Постанова № 27476595, 07.11.2012, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 листопада 2012 р. № 2а-8243/12/1370

м. Львів

10 год. 50 хв.

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючий суддя Коморний О.І.,

секретар - Ячмінська Я.О.

з участю:

представник позивача Ліпенцева К.В.

представник відповідача Дорош А.Б.

третя особа не прибув

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Маріо»про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби, третя особа -товариство з обмеженою відповідальністю «Дельта-Принт».

Обставини справи.

Позивач, товариство з обмеженою відповідальністю «Маріо», звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №000289232 та №000290232, прийнятих 10.09.2012 р. відповідачем, Державною податковою інспекцією у Сихівському районі м Львова Львівської області Державної податкової служби.

Позовні вимоги обґрунтовано безпідставністю прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, оскільки у позивача є в наявності всі підтверджуючі документи пов'язані із здійсненням господарської діяльності, тому вимог чинного законодавства позивач не порушував.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю, з підстав викладених у позовній заяві, подав додаткові докази в обґрунтування позовних вимог, просить позов задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позовних вимог заперечив повністю тих підстав, що позивачем не здійснювалися господарські операцій із зазначеним у актах перевірки контрагентом, просить у задоволенні позову відмовити.

Від залученої судом до участі у справі третьої особи без права самостійних вимог на предмет спору надійшла заява (т.1 а.с.223) про підтримання позовних вимог позивача та копії судових рішень для врахування судом.

Суд заслухав пояснення представника позивача, повно, всебічно та об'єктивно оцінив подані докази у їх сукупності, допитав свідка та

встановив:

Відповідачем, Державною податковою інспекцією у Сихівському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби з 08.08.2012 року по 14.08.2012 року проведено позапланову виїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю «Маріо»(код за ЄДРПОУ 25225316) з питань правильності обчислення та своєчасності сплати податку на прибуток та податку на додану вартість по взаєморозрахунках з ТзОВ «Дельта-принт»(код ЄДРПОУ 32948301) за період з 01.10.2011р. по 31.12.2011р., про що 21.08.2012р. складено акт № 1367/22-10/25225316 (т.1 а.с.17-42).

На підставі складеного за результатами перевірки акта, відповідачем 10.09.2012 року прийнято податкове повідомлення-рішення №000289232 про збільшення позивачеві грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток в сумі 132816 грн. (т.1 а.с.16) та податкове повідомлення-рішення №000290232 про збільшення позивачеві грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в сумі 173238 грн. (основний платіж 115492 грн., штрафна санкція -57746 грн.) (т.1 а.с.15).

Підставою прийняття спірних податкових повідомлень-рішень є викладені у акті перевірки висновки відповідача про порушення позивачем:

- п.138.4 ст.138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст.139 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI із змінами та доповненнями), що привело до заниження податку на прибуток, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 132 816,00 грн.. в т.ч. в 4 кв.2011р. на суму 132816,00 грн.

- п.14.1.181, ст. 14, п.198.2, п.198.3. ст. 198, п.201.4 п. 201.7 ст. 201 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. №2755-VI, що привело до заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 115492,00грн. в тому числі: за грудень 2011р. -115492,00грн.

Вказані порушення полягають у тому, що позивачем не здійснювалися господарські операції з товариством з обмеженою відповідальністю «Дельта-Принт», оскільки ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова складено 27.04.2012 року акт №316/2204/32948301 про неможливість проведення зустрічної звірки ТзОВ «Дельта-Принт»щодо документального підтвердження господарських відносин із платником податків їх реальності та повноти відображення за період з 01.12.2011 по 28.02.2012р., у якому містяться висновки про неможливість ТзОВ «Дельта-Принт»здійснювати господарську діяльність.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

До адміністративних судів згідно з ч.2 цієї ж статті можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

З матеріалів справи судом встановлено укладення позивачем 30.11.2011р. з товариством з обмеженою відповідальністю «Дельта-Принт»договору поставки (т.1 а.с.43-45) предметом якого є поставка покупцеві товару згідно специфікацій та накладних.

Згідно п.5.1 вказаного договору сторони обумовили пунктом поставки м. Львів вул. Городоцька 172.

На виконання умов договору позивач отримав від ТзОВ «Дельта-Принт»товар згідно видаткових накладних № 011209 від 01.12.2011р., № 021207 від 02.12.2011р., № 051204 від 05.12.2011р., № 071202 від 07.12.2011р., № 081202 від 08.12.2011р., № 091202 від 09.12.2011р., № 121201 від 12.12.2011р., № 131202 від 13.12.2011р., № 141206 від 14.12.2011р., № 201203 від 20.12.2011р., № 221205 від 22.12.2011р., № 301203 від 30.12.2011р. (т.1 а.с.47-58), отримав належним чином оформлені податкові накладні № 11209 від 01.12.2011р., № 21207 від 02.12.2011р., № 51204 від 05.12.2011р., № 71202 від 07.12.2011р., № 81202 від 08.12.2011р., № 91202 від 09.12.2011р., № 121202 від 12.12.2011р., № 131202 від 13.12.2011р., № 141206 від 14.12.2011р., № 201203 від 20.12.2011р., № 221205 від 22.12.2011р., № 301203 від 30.12.2011р., (т.1 а.с.59-70) та здійснив оплату придбаного товару відповідно до платіжних доручень № 75 від 31.01.2012р., № 77 від 02.02.2012р., № 92 від 07.02.2012р., № 123 від 20.02.2012р., № 143 від 23.02.2012р., № 154 від 01.03.2012р., № 159 від 02.03.2012р., № 160 від 05.03.2012р № 176 від 07.03.2012р № 194 від 13.03.2012р № 240 від 23.03.2012р №253 від 27.03.2012р №260 від 29.03.2012р № 264 від 30.03.2012 р. (т.1 а.с.81-94), що підтверджується банківською випискою (т.1 а.с.150-169).

Вказані операції відображені у картці клієнта «Дельта-Принт»(т.1 а.с.95), оборотно-сальдовій відомості по рахунку 631 (т.1 а.с.96) та розшифровці податкових зобов'язань та податкового кредиту (т.1 а.с.97-98), а податкові накладні включені до реєстру (т.1 а.с.107-110).

Придбаний товар отримував уповноважений працівник позивача ОСОБА_3, згідно виписаних підприємством довіреностей (т.1 а.с.99-100).

Факт наявності у позивача приміщення за адресою м. Львів вул. Городоцька 172 для зберігання товару, щодо якого відбувалися операції купівлі-продажу підтверджується долученими до справи договорами оренди (т.1 а.с.170-187).

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_4 факт поставки товару від товариства з обмеженою відповідальністю «Дельта-Принт» підтвердив, та пояснив, що поставка здійснювалася силами та за кошти продавця за адресою орендованих ТзОВ «Маріо»нежитлових приміщень -м. Львів вул. Городоцька 172.

Судом встановлено, що придбані у товариства з обмеженою відповідальністю «Дельта-Принт»товари позивач використав у власній господарській діяльності для виробництва, що підтверджується актами на списання товарно-матеріальних цінностей (т.1 а.с. 112-128) та шляхом реалізації за вищими цінами іншим покупцям, що підтверджується долученими до справи видатковими накладними та довіреностями на отримання (т.1 а.с. 71-80, т.2 а.с.15-61).

Згідно з п.1.1.ст.1 Податкового кодексу України (далі ПК України), відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України.

Відповідно до п.14.1.27 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно п.139.1.9 п.139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.

Виходячи з вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»від 16.07.1999р., обґрунтування відображення господарських операцій в податковому обліку здійснюється на підставі даних бухгалтерського обліку.

У статті 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»зазначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Відповідно до вимог п.3.2 ст. З Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Крім того, Наказом ДПА України «Про затвердження форми декларації з податку на прибуток підприємства та порядку її складання»від 29.03.2003 р. №143, передбачено, що дані, наведені в декларації, повинні підтверджуватись первинними документами обліку та відповідати податковому обліку (звітності).

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне збереження записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за №168/704.

Відповідно до п.п.1.2 п.1 вказаного Положення, господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення (п.п.2.1 п.2 Положення).

Відповідно до п.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (п.2 ст.9 цього Закону).

Частиною 5 статті 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» передбачено, що підприємство самостійно визначає облікову політику; обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановленим цим Законом, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних; розробляє систему і форму внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності і контролю господарських операцій, визначає права працівників на підписання бухгалтерських документів.

З урахуванням вищенаведеного та встановлених фактичних обставин справи, твердження відповідача про завищення позивачем валових витрат через недоведеність господарських операцій позивача з ТзОВ «Дельта-Принт»щодо придбання у ТзОВ «Дельта-Принт»товарів, якщо витрати на їх придбання підтверджені первинними документами, у матеріалах справи є докази використання їх власній господарській діяльності з метою отримання прибутку, що відповідає змісту господарської діяльності, укладений позивачем з ТзОВ «Дельта-Принт»договір не визнаний у встановленому законом порядку недійсним і немає інших відомостей, які б свідчили про завищення позивачем в цьому випадку податкового кредиту - є безпідставними.

У листі Державної податкової адміністрації України від 08.04.2008р. №3146/6/15-016 зазначено, що частиною другою та третьою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні»передбачається, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Як вже зазначалось вище, згідно з п.139.1.9 п.139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

За своїм змістом наведені норми Податкового кодексу України передбачають як підставу для не включення до валових витрат лише випадок повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, а тому і неможливість віднесення до складу валових витрат підприємства нереальних сум, непідтверджених будь-якими документами взагалі, а для підтвердження включення витрат до складу валових витрат необхідні документи, оформлені відповідно до вимог, встановлених статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні».

Господарські операції позивача підтверджені належним чином оформленими первинними документами, а вищевказаний договір не визнаний у встановленому законом порядку недійсним, як і немає інших відомостей, які б свідчили про завищення позивачем валових витрат.

Висновки акта перевірки щодо зайвого віднесення позивачем до складу валових витрат вартості придбаних товарів не ґрунтуються на нормах закону та не містять посилань на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що б підтверджували наявність факту порушення податкового законодавства саме позивачем.

Відповідно до п.п.14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

У відповідності до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою встановленою п. 193.1 статті 193 цього кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За змістом наведених правових норм витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника.

Судом на підставі зібраних у справі доказів встановлено дійсність господарських операцій позивача з ТзОВ «Дельта-Принт»

Відповідно до п.180.1. Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платником податку є:

1) будь-яка особа, що провадить господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному статтею 183 цього розділу;

2) будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку;

3) будь-яка особа, що ввозить товари на митну територію України в обсягах, які підлягають оподаткуванню, та на яку покладається відповідальність за сплату податків у разі переміщення товарів через митний кордон України відповідно до Митного кодексу України, а також:

- особа, на яку покладається дотримання вимог митних режимів, які передбачають повне або часткове умовне звільнення від оподаткування, у разі порушення таких митних режимів, встановлених митним законодавством;

- особа, яка використовує, у тому числі при ввезенні товарів на митну територію України, податкову пільгу не за цільовим призначенням та/або всупереч умовам чи цілям її надання згідно із цим Кодексом, а також будь-які інші особи, що використовують податкову пільгу, яку для них не призначено.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит згідно з п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України є дата здійснення першої з наступних подій:

а) дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг);

б) дата отримання податкової накладної.

У відповідності до п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України, податкова накладна має містити: порядковий номер податкової накладної; дату її виписування, назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну назву отримувача; ціну продажу без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом (п.201.6 Податкового Кодексу України)).

Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами (п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України).

Податковим Кодексом України передбачено лише один випадок невключення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку - відсутність податкової накладної.

Як встановлено судом та знайшло своє підтвердження в матеріалах справи, між позивачем та з ТзОВ «Дельта-Принт»укладено господарський договір, факт виконання якого підтверджений належним чином оформленими первинними документами.

Закріплений у ч. 1 ст.11 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

За правилами, встановленими ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Крім того, відповідно до ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч.1 ст. 69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

З урахуванням вищевказаних норм, суд не може брати до уваги як беззаперечний доказ відсутності господарських операцій між позивачем та з ТзОВ «Дельта-Принт» складений 27.04.2012 року ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова акт №316/2204/32948301 про неможливість проведення зустрічної звірки ТзОВ «Дельта-Принт»щодо документального підтвердження господарських відносин із платником податків їх реальності та повноти відображення за період з 01.12.2011 по 28.02.2012р., у якому містяться висновки про неможливість ТзОВ «Дельта-Принт»здійснювати господарську діяльність, оскільки згідно поданої третьою особою - ТзОВ «Дельта-Принт»копії рішення Харківського окружного адміністративного суду (т.1 а.с.225-237), дії ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова по проведенні перевірки ТзОВ «Дельта-Принт»за результатами якої складено акт №316/2204/32948301 про неможливість проведення зустрічної звірки ТзОВ «Дельта-Принт»оскаржуються у судовому порядку.

Також слід зазначити, що притягнення керівника та головного бухгалтера ТзОВ "Маріо" до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 163-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення згідно з постановами Залізничного районного суду м. Львова (т.1 а.с.241, 242), не є підставою для висновку про заниження підприємством податку на прибуток, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 132 816,00 грн. та про заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 115492,00 грн., оскільки ч. 1 ст. 163-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачена відповідальність не за заниження нарахування податку, а за відсутність податкового обліку, порушення керівниками та іншими посадовими особами підприємств, установ, організацій встановленого законом порядку ведення податкового обліку, у тому числі неподання або несвоєчасне подання аудиторських висновків.

На переконання суду не є також належним доказом нездійснення господарських операцій позивача з ТзОВ «Дельта-Принт»відсутність у позивача, якому товар доставлявся продавцем, товарно-транспортних накладних (ТТН).

Відповідно до пункту 5 статі 92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема, засади організації та експлуатації транспорту.

Згідно цієї норми Конституції України, із 2001 року головним нормативним актом щодо засад організації та експлуатації автомобільного транспорту в Україні є Закон України «Про автомобільний транспорт»від 05.04.2001 року N 2344-III, згідно ст. 48 якого, автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:

для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;

для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

У разі перевезення небезпечних вантажів крім документів, передбачених частиною другою цієї статті, обов'язковими документами також є:

для автомобільного перевізника - ліцензія на надання відповідних послуг;

для водія - ліцензійна картка, свідоцтво про допущення транспортного засобу до перевезення певних небезпечних вантажів, свідоцтво про підготовку водіїв транспортних засобів, що перевозять небезпечні вантажі, письмові інструкції на випадок аварії або надзвичайної ситуації.

У разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов'язковим документом також є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше семи відсотків.

Закон України «Про автомобільний транспорт»не містить жодних норм щодо здійснення перевезень вантажів лише за умови обов'язкового застосування автомобільним перевізником товарно-транспортних накладних, які є лише однією із рекомендованих форм документів для водія.

Наказ Міністерства транспорту України та Міністерства статистики України від 29.12.1995 р. № 488/346 "Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля", яким передбачено обов'язкове застосування для всіх суб'єктів господарської діяльності товарно-транспортних накладних форми N 1-ТН (яка, на думку відповідача, є документом, що підтверджує господарські відносини) не було зареєстровано в Міністерстві юстиції України, а тому в силу указу Президента України «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади»від 03.10.1992 року, посилання відповідача на вказаний наказ є безпідставним.

Тому відсутність у позивача (якому товар доставлявся продавцем і який не ніс окремо жодних витрат по доставці товару та не відображав їх у бухгалтерському і податковому обліку) документа про перевезення товару (ТТН) не повинна вплинути на правомірність формування валових витрат та податкового кредиту з ПДВ.

Суд звертає увагу відповідача, що відповідно до абзацу 1 частини 2 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

В процесі розгляду справи, зазначені факти встановлено не було та відповідачем не було надано доказів на підтвердження недотримання сторонами в момент укладення договорів вимог, встановлених частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України, що є підставою для визнання правочинів недійсними.

Окрім цього, з 01 січня 2011 року набули чинності зміни, внесені до ЦК України, зокрема, було викладено частину першу статті 203 у новій редакції та доповнено статтю 228 частиною третьою. На підставі частини 3 статті 228 ЦК України чи статті 207 Господарського кодексу України (далі ГК України) доводити недійсність правочинів (господарських зобов'язань) органи державної податкової служби зобов'язані виключно у судовому порядку.

Чинне законодавство України не ставить у залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Так, у постановах Верховного Суду України від 9 вересня 2008 року в справі № 21-500во08, від 1 червня 2010 року в справі № 21-573во10 Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це спричиняє відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, згідно з практикою Європейського суду з прав людини у справі «БУЛВЕС»АД проти Болгарії»(заява № 3991/03) Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Вказана правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 31 січня 2011 року справа №21-47а10.

Відповідно до ч.1 ст. 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України, а згідно з ч. 2 цієї ж статті, невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, установлену законом.

У п.38 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Інтерсплав проти України»від 09.01.2007р. Суд вказав на те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку. Отже платника податку не може бути позбавлено відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування.

Судом встановлено, що всі податкові накладні отримані позивачем від ТзОВ «Дельта-Принт»оформлені у відповідності до вимог п.201.1 Податкового кодексу України і містять необхідні реквізити, передбачені Податковим кодексом України.

В матеріалах справи відсутні докази на предмет визнання недійсним в установленому порядку укладеного позивачем з ТзОВ «Дельта-Принт»договору та порушення законодавства України в момент складання наявних у позивача первинних документів та податкових накладних. Також в Акті перевірки не зазначено, чи винесено обвинувальний вирок щодо будь-кого з посадових осіб та чи притягнуто будь-кого посадових осіб ТзОВ «Дельта-Принт»до кримінальної відповідальності за злочини передбачені ст. 205 та ст. 212 Кримінального кодексу України щодо створення та господарської діяльності ТзОВ «Дельта-Принт».

Відтак висновки акта перевірки про удаваність укладеного позивачем з ТзОВ «Дельта-Принт»договору з тих лише підстав, що ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова складено 27.04.2012 року акт №316/2204/32948301 про неможливість проведення зустрічної звірки ТзОВ «Дельта-Принт»щодо документального підтвердження господарських відносин із платником податків їх реальності та повноти відображення за період з 01.12.2011 по 28.02.2012р., у якому містяться висновки про неможливість ТзОВ «Дельта-Принт»здійснювати господарську діяльність є юридично неспроможними та на ґрунтуються на нормах діючого законодавства.

Згідно з ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оскільки у даній справі оспорюються рішення прийняті відповідачем, суб'єктом владних повноважень, суд відповідно до вимог ч.3 ст.2 КАС України, перевіряє чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Матеріали справи свідчать, що відповідні положення відповідачем дотримані не були, що в свою чергу зумовило необхідність звернення позивача за захистом свого порушеного права до суду.

З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги є підставними та обґрунтованими, а тому адміністративний позов підлягає задоволенню.

Оскільки позивачем документально підтверджено сплату судового збору в сумі 1359 грн. (а.с.13), такі судові витрати відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, слід стягнути з Державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 7-14, 50, 71, 86, 94, 143, 158, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в :

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби №000289232 та №000290232 від 10.09.2012 р.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Маріо» (м. Львів вул. Хоткевича 30-А/42, ЄДРПОУ 25225316) судовий збір в сумі 1359 (одна тисяча триста п'ятдесят дев'ять) грн.

Постанова набирає законної сили в строк та в порядку, передбаченому ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена в строк та в порядку, визначеному ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України.

У судовому засіданні оголошено вступну те резолютивну частини постанови.

Повний текст постанови складено та підписано 12.11.2012 року о 17:00 год.

Суддя Коморний О.І.