Ухвала суду № 27467550, 14.11.2012, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Зінченко О.В.

Суддя-доповідач - Міронова Г.М.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 листопада 2012 року справа №2а/0570/11327/2012 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Міронової Г.М., суддів: Юрко І.В., Блохіна А.А., секретарі судового засідання Манаєві М.В. за участі представника позивача Недашковського В.М., представника відповідача Кузнєцова А.О., розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Куйбишевському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2012 року у справі № 2а/0570/11327/2012 за позовом Приватного підприємства "Емаль-98" до Державної податкової інспекції у Куйбишевському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення від 21 серпня 2012 року № 0000322341,

ВСТАНОВИВ:

30 серпня 2012 року до Донецького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Приватного підприємства "Емаль-98" до Державної податкової інспекції у Куйбишевському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення від 21 серпня 2012 року № 0000322341.

В обґрунтуванні своїх вимог позивач зазначив, що 09.08.2012 року Державною податковою інспекцією у Куйбишевському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби за наслідками проведення виїзної позапланової документальної перевірки ПП «Емаль-98» з питань достовірності вчинених правочинів та дотримання вимог податкового законодавства складено акт від 09 серпня 2012 року № 1820/22-313/30101328. На підставі акту перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення - рішення форми «Р» від 21 серпня 2012 року № 000032234, яким донараховано позивачеві податку на додану вартість на суму 104890 грн. і штрафні санкції 34700 грн. Позивач не погоджується із спірним податковим повідомленням - рішенням та вважає його безпідставним, оскільки висновки акту перевірки щодо порушень, встановлених податковим органом, є необґрунтованими та базуються лише на припущеннях відповідача. За таких обставин просив суд задовольнити позовні вимоги.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2012 року позовні вимоги задоволено.

Скасоване податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Куйбишевському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби від 21 серпня 2012 року № 0000322341.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства «Емаль-98» витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 396 (одна тисяча триста дев'яносто шість) гривень 00 копійок.

Не погодившись з таким судовим рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, оскаржувана постанова є незаконною та необґрунтованою. Судом першої інстанції при прийнятті спірного рішення порушені норми матеріального та процесуального права, а саме: ч. 1 ст. 203, ст. ст. 215, 516, 228 Цивільного кодексу України, ст. ст. 19-1, 20, 41, п. 185.1 ст. 185, п. 198,3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України, ст. ст. 11, 69, 79, 86, 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги, надав пояснення, аналогічні викладеним у апеляційній скарзі.

Представник позивача у судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, вивчивши доводи апеляційної скарги та наданих заперечень, вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції підлягає залишенню без змін, виходячи з наступного.

Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивач - приватне підприємство «Емаль-98» зареєстроване як юридична особа виконавчим комітетом Донецької міської ради 07 серпня 1998 року, включено до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України за номером 30101328, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії А01 № 432105, випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії АВВ № 816086 (том 1 а. с. 76, 77).

Приватне підприємство «Емаль-98» зареєстроване платником податку на додану вартість, що підтверджується свідоцтвом № 100230242 (серія НБ № 136551) про реєстрацію платника податку на додану вартість (том 1 а. с. 75).

Відповідач - Державна податкова інспекція у Куйбишевському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України є суб'єктом владних повноважень.

ДПІ у Куйбишевському районі м. Донецька Донецької області ДПС проведено виїзну позапланову документальну перевірку ПП «Емаль-98» з питань достовірності вчинених правочинів та дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Рослит» (код ЄДРПОУ 34850022) за серпень, вересень 2011 року.

За наслідками перевірки складено акт від 09 серпня 2012 року № 1820/22-313/30101328 (том 1 а. с. 13-18).

За змістом висновків акту перевірки встановлено порушення ПП «Емаль-98», а саме: частини 1 статті 203, статті 215, частини 1 статті 216, статті 228 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ПП «Емаль-98» при придбанні товарів у ТОВ «Рослит»; пункту 185.1 статті 185, пунктів 198.3 та 198.6 статті 198, пунктів 200.1, 200.2 статті 200 Податкового кодексу України у результаті чого занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет у розмірі 104 289,00 грн., у тому числі: за серпень 2011 року - у розмірі 39 289,00 грн.; за вересень 2011 року - у розмірі 65 601,00 грн. (том 1 а. с. 17).

На підставі вказаних висновків акту перевірки та згідно з пунктом 54.3 статті 54 Податкового кодексу України Державною податковою інспекцією у Куйбишевському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000322341 від 21 серпня 2012 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 139 590,00 грн.. у тому числі за основним платежем - 104 890,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 34 700 грн. (том 1 а. с. 19).

Не погодившись з прийнятим податковим повідомленням-рішенням 30 серпня 2012 року позивач звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з вимогою про скасування податкового повідомлення-рішення від 21 серпня 2012 року № 0000322341.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову з огляду на наступне.

Судом встановлено, що 04 січня 2011 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Рослит» (продавець) та приватним підприємством «Емаль-98» (покупець) укладено договір купівлі-продажу № 0401, згідно якого продавець зобов'язується поставити, а покупець оплатити протягом 60 днів з дня поставки товару у відповідності до виписаних рахунків-фактур та прийняти будівельні, оздоблювальні матеріали та лакофарбову продукцію у відповідності до виписаних видаткових накладних. Оплата товару відбувається шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця (том 1 а. с. 86).

Фактичне виконання зазначених умов цього договору підтверджено: видатковими накладними від 01 серпня 2011 року № РН-0001054, № РН-0001057, № РН-0001048, від 01 вересня 2011 року № РН-0001251, № РН-0001253, № РН-0001255, від 20 вересня 2011 року № РН-0001371), виписками банку за особовим рахунком ПП «Емаль-98» (том 1 а. с. 87-95, 106-116).

За наслідками господарських операцій поставки ТОВ «Рослит» видало позивачу податкові накладні, які містять усі передбачені законодавством реквізити та відповідають вимогам щодо їх оформлення, а також відображені в реєстрі виданих та отриманих податкових накладних за серпень 2011 року та вересень 2011 року (том 3 а. с. 169-172, 190-193).

Придбаний товар використовувався виключно у межах господарської діяльності позивача у розумінні вимог підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, що підтверджено наявними в матеріалах справи відповідними документами, які ретельно перевірені судом першої інстанції і яким надана належна правова оцінка.

Щодо податку на додану вартість суд зауважує на такому.

Суми податку на додану вартість відповідно до податкових накладних позивач включив до складу податкового кредиту серпня 2011 року у розмірі 167 284 грн., у тому числі 39 289 грн., та вересня 2011 року у розмірі 221 923 грн., у тому числі 73 905 грн., що відобразив у відповідних податкових деклараціях з податку на додану вартість.

Відповідно до положень підпункту "а" пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими: накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної.

За приписами пунктів 200.1, 200.2 статті 200 Податкового кодексу України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного і (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Відповідно до положень пункту 200.3 статті 200 Податкового кодексу України, при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Отже, законодавством визначено дві підстави для виникнення права на податковий кредит, а саме: фактична сплата коштів постачальнику в оплату придбаних товарів, в тому числі і податку на додану вартість та факт отримання податкової накладної, що засвідчує придбання платником податку товарів, в якій зазначено суми податку на додану вартість. Таким чином, покупець сплачує суму податку на додану вартість у ціні товару безпосередньо продавцю, тому не може в подальшому впливати на надходження цих сум податку на додану вартість до Державного бюджету України.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність посилання відповідача в акті перевірки на те, що контрагент позивача не сформував відповідне податкове зобов'язання з податку на додану вартість за наслідками спірних господарських операцій, оскільки жодними нормами законодавства це не передбачено.

Крім того, нормами законодавства право платника податку на формування податкового кредиту не поставлене в залежність від несвоєчасності формування податкового зобов'язання його контрагентами. Суд звертає увагу, що Податковий кодекс України не містить в собі норми, яка б покладала відповідальність на платника податку - покупця товару (послуг), за правильність визначення платником податку - продавцем об'єктів оподаткування, правильність відображення їх у податковому обліку та інше. Проте, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту у разі, якщо останній має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Враховуючи наявність у позивача первинних документів, досліджених судом першої інстанціі, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем підтверджено правомірність формування сум податкового кредиту за перевіряємий період та вірно визначено його розмір - 104 289,00 грн. за податковими накладними, що отримані від ТОВ «Рослит».

Колегія суддів приходить до висновку про відсутність у діях позивача порушень вимог пункту 185.1 статті 185, пунктів 198.3 та 198.6 статті 198, пунктів 200.1, п. 200.2 статті 200 Податкового кодексу України, та, як наслідок, про відсутність підстав у податкового органу для збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість спірним податковим повідомленням-рішенням.

Щодо висновку податкового органу про нікчемність правочину, укладеному позивачем з ТОВ «Рослит» 04.01.2011 року, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які (встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Пунктом 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» визначений перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок (стаття 228 Цивільного кодексу України): правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочин, що порушують правовий режим вилучених обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Відповідач не зазначив у акті перевірки та не надав суду доказів, які б з огляду на приведені вище положення Цивільного кодексу України та роз'яснення Пленуму Верховного Суду України свідчили про нікчемність правочинів - договору, укладеного з товариством з обмеженою відповідальністю «Рослит». Також вказаний правочин не визнавався недійсним у судовому рядку.

В акті перевірки в якості доказів нікчемності правочину - договору, укладеного з товариством з обмеженою відповідальністю «Рослит», зазначені такі обставини: відсутність основних фондів, в тому числі власного автотранспорту; недостатня кількість працівників на

підприємствах; фінансово-господарська діяльність здійснювалася за межами правового поля; не знаходження контрагентів за адресою реєстрації. Вказані обставини відповідач підтверджує актом позапланової невиїзної документальної перевірки контрагента позивача та матеріалами зустрічної звірки постачальника контрагента позивача. Крім того, ДПІ у Куйбишевському районі м. Донецька Донецької області ДПС посилається на неможливість виконання контрагентом ПП «Емаль» окремих дій - постачання продукції, надання послуг і таке інше, але такі посилання не підкріпленні належними доказами, а лише ґрунтуються на припущеннях податкового органу відносно можливості виконувати контрагентом позивача ті чи інші дії.

Частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративиого судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу .

Згідно з частиною 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Щодо посилання податкового органу на відсутність ТОВ «Рослит» за юридичною адресою, колегія суддів вважає його безпідставним з огляду на те, що за наявності такого факту податковий орган мав би діяти у відповідності до п. 12 ст. 19 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Але при апеляційному розгляді представник податкового органу не зміг пояснити чому ці вимоги закону не були виконані.

Згідно бази даних ДПС України станом на 11.11.2012 року ТОВ «Рослит» перебуває на обліку як платних податку на додану вартість і податкового боргу немає.

Посилання ж податкового органу на те, що у контрагента позивача відсутні необхідні умови для постачання товару, взагалі не підтверджені будь-якими доказами.

Також суд зазначає, що можлива відсутність необхідних умов для ведення господарської діяльності, відсутність основних фондів, технічного персоналу, виробничих активів, складських приміщень у контрагента позивача не може бути підставою для висновку про нікчемність укладених договорів саме з позивачем на підставі частин 1, 5 статті 203, частин 1, 2 статті 215, статті 228 Цивільного кодексу України. Зазначені норми законодавства не пов'язують нікчемність правочину із відсутністю умов для здійснення господарської діяльності у контрагентів підприємства та їх постачальників.

Державною податковою інспекцією у Куйбишевському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби не наведено доказів щодо неможливості ПП «Емаль-98» чи його контрагентом проведення операцій з постачання товарів, з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів. Проте, приватним підприємством «Емаль-98» надано первинні документи, які підтверджують передачу товарно-матеріальних цінностей. У наданих документах відсутні суперечності стосовно часу, місця або обсягу матеріальних ресурсів, що поставлялись позивачу від його контрагента. Крім того, податковим органом не враховано, що транспортні засоби, складські приміщення можуть використовуватись на підставі оренди, лізингу, позики, управління і т.п.

В той же час суду першої інстанції позивачем були надані договори суборенди нежилих приміщень для використання під склади та для здійснення господарської діяльності підприємства, штатний розгляд і довідка про кількісний склад працівників підприємства

(том 1 а. с. 78-79, 80-83),

Що стосується доводів відповідача щодо необхідної наявності товарно-транспортних накладних у спірних правовідносинах, то колегія суддів також вважає ці доводи необґрунтованими з таких підстав.

Відповідно до пункту 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363. зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 20 лютого 1998 року за № 128/2568, товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ. що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Статтею 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» від 5 квітня 2001 року № 2344-III визначено документи, на підставі яких виконуються вантажні перевезення. Так, автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення, зокрема товарно-транспортні накладні.

Постановою Кабінету міністрів України від 25 лютого 2009 року № 207 товарно-транспортну накладну віднесено до документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні.

Колегія суддів зазначає, що товарно-транспортна накладна, є первинним документом, що підтверджує транспортування товару та підтверджує реальність вчинення договору перевезення вантажу, тому обґрунтування податковим органом в акті перевірки нікчемності договору поставки відсутністю у позивача товарно-транспортних накладних є неправомірними.

Крім цього, як зазначалось судом вище, поставка товарів від ТОВ «Рослит» здійснювалась саме постачальником з місця його знаходження (м. Донецьк, пр. Дзержинського, 4) до місця знаходження складських приміщень позивача, що обумовлено укладеним між ними договором, у зв'язку із чим колегія суддів вважає пояснення представника позивача про відсутність саме у позивача товарно-транспортних накладних на поставлений товар обґрунтованими та такими, що ґрунтуються на матеріалах адміністративної справи, що у свою чергу не виключає можливості наявності цих документів у його контрагента.

Колегія суддів приходить до висновку про необґрунтованість доводів податкового органу, викладених в акті перевірки, що стали підставою для збільшення позивачу розміру суми податку на додану вартість спірним податковим повідомленням-рішенням. Посилання відповідача на формування позивачем податкового кредиту з метою мінімізації податкових зобов'язань взагалі не знайшли свого підтвердження.

Відповідно до пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, це тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

У зв'язку з тим, що позивачем підтверджено правомірність формування податкового кредиту з податку на додану вартість на суму 104 890,00 грн., застосування до нього штрафних санкцій в сумі 34 700,00 грн. податковим повідомленням-рішенням від 21 серпня 2012 року № 0000322341 є безпідставним.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги Приватного підприємства «Емаль-98» є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі. На переконання колегії суддів відповідач не довів правомірності своїх дій, що стосуються предмету позову, з огляду на вимоги ч. 2 ст 71 КАС України.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 160, 167, 184, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Куйбишевському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби - залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2012 року у справі № 2а/0570/11327/2012 за позовом Приватного підприємства "Емаль-98" до Державної податкової інспекції у Куйбишевському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення від 21 серпня 2012 року № 0000322341 - залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення в повному обсязі відповідно до ч. 3 статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.

Повний текст складено 15 листопада 2012 року.

Головуючий суддя Міронова Г.М.

Судді Юрко І.В.

Блохін А.А.