище громадянина ОСОБА_1 відсутнє, про що достовірно відомо останньому. За викладених обставин, вважає відповідач-1, відмова в наданні ОСОБА_1 копії наказу №221 є законною, оскільки даний наказ його не стосується і містить відомості про всіх посадових осіб Національного університету оборони України, а саме посаду, військове звання та прізвище. Також, вважає, що вимога ОСОБА_1 щодо відшкодування моральної шкоди є надуманою та такою, що не підлягає задоволенню. Просив суд в задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. (а.с.17)

Представником відповідач-2 у судовому засіданні 01.11.2012 року надані до суду заперечення, в яких повідомив наступне. В силу покладених на головне управління казначейства чинним законодавством повноважень та функцій, головне управління казначейства є органом, що здійснює виключно обслуговування державного та місцевого бюджетів. Ч.1 ст.96 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України) передбачено, що юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, а ч.2 ст.176 цього ж кодексу регламентує, що юридичні особи не відповідають за зобов'язаннями відповідно держави. Відповідач-2 вважає, що в даному випадку матеріальна та моральна шкода повинна відшкодовуватись в загальному порядку, передбаченому ч.1 ст.1166 ЦК України, а саме: матеріальна та моральна шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується у повному обсязі особою, яка її завдала. Матеріальна та моральна шкода при її наявності повинна відшкодовуватись в загальному порядку передбаченому статтями 1166, 1167 та 1172 ЦК України, тобто за рахунок коштів тієї юридичної особи, діями працівників якої було завдано шкоду під час виконання ними своїх службових обов'язків. Отже, у випадку доведення вини, шкода повинна стягуватися з рахунків тієї організації, яка завдала таку шкоду. Звернув увагу суду на те, що у даному випадку головне управління казначейства та його посадові особи права та охоронювані законом інтереси позивача не порушували. Просив відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог до головного управління казначейства. (а.с.12)

Представники відповідачів 1 та 2 в судове засідання не з'явилися, про час і місце судового розгляду повідомлялися належним чином. Заяв про відкладення розгляду справи або про розгляд справи за їх відсутності суду не надавали. За таких обставин суд вважає за можливе розглянути справу за їх відсутності на підставі наявних у справі доказів.

Відповідно до ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Заслухавши пояснення позивача та представників відповідачів і дослідивши письмові докази, суд встановив наступне.

Позивач - ОСОБА_1, наказом начальника Центру оборонних технологій і воєнної безпеки України від 28.07.2008 року №131 виключений зі списків особового складу Центру та звільнений з військової служби - 12.09.2008 року. (а.с.23)

04.04.2012 року позивач звернувся до відповідача-1 із запитом на публічну інформацію, в якому просив надіслати на його адресу у письмовому вигляді засвідчену встановленим порядком та якісну копію наказу начальника Національної академії оборони України від 10.09.2008 року №221 «Про встановлення посадових окладів особовому складу академії», на що отримав відмову в задоволенні запиту на публічну інформацію. (а.с.7)

Відповідно відповіді від 05.04.2012 року вих.№182/1049 відповідачем-1 зазначено, що згідно до п.п.1, 3 ч.3 ст.10 Закону України «Про доступ до публічної інформації»розпорядники інформації, які володіють інформацією про особу, зобов'язані надавати її безперешкодно і безкоштовно на вимогу осіб, яких вона стосується, а також вживати заходів щодо унеможливлення несанкціонованого доступу до неї інших осіб. Враховуючи те, що зазначеним наказом встановлюються нові посадові оклади особовому складу академії, а також відсутністю прізвища позивача в даному наказі, тому згідно з ч.3 т.10 Закону України «Про доступ до публічної інформації»командування університету не може надати інформацію, яка позивача не стосується. (а.с.8)

Відповідач 1 - Національний університет оборони України зареєстрований як юридична особа 05.05.1999 року, ідентифікаційний код 07834530, про що свідчить довідка №4/10 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України. (а.с.48) Свою діяльність здійснює на підставі Статуту, затвердженого наказом Міністра оборони України від 22.04.2010 року №211. В Статуті зазначено, що університет є держаним вищим військовим навчальним закладом Міністерства оборони України та фінансування здійснюється за рахунок коштів державного бюджету. (а.с.36-47)

В розумінні п.7 ч.1 ст.3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі -КАС України), суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, тобто суд приходить до висновку, що відповідач-1 є суб'єктом владних повноважень.

Згідно з п.1 Закону України «Про доступ до публічної інформації», публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

Метою цього Закону є забезпечення прозорості та відкритості суб'єктів владних повноважень і створення механізмів реалізації права кожного на доступ до публічної інформації. (ст.2 Закону України «Про доступ до публічної інформації»)

Керуючись п.2 ст.5 Закону України «Про доступ до публічної інформації»доступ до інформації забезпечується шляхом, зокрема, надання інформації за запитами на інформацію.

Відповідно до ст.12 Закону України «Про доступ до публічної інформації», суб'єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є:

1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об'єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб'єктів владних повноважень;

2) розпорядники інформації - суб'єкти, визначені у статті 13 цього Закону;

3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань запитів на інформацію розпорядників інформації.

Керуючись п.1 ч.1 ст.13 Закону України «Про доступ до публічної інформації», розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються, зокрема, суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання.

Згідно з пунктом 6 статті 14 Закону України «Про доступ до публічної інформації»розпорядники інформації зобов'язані надавати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об'єктивність наданої інформації.

Суд не приймає до уваги посилання відповідача, що відмова в наданні ОСОБА_1 копії наказу №221 є законною, оскільки даний наказ його не стосується, з огляду на п.2 ст.19 Закону України «Про доступ до публічної інформації», який містить наступну норму - запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.

Суд наголошує, що статтею 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації»визначений вичерпний перелік підстав відмови в задоволенні запиту на інформацію, а саме розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках:

1) розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит;

2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону;

3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком;

4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п'ятою статті 19 цього Закону.

Суд зазначає, що з огляду на вищевикладене та з відповіді Національного університету оборони України від 05.04.2012 року за №182/1049 при наданні відмови в задоволенні запиту, відповідач-1 не дотримався вимог ст.22 Закону України «Про доступ до публічної інформації», оскільки не вбачається з якої саме підстави відмовлено.

Крім того, суд наголошує, що згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Аналогічна норма закріплена і в ч.2 ст.19 Конституції України.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, виходячи із вищенаведеного суд прийшов до висновку, що відмова відповідача-1 в задоволенні запиту на отримання публічної інформації є такою, що не відповідає вимогам чинного законодавства, а отже є протиправною, тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Крім того, з метою поновлення порушеного права позивача на отримання публічної інформації, суд вважає за необхідним зобов'язати відповідача-1 розглянути запит позивача ОСОБА_1 від 04.04.2012 року на публічну інформацію у відповідності до вимого Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Щодо стягнення моральної шкоди позивач в обґрунтування позовних вимог в цій частині посилається на те, що внаслідок відмови на доступ до публічної інформації, він зазнав моральну шкоду у вигляді занепокоєння і розчарування.

Статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно ч. 1 ст. 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права.

Відповідно до ч.1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Під час розгляду справи, суд враховує Постанову Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», згідно з п. 4 якого позивач повинен зазначити у чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно, з яких міркувань він виходить, визначаючи розмір моральної шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків (пункт 3 Постанови). Пунктом 5 цієї Постанови визначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Отже, обов'язковими умовами відшкодування шкоди з державного бюджету згідно вказаних статей є неправомірність дій відповідного органу та наявність причино - наслідкового зв'язку між такими діями та завданою шкодою.

Суд враховує, що в матеріалах справи відсутні докази, які підтверджували б наявність причинного зв'язку між неправомірними діями відповідача і занепокоєнням та розчаруванням позивача, а також позивачем не надано жодних доказів в обґрунтування розміру заявленої до відшкодування моральної шкоди у розмірі 5000,00 грн.

Таким чином, суд приходить до висновку, що вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди у розмірі 5000 грн., задоволенню не підлягають, оскільки позивачем не доведено обставин і підстав, які зумовлюють наявність моральної шкоди, так як, позивачем не надано жодних змістовних обґрунтувань та належних доказів заподіяння йому моральної шкоди. Отже позовні вимоги до відповідача 2 - Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві не підлягають задоволенню, оскільки суд прийшов до висновку щодо відмови у відшкодуванні моральної шкоди.

На підставі вищевикладеного, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково.

Відповідно до п.3 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Керуючись ст.ст.2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111,112, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

постановив:

Позов ОСОБА_1 до Національного університету оборони України, Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві про визнання дії протиправними, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди, задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Національного університету оборони України в задоволенні запиту ОСОБА_1 на публічну інформацію щодо наказу начальника Національної академії оборони України від 10 вересня 2008 року №221 «Про встановлення нових посадових окладів особовому складу академії».

Зобов'язати Національний університет України розглянути запит на публічну інформацію ОСОБА_1 від 04.04.2012 року у відповідності до вимого Закону України «Про доступ до публічної інформації».

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 21,46грн.

Постанову ухвалено у нарадчій кімнаті та проголошено її вступну та резолютивну частину 08 листопада 2012 року в присутності позивача.

Постанову у повному обсязі складено 13 листопада 2012 року.

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в апеляційному порядку за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 цього Кодексу.

Суддя О.А. Соколова