Ухвала суду № 27470008, 15.11.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-4001/12/1070 Головуючий у 1-й інстанції: Шевченко А.В.

Суддя-доповідач: Мельничук В.П.

У Х В А Л А

Іменем України

"15" листопада 2012 р. м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого-судді: Мельничука В.П.,

суддів: Грищенко Т.М., Мацедонської В.Е.,

при секретарі: Медведєвій А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу представника Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області Державної податкової служби -ОСОБА_2 на постанову Київського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2012 року у справі за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства «Київський картонно-паперовий комбінат»до Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2012 року Публічне акціонерне товариство «Київський картонно-паперовий комбінат»звернулося до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень. Свої вимоги обґрунтовує тим, що податкові повідомлення-рішення від 16.05.2012 року № 0000812301/1371, № 0000812301/1372, № 0000822300/1373 та від 06.09.2012 року № 0001362301/2205 прийняті з порушенням норм матеріального права, є таким, що суперечить чинному законодавству України та підлягають скасуванню, у зв'язку з чим просить визнати їх протиправними та скасувати.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2012 року позов задоволено. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області Державної податкової служби від 16.05.2012 року № 0000812301/1371, № 0000812301/1372, № 0000822300/1373 та від 06.09.2012 року № 0001362301/2205.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням представник Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області Державної податкової служби -ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нову про відмову у задоволенні даного позову.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, оскаржувану постанову суду першої інстанції -без змін з наступних підстав.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 195 КАС України рішення суду першої інстанції підлягає перегляду в апеляційному порядку в межах апеляційної скарги.

Судом першої інстанції було встановлено наступне.

Публічне акціонерне товариство «Київський картонно-паперовий комбінат»є юридичною особою, зареєстрованою Обухівською РДА Київської області 30.06.1994 року.

26.04.2012 року ДПІ в Обухівському районі Київської області ДПС проведено перевірку позивача з питань правильності нарахування та своєчасності сплати до бюджету податку на додану вартість та податку на прибуток при взаємовідносинах з ПП «Фатум-55», ПП «Егнум», ТОВ «Екологія-Групп»за весь період взаємовідносин.

За результатами даної перевірки було складено акт № 944/220/05509659 від 26.04.2012 року, за змістом якого даною перевіркою було встановлено порушення позивачем підпункту 5.2.2 пункту 5.2, абзацу 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» шляхом завищення валових витрат по придбанню автомобільних послуг по взаємовідносинах з ПП «Фатум-55», ПП «Егнум»на загальну суму 1784793,00 гривень, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 446198, 00 гривень; підпунктів 7.2.1, 7.2.6 пункту 7.2, підпункти 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого завищено податковий кредит на суму 2369908,00 гривень, що призвело до заниження ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 64375,00 гривень.

На підставі висновків акта перевірки ДПІ в Обухівському районі Київської області ДПС 16.05.2012 року було прийнято податкові повідомлення-рішення № 0000812301/1371, № 0000812301/1372 та № 0000822300/1373.

Вищевказані податкові повідомлення-рішення оскаржувалися позивачем в адміністративному порядку, за результатами чого податкові повідомлення-рішення ДПІ в Обухівському районі Київської області ДПС залишені без змін, а скарги позивача -без задоволення та збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на 576383,00 гривень штрафних санкцій у зв'язку з чим ДПІ в Обухівському районі Київської області ДПС прийнято податкове повідомлення-рішення від 06.09.2012 року № 0001362301/2205 про донарахування штрафних (фінансових) санкцій у зв'язку із встановленим порушенням по збільшенню суми бюджетного відшкодування.

Позивач вважає вказані податкові повідомлення-рішення протиправними та просить їх скасувати у судовому порядку.

Задовольняючи даний позов суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено правомірність своїх дій та спірних податкових повідомлень-рішень, а тому позов є таким, що підлягає задоволенню.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно з положеннями частини першої статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Для здійснення своєї господарської діяльності юридичні особи укладають договори, що за змістом є домовленістю, внаслідок якої виникають взаємні права і обов'язки. Укладення договорів купівлі-продажу, поставки товарів, надання послуг в даному випадку вже само по собі є ознакою господарської діяльності.

Відповідно до частини п'ятої статті 203 Цивільного Кодексу України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину. Так, частиною першою статті 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно з частиною першою статті 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін -у разі виконання зобов'язання обома сторонами -в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що за змістом приписів статті 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, є недійсним.

Судом першої інстанції було встановлено, що на підставі разових замовлень ПП «Фатум-55», ПП «Егнум»надавали в вересні-листопаді 2009 року та квітні-листопаді 2010 року послуги з перевезення вантажів.

На підставі відповідних товарно-транспортних накладних були підписані акти виконаних робіт та надані податкові накладні.

На підтвердження взаємовідносин позивачем до суду були надані належним чином завірені копії первинних документів, а саме податкові накладні, рахунки-фактури, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), товарно-транспортні накладні; надання зазначених послуг було оплачено в повному обсязі.

Крім цього, судом першої інстанції було встановлено, що відповідачем вже здійснювалась планова перевірка ПАТ «Київський Картонно-паперовий комбінат»за період з 01.07.2008 року по 30.06.2010 року, про що свідчать відомості акта перевірки від 24.11.2010 року № 2282/2301/05509659, за змістом якого порушень щодо правомірності формування податкового кредиту чи правильності нарахування й своєчасності сплати до бюджету податку на прибуток по взаємовідносинах з ПП «Фатум-55», ПП «Егнум»виявлено не було.

При цьому судом першої інстанції було встановлено, що підставами для прийняття відповідачем спірних податкових повідомлень-рішень були наступні відомості.

Від ВПМ ДПІ в Обухівському районі отримано службову записку № 456/7/26-01 від 07.02.2012 року, в якій зазначено, що від ГВПМ ДПІ у Шевченківському районі міста Києва отримано лист від 25.11.2011 року № 7024/7/2610/3, з якого встановлено, що в ході проведення дослідчої перевірки за фактом можливої незаконної реєстрації чи придбання ПП «Фатум-55»та ПП «Егнум»для прикриття незаконної діяльності встановлено факти використання реквізитів даних підприємств для формування податкового кредиту з ПДВ ПАТ «Київський Картонно-паперовий комбінат»в період з третього по четвертий квартал 2009 року та 2010 рік.

Будучи опитаним директор та засновник ПП «Фатум-55»пояснив, що з грудня 2007 року відношення до фінансово-господарської діяльності підприємства не має, адміністративно-господарські функції директора ПП «Фатум-55»не виконував та нікого для цього не уповноважував, чим займається дане підприємство та кількість працюючих йому невідомо. Паспорт та копію паспорту нікому не надавав, звідки взяли копію паспорту для реєстрації ПП «Фатум-55»йому не відомо. Податкову звітність ПП «Фатум-55»та первинні документи, пов'язані з діяльністю, ніколи не підписував. Дозволу на виготовлення печатки не надавав та не займався веденням фінансово-господарської діяльності підприємства.

Згідно з отриманим від Служби безпеки України висновком спеціаліста науково-дослідного інституту спеціальної техніки та судових експертиз Служби безпеки України № 170/1 від 12.04.2011 року ОСОБА_3, встановлено, що підписи на документах, які стосуються діяльності ПП «Фатум-55», виконані не директором ПП «Фатум-55», а іншою особою.

Також, в ході відпрацювання постачальників ПАТ «Київський Картонно-паперовий комбінат»отримано пояснення директора ПП «Егнум», який будучи опитаним як директор та засновник ПП «Егнум»пояснив, що жодного відношення до фінансово-господарської діяльності підприємства не має, адміністративно-господарські функції директора ПП «Егнум»не виконував та нікого для цього не уповноважував, ніяких доручень та своєї згоди на реєстрацію даного підприємства, виготовлення печатки, не давав, податкову звітність та інші бухгалтерські документи, пов'язані з діяльністю ПП «Егнум», не підписував, де знаходиться печатка та хто займається веденням фінансово-господарською діяльністю підприємства йому не відомо.

В ході проведення перевірки за період з 01.07.2009 року по 31.12.2010 року встановлені взаємовідносини ПАТ «Київський Картонно-паперовий комбінат»з ПП «Фатум-55»за період квітень-листопад 2010 року та з ПП «Егнум»за період вересень-листопад 2009 року та квітень-жовтень 2010 року.

Договори по перевезеннях з вищевказаними підприємствами не укладався та до перевірки не надано.

У зв'язку з зазначеним вище перевіряючими зроблено висновок про те, що оскільки ПП «Фатум-55»та ПП «Егнум»діяли по схемі, без справжнього наміру здійснювати діяльність, пов'язану з виробництвом та продажем товарно-матеріальних цінностей, виконанням робіт або наданням послуг, то фінансово-господарська діяльність вказаних підприємств здійснювалася поза межами правового поля, що у свою чергу свідчить про не набуття належним чином цивільної право-дієздатності, а тому фінансово-господарські взаємовідносини між ПП «Фатум-55», ПП «Егнум»та їх контрагентами, на думку податкового органу, є фіктивними правочинами, та такими, що вчинено без наміру створення правових наслідків, обумовлювались цими правочинами відповідно до статті 234 Цивільного кодексу України.

Відповідач в акті перевірки зазначав, що якщо платником податків здійснюються операції без мети реального настання правових наслідків, але з метою формування податкового кредиту та, як наслідок, несплата податків, то такі дії призводять до втрат дохідної частини Державного бюджету України.

Тобто, в результаті виконання сторонами нікчемних угод у позивача не може виникати право на податковий кредит по ПДВ та включення до валових витрат.

Згідно з частиною першою статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Однак, судом першої інстанції було встановлено відсутність в акті перевірки належних доводів та доказів на підтвердження того, що правочин між позивачем та ПП «Фатум-55», ПП «Егнум»спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Факт здійснення господарської діяльності між позивачем та ПП «Фатум-55», ПП «Егнум»підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, а саме: податковими накладними, актами виконаних робіт, рахунками-фактурами, товарно-транспортними накладними, банківськими виписками, позивачем надано первинні документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій щодо надання послуг.

При цьому, судом першої інстанції було встановлено, що податковий орган в акті перевірки не ставив під сумнів достовірність даних, які містять вказані первинні бухгалтерські документи, а також не зазначав про невідповідність первинних бухгалтерських документів вимогам чинного податкового законодавства, зокрема, відсутності у них обов'язкових реквізитів.

Таким чином колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що наявність у позивача виданих йому ПП «Фатум-55», ПП «Егнум»податкових накладних, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, і сплата позивачем вартості за отримані послуги з ПДВ є достатніми підставами для визначення податкового кредиту та відшкодування цього ПДВ з бюджету.

З огляду на вищевикладене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що суму податкового кредиту та валові витрати позивач сформував правомірно, оскільки ПДВ входить до складу договірної суми, сплаченої ПП «Фатум-55», ПП «Егнум», а до складу валових витрат правомірно віднесено витрати у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності.

Також колегія суддів вважає вірним критичне сприйняття судом першої інстанції висновки податкового органу, які базуються на поясненнях директорів контрагентів та висновку експерта, з огляду на наступне.

Пояснення директорів ПП «Фатум-55»та ПП «Егнум», на які податковий орган посилається як на доказ нікчемності (недійсності) правочинів, укладених між позивачем та контрагентами, не є допустимим доказом в справі, а тому не можуть прийматися до уваги, оскільки проведено лише дослідчу перевірку за фактом можливої незаконної реєстрації чи придбання ПП «Фатум 55»та ПП «Егнум», доказів наявності обвинувальних вироків відносно цих осіб не надано.

Крім того, висновок спеціаліста Служби безпеки України від 12.04.2011 року № 170/1 не стосується обставин даної справи, оскільки дослідження здійснювалось відносно підпису на копіях банківських чеків, копії рішення засновника, які не мають відношення до підписання первинних господарських документів ПП «Фатум-55»по взаємовідносинах з позивачем.

Отже, що наявність у позивача -платника податку виданих йому ПП «Фатум-55»та ПП «Егнум»податкових накладних, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, і сплата ПП «Фатум-55», ПП «Егнум»вартості послуг з ПДВ є достатніми підставами для визначення податкового кредиту та відшкодування цього податку з бюджету.

При цьому судом першої інстанції було встановлено, що надані позивачем докази, у сукупності з доказами, приєднаними до матеріалів справи свідчать про дійсність господарських операцій між позивачем та ПП «Фатум-55», ПП «Егнум», що у свою чергу свідчить про відсутність у діях позивача порушень вимог податкового законодавства.

Окрім зазначеного, на час укладання та виконання правочинів контрагенти позивача були зареєстровані юридичними особами та були платниками податку на додану вартість.

Відповідачем не надано суду доказів визнання договорів, укладених між позивачем та його контрагентами недійсними у судовому порядку, в матеріалах справи відсутні і відповідачем не надані докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили, з приводу незаконних дій посадових осіб як позивача, так і його контрагентів.

Щодо правомірності віднесення валових витрат до складу валових витрат виробництва та обігу колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з пунктом 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу -сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 цього Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно з абзацом 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 вказаного вище Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Таким чином, у разі, якщо платник податку здійснив певні витрати на придбання товарів (робіт, послуг) для їх подальшого використання у власній господарській діяльності і ці витрати підтверджуються відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, він має право віднести такі витрати до складу валових витрат

При цьому судом першої інстанції було встановлено документальне підтвердження позивачем відповідними первинними бухгалтерськими документами, які відповідають чинному законодавству України, подальше використання ним у власній господарській діяльності придбаних у зазначених вище контрагентів послуг, а доводи відповідача не підтверджені жодними доказами.

У зв'язку з цим, висновки відповідача щодо порушення позивачем повноти декларування та своєчасності сплати податку на прибуток є неправомірними.

Відносно правомірності визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість, колегія суддів зазначає наступне.

Платники податку на додану вартість, об'єкт, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету визначаються Законом України «Про податок на додану вартість», який підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 цього Закону передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При цьому, податкове зобов'язання -це загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що визначена згідно з цим Законом. Податковий кредит -сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.7.3 пункту 7.7 статті 7 вказаного Закону сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 даного Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг) та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу положень підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 зазначеного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до пункту 7.1 статті 7 даного Закону поставка товарів (робіт, послуг) податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Згідно з вимогами вказаного вище Закону єдиною підставою для формування податкового кредиту є наявність у платника податку - покупця товару належним чином оформленої податкової накладної.

Тобто, можливість включення відповідної суми податку на додану вартість до складу податкового кредиту пов'язується з моментом отримання платником від контрагента належно оформленої податкової накладної.

Виходячи із системного аналізу положень підпункту 7.4.5 пункту 7.4 у взаємозв'язку з підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що право на податковий кредит може виникати як із дати фактичного списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), так і з дати отримання податкової накладної. Проте, скористатися цим правом можливо лише при наявності податкової накладної, оформленої у відповідності до Закону. Відсутність податкових накладних зумовлює неможливість включення позивачем до податкового кредиту сум, що підтверджуються вказаними податковими накладними у періоді фізичного здійснення господарської операції.

Судом першої інстанції було встановлено, що податкові накладні, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит, відповідають вимогам, встановленим підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 зазначеного вище Закону. Також встановлено, що між позивачем та рядом підприємств були укладені договори на поставку гофропродукції. З метою поставки такого товару, позивачем і були укладені договори з ПП «Фатум-55» та ПП «Егнум». На всі поставки товарів оформлювались товарно-транспортні накладні, в яких вказувалися вантажовідправник -позивач та вантажоодержувач -одне з підприємств, з яким укладено договір про поставку гофропродукції, адреса поставки, назва продукції. Підприємство-покупець товарів в товарно-транспортній накладній підтверджував факт отримання товарів із здійсненням підпису та проставлення штампу, печатки підприємства-отримувача товарів. Тільки після такого підтвердження, на підставі відповідних товарно-транспортних накладних за фактом надання транспортних послуг ПП «Фатум-55»та ПП «Егнум»підписувались відповідні акти здачі-приймання робіт (надання послуг) та надавалися позивачу відповідні податкові накладні.

Крім цього, між позивачем та ТОВ «Екологія-Групп»01.01.2010 року був укладений договір поставки № 104/44/0110 на поставку позивачу в 2010 році макулатури. На підставі вказаного договору ТОВ «Екологія-Групп»було поставлено позивачу в травні-липні 2010 року 7767,997 тонн макулатури, що підтверджується відповідними товарно-транспортними накладними, прибутковими ордерами, зведеною відомістю приходу макулатури. На вищенаведені поставки макулатури різних марок ТОВ «Екологія-Групп»виписані відповідні податкові накладні, копії яких наявні в матеріалах справи.

Здійснення поставки макулатури ТОВ «Екологія-Групп»позивачу підтверджується наявними в матеріалах справи прибутковими ордерами, актами прийняття макулатури по кількості та якості, товарно-транспортними накладними. Таким чином, факти поставки товарів позивачу, оплати їх вартості підтверджується документально, господарські операції належним чином відображено у бухгалтерському та податковому обліку позивача та у податковій звітності; право на формування податкового кредиту з ПДВ підтверджується податковими накладними. Операції з поставки товарів мали реальний характер, товари поставлені в повному обсязі й оплачені позивачем.

В свою чергу, відповідач посилався на те, що декларації з ПДВ за травень, червень та липень 2010 року (в акті посилання на декларації за травень, червень, липень 2009 року) відповідно до Системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України не подані постачальником позивача, а саме: ТОВ «Екологія-Групп».

Слід зазначити, що наявність або відсутність податкової декларації з ПДВ не впливає на наявність об'єктів оподаткування, оскільки подача/неподача податкової декларації контрагентом не призводить до відсутності операцій з поставки товарів, послуг.

Чинним законодавством України па покупця товару (робіт, послуг), який є платником податків, не покладено обов'язку при формуванні податкового кредиту за заявлені до бюджетного відшкодування податку на подану вартість здійснювати контроль та перевірку за дотриманням усіма постачальниками вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, сплати податку до бюджету і в подальшому за можливі дії порушника або через відсутність документального підтвердження сплати податку зазнавати певних негативних матеріальних наслідків у вигляді позбавлення права на отримання бюджетного відшкодування податку на додану вартість.

Отже, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що, враховуючи персоніфіковану відповідальність у сфері податкових відносин, позивач не має можливості впливати на характер господарської діяльності контрагентів та нести відповідальність за порушення податкового законодавства з боку контрагента.

Також, колегія суддів вважає правильним критичне сприйняття судом першої інстанції твердження податкового органу як підставу для зменшення бюджетного відшкодування щодо того, що у ТОВ «Екологія-Групп»анульовано свідоцтво платника ПДВ 28.10.2010 року, скасовано державну реєстрацію 04.11.2010 року, а постановою господарського суду Одеської області 14.09.2010 року у справі № 7/370-10-3733 ТОВ «Екологія-Групп»визнано банкрутом, оскільки взаємовідносини позивача з ТОВ «Екологія-Групп»мали місце у травні-липні 2010 року, доказів, що на момент укладення договору та поставки продукції ТОВ «Екологія-Групп »мало стан «припинено»суду надано не було.

Крім того, в акті перевірки немає посилань на те, що установчі документи, свідоцтво про державну реєстрацію та свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ «Екологія-Групп»були скасовані чи визнані недійсними за рішенням суду на момент укладання та виконання договорів.

Відповідачем також не надано суду доказів визнання договорів укладених між позивачем та його контрагентом, недійсним у судовому порядку, наявності судових рішень, які б набрали законної сили, з приводу незаконних дій посадових осіб контрагента -ТОВ «Екологія-Групп».

З урахуванням викладеного вище колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що вимоги позову є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Доводи апеляційної скарги спростовуються вищевикладеним, а тому вона задоволенню не підлягає.

За змістом ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим -ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 2, 159, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу представника Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області Державної податкової служби -ОСОБА_2 -залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2012 року -без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Мельничук В.П.

Судді: Грищенко Т.М.

Мацедонська В.Е.