Ухвала суду № 27469885, 15.11.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-8860/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Федорчук А.Б.

Суддя-доповідач: Мельничук В.П.

У Х В А Л А

Іменем України

"15" листопада 2012 р. м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого-судді: Мельничука В.П.,

суддів: Грищенко Т.М., Мацедонської В.Е.,

при секретарі: Медведєвій А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу представника Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби -Суббота Андрія Анатолійовича на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 серпня 2012 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Спортивний магазин «Інтер атлетика»до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправним, скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А:

У липні 2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Спортивний магазин «Інтер атлетика»звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправним, скасування податкового повідомлення-рішення. Свої вимоги обґрунтовує тим, що, на думку позивача, відповідачем у порушення норм податкового законодавства України було прийнято протиправне податкове повідомлення-рішення, яким позивачу неправомірно збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість і застосовано штрафні (фінансові) санкції, що призвело до порушення його прав та законних інтересів.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 серпня 2012 року позов задоволено. Скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва ДПС від 21.06.2012 року № 0003572230.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням представник Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби -Суббот Андрій Анатолійович подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нову про відмову у задоволенні даного позову.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, оскаржувану постанову суду першої інстанції -без змін з наступних підстав.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 195 КАС України рішення суду першої інстанції підлягає перегляду в апеляційному порядку в межах апеляційної скарги.

Судом першої інстанції було встановлено наступне.

Відповідачем була проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість по взаємовідносинах з ОСОБА_3 за квітень 2011 року, травень 2011 року, червень 2011 року та липень 2011 року, та з ТОВ "Інтехгруп" за серпень 2011 року, вересень 2011 року та січень 2012 року.

Взаємовідносини позивача з вказаною особою ґрунтувалися на договорі поставки № 1 від 01.01.2011 року, згідно умов якого ОСОБА_3 як постачальник зобов'язується здійснити поставку і передачу у власність позивача як покупця товар, a останній, в свою чергу, зобов'язується прийняти та сплатити вартість товару, в порядку та на умовах, визначених даним договором. Покупець самостійно забезпечує транспортування товару з місця складування постачальника.

На підтвердження виконання умов зазначеного договору, а також сплати податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар, ОСОБА_3 були видані позивачу видаткові накладні та податкові накладні.

Підставою для висновку про порушення позивачем норм податкового законодавства для відповідача слугували відомості акта від 25.04.2012 року № 279/17-20/2655311079 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, за змістом якого, що правочини між ТОВ "ЗАХІД-УА" та ОСОБА_3 здійснені без мети настання реальних наслідків, тобто є нікчемними, відповідачем було встановлено, що позивач реалізовував товар ОСОБА_3, який придбавався ним у ТОВ "ЗАХІД-УА".

Враховуючи наведене, відповідач дійшов висновку, що всі операції ФОП ОСОБА_3 з купівлі у ТОВ "ЗАХІД-УА" та продажу позивачу, не спричиняють реального настання правових наслідків, а, отже вбачаються нікчемними по ланцюгу до вигодонабувача.

Крім того, відповідачем було зазначено, що видані ОСОБА_3 позивачу первинні документи (видаткові та податкові накладні) не можуть розглядатись в якості належного підтвердження податкового кредиту, оскільки такі документи не мають статусу юридично значимих.

За результатами даної перевірки складено акт від 01.06.2012 року № 507/22-30/31569721, за змістом якого перевіркою було встановлено порушення позивачем норм податкового законодавства України, а саме: п. 198.1., п. 198.2., п. 198.6. ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено суму ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету на 501431,00 грн. Порушень податкового законодавства по податку на додану вартість з контрагентами ОСОБА_3 за квітень 2011 року, травень 2011 року та липень 2011 року, з ТОВ "Інтехгруп" за серпень 2011 року, вересень 2011 року та січень 2012 року перевіркою не було встановлено.

Не погоджуючись з висновками зазначеного вище акта перевірки позивачем були подані відповідачу заперечення до даного акту, за результатами розгляду яких висновки акту перевірки були залишені без змін, а заперечення -без задоволення.

На підставі висновків акта перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення форми "Р" від 21.06.2012 року № 0003572230, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 501431,00 грн. і застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 1,00 грн.

Позивач вважає вказане податкове повідомлення-рішення протиправним та просить його скасувати у судовому порядку.

Задовольняючи даний позов суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено правомірність своїх дій та спірного податкового повідомлення-рішення, а тому позов є таким, що підлягає задоволенню.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно пп. 21.1.1. п. 21.1. ст. 21 цього Кодексу посадові особи контролюючих органів зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України).

Відповідно до ст. 234 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оскаржуваний правочин). До оскаржуваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Відповідно до ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 Цивільного кодексу України міститься обов'язкова ознака -специфічна мета -порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника-фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 Цивільного кодексу України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставши можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Статтею 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що: виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків; допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов; вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.

Таким чином, необхідними умовами для визнання угоди недійсною є її укладання з метою, що завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.

Судом першої інстанції було встановлено, що відповідачем не надано доказів, які б підтверджували те, що укладення договору, на підставі якого виникли взаємовідносини між позивачем та контрагентом - ФОП ОСОБА_3, не відповідають дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав та обов'язків.

Таким чином колегія суддів вважає правильним критичне сприйняття судом першої інстанції щодо нікчемності правочинів, укладених між позивачем та зазначеним вище контрагентом.

Крім цього, судом першої інстанції було встановлено, що на момент укладання договору, на якому ґрунтувалися взаємовідносини позивача з контрагентом, а також під час здійснення господарських операцій, контрагент був зареєстрований в податкових органах як платники ПДВ.

Чинним законодавством України відповідач не наділений повноваженнями щодо визнання правочинів нікчемними (недійсними) із застосуванням відповідних наслідків їх нікчемності (недійсності).

Згідно вимог Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 року № 984, факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів. В акті перевірки не допускається відображення необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів, та різного роду висновків щодо дій посадових осіб суб'єкта господарювання.

Згідно пп. 14.1.181. п. 14.1. ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит -це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Відповідно до пп. «а» п. 198.1, п. 198.2., п. 198.3. ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п. 198.6. ст. 198 Податкового кодексу України не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до п. 201.10. ст. 201 вказаного Кодексу податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Законом України "Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Таким чином, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за надані послуги, необхідні первинні документи (видаткові накладні, податкові накладні тощо), оформлені відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні".

Відповідно до ст. 1 зазначеного закону, первинний документ -це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ст. 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо -безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Пунктом 1 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011 року № 1379, визначено, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення особою, яка не зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій не присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Відповідно до п. 6.2. зазначеного Порядку податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку.

Отже, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що взаємовідносини позивача з контрагентом, який на момент здійснення господарських операцій був належним чином зареєстрований як платники податку на додану вартість, оформлені договором, який не був визнаний в судовому порядку недійсним, а також підтверджені виданими контрагентом видатковими та податковими накладними, отже позивачем були виконані передбачені законодавством вимоги для підтвердження права на отримання податкового кредиту.

Крім того, правова позиція по даному питанню висловлена Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 20.07.2010 року № 1112/11/13-10 щодо принципу персональної податкової відповідальності в спорах про податок на додану вартість та принципу добросовісності платника податків, якими визначено, що сама по собі несплата податку продавцем (серед іншого й внаслідок ухилення від сплати) у разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування. Відповідальна за сплату податку на додану вартість особа, що формує дані податкового обліку з цього податку, а не контрагент такої особи. Якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції реальні та відповідають дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та /або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних. Не будуть підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни з боку його контрагентів, припинення чи анулювання статусу платника податку на додану вартість, припинення юридичної особи.

З урахуванням викладеного вище та того, що відповідач по справі як суб'єкт владних повноважень не виконав покладений на нього обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним спірного податкового повідомлення-рішення, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що вимоги позову є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Доводи апеляційної скарги спростовуються вищевикладеним, а тому вона задоволенню не підлягає.

За змістом ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим -ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 2, 159, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу представника Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби -Суббота Андрія Анатолійовича -залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 серпня 2012 року -без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Мельничук В.П.

Судді: Грищенко Т.М.

Мацедонська В.Е.