Ухвала суду № 27471248, 06.08.2012, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Справа № 10/0591/180м/2012 Суддя першої інстанції: Митрофанова Є.Г.

Категорія: ст. 165-2 КПК України Доповідач: Преснякова А.А.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 серпня 2012 року Колегія суддів судової палати з кримінальних

справ Апеляційного суду Донецької області

в складі: головуючого судді Преснякової А.А.

суддів Шапар Ю.І., Куракової В.В.

прокурора Хонько М.А.

захисника адвоката ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі справу за апеляцією прокурора Хонько М.А., який приймав участь у розгляді справи судом першої інстанції на постанову Приморського районного суду м.Маріуполя Донецької області від 30 липня 2012 року про обрання запобіжного заходу у вигляді застави щодо

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця міста Маріуполя Донецької області, громадянина України, не працюючого, не судимого, який мешкає за адресою: АДРЕСА_1, обвинуваченого у скоєнні злочину, передбаченого ст. 289 ч.2 КК України, -

ВСТАНОВИЛА:

18.07.2012 року СВ Приморського РВ МГУ ГУМВС України в Донецької області було порушено кримінальну справу за фактом незаконного заволодіння транспортним засобом ОСОБА_3, за ознаками злочину, передбаченого ст. 289 ч. 2 КК України.

20.07.2012 року за підозрою у вчиненні зазначеного злочину, на підставі ст. 115 КПК України було затримано ОСОБА_2

23.07.2012 року постановою Приморського районного суду м.Маріуполя продовжено строк тримання під вартою ОСОБА_2 до 10 діб - до 30.07.2012 року.

Органами досудового слідства 30.07.2012 року ОСОБА_2 пред'явлене обвинувачення в тому що, він 07.07.2012 року приблизно о 04.00, находячись на автомобільній стоянці біля будинку № 106 по пр. Нахімова в Приморському районі м. Маріуполя, за попередньою змовою з встановленою слідством особою, за допомогою викраденого ключа, незаконно заволоділи автомобілем «Деу Леганза», тимчасовий номер НОМЕР_1, вартістю 60 тисяч гривень, що належить на праві приватної власності ОСОБА_3

Слідчий СВ Приморського РВ МГУ ГУМВС України в Донецькій області за згодою прокурора Приморського району м. Маріуполя Донецької області 30 липня 2012 року звернувся до Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області з поданням про обрання щодо обвинуваченого ОСОБА_2 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Постановою Приморського районного суду м.Маріуполя Донецької області від 30 липня 2012 року відмовлено в задоволенні подання слідчого про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту щодо обвинуваченого ОСОБА_2, обрано запобіжний захід ОСОБА_2 у вигляді застави у розмірі 17 тисяч гривень.

В апеляції прокурора ставиться питання про скасування постанови суду з направленням подання слідчого на новий судовий розгляд, мотивуючи тим, що суд першої інстанції, відмовляючи в обранні міри запобіжного заходу не врахував тяжкість злочину, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_2, а також судом не враховано, що ОСОБА_2, згідно довідці № 1101 від 30.07.2012 року, виданій міською лікарнею № 9, встановлено діагноз хронічна ін'єкційна наркоманія.

Крім того, судом у порушення вимог ч.5 ст. 154-1 КПК України стосовно ОСОБА_2 обрано запобіжний захід у вигляді застави у розмірі 17 тисяч гривень, тоді як злочином спричинено матеріальну шкоду у розмірі 60 тисяч гривень.

Вважає, що обраний судом запобіжний захід не забезпечить належної процесуальної поведінки ОСОБА_2

Заслухавши суддю доповідача, вислухавши думку прокурора, який підтримував доводи апеляції, захисника ОСОБА_1, який вважав постанову суду законною та обґрунтованою, вивчив матеріали кримінальної справи, перевіривши матеріали судової справи та обговоривши доводи апеляції в її межах, колегія суддів вважає, що апеляція прокурора задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Статтею 29 Конституції України передбачено, що «кожна особа має право на свободу та особисту недоторканність» і що «ніхто не може бути арештований або триматися під вартою інакше, як тільки на підставах і в порядку, визначеному законом».

Вказані гарантії права на свободу і особисту недоторканність поєднуються з такими ж вимогами ст. 5 Європейської Конвенції з прав людини, ратифікованою Верховною Радою України 17 липня 1997 року, і рішеннями Європейського Суду з прав людини.

Згідно ст.148 ч.2 КПК України запобіжний захід застосовується за наявності достатніх підстав вважати, що обвинувачений намагатиметься ухилитися від слідства і суду або від виконання процесуальних рішень, перешкоджати встановленню істини у справі або продовжувати злочинну діяльність.

Відповідно до ст.150 КПК України при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу, окрім обставин, зазначених в статті 148 цього Кодексу, враховуються тяжкість злочину, у вчиненні якого обвинувачується особа, її вік, стан здоров'я, сімейний і матеріальний стан, вид діяльності, місце проживання і інші обставини, що її характеризують.

З постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 25.04.2003 року «Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства» вбачається, що взяття під варту є найбільш суворим запобіжним заходом, у зв'язку з чим він обирається лише за наявності підстав вважати, що інші (менш суворі) запобіжні заходи, передбачені ст. 149 КПК України, можуть не забезпечити виконання підозрюваним, обвинуваченим процесуальних обов'язків, що випливають із ч. 2 ст. 148 КПК, і його належної поведінки. Одна тяжкість інкримінованого злочину не є підставою для утримання під вартою.

Органами досудового слідства ОСОБА_2 пред'явлено обвинувачення у вчиненні тяжкого злочину.

В матеріалах справи відсутні фактичні дані, а також їх не наводить і прокурор у своїй апеляції, що давали б підстави вважати, що обвинувачений має намір ухилитися від слідства і суду, або перешкоджати встановленню істини по справі.

Відмовляючи в задоволенні подання слідчого про обрання щодо ОСОБА_2 запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, суд врахував тяжкість злочину, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_2, що раніше він не був судимий, а також достатньо врахував дані про його особу, який має постійне місце проживання, за останнім місцем роботи характеризується позитивно, обвинувачений з 26.07.2012 року перебуває на стаціонарному лікуванні в хірургічному відділенні міської лікарні № 9 м. Маріуполя, його транспортування можливе лише на каталці, ходити хворому заборонено.

Крім того, ОСОБА_2 з 26.07.2012 року по теперішній час (06.08.2012р.) знаходиться на лікуванні в хірургічному відділенні міської лікарні № 9 м. Маріуполя, попередній термін лікування 8-10 діб, самостійно хворий пересуватися не може, згідно наданої захисником довідки головного лікаря міської лікарні № 9 від 06.08.2012р. за № 1143.

Посилання в апеляції прокурора на тяжкість скоєного злочину, як на обставину, котра в даній справі виправдовує необхідність взяття обвинуваченого ОСОБА_2 під варту, не може бути прийнята до уваги, оскільки запобіжний захід у вигляді взяття під варту не може застосовуватися лише за мотивом тяжкості злочину, згідно Рішення Конституційного Суду України від 08.07.2003 року № 14 та постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 25.04.2003 року.

Інші доводи апеляції прокурора також не заслуговують уваги, оскільки відповідно до вимог ч. 4, 5 ст. 154-1 КПК України розмір застави щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, визначається у межах від тисячі до чотирьох тисяч п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. У всіх випадках розмір застави не може бути меншим від розміру цивільного позову, розміру майнової шкоди, завданої злочином, або розміру отриманого внаслідок вчинення злочину доходу, обґрунтованих достатніми доказами, суддя, суд, установивши, що особа підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину у співучасті і її роль у його вчиненні є незначною, може визначити щодо неї розмір застави згідно вимог частини четвертої цієї статті без врахування розміру цивільного позову, розміру майнової шкоди, завданої злочином, або розміру отриманого внаслідок вчинення злочину доходу.

Матеріали кримінальної справи не містять належного обґрунтування розміру майнової шкоди, автомобіль повернуто власнику, експертним висновком не підтверджено розміру матеріальної шкоди, крім того, ОСОБА_2 обвинувачується у вчиненні злочину у співучасті, тому суд міг визначити щодо нього розмір застави згідно вимог частини четвертої цієї статті без врахування розміру майнової шкоди, завданої злочином, враховуючи його роль у вчиненні злочину.

За таких обставин, як суду першої інстанції, так і суду апеляційної інстанції ні слідчий, ні прокурор не надали достатньо переконливих обставин та даних у підтвердження своїх доводів про необхідність обрання обвинуваченому ОСОБА_2 саме запобіжного заходу, передбаченого ст. 155 КПК України, який за своєю природою є винятковим, і що інші менш суворі запобіжні заходи можуть не забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків і належної поведінки.

З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції обгрунтовано відмовив в обранні міри запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_2, у відповідності з законом прийняв рішення щодо обвинуваченого ОСОБА_2 про обрання йому запобіжного заходу у вигляді застави. Такий запобіжний захід, на думку колегії суддів, буде достатнім.

Виходячи з наведеного, колегія суддів не знаходить підстав для задоволення апеляції прокурора, як і підстав для скасування судового рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.365, 366, 382 КПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляцію прокурора залишити без задоволення.

Постанову Приморського районного суду м.Маріуполя Донецької області від 30 липня 2012 року про відмову в задоволенні подання слідчого про обрання щодо ОСОБА_2 запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та обрання запобіжного заходу у вигляді застави залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає, на неї не може бути внесене подання прокурора.

СУДДІ: