Рішення № 27470167, 04.09.2012, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Справа № 22ц/0591/1570/2012 Головуючий у 1 інстанції Кацаренко І.О.

Категорія 6 Доповідач Сорока Г.П.

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

04 вересня 2012 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області в складі:

головуючого - Ігнатоля Т.Г.,

суддів - Сороки Г.П., Кочегарової Л.М.,

при секретарі - Шапар О.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Лебединської сільської ради Новоазовського району Донецької області, третя особа - Комунальне підприємство «Бюро технічної інвентаризації Новоазовського району», про визнання права власності на самочинно зведене будівництво,

за апеляційною скаргою Прокурора Новоазовського району Донецької області в інтересах держави в особі Лебединської сільської ради Новоазовського району Донецької області на рішення Новоазовського районного суду Донецької області від 25 листопада 2011 року , -

В С Т А Н О В И Л А :

10 листопада 2011 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Лебединської сільської ради про визнання за нею права власності на самочинно зведені будівлі, а саме, на прибудови до будинку літ.А1-1 та сарай літ.Г, що розташовані на землях Лебединської сільської ради за адресою: АДРЕСА_1, які вона збудувала без належного дозволу та проекту в 2008 року на території належного їй на праві власності в порядку спадкування домоволодінні.

Рішенням Новоазовського районного суду Донецької області від 25 листопада 2011 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на самочинно збудовані прибудову до будинку літ.А1-1 площею 57,9 кв.м та сарай літ.Г площею 42,5 кв.м, які побудовані у АДРЕСА_1, і розташовані на землях Лебединської сільської ради Новоазовського району Донецької області.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, прокурор Новоазовського району Донецької області в апеляційній скарзі просить рішення суду скасувати і ухвалити нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Сторони, третя особа та прокурор у судове засідання не з'явилися, про час та місце судового засідання були належним чином повідомленні шляхом направлення телефонограми, факсимільного та поштового повідомлень. Лебединська сільська рада і Комунальне підприємство «Бюро технічної інвентаризації» Новоазовського району направили суду заяви про розгляд справи у відсутності їх представників. Позивачка та прокурор суду про причини неявки не повідомили, заяв про відкладення розгляду справи не подали. Тому, відповідно до вимог ст.ст.305,197 ЦПК України колегія суддів розглянула справу у їх відсутності без фіксації судового засідання технічними засобами.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши матеріали справи в межах апеляційного оскарження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду - скасуванню з таких підстав.

Згідно вимог ст.309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права, а також розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні рішення судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, що викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання рішення не тим суддею, який розглянув справу.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що на підставі рішення Новоазовського районного суду від 27.03.2008 року і Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 17.04.2008 року реєстраційний номер 22957495, виданого начальником КП «БТІ Новоазовського району» ОСОБА_1 є власником будівлі, яка розташована у АДРЕСА_1.

На земельній ділянці за зазначеною адресою позивачем самочинно збудована прибудова до будинку літери А-І-І площею 57,9кв.м та сарай літери Г площею 42,5кв.м., вартість самовільно зведеного будівництва згідно акту вартості КП «БТІ» становить 164602грн. Самочинно зведені прибудова і сарай згідно висновку незалежного експерту відповідають вимогам будівельних норм і правил, їх технічний стан дозволяє подальшу експлуатацію, технічний стан забудівель забезпечує їх безпечну і надійну експлуатацію в подальшому.

За таких обставин, виходячи з того, що прибудова до будинку та сарай є самочинним будівництвом, зведені без належного дозволу на земельній ділянці, якою правомірно користується позивачка, при їх зведенні права і інтереси третіх осіб не були порушені, суд першої інстанції дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення позову та визнав право власності на самочинно зведене будівництво за позивачкою.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погодитися не може, оскільки до них суд дійшов не у відповідності з нормами матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

Згідно зі ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обгрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущений строк позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Частиною 1 ст.331 ЦК України передбачено, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення їх будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

Згідно частин 1,3 ст.22 Закону України «Про основи містобудування» забудова земельних ділянок, що надаються для містобудівних потреб, здійснюється після виникнення права власності чи права користування земельною ділянкою у порядку, передбаченому законом, та отримання дозволу на виконання будівельних робіт. Право на забудову (будівництво) полягає у можливості власника, користувача земельної ділянки здійснювати на ній у порядку, встановленому законом, будівництво об'єктів містобудування, перебудову або знесення будинків та споруд.

Статтею 18 Закону України «Про основи містобудування» передбачено, що закінчені будівництвом об'єкти підлягають прийняттю в експлуатацію в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Експлуатація не прийнятих у встановленому законом порядку об'єктів забороняється.

Відповідно до вимог ст.375 ЦК України право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за цільовим призначенням.

Згідно ч.ч.1,2 ст.376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотним порушенням будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Згідно ч.5 ст.376 ЦК України на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує прав інших осіб.

Відповідно до ст.ст.5 Закону України «Про основи планування і забудову територій», ст.9 Закону України «Про архітектурну діяльність» будівництво об'єкту нерухомості незалежно від форми власності здійснюється згідно з розробленою та затвердженою у встановленому порядку компетентними органами проекту його будівництва, державних стандартів, норм і правил, місцевих правил забудови.

Відповідно до ст.30-1 Закону України «Про основи планування і забудову територій», будівництво об'єктів незалежно від форми власності здійснюється з дозволу відповідних рад, які можуть делегувати це право відповідним виконавчим органам; закінчені будівництвом об'єкти підлягають прийняттю в експлуатацію в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст.29 Закону України «Про планування та забудову територій» в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, дозвіл на виконання будівельних робіт надається інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю, яка здійснює контроль за виконанням будівельних робіт. Здійснення будівельних робіт без дозволу інспекції архітектурно-будівельного контролю або здійснення не зазначених у дозволі будівельних робіт вважається самочинним будівництвом і тягне за собою відповідальність відповідно до закону.

Відповідно до Положення про Державну архітектурно-будівельну інспекцію, затвердженого постановою КМУ від 18.10.2006 року №1434, інспекція як урядовим органом державного управління, здійснює архітектурно-будівельний контроль у сфері будівництва, містобудування та архітектури, видає дозвіл на проведення будівельних робіт, вирішує питання про прийняття закінчених будівництвом об'єктів в експлуатацію.

Згідно постанови КМУ від 13 квітня 2011 року №461 «Питання прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів», чинної на час виникнення спору, затверджено Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, який передбачає, що прийняття в експлуатацію об'єктів, які належать до 1 - III категорії складності, та об'єктів, будівництво яких здійснено на підставі будівельного паспорта, проводиться шляхом реєстрації Державною архітектурно-будівельною інспекцією та її територіальними органами поданої замовником декларації про готовність об'єкта до експлуатації.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції на порушення вимог ст.ст.213,214,215 ЦПК України на зазначені вимоги закону уваги не звернув, задовольняючи позов, ухвалив рішення без будь-якого мотивування такого висновку.

Визнаючи право власності на прибудову до будинку та сарай, суд залишив поза увагою ту обставину, що відповідно до ч.2 ст.331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту його прийняття до експлуатації, та не з'ясував чому позивачка не вирішувала питання прийняття новоствореного об'єкту в експлуатацію у встановленому законом порядку.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачка у позовній заяві не навела обставин, ким порушені, невизнані чи оспорені її права та інтереси, за захистом яких вона звернулася до суду і в чому ці порушення виражаються. В матеріалах справи відсутні будь-які докази про те, що позивачка зверталася до відповідних органів про прийняття закінченого будівництвом об'єкту в експлуатацію і їй в цьому було відмовлено. Не надано таких доказів і апеляційному суду.

Таким чином, виходячи з того, що будівництво було проведено без дозволу Лебединської сільської ради на земельній ділянці, що знаходиться у користуванні позивачки, без дозволу інспекції державного архітектурно-будівельного контролю на проведення будівельних робіт, після закінчення будівельних робіт питання про прийняття об'єкту в експлуатацію компетентним державним органом не вирішувалося, рішення якого чи його відсутність давали б підстави вважати про наявність спору про право, не вбачається підстав і для задоволення позову, оскільки ніким не порушено право, за захистом якого позивачка звернулася до суду з позовом. А, відповідно, до вимог ч. 1 ст. 15 ЦК України, ст. 3 ЦПК України кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення. Суд відповідно до вимог ст.15 ЦПК України розглядає справи про захист порушеного, не визнаного або оспорюваного права, однак, не може підмінювати державні органи та вирішувати замість них питання, віднесені до їх компетенції.

Крім цього, визнаючи за позивачкою право власності на самочинно збудоване нерухоме майно, суд не врахував, що на підставі ч. 5 ст. 376 ЦК таке право може бути визнане судом за власником земельної ділянки, якщо: по-перше, це відповідає цільовому призначенню земельної ділянки, по-друге, якщо будівля відповідає архітектурним, будівельним, санітарним, екологічним та іншим нормам і правилам, встановленим для житлових приміщень та споруд (ч. 3 ст. 375 ЦК), по-третє, якщо це не порушує права третіх осіб.

В матеріалах справи відсутні висновки відповідних державних органів: інспекції архітектурно-будівельного контролю, органів пожежного нагляду, органів санітарно-епідемілогічної служби, органів енергонагляду тощо з питань відповідності самочинно збудованої прибудови до будинку та сараю державним нормам та стандартам, вимогам пожежної безпеки, санітарним та іншим нормам і стандартам.

Наданий позивачкою суду першої інстанції звіт про технічний огляд і оцінку стану будівельних конструкцій та інженерних мереж прибудови до житлового будинку, сараю, підвалу і веранди над ним, затверджений начальником КП «ВКБ» 07.11.2011 року, не може бути належним доказом, оскільки в ньому відображені лише висновки про придатність прибудови до безпечної експлуатації за технічними характеристиками, а висновки щодо відповідності будівництва державним правилам, нормам та стандартам відсутні.

З огляду на наведене, виходячи з вимог ст.10,60 ЦПК України про те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, а також вимог ст.ст.15 ЦК України, ст.ст.3,15 ЦПК України підстав для задоволення позову колегія суддів не вбачає.

Тому рішення суду першої інстанції як таке, що не випливає з обставин справи, наданих позивачкою доказів та не відповідає вимогам норм матеріального і процесуального права, підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволені позову.

Таким чином, апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню.

У зв'язку із скасуванням рішення та відмовою в задоволенні позову, відповідно до вимог ст.88 ЦПК України, ст.4 Закону України «Про судовий збір», не сплачений прокурором, у зв'язку зі звільненням за законом, при подачі апеляційної скарги, судовий збір у розмірі 823,01грн., підлягає стягненню на користь держави з позивачки.

Керуючись ст.ст.307, 309, 313, 314 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу Прокурора Новоазовського району Донецької області в інтересах держави в особі Лебединської сільської ради Новоазовського району Донецької області задовольнити.

Рішення Новоазовського районного суду Донецької області від 25 листопада 2011 року скасувати.

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Лебединської сільської ради, третя особа - Комунальне підприємство «Бюро технічної інвентаризації Новоазовського району», про визнання права власності на самочинно збудовані будівлі у виді прибудови до будинку літ.А1-1, сараю літ.Г, розташовані по АДРЕСА_1, відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь державного бюджету (отримувач - державний бюджет м.Донецьк Ворошиловський район, ЄДРПОУ 38033949, рахунок № 31212206780004, код класифікації доходів бюджету 22030001, банк отримувача - ГУДКС України у Донецькій області, МФО834016) судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 823,01грн.

Рішення суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий : Ігнатоля Т.Г.

Судді : Сорока Г.П.

Кочегарова Л.М.